Михайло Шмата 
Час плине річкою у забуття 
1989 рік 
Цей вірш Михайло Шмата написав наприкінці свого перебування в дурдомі.

В психушці восьмий рік сиджу
вже скоро дверь мою відчинять
і повні груди поздуху вдихну
і думи мої вдаль полинуть

не знаю чи чекала ти
забув як пахнуть твої руки
та час минув, чи зберегла
ти вісім років гіркої розлуки

а я все ждав, коли прийдеш
все ждав і плакав у подушку
згадав я нашу встрєчу,20 лєт назад
як подарив тобі ігрушку

як ми в кіно з тобой пішли
на бриліантовую руку
цих 20 лєт давно пройшли
но не забув я ту науку

немов би зіркою ясною 
з небес до мене ти зійшла
і я згадав як в чийомусь вірші
в саду смерека розцвіла

тобой тоді всі восхищались
бо перша дівка на селі
але нікому не давалась
як та кобила у хліві

кругом тебе всігда крутились 
одні багаті і круті
голова колгоспу свого сина
хотів женити на тобі

весілля мало бути дуже гучним 
і хор з району чуть не приїжджав
горілка мала б лятися рікою
бо голова зо два десятка поросят продав

вже сватання от-от не за горами
я бачу шо не любиш ти його
я візьму моцик,випю водки
розїду хахаля твого

пускай мене тоді посадять
проте я знаю, чого сиджу
зато якось в своє врємя
не дав розрушить судьбу твою