Віктор Рог НЕ ДАЙМО ЗАГУБИТИ МАЙБУТНЄ! Публіцистика -------------------------------------- Замість рецензії Керівник молодих націоналістів обрав темою дослідження не власне націоналізм, а гуманітарну, інформаційну сферу формування юних українців, пояснивши це тим, що "коли народ втрачає молодь, він втрачає майбутнє'. Тож головна мета роботи — оцінити стан освіти, виховання в сучасній Україні, дослідити результати наявного становища і запропонувати альтернативу. Отже, скільки грошей виділяється на освіту українських дітей? Хто їх навчає? Чому саме? Яких громадян ми отримаємо в майбутньому? Книжка за обсягом невелика, але концентрованість в ній важливості змісту інформації дозволяє зробити висновки з піднятої проблеми. Та найстрашніше в цьому творі — не перелік статистичних даних про кількість скорочених вчителів чи закритих шкіл, не цифри, які показують постійне скорочення й без того мізерних коштів на освіту, хоч кожна з них кричить про національну катастрофу. Найстрашніше — що вчить, яку інформацію засвоює майбутня еліта і врешті-решт — яке психологічне обличчя створюється сучасним гуманітарним полем? Висновок однозначний — ми отримуємо не гордих українців, свідомих своєї історичної місії, а космополітів з споживацьким мисленням, людей без коріння й ідеалів, прямо кажучи — бидло. Економічна криза не дає змоги вчителям повністю зосередитись на вихованні учнів, єдиної державної ідеології в освіті, обов'язкової для всіх — нема. До того ж дитина формується не тільки в навчальному закладі, а й поза ним. А тут шляхетних принципів чекати важко. Ідеалом в житті стало — нажитися, "урвати", обдурити, поскаржитись, поплакати. Виникає логічне питання — чому ж наша влада, яка мала б думати про те, що за зміна готується в державі, не звертає на прискорений процес дебілізації народу жодної уваги? Тож зосередитися на відродженні українців, як великої нації, повинні всі, хто має волю, здібності і бажання творити гідну перспективу українській молоді. Лейтмотив твору — сучасні юні українці не є втраченим поколінням. Так, держава кинула освіту й науку напризволяще, не турбується про патріотичне і моральне виховання. Так, для політиків молодь є не стратегічним пріоритетом, від якого залежить доля держави, є "електоратом" задля власного обрання у "вищі структури", якому влаштовують різні "шоу" і "турне". Так, керівники багатьох молодіжних організацій лише використовують свій статус, щоб побільше "вициганити" начебто на "молодіжні проекти". Але Україна не втратила гідних, рішучих, розумних, які хочуть жити в найкращій в світі країні, яка постійно перемагає, бо згуртована єдиною ідеєю нація ставить перед собою величну мету і твердо вірить у їі здійснення. В разі злиття волі й енергії усіх небайдужих, їх зосередження на єдиному надзавданні, Україна швидко вирветься на провідні позициї. Тоді майбутнє не буде загублене. Кость ЧЕРНЕЦЬКИЙ ВСТУПНЕ СЛОВО "Все найкраще дітям!", "Молодь — наше майбутнє!" — які чудові і абсолютно правильні гасла. Але яка разюча відмінність між словом і ділом в нинішній Україні, який контраст між добрими гаслами і страшною дійсністю. Можна зруйнувати державну економіку, але вона відновиться, можна перемогти армію, але нація відродиться, можна замінити погану владу, проте, коли народ втрачає молодь — він втрачає майбутнє. І це не фраза, а жорстока реальність і об'єктивна загроза. Пасивно споглядати за тим, як цілеспрямовано і планомірно нищиться національне майбутнє, ставиться під загрозу існування нашого народу — непростимий злочин. Проблемам освіти, науки, культури, виховання, майбутнього молодої генерації присвячена ця книжечка. За допомогу в її підготовці автор вдячний Віктору Петровичу Шкуратюку та всім, хто тим чи іншим чином долучився до її написання і видання. Моїй доньці п'ять років... Вона дивиться на мене своїми чистими оченятами і ніби запитує: " — Тату, що ти зробив для того, щоб ми гідно жили у квітучій, могутній Україні?" Я переконаний що в нашій державі ще знайдеться достатня кількість енергійних і вольових людей: студентів, вчителів, робітників, військових, селян, батьків і матерів, які хоча би для того, щоб не було соромно подивитися в очі своїм дітям, докладуть усіх зусиль, щоби українська молодь мала велику перспективу у Великій Українській Державі. ШКОЛА І НАШЕ МАЙБУТНЄ Напевно в школі сьогодні, як ніде краще відображується, як в дзеркалі, увесь наш гнилий світ, всі його виразки і хвороби. Егоїзм, культ сили і наживи, жорстокість, цинізм, майнова розбіжність, а звідси й заздрість і злоба — все це зразу привертає тут увагу, варто лише пройтись шкільними коридорами. В чому ж причина? В нашій реальності! Взаємовідносини між дітьми стали відбитком відносин між дорослими. Звідси і нігілізм, і байдужість, і бездуховність, і насилля. Престиж освіти, знань, порядності, шляхетності падає до такого рівня, що виведення його на належну висоту потребуватиме неабияких зусиль. Руйнування системи освіти в Україні набуло катастрофічних масштабів. Тільки за офіційними даними і лише за останні роки кількість дітей, які ніде не навчаються, зросла у п'ять разів. Тільки за 1997 рік, за даними парламентської комісії, в Україні було зачинено 140 загальноосвітніх шкіл, понад 13000 класів, 71 позашкільний виховний заклад, 121500 гуртків, ліквідовано 1800 дитсадків, скорочено 7500 вихователів та 40 тисяч (!!!) вчителів. Тільки на селі, котре доведене до відчаю, злиднів і розпуки, за даними Міністерства статистики України за останні п'ять років закрито 325 шкіл. Майже в чотирьох тисячах сіл, де проживають діти від 6 до 16 років, шкіл немає взагалі. Тож ніколи Україна не стане Великою Державою, коли її юні громадяни будуть отримувати освіту і виховуватись в такій обстановці і таким чином, як це є зараз. Адже без належної освіти і виховання, насамперед виховання любові до Батьківщини, гордості за свою Державу, національного патріотизму, поваги до власної історії, мови, символіки, культури, традицій, без знання і шанування законів об'єктивно неможливе виховання справжнього Громадянина, а без цього не можна бути спокійним за майбутнє нашої країни і її процвітання. Ще кілька років такого "батьківського піклування" держави про культуру, освіту та науку і вже не буде кому навчати дітей, виховувати національну еліту. Підняті проблеми є занадто глобальними, а криза занадто затягнутою і загостреною, щоби зразу "видати на гора" універсальний рецепт її вирішення, тож розглянемо лише деякі аспекти. Формуванню почуття патріотизму в школі найкраще мають сприяти уроки історії та рідної літератури. Адже це пам'ять і слава народу, могутній засіб виховання і формування нового покоління. Наша молодь має виховуватись на прикладах козацтва, героїв Крут і Базару, на легендарних постатях князів Святослава Хороброго та Ярослава Мудрого, славних гетьманів, отаманів, січових стрільців і бійців ОУН-УПА, на традиціях Київської Русі та національно-визвольної боротьби, на творах і чинах Тараса Шевченка і Лесі Українки, Євгена Маланюка і Олега Ольжича, Юрія Липи і Дмитра Донцова, Василя Симоненка і Василя Стуса... А чи так є сьогодні? За результатами соціологічного опитування з тисячі київських школярів на питання "Що для вас сьогодні означає Батьківщина?" 87%(!!!) відповіли, — "Ніщо"... А якби таке в німця чи японця запитали? "Роздуми над минулим можуть послужити керівництвом для майбутнього", — говорив Уїнстон Черчілль. Тож ми мусимо добре засвоїти уроки минулого, щоби не повторити помилок, і навчитися творити сучасне і майбутнє. Сьогодні Ж у нас заклади системи освіти, насамперед школи, ПТУ і ВУЗи є потужними засобами денаціоналізації і російщення українців. Наприклад у Криму з горем навпіл функціонують лише чотири школи з українською мовою навчання, в Донецькій області лише 15% від загальної кількості шкіл — з українською мовою викладання, на Луганщині україномовних шкіл — лише 4,3%, немає жодного українського дитсадка. До того ж, "україномовний” далеко не завжди означає український, Не набагато краща ситуація в цьому плані і в інших регіонах України (хіба за винятком західних областей). Значна кількість викладачів не володіє українською мовою, не знає нашої історії, переселенці-гастролери з Росії взагалі вороже наставлені до України, не приховують цього і нав'язують свої шовіністичні погляди учням і студентам, значний відсоток червоних сталіністів-реформаторів, "русскоязичних" лібералів-космополітів та просто дешевих заробітчан. І всі вони "формують і унапрямлюють" нашу молодь, наших дітей. А дитина — "... це не кусень дереза, що його може зіпсувати різьбар. Дитина — не папір, що на ньому хтось може вчитись писати, й наробивши на ньому помилок, викинути до коша, щоб посягнути по інший. Дитина — це натягнуте полотно, що його збирається закрити фарбами маляр" (Б.Стебельський). Що з цього виходить — бачимо всі ми, а завтра будемо пожинати гіркі плоди такого "виховання". Вже сьогодні чи не половина випускників шкіл, доведена до відчаю злиднями, задурена оманливою ворожою пропагандою та отруєна чужинецькою маскультурою мріє виїхати за кордон. Дебілізм та маразми нашого сьогодення, апатія та зневіра, моральна деградація сприяють росту цієї небезпечної тенденції. Росте підліткова злочинність, зокрема 80% злочинів скоюються неповнолітніми, понад 63000 підлітків перебувають в ув'язненні, кожен четвертий восьмикласник вживає алкоголь, серед школярів — тисячі наркоманів....Тисячі дітей — волоцюг та жебраків заповнюють наші міста і селища... Чому ж ми дивуємось з того, що по вулицях наших міст вдень ходити соромно, а вночі — страшно? Найголовніша мета — виховання гідного підростаючого покоління вже не найголовніша? Куди ідемо? Сьогодні ситуація не просто складна, а, я б сказав, критична. Відсотків до 90 батьків, змучуючись на роботі та в пошуках додаткової копійки, не надають достатньо уваги вихованню своїх дітей, наївно сподіваючись на школу. Деякі вчителі ("прєподаватєлі") помилково вважають, що їхнє завдання — лише "викласти" тему уроку. Тож і залишаються наші діти наодинці з собою, з "вулицею", з усім гидом і брудом сьогоднішнього буття, з усіма його звабами і небезпеками. На мої особисті глибокі переконання, головне завдання школи і вчителя — виховання. Ще Песталоцці стверджував, що освіта без виховання — золоте кільце в рилові свині, тому я більш ніж впевнений, що добрий, порядний, чесний, національне свідомий робітник, що не знає вищої математики чи не читав Гегеля в оригіналі є набагато вартіснішим для суспільства ніж злодій, негідник — космополіт з вищою освітою, респектабельний зовні, але огидний нутром. Розкрадені і закриті більшість підліткових клубів, оздоровчо-відпочинкових таборів. Не працюють через відсутність фінансування безплатні гуртки. Тихо помирають бібліотеки, спортивні секції, ледве животіють молодіжні організації. В результаті й так невеличка частина дітей, яка була відірвана від згубного впливу вулиці й хоч якось зайнята у цих закладах, скоро може поповнити ряди підліткових банд, вуличної шпани. Не варто тоді буде дивуватися тому, що наші міста перетворяться у суцільні криміногенні зони. Рівень і можливості навчання значно зменшилися (згідно Закону "Про освіту", бюджетні асигнування на систему освіти повинні становити не менше 10% національного доходу. Виходячи з держбюджету 1999р. — 2,6 млрд. гривень. Але й це положення не виконується. Кабінетом Міністрів проведено скорочення видатків жалюгідного бюджету на 1999р. (секвестр), згідно якого видатки на освіту скорочені на 21,6%. В 1998р. порівняно з попереднім асигнування зменшилися на 300566 млн. гри., а вчителям було виплачено лише 18%(!!!) нарахованої зарплати). Виходячи з загрожуючих темпів невинного падіння Внутрішнього Валового Продукту та надходжень до бюджету, освіта взагалі може бути кинутою напризволяще. Учителі, місяцями не отримуючи мізерної зарплати свої обов'язки не виконують в повному обсязі (в цілому по Україні заборгованість становила на початку цього літа понад 500 мільйонів гривень, у тому числі за 1996-98 роки — 235 млн. грн. Нагадаємо, що середня заробітна плата вчителя становить 120 гривень). Замість того, щоби зайнятись самоосвітою і самовдосконаленням у свій вільний час, перечитати необхідну літературу, просто культурно і корисно відпочити, вони змушені торгувати різноманітним дріб'язком, порпатися на городі, підробляти іншим чином, щоб прогодувати свою сім'ю, а в класі ловити на собі насмішкуваті погляди 14-літціх дівиць у золотих сережках та парубків з "мобілками", а трапляється, виводити з стану непритомності тих, хто втрачає свідомість від втоми чи недоїдання. Катастрофічно бракує нових підручників, ціни на них неоправдано зависокі, тож враховуючи сьогоднішню скруту, далеко не кожна родина спроможна забезпечити своїх дітей необхідною навчальною літературою та приладами. "Зібрати,, школяра коштує нині не одну сотню гривень. Потужний кризовий удар прийшовся на театри, кіностудії, музеї, видавництва, поширюється вплив на масову свідомість нетрадиційних псевдорелігійних сект. Докладає неабияких зусиль до формування нашої молоді і так звана "маскультура". Що наші діти сьогодні читають, що дивляться по телевізору? Хто прийде нам на зміну? Не сприяє належному вихованню молодих і більшість вищих навчальних закладів, які колись були горнилом інтелігентності й інтелекту, порядку та порядності. Відсутність належного державного фінансування змушує В УЗ й самим намагатися вирішувати свої фінансові проблеми, широко запроваджуючи платні форми навчання (минулого року вже 52% студентів розпочали навчання за кошти батьків). Тенденція до збільшення частки платного навчання зростає і є тривожною на тлі невпинного зубожіння населення. В результаті цього до ВУЗів часто потрапляють не кращі представники молодого покоління (гроші і розум, нажаль, у наш час, речі не завжди сумісні) і вносять разом з собою свої ж закони, розвиваючи хабарництво, бардак, "магію блату" й інші подібні речі, які аж ніяк не сприяють "високому і духовному", "розумному, доброму, вічному". Деякі ВУЗ й вже перетворились у збирачів всіляких можливих і неможливих поборів, взамін даючи освіту на рівні ПТУ, адже найкращих викладачів перекупляють платні заклади, у яких проблем із розміром і виплатою зарплати практично не існує. Тож залишаються переважно молоді фахівці, і ті, крім основної роботи, змушені підробляти в декількох місцях. Такий стан речей, звичайно, аж ніяк не сприяє розвитку і вихованню молодого покоління. Ті ж "щасливчики", так звана "нова еліта", "золота молодь", котрі за посередництвом різних "фондів", "грандів", "програм" та спецслужб потрапляють вчитися на Захід і являють собою певну інтелектуальну вартість, як свідчить статистика переважно залишаються "там", або ж коли і повертаються, то працюють тут в іноземних фірмах на чужого "дядю", тобто не служать своїй державі і народу. Почуття вірності Батьківщині у них відсутнє, школа його не прищепила, життя — тим більше. Попри незначний відсоток людей, схильних і здібних до інтелектуальної, наукової праці, інженера чи наукового працівника необхідно 5-6 років вчити у ВУЗІ і стільки ж після нього. І це при умові, якщо буде кому, як і де вчити, адже система освіти і науки руйнується на очах. За останні п'ять років фінансування науки скоротилося у 15 разів, випуск відповідної літератури — у 5 разів. Лише в 1998р. Академія наук втратила 2,5000 працівників, з них 80% — працівники науково-дослідних інститутів. Кадри старшого віку поступово відходять, а більш молоді міняють фах, або міняють Батьківщину на закордон, тим самим звеличуючи і підсилюючи чужі держави. (Наприкінці 1998р. було проведено анкетування студентів ВУЗів України. 60% опитаних своє майбутнє бачать в еміграції за кордон). Світові тенденції однозначно вказують, що вищою внутрішньою метою в системі національних інтересів прогресивних країн стає якість людської особистості. І найбагатшими та найрозвиненішими країнами в близькому майбутньому будуть ті, які роблять потужні інвестиції в освіту та науку. (В США на освіту витрачається сума, що дорівнює ЗО бюджетам України). Політика "перетягування" інтелекту є сьогодні пріоритетною для провідних країн світу. До речі, за визнанням Білла Клінтона з 204 американських Нобелівських лауреатів 79% становлять іммігранти першого покоління. Все це називається розпадом наукової школи і наукових колективів — справді золотого фонду України, що по зернинках збирався десятиліттями. 1 щоб їх відтворити з нуля потребуватиметься в кілька разів більше зусиль, коштів і часу. Ось де, як, чому і ким закладається наше відставання від інших країн, навіть в тих галузях знань, де ми традиційно були попереду. Закордонним господарям наших можновладців ні до чого виховання високоінтелектуальних і духовно здорових конкурентів, патріотів України, їм набагато вигідніше, щоб наша молодь деградувала, крала, пиячила, вбивала, втрачала національну самоідентифікацію, всіляко опускалася, аніж освоювала нові розробки, придумувала нові технології, ставила нові рекорди, досягала нових вершин і перемог, котрі, згідно нашого потенціалу, залишили б їхні далеко позаду. Ось вам і "Кока-колоніалізм" в дії. Наші можновладці чи то забули, чи то і знати не хочуть, що без чіткої цілеспрямованої державної (державницької) політики в галузі освіти і культури неможливо виховати гідних громадян гідної країни. Перефразовуючи слова Р.Рейгана скажемо, що держава не тому не дає коштів на освіту, що бідна — держава бідна тому, що не дає коштів на освіту. Але виглядає на те, що тимчасовики при владі не надто переймаються цією проблемою і не збираються її вирішувати. Тож знову, вже вкотре, тягар проблеми лягає насамперед на плечі ентузіастів, на плечі справжніх Вчителів, педагогів, патріотів, всіх, кому не байдуже майбутнє Нації. Вагому роль у вирішенні поставлених завдань можуть і повинні відіграти молодіжні виховні патріотичні організації (зокрема СУМ, "Пласт", Молодіжний Конгрес, "Січ" тощо). Підтримка юнацьких національно-патріотичних організацій, створення належних умов для навчання обдарованих дітей, дітей-сиріт, сприяння їх становленню та росту, організація вишколів, спортивних заходів, фестивалів, конкурсів, концертів, турпоходів, облаштування літніх осель, видання літератури, матеріально-технічне забезпечення та все інше, що вкрай необхідне для молоді, не сміють виходити з поза нашої уваги та опіки і мусять завжди бути актуальними. З огляду на те, що антинародний режим, "п'ята колона” і зовнішні чинники не зацікавлені віднаходити гроші на патріотичну молодіжну політику, все це має лягти на жертовну, свідому, активну українську меншість як в Україні, так і в діаспорі. Інвестиції в молодь дають найбільшу віддачу. Доцільно навести маленький, але дуже показовий приклад. У Німеччині в 1961 році було влаштовано літній табір для дітей зі східної московської зони, недалеко Штудгарту. Там мало бути розміщено 300 дітей. На заклик через радіо впродовж двох тижнів зібрали німці для утримання літнього табору стільки грошей, що не 300, а й 3000 дітей можна було повністю забезпечити. Були такі, що офірували по 500 марок, а школярі випорожнювали свої заощадження і висилали гроші на вказаний розрахунковий рахунок. А знаємо, що німці скупі на гроші і легко не випускають їх із рук. Але тут йшлося про духовне рятування німецьких дітей з-під московського рабства! На таку річ німець не жаліє грошей. Він патріот, хоч ніколи свого патріотизму не несе на базар, патріот не до хрипу в горлянці, а до глибини власної кишені. Патріот ділом і чином, а не на словах... Справа порятунку системи освіти, свята справа утримання і виховання нашої молоді, підростаючої в жахливих умовах всеохоплюючого запроданства, зрадництва і розпродажу, влади політичних шльондр та іноземних агентів, є велика і дуже складна. Адже дитина втягує в себе все, що лукаво підсуває їй отруєне середовище, в якому вона постійно перебуває. А що наше національне середовище є вужче від чужого, то для того, щоб мати реальний вплив на молодь, щоб радикально змінити ситуацію на краще, воно мусить бути мужніше, жертовніше, поставовіше, активніше. Всі позаморальні "експерименти" злочинців при владі над народом є можливі лише завдяки заляканості, довготерпінню, пасивності та незорганізованості народу, тобто завдяки нашій байдужості. І коли цей процес занадто розтягнеться в часі, стане звичним, то нинішній стан здаватиметься "райським життям" в порівнянні з тим, що нам готують в майбутньому. Сьогоднішні тимчасовики при владі не зацікавлені в розбудові національної Української Держави та її захисті, їх не турбує майбутнє українського народу. Підло прикрившись національною символікою, вони готують собі і своїм нащадкам "тили". При владі залишились ті, хто був і раніше — казнокради, пристосуванці, явні і приховані комуністи, україноненависники, клептомани, які продовжують робити свою чорну справу, нахабно і ненаситно задовольняючи свої нездорові хапально-шлункові інстинкти. На "Мерседесах" сьогодні їздять діти тих, хто вчора їздив на чорних обкомівських "Волгах". Звертаємося насамперед до молодих українців, до тих, хто сьогодні ще сидить за шкільною партою чи студентською лавою, хто лише стає на шлях самостійного життя. Вони ще зараз мало задумуються про трагічні наслідки злочинної політики верхівки, але вже завтра їм доведеться розраховуватися сповна за свою байдужість і покірність. За своє завтра треба боротися вже сьогодні! Тим, хто вже позбувся страху та байдужості слід бути разом. Ми всі мусимо виразно усвідомити, що "свєтлого будущего" на золотій таці нам ніхто не піднесе. Необхідно вже самим братися до роботи, спільно ставати до боротьби. Час не жде, а кличе! НАШИМ НАЩАДКАМ "Не кидай слів марно. Не давай обіцянок, коли не в силах їх виконати. Але, якщо пообіцяв, виконай, чого б це тобі не коштувало". (12-й Принцип Українського Націоналіста). Ми, тепер і згодом, маємо нагоду переступити рубіж не тільки століть, але й тисячоліть. На відміну від тих, хто не дожив і відійшов та наших нащадків, які побачать сонячне світло незабаром. "Коли наступить цей рубіж?" — питання настільки просте, наскільки й складне. В хронологічній (історичній) шкалі градації, за якою живе християнський світ, відсутня нульова позначка: немає нульового року, місяця і дня. Це не одноразово приводило до помилок під час вшанування ювілеїв (круглих дат), видатних подій (людей), що відбулися до Нової Ери (у розрахунках губився один рік). Тим не менше хронологічну шкалу ніхто не відміняв. Так от, згідно цій шкалі, III тисячоліття офіційно розпочнеться... 1 січня 2001 року. Представники християнства вважають, що головне — не дата, а подія, — Різдво Ісуса Христа, Сина Божого і те, що Він приніс для людей. І тому — висновок, що перехід до III тисячоліття — це не просто дата, а певний період — зі січня 2000 року до 1 січня 2001 року, а може, й більше... Цей час дуже важливий для нас як привід, будь-що, позбутися поспішності у всьому і як привід без поспіху проаналізувати все те, з чим ми йдемо у нову епоху і який світ залишимо (збережемо, примножимо) нашим нащадкам. Момент перетину століть і тисячоліть супроводжується роздумами людей над своєю КАРМОЮ (своєю долею, сутністю буття). Ми, повертаючись назад, вгрузаємо в товщу гірких роздумів над нашою історією, хоча б минаючого II тисячоліття (від часу хрещення України-Руси). Але обнадійливо дивимося у прийдешнє. А до речі, про які, власне НАШІ, визначні ЗДОБУТКИ, ДОСЯГНЕННЯ, ПЕРЕМОГИ і т.п. ми будемо згадувати, ними пишатися і розповідати нашим нащадкам? Нічого дивного немає, з огляду на те, яким було для нас майже все минаюче II тисячоліття, що порубіжжя у нас співпало з соціальними (соціальне-психіатричними, економіко-психологічними, ідеологічними, гуманітарно-моральними) кризовими явищами. Здавалося б, і немає віри у те (бо розбирають великі сумніви), що суще населення без якоїсь "потойбічної" допомоги здатне здолати самотужки всі ці негаразди. Хоча, щоб їх здолати нічого архіскладного немає. Такий виклик долає будь-який АКТИВНИЙ, КОНСОЛІДОВАНИЙ великою ІДЕЄЮ, ЦІЛЛЮ і МЕТОЮ НАРОД, ПРАЦЕЛЮБНИЙ, ОСВІЧЕНИЙ, З ВЕЛИКОЮ ВІРОЮ у ВЛАСНІ СИЛИ, у могутність своїх історичних КОРЕНІВ і в МУДРІСТЬ своїх керманичів, провідників, лідерів (ЕЛІТИ). Що заважає нам у наступній епосі бути Нацією (як "ті", як у "них"..., наприклад, країни Великої Сімки — ВІG-7)? Нацією, консолідованою великою Ідеєю, Ціллю, Метою. Нацією солідарною, волелюбною і працелюбною. Нацією освіченою, науковою, інтелектуальною. Чи віримо ми у власні сили? Чи віримо ми у могутність наших історичних коренів? Чи є серед нас люди, здатні стати мудрою ЕЛІТОЮ? Які перспективи у території, яка повсюдно покривається, мов педикульозом, торжищами, базарами і т.п.? Виховуємо і насаджуємо лише душо-, інтелекто— і організмопродажність? Чого чекати від населення у прийдешньому і чого чекати населенню від прийдешнього, коли кілька поколінь найактивніших у суспільстві людей вимушені будуть змарнувати свій даний Богом час на творчість і творення на цих самих купи-продайних смітниках? Як відмічають люди, що приїжджають сюди із цивілізованих країв, базари в Україні — це вже "соціальні цвинтарі ходячих мерців". Крім деградації, упослідження, приниження, що, вибору немає? Які стратегічні цілі у цих непростих умовах ми собі окреслюємо? У теперішньому світі досягнення народів і держав визначаються трьома основними критеріями: 1) рівнем освіченості (науковості, інтелектуалізованості) нації; 2) рівнем середньої довготривалості життя; 3) середнім рівнем життя людей. Отже, три кити, на яких стоїть сучасне розвинуте (не базарне) суспільство, а саме політика, економіка і культура повинні підпирати основні суспільні пріоритети — освіту, фундаментальну науку (технологічність) і охорону здоров'я з усіма від них другорядними (похідними) галузями суспільної життєдіяльності. Невпинно деградуюче населення (та влада) трансформує і деформує гуманітарні основи суспільства сьогодні. Розвал за розвалом, закриття за закриттям, втрати, поразки, ущемлення прав йдуть від пасивності населення, яке не претендує на щось краще і нічого колективно і солідарно не вимагає від влади. "А якщо відсутня загроза домагань з боку ущемлених людей, яким можна не платити, то можна... не платити" (староєврейська мудрість). "Права не дають, їх беруть" — це аксіома. Пора вже всім зрозуміти, що така ситуація не зміниться лише від частих "українських демократичних" виборів "депутатів", "голів", "президентів". Всі останні "укр.дем." вибори — більше зі сфери торгівлі (продажності), ніж політики. Населення (виборці) нічим не ризикуючи, не наражаючись на значні моральні та інші витрати, не вкладаючи грошей, плекають ілюзії, що хтось їм має все і негайно піднести на "тарілочці з блакитним паском". Приреченість переляканих і слабких (слабовольних, слабодухих) — "претендувати не на своє". Окрім цього, вже набридло констатувати, що ми постійно наступаємо на ті самі "граблі", набиваємо гулі й синці об камінний фактор "вибору без вибору" (менше зло). Яким би "привабливим і високоморальним" не виглядало виховання у "совкові" часи, все зводилось на практиці лише до двох дієслів: БРЕХАТИ і КРАСТИ, ("мушу брехати, бо краду", "краду — відбріхуюсь"). Сформовані тією системою "совки" (згодом "постсовки") бережливо дотримуються "старих добрих традицій". Що ми щоденно і бачимо на прикладах діяльності (бездіяльності, імітації діяльності) нашої новітньої доморощеної чиновничо-бюрократичної "барижної" чи "законотворчої" "еліти" Запишається нерозгаданою загадкою, яким чином у працелюбних, розумних людей, що постійно жили у найсприятливіших кліматичних умовах в оточенні прекрасного рельєфу і ландшафту, на найродючіших землях, менталітет звівся до САМОПОЖИРАННЯ (самоїдства). Суттєво виповзли назовні три основні (рабські) риси вульгарного менталітету, а саме: ЗАВИСТЬ, СКУПІСТЬ, ПІДЛІСТЬ. Чому??? В умовах, особливо загострених в часі зміни епох, століть, тисячоліть, фінансових та економічних воєн, які безупинно і повсюдно точаться у світі, населення на цій території повинне бути готовим змінити свій менталітет і спромогтися нав'язувати свою волю світові (домінувати), нав'язувати свої "правила гри", пропонувати і нав'язувати саме свої культурні досягнення, винаходи, новітні технології, пропонувати свої ходи і шляхи виходу з цього соціального, економічного і фінансового "чорного тунелю". Чи може змиритися й далі чекати, за принципом: "Завтра буде гірше, як сьогодні, післязавтра — ще гірше як завтра"? Чекати чого? Чекати добре тільки своєї смерті... "ХТО МАЄ БАЖАННЯ ЩОСЬ ЗДІЙСНИТИ У СВОЄМУ ЖИТТІ — ТОЙ ПОСТІЙНО ШУКАЄ МОЖЛИВОСТІ (БЕЗВИХІДНИХ СИТУАЦІЙ НЕ БУВАЄ), ХТО НЕ МАЄ БАЖАННЯ — ШУКАЄ ПРИЧИНИ ПОПЛАКАТИСЯ З ГІРКОЇ ДОЛІ". Вкрай нещиро звучать "стинання" і волання найбільш скандальної активної частини населення (істерика від безсилля) про постійну потребу "об'єднання", "консолідації", "єдності", "злагоди" ("Боже, нам єдність подай..."). А під ставовим, чомусь, для цього робиться опертя на ті ж самі зависть, скупість, підлість. "Чорна енергетика" самоїдства і довжелезний шлейф історичної зради, продажності, підступності, поразок, невдач, неуспіхів, незавершених справ, недоведених починань, незбудованих храмів... Пора вже зрозуміти, що не запозичена чи скопійована у когось безнадійно застаріла і повністю антонімічна в застосуванні для нової епохи "ідеологія" — державна, соціальна, партійна — визначає успіх кожної нації. Національний менталітет, аспект національної моралі (в тому числі агресивності і претензійності в найкращому їх розумінні), рівень освіченості, духовного і фізичного здоров'я, духовної і фізичної культури, спорту, виховання виформовують ідеологію Нації (ІДЕЮ НАЦІЇ, НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕЮ), її самоусвідомлення і її національну релігію (КУЛЬТ і КУЛЬТуру). Коли в суспільстві найвищою цінністю стали гроші, точніше їх відсутність (безгрошів'я), таке суспільство приречене на вимирання, повільну смерть. Це мертве суспільство. Це суспільство ходячих мерців. Це суспільство живих трупів. А ми маємо в прийдешній епосі по-новому і всеохоплююче використовувати (для поборенім приниженості і деградації населення) принципи формування громадської думки ЗНИЗУ і позитивного зворотного зв'язку, тобто застосування моральних стимулів всенаціональних цінностей, винагород і мотивацій загальносуспільного значення, визнання найвідоміших особистостей, підтримки найвидатніших досягнень, винаходів, технологій і т.п. Теперішні люди, які уособлюють собою державно-чиновничий апарат, теперішній режим — це вже, напевно, "ходячі мерці", однозначно, що їм немає місця в наступній епосі. Найсмішніше те, що ці смішні люди (бюрократи) ще намагаються чомусь повчати, конструювати нежиттєздатні кабінетні схеми, імітувати "бурхливу діяльність", ніби переконуючи нас в їхній необхідності. А це вкрай згубно впливає на процес формування і виховання людей для наступної епохи. Сказати більше, вони унеможливлюють будь-що елементарно позитивне здійснити. Але, що з них візьмете, вони такі є, вони іншими бути не можуть. Наступна епоха несе нові цінності і нові вимоги. "Але не все так погано у цьому домі". Найвищих висот і сили досягнуть ті держави, які у III тисячолітті відразу запропонують суспільству БЕЗКОШТОВНУ ОСВІТУ і ОХОРОНУ ЗДОРОВ'Я. Розвинуті країни це вже розуміють і на це налаштовуються фінансове. (Ніколи гроші (або відсутність їх) не превалювали і не превалюватимуть над ЛЮДИНОЮ). Людина (суспільство), яка хоче нав'язувати свою волю оточуючим (домінувати), має потребу, щоб з нею рахувалися, повинна відповідати основним іпостасям СИЛИ: МІЛІТАРНОЇ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ, ФІЗИЧНОЇ і ФІНАНСОВОЇ. Що порадити для населення території, яка за кілька років стала майже повністю "демілітаризованою" (власноруч знищили свій ВПК, перестали бути третьою Ядерною Державою світу, самі знищили освіту, науку, підірвали своє здоров'я, спорт, культуру і т.д. — своє майбутнє). Провели відчуження самих себе від своїх фінансів і ресурсів... Що порадити? Чи є місце для цього населення у наступній епосі? Всім світом визнавалось, що за професійною майстерністю педагогів (тільки Україна та Естонія) і рівнем знань учнів наша загальноосвітня школа (ЗОШ) ще кілька років тому була найкращою в світі!!! ("Порція" знань нашого школяра-випускника була у 4-5 разів більшою, ніж у тих самих США). А досягнення на Всесвітніх олімпіадах школярів. Які під ставові вихідні дані. Але поки що інтелектуальна власність і наші "головастики" скуповуються оптом і вроздріб тими ж таки країнами "Великої Сімки". (2/3 американських щорічних грантів від науки наввипередки розбираються нашими ВУЗами на загальну (сміхотворну) суму — 30 млн.$). Науковий потенціал і науковці вивозяться і працюють на чиєсь майбутнє. Головною ж ціллю ШКОЛИ вже зараз повинна стати підготовка ВЕЛИКОГО ГРОМАДЯНИНА ВЕЛИКОЇ ДЕРЖАВИ з міцною моральною, культурною, естетичною і патріотичною базою, КОДЕКСОМ ЧЕСТІ великого Громадянина великої Країни, якого спіткатиме постійно вдача. Але поки що у нашому суспільстві ми маємо багато парадоксів і абсурдів. Зараз бурхливо і з нерозумною (якщо дивитися на це об'єктивно з точки зору доцільності) поспішністю (в тому числі і в державних ВУЗах) ведеться підготовка в основному різного роду ЮРИСТІВ, ФІНАНСИСТІВ, МАКРОЕКОНОМІСТІВ, МОВОЗНАВЦІВ, ПСИХОЛОГІВ, СПЕЦІАЛІСТІВ З "МІЖНАРОДНИХ ЗНОСИН" і тому подібне. Років кілька тому цей процес, викликаний надуманим дефіцитом подібних "модних" спеціальностей, перейшов у фазу перенасиченості і кількість вже ніколи не перейде в якість. Хронічна хвороба країн т.зв. "третього" світу — система професійної підготовки та освіти — зовсім не орієнтована на ринок праці. Для прикладу, найбідніші країни світу — такі як Сомалі, Буркіна-Фасо, Гаїті отримують значні щорічні квоти від "сильних світу цього" на безкоштовне навчання студентів у найпрестижніших ВУЗах країн "Великої Сімки". Всі вони вчаться, як правило, на ЮРИСТІВ і ЕКОНОМІСТІВ. Подальша їх доля всім відома: вони або залишаються у країнах, де навчалися, або поповнюють "армії" собі подібних "інтелектуалів" у тих самих країнах "третього світу". Незважаючи на те, що Сомалі, Гаїті і Буркіна-Фасо вже давно випереджають ті ж США за кількістю саме таких "спеціалістів" на душу населення з безпросвітної бідності свої країни вивести чомусь не здатні. То чому не "піднімається" економіка Сомалі чи Гаїті до рівня економіки США? Невже в кількості самих юристів та економістів справа? Наша гуманітарна сфера потребує негайного "хірургічного втручання". В задушливій атмосфері всеплатності за будь-які послуги, повальної неплатоспроможності суспільних потенційних платників, суцільного запроданства і купипродайного злорадства гуманітарна сфера ніякої зацікавленості з боку чиновників існуючого режиму не може викликати, хоча саме від неї залежить подальша доля держави, її завтрашній день. Чому Японія, післявоєнна Німеччина, Південна Корея, Ізраїль, Китай пройшли шлях від повної розрухи до процвітання? Невже тільки через те, що відбудову ("розбудову") держав не починали, як у нас, з будівництва "царських сіл" і закупівлі "іномарок", "джипів" при зарплаті у 50-100 $ чиновника чи швидкоминучого (як його "швидкі гроші" і коротеньке життя) "бізнесмена"? Напевно, що ні. Всі ці країни перебували у стані глибокої кризи (хоча ніколи не було "кризи" у світлих головах їхніх керманичів), але вони зконцентрували всі свої зусилля на мобілізацію національної енергії, розвиток науки, освіти, фізичної і моральної культури, спорту, на вихованні підростаючих поколінь правдою жорстокої реальності, соціальному повсякденні. Останнє слово в цьому тисячолітті ми ще не сказали. БЕЗОДНЯ ЗНЕХТУВАНИХ СКАРБІВ "Щасливий — це не той, у кого багато, а той, кому вистачає" (українська народна мудрість) Більшість ще наївно вважає, що зі знищенням комуністичного тоталітаризму в духовній сфері битва за розум і серця молоді зникла. Насправді ж вона лише перейшла в інші, більш цинічні площини. Вже зрозуміло, що не обов'язково застосовувати всілякі заборони, дискримінаційні заходи, видавати "валуєвські укази", щоб знищити все українське взагалі і нав'язувати стійку відразу до української культури, мови, духовності зокрема. І якщо поле телевізійного екрану поміж дебілізуючої реклами заповнюється виключно програмами типу "Елка і корєша", "Мамаду", "Маскі-шоу", "Табу", "Как стать звєздой", "СВ-шоу", "Єврейскій бальзам на душу", "Всєукраінскій конкурс анєкдотов", КВНи і прочая, то чого ще більше...? Для суспільства, яке майже нічого не виробляє, суспільства споживання, пожирання, поїдання, яке працює лише на наповнення унітазу? І якому щохвилини втовкмачують, що все українське — фе??? То навіщо якась культура чи духовність, "економіку піднімати потрібно, гроші заробляти будь-що..." Коли по тому ж ТВ-"ящику", щовечора і щоднини розчепірюються у непристойних позах виключно "голубі" і асексуальні діви з мікрофонами, уяви хворої не вистачає збагнути ні з музичної, ні з літературної частини (цитувати тексти можна хіба що у палатах "психушки"), то нічого дивуватися, що школярі найпрестижніших шкіл столиці і не тільки, на запитання — "Хто такий Тарас Шевченко, Степан Бандера, Євген Коновалець?" — відповідають, що вони — або футболісти, або естрадні зірки. Чи прийде комусь в голову і чи е в тому потреба, наприклад, зробити підшивки з газет і журналів, які заполонили наш медіа прилавок мільйонними чи стотисячними тиражами? Зайве мариво, вони на другий день після свого виходу вже нікому і ніколи — не потрібні. З яких це пір, і у які часи, на якому — восьмому, дев'ятому — році незалежності на прийняття і впровадження у життя загальнонаціональної програми "КУЛЬТУРА" грошей не знаходиться, а ті недоумкуваті, які б мали зайнятися освітою, “недопирають”, а можливо, їм розуму не вистачає, що плекання потягу до предківської мови потрібно починати з "Івасика-Телесика", тобто з дитячого садка, і поступово й талановито прищеплювати дітям паростки справжньої, а не ерзац-культури в галузях літератури, музики, театру, живопису... Будемо сподіватися, що ті, які наділені владою, які живуть за принципом: "Що людина споживає, в те вона і перетворюється", нарешті навчаться розрізняти зерна від полови в культурі і стануть підтримувати перш за все культуру для душі людської. Тоді, можливо, стане менше, не відразу, але менше душевних криз, розчарувань, безвихіддя і катастроф у молодому віці, про що нам постійно "талдичать" з якоюсь садистичною насолодою у вигляді сенсацій ЗМІ. Чи може не потрясти нормальну, не здебілізовану, людину замітка в газеті про трьох шестикласників з сімей "нових чукчів", які живуть в трьохповерхових "чумах" у "царсько-чукотському стойбищі". Ці малолітні нелюди, ще діти, знущалися над дівчинкою, яка побиралася на базарі. Затягнули у підвал, побрили їй голову, обрізали їй вуха, ніс, потім руки, ноги... У них чи у їхніх батьків були економічні труднощі, не вистачало грошей? Звідки ця тупа звірська жорстокість, цинічний садизм, ця ПОРОЖНЕЧА ДУШІ, як не від душероздираючого середньовічного безкультур'я, породженого всепоглинаючою базарною тварюкою, результатів вбивства всього живого навкруги заради економічного "чревоугодія"!... Ми з легкістю небаченою перейняли найгірші зразки поп-культури західної, забуваючи, що там є й інше — гігантський пласт, духовно-кореневий стрижень, який дбайливо оберігається, духовного направлення в культурі. Мільйони людей у Європі відвідують оперу, театр, беруть участь у всенародних культурних і екологічних акціях. В кожному невеличкому європейському містечку є свій симфонічний оркестр, зал щовечора наповнений, в школах там театром починають цікавитися і займатися з першого класу — різними-різними підходами. Ось чому той майбутній потенційний інвестор в нашу економіку, по закінченню школи там, є цінувальником Моцарта, Баха, Чайковського, щиро любить Мольєра і Шекспіра та прагне побачити якомога більше постановок і вистав за їх творами. Держава віддає там пріоритет не естраді — це справа комерційна, приватна, а створенню художніми засобами образу ГЕРОЯ позитивного у самому високому і чистому його значенні. Культура і духовність переживають нині не найкращі часи. Та що там не найкращі. Ми вже стоїмо над прірвою, коли ще трохи, ще зовсім трішки — і сліду не залишиться від багатовікових неоціненних скарбів "славних прадідів великих". У прірву полетять цілі пласти духовної спадщини, накопиченої і напрацьованої тисячоліттями попередніх поколінь. Що ми отримаємо взамін? Що ми скажемо нашим нащадкам? Що ми заради дебільного "сіюмінутного" гасла — "Економіка понад усе" — комерціалізували Минуле і продали Майбутнє. Природа, як відомо, не терпить порожнечі. Культура і духовність також. Не в розумінні того, чи цікавить вона нас чи ні, а в розумінні моральної і матеріальної підтримки, відбору, підбору, плекання, вмотивованої стимуляції всього, що може продовжити направлення національно-духовного, живого і людяного в культурі, сфокусованого на те, щоб зробити людину і чистішою, і кращою, побудувати в ній почуття добрі і Добра, і прищепити їй змолоду, а ще краще з дитинства, елементарний смак. Якщо ж, цим всім не займатися в різних площинах, ракурсах і напрямках, матеріально не підкріплювати, не зважаючи на всілякі тимчасові скрути, то місце їх (культури і духовності) в молодій душі людській миттєво займе всіляка "попса", гидотний "кітч" і спокусливо-розтлінна "похабщина", що лавиною пре з усіх "засобів масової інформації-дебілізації" (що майже на 100% (може, чисто випадково?) контролюються і належать, чомусь, виключно представникам одного відомого етнічно-релігійного у групування). Нав'язується це все гидотою з телеекранів, журналів і газет, псевдолітературою, т.зв. шоу-бізнесом, ерзац-театральщиною, тобто тим сурогатом, що владно завоював сьогодні простір молодої "душі" (бездуховності). Вседозволеність у навкололітературних опусах чомусь видається за розкутість, вивільнення, розкріпачення від комуністичного бридке, смердюче і низьке, тобто, все чорне в людині (суспільстві) не так уже й важко. Дітям та молоді перманентно нав'язується лише матюкливий жаргон і кримінально-люмпенські (бандитсько-маргінальні) "цінності" (безкультур'я). Молодь примушують тяжіти до цього всього. Навіть загартована життєвим досвідом і певною духовною відпорністю доросла людина за дуже короткий час може почати деградувати (дебілізуватись) від того всього телевізійно-серіального, газетно-журнального, "сенсацій" політичної белетристики, молодіжної "естради" ... Теперішні письменники забули про потреби труднощів і проблеми душі, що бореться ("дух, що тіло рве до бою..."). Хоча тільки це могло б спонукати і витворити достойну літературу, яка здатна залишити слід для нащадків. Шансу переробити себе (письменника) і переорієнтувати молодого читача може вже й не бути. Йому (письменнику) потрібно зрозуміти, що страх, лінь і тупість — це самі ниці прояви істинної душі і, пізнавши це, вже назавжди забути про них, викинути зі своєї творчості все, окрім правди про душу, старих вічних істин — братолюбства, честі, шляхетності, гордості, співучасті і жертовності, без яких будь-який твір приречений на швидке забуття. І до тих пір, поки письменник не зробить цього, над його "зіпсованими папіряками" нависатиме прокляття. Він писатиме не про кохання, любов, пристрасть, а про нав'язливу ману і хіть; про поразки, в яких ніби ніхто нічого констативно самого цінного не втрачає; про перемоги без надії і, що найгірше за все, без жалю і співучасті. В його горі не має всім зрозумілого горя, і воно ніколи не залишить сліду. Він писатиме не про людську душу, а про віртуальне заповнення плоті. І до тих пір, поки він (письменник) не зрозуміє цього, він буде писати (заради тимчасових грошей) так, ніби він стоїть і констатує кінець людини ("кінець світу") і сам безпосередньо бере участь у цьому кінці. Нам не потрібно приймати кінець..! "Людей, які вважають, що належать до єдиної нації, об'єднують перманентне спільні енергетичні вібрації. Нещасні ті люди, які обмінюються здебільшого енергією чорною і перебувають з незрозумілих причин постійно під молохом лише матеріального. Нація — субстанція духовна, субстанція культурна". (А. Ватсеба) Що сьогодні перш за все повинно турбувати владу "економікою стурбовану"? Аполітичність і зневір'я молоді, особливо творчої молоді, думаючої молоді. Вони пожинають плоди свого базікання з подачі голосів закордонних консультантів, що ЕКОНОМІКА первинніша за ПОЛІТИКУ. В країнах "третього-п'ятого світу" воно мусить бути саме так, бо в країнах "Великої Сімки — від ВЕЛИКОЇ ПОЛІТИКИ є ПОКАЗНОЮ ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА, а ВІДПОВІДНО є СИЛЬНА ЕКОНОМІКА. Замовчується проста істина: КУЛЬТУРА НАРОДЖУЄ СИЛЬНІ ХАРАКТЕРИ, КУЛЬТУРА ВИХОВУЄ ВОЛЮ. Якби це було не так, ми були б набагато гіршими, ніж є. З КУЛЬТУРИ ВИРОСТАЄ СТІЙКІСТЬ. Чим вища КУЛЬТУРА, тим вище САМОУСВІДОМЛЕННЯ ЛЮДИНИ. Разом з КУЛЬТУРОЮ приходить ФІЛОСОФІЯ, за філософією йде НАУКА, за наукою йде ПОЛІТИКА, і тільки аж тоді лише — ЕКОНОМІКА. Виховання молоді, навіть при самій крайній скруті, повинно спрямовуватися не на НАКОПИЧЕННЯ КАПІТАЛУ, а на НАКОПИЧЕННЯ ДОБРИХ ІДЕАЛІВ і ВЧИНКІВ. Бо нав'язування молоді лише жадоби до наживи, наживи будь-що через ЙОГО ВЕЛИЧНІСТЬ ОБМАН — це деградація, це — сильнодіючий інтоксикуючий дефоліант для молодої незабрудненої ДУШІ. Апокаліптичність перехідного періоду в нашому житті заключається не в тому, що ми всі "вийшли з шинелі" (скрути) чи з "совково-імперського кагалу" безправного, поневоленого (кілька сотень літ) народу. Трагедія у тому, що всі ми ввійшли в екзистенціальне, хайдеггерівське НІЩО, причому без найменшого уявлення про те, що саме НІЩО, не знаючи, де шукати вихід до чогось продуктивного. Продуктивного в культурно-духовній ПОЛІТИЦІ перш за все. І ясно, що не запаслись відповідним ключем, яким є КУЛЬТУРА в самому широкому розумінні її змісту. Нам лише здається інтуїтивно, що ми маємо уявлення про "цивілізоване" життя і знаємо ніби, як має виглядати людина-"несовок". Але в дійсності це не так. До чого призводить виписування "похоронок" на культуру? Гени істинної культури повинні ввійти в душу людини. Це не так швидко відбувається. Цьому має передувати такий собі НУЛЬОВИЙ ЦИКЛ, а за ним міцний ФУНДАМЕНТ. Непомітний НУЛЬОВИЙ ЦИКЛ і віртуальний ФУНДАМЕНТ. Це починається в сім'ї від колискової матері, з самого малого віку. Дитячий садок, школа, сім'я, церква. Ну хоча б дві з чотирьох інституцій виховання. За цим повинна слідкувати держава, держава несе повну відповідальність за своїх громадян. Якщо зі своїми патерналістськими функціями вона (держава) не справляється, то така держава повинна самими ж громадянами бути позбавлена своїх БАТЬКІВСЬКО-МАТЕРИНСЬКИХ ПРАВ. Звичайно, ми сьогодні бідні, бо дали безсоромно обібрати і пограбувати себе і знову, як і раніше, ми можемо відкладати злободенну турботу про культуру, освіту та виховання на далеке завтра. І завжди знайдеться з матеріалістської точки зору безліч виправдовувань, відбріхувань. Але... Це з року у рік відкладання на завтра може до жахливого обернутися тим, що завтра відбудеться те, що може відбутися: ШЛУНКИ І КИШЕНІ БУДУТЬ ПОВНИМИ, А СЕРЦЯ І ГОЛОВИ — ПОРОЖНІМИ. Це диктується вже відчаєм. Хоча були у нас колись і видатні досягнення у духовній сфері. Парадокс. Ми здобули незалежність, але не стали вільними. Невже свобода може стати синонімом "могильника" культури і духовності? Чи може нас зовсім не туди завели і далі ведуть? Ми в культурі сьогодні на грані — по той бік ДОБРА І ЗЛА. Ну хоча б у однієї тисячної відсотка може бути КРИК СЕРЦЯ ДУШІ???! ЯКА ОСВІТА НАМ ПОТРІБНА Споконвіку в Україні система освіти, навчання і виховання молодого покоління ставилася на провідне місце. В цій галузі Україна ніколи не пасла задніх, адже "хто думає вперед на рік — вирощує хліб, хто думає вперед на десять років — садить сад, а хто думає вперед на сто років — виховує молодь". Ще в середньовічні часи мандрівники зауважували, що на нашій землі люди були виховані, шляхетні, культурні, освічені, вільні. Національну еліту виховували і плекали Києво-Могилянська і Острозька Академії, численні школи та інші навчальне-виховні заклади та інституції. Родинне виховання, козацька педагогіка, духовно-релігійне, патріотичне виховання — все це було тісно пов'язане і міцно сплетене в один нерозривний вузол. Тому не дивно, що не лише древні літописи та історичні джерела, а й очевидці-старожили доносять до нас незаперечні факти, що в Україні в наших, тоді ще квітучих селах не зачиняли на замок домівок (не було злодіїв), не було чути брудної московської лайки, діти поважали батьків, молодші шанували старших, а Учитель був найшанованішою людиною на селі. Страшного удару по системі національної педагогіки, по споконвічних традиціях народного виховання і освіти завдало поневолення України-Руси варварською Московією. Катастрофа стала глобальною і всеохоплюючою після закріплення влади більшовиків. Мацаки отруйного червоного спрута проникли до найпотаємніших схронів народної скарбниці духу, підкралися до самих основ національного буття. Зруйнована віра, знищується мова, нав'язується брехлива історія, паплюжаться символи і герої, культивуються чужі псевдоцінності, деформується ментальність, триває тотальний геноцид... З гонорового, вільнолюбивого українця — вояка, господаря на своїй землі прагнуть зробити "тяглову худобу", безсловесне і покірне "хохлобидло", рабів на своїй землі, оспівуючих компартію і "кремлівські зорі"... 1991 рік. Грудневий референдум... Здавалося і вірилося, що з цього часу почнеться новий відлік, що Українська Держава, очолена національними патріотами, належним чином потурбується про нове покоління... Але червона стіна не перестала падати від того, що її наспіх перефарбували в синьо-жовті кольори. Паралельно із "оптималізацією", тобто скороченням і розвалом освіти, фінансуванням освітян за залишковим принципом, перефарбовані комуністи та ліберал й-космополіти дружно "вдарили гопака під чужу дудку". Перші хочуть і далі танцювати під московську балалайку, другі — "цивілізовані" — під американський саксофон. Танцювати на могилі української освіти, науки, культури, на могилі національної педагогіки, майбутнього України. Одні й далі намагаються втримати стандарти 30-х років і, бризкаючи слиною, "доводять" меншовартість українців перед "старшим братом", паплюжачи наших героїв, оспівуючи "подвиги" та "діяння" катів України, інші — тягнуть нас у "цивілізований" світ, уособленням якого для них є США. Над цією проблемою варто застановитися детальніше, адже ще Микола Євшан зауважив, що "нема ніякого загального виховання, виховання ненаціонального, яке могло б в однаковій мірі задовольнити всі національні типи й характери, не порушуючи їх духовної рівноваги та не затираючи їх індивідуальності". Він цілком слушно зауважував, що "немає виховання, яке було би щодо змісту спільним для всіх, всяке виховання остаточно сходить на національне виховання, Зміст виховання і його тенденції мусять відповідати конкретним обставинам національного життя, рахуватися з народною психікою і її проблемами, кристалізувати характер нації та давати напрям її моральному розвиткові". Японець Йосінобу Окамото в розмові з українськими журналістами з цього приводу зазначає: "Ми завжди вчимося і на досвіді інших людей, але не шляхом сліпого копіювання. Мати хороший кулінарний рецепт — це ще не означає бути хорошим кухарем. Тільки хороший кухар використовує всі можливості, закладені у хорошому рецепті. До того ж, хороший кухар здатен поліпшити чужий рецепт". І це стосується не тільки системи освіти, а й економічної, політичної та інших систем, котрі деякі горе-реформатори прагнуть тупо "змавпувати" з "розвинених" країн Заходу чи Сходу. Навіть якщо все законодавство скажімо США чи Швеції автоматично перенести, наприклад, в Заїр чи Анголу, від цього ситуація там докорінно не зміниться і не стане подібною до ситуації в вищезазначених державах. Але послухаємо японця: "Можна тисячі українських "державотворців" посилати у довготривалі відрядження до Японії переймати японський досвід (наші "ультрареформатори" полюбляють поїздки за кордон, "за досвідом" — В.Р.), можна переслухати тисячі японських консультантів, можна прочитати сотні книг про "японське економічне чудо", але вони не принесуть ніякої користі вашим імітаторам безбатченкам, у яких втрачене національно-культурне коріння, які позбавлені багатства національної духовності. 1 лише ті, хто знає, як найліпше узгодити технологічну революцію зі своєю національною, зі своїми національними особливостями, отримають найбільшу користь із зернят, вилущених з японського досвіду. Я думаю, що людство стоїть перед великими небезпеками і великими перспективами. Немає сенсу говорити про фізичні небезпеки — про це написано вже багато. Розв'язання всіх ваших проблем лежить у революційній зміні вашого способу мислення... Та знаю одне: навчатися Істини треба на основі історичного національного досвіду, а не на абстрактних, закинутих кимось, єдиноправильних шляхах розвитку..." Перепрошую за таке обширне цитування думок відомого японця, але погодьтесь — вони варті уваги. Від деякого часу нас почали нав'язливо переконувати в тому, що західна система освіти є універсальною, найдосконалішою і потребує негайного автоматичного перенесення па наш грунт. Наче гриби після дощу почали відкриватися різного роду "коледжі", "ліцеї", приватні школи. Широко відкрили двері державні навчальні заклади різноманітним забугорним "місіонерам", "фахівцям", "проповідникам" і т.д., котрі зомбуючи, навертають юні душі до невідомо якої "духовності", "віри", "цивілізації". Напевно до того широко розрекламованого "американського способу життя", що брудним потоком заливає "голубі" телеекрани цинічною пропагандою культу наживи, психології споживацтва, насилля, порнографії та бездуховності і інших псевдовартостей, котрі покликані призвести до остаточної деградації нашої молоді — майбутнього України. Нещодавно аналітичною групою Спілки Української Молоді "Сумщина" було проведено анкетування старшокласників середніх шкіл в Сумах, кількох районних центрах та сільських школах. Думаю доцільно навести його узагальнені результати по декількох пунктах. Занадто вже вони є промовисто-переконливими для тих, хто ще не розучився думати і прогнозувати: І) Улюблені фільми а) жахи — 50% б) бойовики — 45% в) комедії — 5% 2) Улюблені актори а) Ван Дамм — 50% б) Шварценегер — 30% в) Сталлоне — 15% Опитані (як хлопці так і дівчата) хочуть бути переважно банкірами, "крутими", "директорами", мріють жити в США, на Кіпрі, на Багамах, мати дуже багато грошей та "іномарки". Вражає те, що старшокласники практично не читають літератури, не знають історії України, люблять дивитися лише дешеві розважальні передачі на зразок "Маски-шоу". Цікаво, що результати опитування, проведені в кожній окремій школі є практично тотожними. Хоча, якщо під правильним кутом дивитися деякі їхні фільми, то дещо "намотати на вус" таки можна. Наприклад там доволі об'єктивно показують їхні, з дозволу сказати, школи — підліткова та дитяча злочинність, наркоманія, гендлярство, проституція, гомосексуалізм, аморальність, рекет... Втім, сьогодні й нас довели до того, що часто до шкіл змушені "прикомандировувати" міліціонерів. Але це не повинно стати нормою, з цим не можна миритися. Хочу навести цікавий уривок зі статті американського журналіста Мелор Стуруа з штату Міннеаполіс (США), передрукованої в газеті "Московский комсомолец" 22.04.1997 р., котра яскраво ілюструє ситуацію "там": "... в медпункті середньої ніколи "Хантер" для здібних (!) дітей у Нью-Йорку на полиці біля вбиральні стоять дві коробки. В одній лежать звичайні презервативи для того, "щоби допомогти учням уникнути вагітності і вберегтися від СНІДу та інших венеричних захворювань (напис на коробці). В іншій коробці теж лежать презервативи, з м'ятним присмаком. Напис на ній попереджає: "Тільки для орального сексу". Так ось, перша коробка залишається майже незайманою, а іншу медсестрі Ейлен Серфаті весь час доводиться наповнювати. Професор-педіатр з Лос-Анжелеса Марк Шустер опитав і обслідував учнів шкіл цього міста і прийшов до висновку: оральний секс став найпопулярнішою формою статевих зносин серед американських підлітків, котрі таким чином також наївно прагнуть вберегтися від СНІДу. Те ж саме стверджують і результати опитування, проведеного Національним Інститутом громадської думки Роупера Стерча. 26% американських школярів постійно практикують оральний секс". Від коментарів утримаюсь, хочу лише нагадати, що нещодавно Президент СЛ.ІА видав розпорядження виділити З мільярди доларів на боротьбу з неписьменністю, адже понад 23 мільйони американців (кожний восьмий) практично неписьменні. Також уряд США заснував грошові премії для дітей, які ще читають книжки. А ми, не враховуючи людського фактору, історичних та культурних традицій нації, починаємо калькувати "хвости" і "зади" західної системи освіти, наївно думаючи, що вони зможуть скласти достойну конкуренцію нашій традиційній. Для того, щоб викладання і виховання було ефективним, треба, щоб вся система регулювалася і керувалася зверху, щоб була згуртованість і цілеспрямованість у вихованні дітей. Адже якщо перший учбовий заклад має один навчальний план, другий інший, третій — взагалі придумав таке, що в голові не вкладається, то користі від цього менше, ніж шкоди. Різниця в науковій підготовці, вихованні, різний рівень знань людей, штучно прищеплені їм нетрадиційні чужі погляди на життя дадуться взнаки пізніше. До того ж, вчитися в престижних закладах будуть не ті, хто цього вартий, а ті, кому кишені не дають пройти у двері, і багато розумних людей, які могли б принести користь суспільству і українській державі залишаються неуками. Є багато варіантів системи освіти, які б могли існувати в Україні. Наведу один із прикладів. Має бути безкоштовна державна освіта, яка підтримується Урядом і якій влаштовані якнайсприятливіші умови для розвитку та прогресу. Як відомо, в кожному класі, кожній школі існують учні, які різко виділяються серед інших своїми здібностями до якогось предмета, котрий є головним захопленням цієї людини. Тож крім загальноосвітніх звичайних шкіл варто було би створити справжні елітарні спеціалізовані школи, в яких би відбирали цих обдарованих дітей і формували класи за ознакою майбутньої спеціалізації, виховуючи таким чином майбутню політичну, економічно-господарчу, наукову еліту, військову ієрархію. Зокрема наукова еліта працювала би в національних, найпрестижніших наукових дослідницьких центрах, розробляла б і втілювала найсучасніші технології, складала наукову та інтелектуальну основу майбутньої Великої Держави. Але наука — це ще не все. Людей змалку треба виховувати як єдину споріднену національно-патріотичну спільність, яка докладе всіх зусиль, щоб примножити славу, багатство, велич і силу Батьківщини. Але, нажаль, зараз ми маємо концепцію не Національного, а якогось "плаксиво-меншовартісного", "хуторянсько-задвіркового" виховання. Дітям прищеплюється психологія військовополонених; тобто, "як би перед сильнішим прогнутися", "як би уникнути боротьби", готовність здатися в полон політичного, духовного і економічного рабства, чужих аморальних псевдоцінностей та своєї меншовартісної вічнотретьосортності. І все це затягує наше суспільство в інтелектуальний вакуум браку якісних кадрів. І на це ніхто не звертає уваги! Але все таки здоровий глузд повинен перемогти. Нам не треба сліпо орієнтуватися на чужі "шляхи" і "зразки". Ні до чого доброго це не привело і не приведе. "Не хотячи бути першими, ми стали останніми, зійшли до ролі прихвоснів, не здатних на власну ініціативу" (М.Євшан). Великій Нації, котра має таку багатопластову історію і культуру, такі тисячолітні традиції і звичаї, таких Героїв, котра дала світові таких Педагогів як Борис Грінченко, Христина Алчевська, Костянтин Ушинський, Софія Русова, Григорій Вахнянин, о.Августин Волошин, Григорій Ващенко, Василь Сухомлинський, нації Святослава Хороброго і Ярослава Мудрого, Сковороди, Шевченка і Франка під сінню Святої Софії Київської немає чого шукати променів чужого "сонця". В основу українського національного виховання маємо покласти Українську Національну Ідею — візію найвищого розвитку всіх фізичних та духовних сил Нації. Вона має увійти в душу і кров молодого покоління, нового, духовно відродженого і вільного від психологічних кайданів меншовартості, страху і плебейства, свідомих Громадян України, господарів своєї землі — гідних представників Великої Нації і буйної, багатої національної культури, будівничих і захисників Великої Української Держави. Коли прагнемо належного результату, прагнемо зберегти і примножити вартості, силу і цілісність Української Нації, української культури, української школи, мусимо усвідомити, що без комплексного національного підходу до проблеми порятунку і розбудови української освіти і науки нам, як суспільству і Державі, як нації і як людям сподіватися на краще майбутнє не варто. ВТРАЧЕНЕ ПОКОЛІННЯ? НІ! (замість післямови) Метою цього скромного дослідження є насамперед привернути увагу до найсерйознішої проблеми у нашому нездоровому суспільстві. Це проблема виховання і освіти молоді — саме тих, хто сьогодні кинутий напризволяще, тих юних і хлопчиків та дівчаток, котрі складають більшість, якій необхідно щоб хтось, окрім родини, зрештою, в цей час потурбувався про їх долю, про майбутнє Нації. Чисельним політичним "партійкам", коловладним чиновникам та демагогам наша молодь зі своїми проблемами не потрібна, втім, так само як і більшості молоді не потрібна така, з дозволу сказати, "політика" та дешеві політикани зі своїм словоблуддям. Але молодих охоче приймає і "унапрямлює" злочинний світ, когось приваблює химера "легкої наживи", хтось шукає "віддушину" в алкоголі, розпусті, наркотиках... Останнім часом майже усі відвернулися від проблем молоді. Ті, хто фінансово спроможний чи за посадою зобов'язаний на даний час виховати, захистити, підтримати, допомогти, порятувати, змінити життя для підростаючого покоління, відвернулися від нього, покинули, зрадили його! Набагато легше критикувати, повчати, ігнорувати, звинувачувати молодих, але допомогти конкретно, зрозуміти і підтримати... Шалені гроші кидають на відкриття казино, стриптиз-барів, на всякі дегенеративно-розкладницькі шоу, на т.зв. заходи "для галочки", але ХТО думає і дбає про підвищення інтелектуального, духовного, культурного, фахового, морального, патріотичного рівня нашої молоді? Нажаль, реальної української молодіжної політики практично не існує! Мають місце переважно лише "прогони пустопорожніх вагонів" на різних заходах, запланованих за графіком і покликаних хоч якось виправдати перебування на теплих посадах добре працевлаштованих слизьких чинуш (комсомольськобарижного пошиву), котрі вміло проциндрюють бюджетні кошти, імітуючи забавляння з молоддю, і чим рідше молодь до цих чинуш звертається, тим для них спокійніше. Як правило про молодь, як про суспільну категорію згадують лише напередодні виборів. Тоді влаштовуються фестивалі, збори, концерти, інші масові акції, роздаються щирі запевнення і щедрі обіцянки... Але є одна стара істина: якщо молодь не захоче, то нічого вони з нею не зроблять, якщо ж молодь захоче — нічим вони її не зупинять. Наше ж спільне завдання — ВИХОВАННЯ нової генерації українців, ЗАХИСТ соціальних інтересів молоді та її громадянських прав, ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ. І це не просто красиві слова. Необхідно постійно змагати до того, щоб молодь вичавила з себе гидкі риси, притаманні рабам: страх, заздрість, покору, меншовартість, байдужість, зневіру, скупість, підлість... Треба всіляко плекати в юнацтві національну гідність, порядність, солідарність, активність, ініціативність, культивувати сміливість, обов'язковість, вірність. Необхідно зупинити той потік брудного і огидного шумовиння, котрий прагне отруїти серця і душі молодих українців. ВЖЕ СЬОГОДНІ, незважаючи на фінансову скруту, повну відсутність підтримки і розуміння "сильних світу цього", долаючи шалений опір "доброзичливців" та пасивність, інертність, апатію загалу, всі, кому не байдужі підняті проблеми, мають спільно повести практичну роботу. НАШЕ СПІЛЬНЕ ЗАВДАННЯ — зробити все для того, щоб нове покоління українців не було втраченим. І ми це мусимо зробити разом. --— КІНЕЦЬ --- Оригінальний текст взято з сайту МНК: www.ukrnationalism.org.ua У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua