| Опис: |
У ХХ ст. набула поширення ідея і практика збагачення мисливської фауни України шляхом завезення та акліматизації нових видів тварин. Погляд на акліматизацію, як на метод реконструкції фауни з метою збагачення видового різноманіття мисливських тварин, до цього часу має своїх прихильників. Доцільність акліматизації вони обґрунтовують, перш за все, економічною ефективністю, урізноманітненням мисливства. Протягом століття в Україні проводилися значні заходи з акліматизації, деякі завезені види у мисливських угіддях успішно прижилися, поширилися (ондатра), стали звичайними представниками фауни (американська норка, єнотоподібний собака). Поряд з тим, у ХХ ст. були невдалі спроби вселення у мисливських угіддях нових видів. Науковці, дослідники, які дотримувалися концепції реконструкції фауни шляхом акліматизації, залишали без уваги негативні наслідки, замовчували їх. Інколи невдалість спроби акліматизації виявлялася відразу (байбак гірський), в інших випадках інтродукований вид, вцілівши після випуску, зникав протягом нетривалого періоду (скунс, заєць-біляк, кріль дикий). У Карпатах пропонувалося акліматизувати колонка, соболя [69]. Загалом, в умовах України відсутні біогеоценози, що мають вільні екологічні ніші для тварин, в першу чергу звірів, яких пропонували акліматизувати. Тому підстав для завезення нових видів немає.
Протягом історичного періоду Україна втратила деякі мисливські види. Їх реакліматизації приділялося менше уваги. За винятком зубра, не було реакліматизовано жодного виду, який раніше заселяв територію України (сайгак, кулан, байбак гірський, серна, сіноставець малий та ін.), натомість завозилися види чужої фауни для заміни місцевого малоцінного або навіть «шкідливого» виду іншим, ціннішим з господарської точки зору, що займає подібну екологічну нішу в біоценозах іншої частини земної кулі.
Загалом у світовій фауні відомо 257 видів ратичних, багато з них знаходяться на межі зникнення, серед вразливих у цьому аспекті – серна (Rupicapra rupicapra L.). Із десяти її підвидів деякі характеризуються мінімальною чисельністю поголів’я, зокрема серна татранська. У 2001 р. вона занесена до польської Червоної книги, як вид, що підлягає найвищій охоронній категорії CR, у Червоній книзі Словаччини – до категорії тварин, яким загрожує цілковите зникнення (категорія EN). Крім татранської, на початку ХХІ ст. зареєстровано зменшення чисельності серни балканської, картузіанської. Стала актуальною проблема штучного розселення виду, але не з метою акліматизації поза межами ареалу, а для реакліматизації в межах минулого поширення, в місцях з оптимальними (в сучасних умовах) середовища для існування. В Польщі, Словаччині, Німеччині, Італії, на Кавказі серна охороняється на заповідних територіях. В Україні для реакліматизації серни придатна територія Карпатського національного природного парку, Карпатського біосферного заповідника, природного заповідника «Горгани». Реакліматизація – один із шляхів збереження виду в цій частині природного ареалу. Поза тим вона сприятиме збагаченню природного біорізноманіття. |
