Тарас Пшеничний » Українська греко-католицька церква (1939 – 1991 рр.): історіографія
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українська греко-католицька церква (1939 – 1991 рр.): історіографія

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 12.10.2019
Твір змінено: 12.10.2019
Завантажити: pdf див. (2,4 МБ)
Опис:

АНОТАЦІЯ
Пшеничний Т.Ю. Українська греко-католицька церква (1939 – 1991 рр.):
історіографія. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 – „Історіографія, джерелознавство та спеціальні
історичні дисципліни” – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка. – Київ, 2019.
Актуальність дослідження. Роль і значення Української греко-католицької
церкви в сучасному українському суспільстві, капеланське служіння її
духовенства у гібридній війні на Сході України, залучення її проводу у
просвітницьку роботу тощо змушують сучасну вітчизняну і зарубіжну наукову
спільноту переосмислити історіописання про неї. Історія репресій проти
українського народу в середині і другій половині ХХ ст. засвідчує, що усі вони
були спрямовані проти вітчизняного національного руху, який мав надзвичайно
глобальну мережу. Після 1939 р. УГКЦ була одним із небагатьох осередків
організованого національного руху з її розширеною мережею єпархій, парохій і
товариств. Націєтворча стратегія її проводу складала небезпеку як для
радянської політичної номенклатури, так і німецького окупаційного уряду у
першій чверті 1940-х рр.
Акцентована увага дисертанта на історіографічному аналізі церковного
життя в Радянському Союзі дозволяє розкрити широкий спектр наукових
напрямків та глибину наукової спадщини, яка проливає світло на вивчення
вітчизняної церковної історії в другій половині ХХ ст. загалом, та історії
Української греко-католицької церкви зокрема. Адже в умовах сьогодення ми є
свідками непоодиноких маніпуляцій подіями і фактами, які прямо пов’язані з
церковно-релігійними процесами на українських землях. Об’єктивне
висвітлення церковного минулого України слід розглядати у контексті
формування комплексної системи національної безпеки, в якій історична наука
здатна відігравати одну з ключових ролей. 3



Важливе значення для українського церковного простору сьогодні, а також
для встановлення історичної справедливості має комплексне і критичне
вивчення оцінок еволюції релігійної політики в Радянському Союзі протягом
1939 – 1991 рр., а також в добу німецької окупації західноукраїнських земель
під час Другої світової війни. В гуманітаристиці цим темам присвячено чимало
уваги з боку релігієзнавців, філософів, юристів, політологів, соціологів тощо.
Наукова новизна дисертації обумовлена потребою здійснити всебічний
аналіз та систематизацію накопиченого на сьогодні історіографічного масиву
напрацювань, присвяченому минулому УГКЦ.
У дисертаційному дослідженні вперше: здійснено аналіз чисельної бази
історіографічних джерел, що відображають церковно-релігійні процеси в СРСР
до, під час і після Другої світової війни, в умовах радянської, німецької,
угорської окупації українських земель, в період змагань українського народу за
власну державу у другій половині ХХ ст.; автором пропонується власне
розуміння процесу вивчення історіографічних процесів та фактів, які вплинули
на формування сучасного дискурсу з греко-католицької проблематики у
вітчизняній і зарубіжній науковій думці; визначено процес становлення так
званого патріотичного підходу до вивчення української історії загалом та
вітчизняної церковної історії зокрема; досліджено еволюцію церковного
історіописання в середовищі української еміграції загалом та греко-католицької
проблематики зокрема, виникнення наукових центрів у країнах Західної Європи
та США; проведено аналіз радянського історіографічного доробку на церковно-
релігійну тематику та літератури атеїстично-пропагандистського характеру,
використання її в ідеологічній та інформаційній війні з українською еміграцією;
проаналізовано процес визрівання і становлення вітчизняної історичної думки з
вивчення церковно-релігійних процесів в Радянському Союзі, появу греко-
католицької проблематики на українській науковій ниві у 1990-х рр.;
представлено персоніфікований внесок вітчизняних та зарубіжних вчених, шкіл
та наукових інститутів у розробку досліджень з історії Української греко-
католицької церкви в радянську добу. 4



Удосконалено: теоретичні та методологічні підходи у вивченні церковної
історії України у середині та другій половині ХХ ст.; методику в дослідженні
греко-католицького підпілля в західних областях УРСР; підхід до інтерпретації
радянської антицерковної кампанії, розуміння її етапів, імплементації на
західноукраїнських землях з 1939 по 1991 рр.; періодизацію вивчення ліквідації
Української греко-католицької церкви та її легалізацію.
Набули подальшого розвитку: теоретико-методологічні засади системного
історіографічного дослідження історії Української греко-католицької церкви у
1939 – 1991 рр.; систематизація історіографічних джерел з проблеми
дослідження; вивчення біографічних відомостей єпископату УГКЦ; аналіз ролі
української еміграції ідеологічному та інформаційному протистоянні
радянській історичній науці.
Практичне значення дисертації полягає у використанні її результатів при
наукових розробках комплексних розвідок з проблем церковної історії України
загалом, так і з історії Української греко-католицької церкви зокрема.
Ґрунтовне та критичне опрацювання чисельної історіографічної бази може
служити розширенню напрямків дослідження масштабів антирелігійної
боротьби в СРСР, створенню загальних та спеціальних курсів як із історіографії
історії України, так і української церковної історії. Вивчення історіографії
греко-католицького підпілля на західноукраїнських землях дозволяє розширити
й горизонти в переосмисленні українського руху опору в другій половині
ХХ ст.
У дисертаційному дослідженні вперше представлено результати
історіографічного аналізу церковно-релігійних студій з історії Української
греко-католицької церкви у 1939 – 1991 рр. В контексті цього з’ясовано, що
розвиток наукових досліджень з історії УГКЦ в еміграції був відвертим
проявом протистояння українства інформаційній війні та пропаганді, яку вели
радянські спецслужби проти вітчизняної еліти, греко-католицького підпілля,
дисидентства тощо. Власне в ході такого заочного наукового диспуту між
вченими СРСР та української еміграції було розроблено національний вектор 5



церковного історіописання. З огляду на розпорошеність української діаспори,
основними центрами вітчизняного наукового життя за межами Української РСР
стали Український католицький університет імені Климента Папи в Римі
(Італія), Український вільний університет та Богословсько-педагогічна академія
у Мюнхені (Німеччина), Наукове товариство імені Тараса Шевченка, що з
1947 р., через свою ліквідацію в Радянському Союзі, відновило роботу у
Сполучених Штатах Америки, Канаді, Австралії і Західній Європі (Франція). В
цих осередках наукової думки в діаспорі було актуалізовано необхідність
створення вітчизняної історіографічної концепції – складової української
історичної ідентичності.
З’ясовано, що вагому участь у процесі становлення історіографії греко-
католицької церкви в діаспорі взяло саме духовенство цієї церкви. Йдеться,
зокрема, про фундаментальні праці А. Пекаря, І. Нагаєвського, К. Панаса,
І. Хоми, І. Музичка, М. Чубатого, С. Томашівського та інших. Одначе потрібно
враховувати і той аспект, що особливість окремих наукових розвідок полягала у
надмірному емоційному переданні авторами складних церковно-релігійних
процесів. Саме за цим, часто-густо, губився науковий контекст усієї роботи,
втрачався конструктивізм та об’єктивізм в аналізі подій та явищ.
Автор констатує, що певний історіографічний пласт, через причину
відсутності розгорнутих тематичних та аналітичних праць, є, на превеликий
жаль, обмежений інформативно, а також представлений роботами
компілятивного характеру, що не відповідають вимогам наукових досліджень.
Проте, для розбудови національної історичної науки в добу перебудови та після
розпаду СРСР, значення такого роду публікацій вплинуло на стан майбутніх
наукових проектів, виникнення нових ідей, спрямованих на вивчення греко-
католицького підпілля, участі греко-католицьких священиків і вірян у
дисидентському русі, національному відродженні наприкінці 1980-х рр. тощо.
Концептуалізація греко-католицької тематики у зазначений період, а особливо
на початку 1990-х рр., вивела на орбіту суспільного життя резонансні факти
масштабів антицерковної кампанії в Радянському Союзі. Опис репресій проти 6



духовенства і монашества греко-католицької церкви, яке надавало
душпастирську опіку населенню, проводило харитативну роботу з молоддю,
забезпечувало таємне функціонування духовних семінарій, вивело із мороку
невідомості ще одну сторінку радянського терору проти українства у ХХ ст.
Зроблена спроба класифікації історіографічного надбання, пов’язаного зі
становищем Української греко-католицької церкви в СРСР, дозволила
констатувати, що процес вивчення історії цієї конфесії проходив у кілька
етапів. Зокрема, наголошується, що на нього кардинально вплинули події
Другої світової війни, трансформації у радянському історіописанні в умовах
„агонії сталінізму”, із активізацією антирелігійного політичного курсу в
хрущовську і брежнєвську добу, розвитком історичних досліджень у
середовищі української наукової еміграції, період перебудови і розпаду
Радянського Союзі та в умовах незалежності України.
Акцентовано увагу на тому, що кінець 1990-х рр. став переломним
моментом у вітчизняному історіописанні, який ознаменувався появою нового
циклу наукових розвідок, присвячених „катакомбній” добі в історії Української
греко-католицької церкви, сподвижництву її проводу та вірян. Тема
функціонування інститутів цієї церкви після 1946 р. в Галичині і з 1949 р. на
Закарпатті стала приводом до появи перших документальних розвідок та
мемуарних праць, які склали джерельну базу з історії вивчення „підпільного”
життя духовенства та монашества в західних областях УРСР. Чимала спадщина
таких робіт була передана в Україну представниками з діаспори, яка
спричинилася до встановлення історичної справедливості у пострадянську
добу. Безмовно, надзвичайно важливу роль у цьому процесі відіграло часткове
перевезення до України з Риму бібліотеки патріарха Йосипа Сліпого та
священика Івана Музички, греко-католицького священика з Бельгії Івана Кота
та інших.
Таким чином, встановлено, що історична думка пострадянського періоду,
попри свою неоднорідність, все ж таки консолідувалася навколо національного
вектору державотворення. Визначено, що хронологічні межі роботи обумовлені 7



суспільно-політичними процесами на українських землях, які, зокрема, мали
великий вплив на церковно-релігійну ситуацію.
У дослідженні наголошується на сучасному стані та досягненнях
історіографічної науки в царині історіографії Української греко-католицької
церкви у 1939 – 1991 рр. Виділено регіональний підхід до вивчення ліквідації
радянськими органами влади УГКЦ в Галичині та Закарпатті. Його
невід’ємною складовою стає актуалізація вивчення існування інституцій УГКЦ
в підпіллі, нелегально діючих установ, парафіяльних шкіл, монаших домів,
подвижницьких дій окремих священиків, ченців та черниць. У свою чергу, для
ефективного та якісного дослідження виявлених проблем, застосовано й новітні
напрямки наукового пізнання, зокрема „інтелектуальної історії” („нової
інтелектуальної історії”). Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. в сучасному
історичному просторі цей напрямок став одним із проявів трансформації
історичного пізнання в контексті різких змін у підходах до вивчення минулого.
В ході вивчення церковного історіописання, зокрема присвяченого
українському греко-католицизму в радянську добу, представники «нової
історії» наголошують на дослідженні минулого крізь призму ментальних змін у
свідомості дослідників, їхньому вмінні вийти із власної „зони комфорту”. Так,
наприклад, в новітній історії України події, які вплинули на свідомість
істориків, пов’язані, насамперед, з проголошенням Акту Незалежності України,
Помаранчевою революцією та Революцією гідності. Ці події трансформували
суспільну свідомість, мотивували зміни і в історичній науці, стали точкою
неповернення до радянського методологічного кліше.
На основі систематизації численних наукових розвідок та їхньої
класифікації, автором виявлено два напрямки у вивченні історії Української
греко-католицької церкви – світський і церковний. Комплексний аналіз
дозволив констатувати їхню присутність як в СРСР, так і за його межами.
В результаті переосмислення досягнень вітчизняної та зарубіжної
історичної думки автор дисертаційного дослідження дійшов висновків, що,
незважаючи на глобальні зміни в історичній науці, українська церковна


проблематика досі є тією цариною, яка потребує особливої уваги. Представлені
здобутки з історії Української греко-католицької церкви є для загалу або ж не
зрозумілі, або ж не бажані. Ментальна конфронтація істориків на «галичан та
інших» тривалий час не дозволяла появу ґрунтовних праць з історії та
історіографії УГКЦ. З’ясовано, що лише завдяки появі нової генерації
істориків, спеціальних наукових напрямків при Інституті історії церкви
Українського Католицького Університету, Інституті історії України НАН
України, історичному факультеті Київського національного університету імені
Тараса Шевченка; Львівському національному університеті імені Івана Франка;
гуманітарному факультеті Національного університету „Києво-Могилянська
Академія”, факультеті історії, політології і міжнародних відносин
Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника тощо, у
світ вийшло безліч праць присвячених радянській добі в історії греко-
католицької церкви. Не останню роль в актуалізації греко-католицької тематики
серед вітчизняних та зарубіжних наукових кіл відіграв глава УГКЦ, кардинал
Любомир Гузар.
Ключові слова: Українська греко-католицька церква, історіографія,
церковна історія, радянська історіографія, Галичина, Закарпаття, СРСР,
Українська РСР, радянські репресії, легалізація УГКЦ.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.