Володимир Проценко

Народився 26 січня 1954 року в селі Запоріжжя Бобровицього району Чернігівської області. Навчався у Жданівській середній школі № 17, Середівській середній школі та Згурівській школі-інтернаті для сиріт. Пращур по батьковій лінії Омелян Проценко, за родинним переказом, був прилуцьким полковником в часи визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а прадід по материнській лінії Запорожець Сак Якович лишив назву села, в якому народився Володимир.

Середню спеціальну освіту здобув у 1972 році в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку (нині Національний університет державної податкової служби України), а вищу –  в 1997 році на факультеті правознавства Харківського юридичного інституту (нині Юридична академія України імені Ярослава Мудрого).

Композитор Скороход Костянтин Павлович, що з 1971 року був художнім керівником сту-дентського ансамблю і хору Ірпінського технікуму, відкрив Володимиру Проценку перспективу творчості і знайомства з видатними представниками літератури й мистецтва. Його наставниками у творчості стали поет-пісняр Олекса Новицький та композитор Олександр Білаш.

З 1974 р. по 2000 р. В.М. Проценко – на службі в органах внутрішніх справ. Ветеран МВС. За сумісництвом вчителював у Тарасівський загальноосвітній школі I–III ступенів Києво-Святошинського району. Обирався депутатом Києво-Святошинської районної ради та Тарасівської сільської ради. Засновник Києво-Святошинської організації Спілки офіцерів України та Севастопольсько-Чорноморського Коша Міжнародної Асоціації «Козацтво». З 2003 року – голова Севастопольського міського об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, член Головної Ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2007 року обраний головою Севастопольської міської організації Конгресу Українських Націоналістів та кооптований до Головного Проводу КУН. Був головним редактором газети «Дзвін Севастополя».

Член Національної Спілки письменників України з 2009 року.

Друкується під літературним псевдонімом Володимир Чорномор. Автор збірок поезій „Ой, не тужи”, (”ПРОСВІТА”, Сев., 1988), „Подих вічності” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2001), „Енергія Землі”, (”ПРОСВІТА”, Сев., 2003),  р., ISBN 966-7639-05-3; „Кохання – вічний двигун життя” (Київ, 2006); поезії, поеми „Козацька рада” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2007), „Сповідь чорноморського птаха”  (”ПРОСВІТА”, Сев., 2008), поезії, поеми „Крила любові” (”ПРОСВІТА”, Сев.,  2011), «Палата-306» і  «Севастопольські мелодії» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); повістей «Повстанчий Крим» та «Азаровщина»  ( «Таврія», Сімф., 2009), «Відлуння козацької генези» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); збірки для дітей „Слова лелечі для малечі” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2010); літературознавчих і краєзнавчих досліджень  «Леся Українка в сонячних купелях Балаклави», «Віта Поштова» і «Циклон більшовицького терору у Севастополі» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); пісенника  „Севастополю”, ( ”ПРОСВІТА”, Сев., 2007).

Лауреат мистецької премії "Золоте перо України" за збірку поезій "Кохання – вічний двигун життя" (2006); літературно-мистецької премії  ВМС України імені адмірала Ярослава Окуневського за збірку поезій "Козацька Рада" (2007), літературної премії імені Степана Руданського в номінації "Поезія" за збірку "Севастопольські мелодії" (2013); Міжнародної літературної премії Фундації Івана Багряного за книгу "Відлуння козацької генези" (2013).

За сумлінну службу, творчі здобутки і громадську діяльність удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2009), нагороджений церковними орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2010) та Покрови Пресвятої Богородиці, медалями  «За вагомий внесок у розвиток української літератури і драматургії», «За сприяння Збройним Силам України» (2008), «Будівничий України», «Ветеран МВС України», пам’ятним знаком «За заслуги перед ВМС України», Золотою Зіркою «Герой Козацтва України» та ін.

Після анексії Криму та Севастополя переїхав на  Київщину і увійшов до Київської обласної організації НСПУ, поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець, громадський і політичний діяч Володимир Миколайович Проценко.