Сергiй Пiдгорний ВIДКРИТТЯ ЦИВIЛIЗАЦIЇ Оповiдання ______________________________________________________________________ Пригоди, подорожi, фантастика - 83. К.: Видавництво "Молодь", 1983 OCR i редакцiя Dauphin, травень 2003 ______________________________________________________________________ Причиною перебоїв у роботi маршового двигуна були неполадки в конверторах, якi виробляли антиречовину. За лiченi хвилини обстеження з'ясувалося, що власними силами полагодити їх неможливо. Конвертори були схожi на приречених велетнiв, чиє життя ще можна продовжити, але кончина їхня все одно не за горами. - Чому це сталося? - розгублено запитав усiх Гришин. Обличчя Новикова на телеекранi внутрiшнього зв'язку було спантеличеним. - Не збагну, - знизав вiн плечима. - Поки що не можу навiть уявити... Кароднi замки вважаються найнадiйнiшим елементом у системi маршового двигуна. Як могло статися, що саме вони... - Ти хочеш сказати, що тут дiє якийсь зовнiшнiй фактор?.. - обiрвав його капiтан. - Так, схиляюсь до цiєї думки. - Наша розмова не по сутi, - почувся коректний голос Старцева. - Ми, певне, ще матимемо час подумати над цiєю... гiпотезою, а тепер треба вирiшити, як бути далi. - Вiн зробив паузу. - У мене є пропозицiя. Власне, нiчого iншого й не лишається. Зараз ми перебуваємо за двадцять астрономiчних одиниць вiд планетної системи 61 Лебедя. Конверторiв має вистачити для гальмування. Ми врятуємось, коли маршовим двигуном вдасться загальмуватись бодай до 300 кiлометрiв на секунду - далi можна буде гальмуватися планетарними... - ...I згодом вийти до найбiльш зручної планети 61 Лебедя - на орбiту штучного супутника, - пiдхопив Янов. - А й справдi, нiчого iншого не лишається... Вiн уважно обвiв поглядом екрани, з яких на нього дивилися члени екiпажу. - Штурмановi - розрахувати нову траєкторiю польоту. Новикову й Сергєєву - перевести конвертори на оптимальний режим роботи. Гришину - переглянути аналiзi; простору за бортом, зробленi ЕОМ перед аварiєю i пiд час неї. - Єсть! - вiдповiли троє, а Сергєєв флегматичне кивнув головою. - Я повiдомлю на Землю про наше рiшення. По якiйсь хвилi капiтан був уже в рубцi зв'язку. Квантовий передавач, увiмкнена ЕОМ давно працювали, посилаючи в Центр дослiдження космiчного простору iнформацiю про подiю, що сталася. Янов увiмкнув канал мiкрофонного зв'язку. Оператор Центру вiдповiв одразу: сигнал квантових передавачiв поширюється миттєво й сила його не залежить од вiдстанi. - "Лотос-6", я "Центр-1080". Ми вже знаємо, що у вас сталося, - вiн навiть не намагався приховати хвилювання. - Судячи з даних ЕОМ, вам самим з неполадками не впоратись. - Так, - пiдтвердив Янов. - Що вирiшили? Янов детально доповiв. - Гаразд. Сподiваємося, що вам благополучно вдасться загальмуватись. I не вiшайте носiв: усе могло бути значно гiрше. - Може, й так, - усмiхнувся Янов, уявивши на мить, що двигуни вiдмовили далеко за 61 Лебедя й вони, не змiгши "прив'язатися" до такого якоря й орiєнтиру, як одна з планет цiєї системи, мчать усе далi й далi, i знайти їх у цiй зорянiй безоднi куди важче, нiж голку в копицi сiна. - Може, й так, - сказав вiн ще раз. - Ми вже послали до вас найближчий рятiвний корабель - "Мiраж-105". - З його капiтаном, Федоровим, ми разом навчалися в школi астронавтики. - От i добре. "Мiраж-105" буде бiля другої планети 61 Лебедя через сто шiстдесят дiб. - Порадую екiпаж... Бiльше для Центру в мене нiчого нема. Передавайте, що настрiй у нас бадьорий. Через пiдошви черевикiв вчувалася напружена вiбрацiя маршового двигуна. Янов вiдкинувся в крiслi, розслабився й заплющив очi. I майже одразу ж пролунав сигнал i на екранi з'явилося спокiйне обличчя Старцева. - Дмитре, оце щойно ввiв програму нового курсу. У Новикова й Сергєєва теж усе нормально Невдовзi впораються. Що там Земля? Янов увiмкнув по корабельному радiо запис розмови з Центром. Подумки вiдзначив, що з його виразу обличчя Старцев не здогадався, в якому вiн станi. - Зустрiнемося в кают-компанiї, - сказав вiн штурмановi, коли скiнчився запис. - Так. Сучаснi зорельоти - це настiльки складнi системи, що несправностi або усуваються за десять хвилин, або не усуваються взагалi, - пiдбадьорливо усмiхнувся Старцев - На щастя, у нас майже _перший_ варiант. Штурман та iнженери-випробувачi вже були в кают-компанiї, коли й дверi безшумно вiдпливли вбiк i ввiйшов Янов, а тодi - Гришин. Члени екiпажу "Лотоса-6" тепло привiталися пiсля анабiозу - мiцно потисли руки, обнялися, жартiвливо оглянули один одного. Гришин теж усмiхнувся, та невдовзi його обличчя знову стало похмурим. - Облиш, - примирливо поклав йому руку на плече капiтан - Справи не такi вже й кепськi. - Авжеж, - обернувся той до Новикова й Сергєєва. - Аналiзи ЕОМ свiдчать, що зовнiшнього фактора не було. - А що як корабельнi прилади просто не в змозi його виявити? - поквапом запитав Новиков. - I менi так здається, - пожвавлено мовив Гришин, - але капiтан вважає це малоймовiрним. - Чому? - Провину за аварiю найлегше перекласти на якусь невiдому причину, - усмiхнувся Янов. - Згiдно з iнструкцiєю, - пiдвiвся з крiсла Старцев, - ми всi мусимо ознайомитися з даними про планетну систему 61 Лебедя взагалi i про її другу планету, Рену, зокрема. Вiн стояв бiля пульта й уже знайшов цi данi в пам'ятi ЕОМ. - Що ж, вмикай, - пiдтримав Янов. Старцев натис на клавiшу, i в кают-компанiї залунав сухий голос електронної машини. Загальну iнформацiю про 61 Лебедя слухали досить байдуже: адже все це було давно вiдомо i вже враховано Старцевим при розрахунку нової траєкторiї Помiтне пожвавлення настало, коли ЕОМ почала розповiдати про Рену, однак i воно змiнилось розчаруванням: це була звичайна планета з кам'янистою поверхнею, майже позбавлена атмосфери, а головне - без будь-яких ознак навiть найпримiтивнiших форм життя. - Не дуже весело буде телiпатись над цiєю кам'яною кулькою декiлька мiсяцiв, - зiтхаючи, пiдсумував Гришин. - Забуваєш неофiцiйну заповiдь астронавтiв: нiчого не можна знати детально наперед, - лукаво усмiхнувся Сергєєв. - А може, саме там ми зустрiнемося з кораблем-розвiдником iншої цивiлiзацiї? На час у кают-компанiї запала тиша. Натрапити на корабель iншої цивiлiзацiї, не кажучи вже про вiдкриття планети, де є життя, - то була мрiя кожного астронавта. Бiля зiрки 1864 А, за двiстi свiтлових рокiв од Землi, вони сподiвались на таке вiдкриття. Однак тепер "Лотос-6" уже її не досягне. I їм було не вельми радiсно вiд думки, що здiйснення мрiї вiдкладається до наступного польоту: не можна ж сприймати слова Сергєєва всерйоз... I ще: чи вiдбудеться вiн, той наступний полiт?.. - Ага, - наче згадав раптом щось важливе Старцев. - Я ознайомився з iсторiєю польоту наших попередникiв у системi 61 Лебедя. Маю на увазi зорелiт "Прогрес-1", данi якого ми щойно прослухали. Гадаю, вам теж не завадило б це зробити. Знову залунав сухий машинний голос: "Зорелiт "Прогрес-1" Спiвдружностi країн соцiалiзму стартував з довколоземної орбiти 22 лютого 20... року... Зорелiт "Прогрес-1", екiпаж 52 особи... (далi наводилися технiчнi й льотнi характеристики корабля) в намiчений термiн благополучно досяг мети й розпочав дослiдження 61 Лебедя та її планетної системи. Iнформацiя передавалась на Землю. ...травня ...року Центр дослiдження космiчного простору отримав повiдомлення, що зорелiт, вичерпавши намiчену програму, повертається на Землю. Ще через п'ять мiсяцiв, коли "Прогрес-1" за всiма розрахунками уже мав бути за межами планетної системи 61 Лебедя, його капiтан, Вiктор Чернов, почав повiдомляти про раптовi неполадки в системi маршового двигуна. Передача урвалась тодi на пiвсловi. Зорелiт "Прогрес-1", не повернувся на Землю. Про його долю та долю його екiпажу бiльше нiчого не вiдомо". - Вiктор Чернов... - пiсля паузи, щось пригадуючи, протяжне проказав Гришин. - Вiн був свiтилом у квантовiй бiологiї, одним з найталановитiших бiологiв свого часу, - флегматичне пояснив Сергєєв. - Його, вiдверто кажучи, i в космос не хотiли вiдпускати. Але, як я вичитав у не згадаю вже чиїх мемуарах, вiн мав, окрiм iншого, ще й неабияку настiйливiсть, феноменальне вмiння переконувати... I все ж, чи ми будемо сьогоднi обiдати? Автоматика тримала конвертори в заданому режимi, "Лотос-6", зменшуючи швидкiсть, i далi мчав у просторi. На оглядовому екранi планетна система Лебедя давно мала вигляд найяскравiшої зiрки. На неї вже неможливо було дивитися, не ввiмкнувши свiтлофiльтри. Пiсля обiду екiпаж зорельоту залишився в кают-компанiї: треба кiлька годин побути разом - погомонiти, пограти в шахи, послухати музику, одне слово, притертися пiсля анабiозу й розважитись перед буденною роботою. Новиков i Сергєєв узялися обстежити кароднi замки, Янов iз Старцевим на головному пультi перевiряли роботу ЕОМ управлiння й усiх її допомiжних систем. Гришин, якого iнформацiя про "Прогрес-1" спантеличила, попросив дозволу перевiрити якийсь там його здогад i помчав лiфтом у лабораторiї. - Спiвчуваю хлопцевi, - мовив задумливо Старцев, другою професiєю якого була космiчна психологiя. - Ти про що? - мовби знiчев'я спитав Янов, натискаючи в давно завченiй послiдовностi клавiшi на головному пультi. - Вiн прагне вiдкриття, а йому фатально не щастить... Ти помiтив, як вiн ухопився за припущення про зовнiшнiй фактор? Янов кивнув. - Це тiльки початок; вiн до самого повернення на базу закидатиме нас грандiозними гiпотезами при найменшiй нагодi. - Гм... - мугикнув Янов. Йому раптом захотiлося спитати: "А чи не занадто нудно - знати все ось так, наперед?" Однак вiн глянув на Старцева, старанно схиленого над зоряним атласом, i... не спитав. Старцев мав рацiю: перед вечерею Гришин увiйшов до кают-компанiї з загадковим виразом на обличчi. Видно було, що вiн у душi торжествує, проте до часу стримує себе. - Щось прояснилось iз замками? - Нiчого певного, капiтане, - вiдказав Новиков, на обличчi якого вiдбилася втома. - Нiчого певного, - розтягуючи слова, пiдтвердив Сергєєв. - Але все ж я думаю, що тут вина не "зовнiшнього фактора", а монтажникiв на Землi, якi складали цi замки. Кiлька непомiчених мiкродефектiв у форекторних перемичках - i ось наслiдок. При монтуваннi перших зорельотiв таке навряд чи могло статись, а тепер, коли їх роблять десятками в рiк... - Ти все сказав? - нетерпляче спитав Гришин. - Так. - Тодi я теж хочу сказати. Ще слухаючи про "Прогрес-1", я подумав, що повертатися вiн мав би по траєкторiї, дуже близькiй до нашої. Його льотнi характеристики вiдомi. Я зробив елементарнi пiдрахунки... i ось! - Гришин швидким рухом дiстав з кишенi комбiнезона котушку стрiчки, вкритої цифрами, математичними символами, i поклав на столик перед Старцевим i Яновим. Капiтан i штурман одночасно потяглися до стрiчки, обмiнявшись тiльки їм двом зрозумiлими поглядами. Новиков i Сергєєв теж схилились над стрiчкою. - Однак i до 61 Лебедя "Прогрес-1" летiв через цю ж область... - мовби подумав уголос Старцев, - а нiчого схожого з ним не сталося... Гришин хотiв щось йому заперечити, але в останню мить стримався. - Це не спростовує гiпотезу Гришина! - жваво заперечив Старцеву Новиков. - По-твоєму, Iкс-фактор має сталу iнтенсивнiсть. Нам про нього нiчого невiдомо, однак пiсля того, що повiдомив Гришин, ми не тiльки можемо, а просто мусимо припустити його iснування. - Я пропоную, - рiшуче сказав Гришин, - змiнити курс "Лотоса". Так, змiнити! Замiсть того щоб летiли до Рени, ми повиннi вернутися й спробувати з'ясувати природу цього явища. Що нам робити бiля планетки, давно вивченої й настiльки нецiкавої, що нi в кого не виникло бажання злiтати до неї вдруге? - Правильно! - пiдтримав його Новиков. - Толя має рацiю. Янов i Сергєєв дивились на них зацiкавлено, а штурман ледь помiтно усмiхнувся i, як завжди коректно, сказав: - Що ж, коли припустити iснування Iкс-фактора, то правда на боцi Гришина i ми мали б зробити так, як вiн пропонує. Проте ви чудово знаєте, що в нашому становищi Центр дозволу на це нам не дасть: надто ймовiрно, що маса зорельоту перетвориться в енергiю одразу ж, як тiльки вiдмовлять конвертори й анiгiляцiя стане некерованою. Адже в Центрi зрозумiють, що ми змушенi форсувати пошкоджений маршовий двигун - iнакше наш зворотний полiт затягнеться дуже надовго i втратить сенс. - Центром ти просто прикриваєш страх ризику! - зопалу мовив Гришин. - Ми ж можемо якийсь час нiчого в Центр не повiдомляти! Так! Заради вiдкриття, такого вiдкриття варто поступитися деякими з прийнятих умовностей, навiть законiв, якщо ваша ласка. Згадайте хоча б зорелiт "Старк"... - Нi, - Янов вимовив це тихо, але так твердо, що Гришин збагнув: умовляти марно. - Нi, - повторив Янов, - не треба гарячкувати. - Я й справдi погарячкував, - насилу проказав пiсля деякої паузи Гришин. Старцев заховав у кишеню стрiчку з розрахунками. - Навiщо? - здивовано спитав Новиков. - Перевiрю на дозвiллi. Може, Анатолiй узяв неправильнi вихiднi данi. Хiба це виключено? - вiдповiв Старцев. Янов полишив кают-компанiю, аби передати в Центр гiпотезу Гришина. Як вiн того й сподiвався, на Землi її сприйняли з великим зацiкавленням. Вимкнувши передавач, капiтан зостався сидiти в крiслi: йому не йшли з гадки слова, кинутi зопалу Гришиним: "Ми ж можемо нiчого в Центр не повiдомляти!" Не повiдомляти нiчого в Центр. _Можемо_нiчого_не_повiдомляти_... Вiн здригнувся вiд доторку чиєїсь руки до його плеча i рвучко обернувся; бiля крiсла стояв Старцев. - Що? - пiдвiвши на нього погляд, насторожився Янов. - Пригадай, коли ти лишився на головному пультi, я подався пiдлагодити 3218-Е блок... - То що? - Це поряд з камерою анабiозу. Я швидко впорався з роботою. Янов усе ще нiчого не мiг збагнути. - Так от, - вiв далi Старцев, - коли я випадково глянув на лiчильник переходу в стан анабiозу й виходу з нього, то несподiвано побачив, що вiн показує число "дванадцять". Розумiєш - _дванадцять_, а там мало бути "десять"... Тепер тобi ясно, чого менi заманулось перевiрити розрахунки Гришина? - Стривай, - вiдмахнувся капiтан, завмерши напружено в крiслi. - Але кому й навiщо знадобилося калiчити конвертори?! Нi, все це купи не тримається. - Я теж у це не вiрю, - спокiйно, як завжди, вiдказав Старцев. - Однак усе це якось дивно. Тобi не здається? - Це неймовiрно... - Що думаєш робити? - Спочатку треба опитати екiпаж. Так! Вони ще в кают-компанiї, - рiшуче мовив капiтан. Вони й справдi ще були там. Сергєєв з Новиковим догравали партiю в шахи; Гришин, поволi сьорбаючи каву, стежив за їхнiм поєдинком. Капiтан мовчки пiдiйшов до столика. Вдав, нiби зацiкавився грою. Час вiд часу вiн уважно позирав на Сергєєва, на Гришина й Новикова, але вони цього не помiчали. В кают-компанiї було по-домашньому затишно. Притишено звучала легка музика, освiтлення не дратувало надмiрною силою, тонко пахло кавою. Янов вичiкував, мовчав. А "Лотос-6", як i доти, мчав крiзь нiмi простори космосу, збоку схожий на привид з незбагненного сну. Вiн був крихiтною планетою, що ховала за титановою оболонкою корпусу життя п'ятьох людей - усього свого населення, i капiтан раптом знову вiдчув незвичнiсть їхнього iснування, їхнiх турбот, надiй, побоювань i устремлiнь. - Мат! - урочисто проказав Новиков i пiдвiвся з-за шахiвницi: виграти у Сергєєва було не так просто. Янов перебiг поглядом на Старцева. "Ну, чого ж ти? Дiй!.." - вiдповiв йому той очима. - Ми якраз зiбралися всi, - повiльно почав Янов, вдивляючись у такi знайомi обличчя пiлота й iнженерiв-випробувачiв, - i тому я хотiв би почути вiдповiдь, чи може хтось пояснити, чому на лiчильнику камери анабiозу стоїть число "дванадцять"? Так-так, дванадцять. Не спiшiть вiдповiсти... - Як?! - приголомшено спитав Гришин, i бiльшої розгуби та подиву, нiж на його обличчi, годi було й шукати. - Цього не може бути... - Ти пожартував, Дмитре? - злякано перепитав Сергєєв, i видно було, як йому хотiлось, аби Янов ствердно кивнув головою i знiчено усмiхнувся. Новиков з виду був уражений не менше, нiж Гришин. "Хто з них зараз бреше? - вiдводячи погляд убiк, думав Янов. - I все ж хтось бреше..." Вiн думав про це, лишившись на самотi у своїй каютi. Лежав на лiжку, так i не скинувши комбiнезон, заклав руки за голову й напружено перебирав у пам'ятi спостереження, враження, здогади, шукаючи вiдповiдi на запитання: "Хто?" Про "дозоряне" минуле свого екiпажу, про той час, коли вони ще не були астронавтами, Янов знав стiльки, скiльки кожен при нагодi розповiдав. Щоправда, ще були скупi рядки анкет, характеристики психiатрiв i психологiв. Було два роки передпольотних тренувань... "Менi здавалось, нiби я знаю про них усе, - подумав Янов. - Власне, i тепер так здається. Мiраж. Iлюзiя. Все життя ми тiльки те й робимо, що втрачаємо iлюзiї..." "А що, коли це сталося не з чийогось умислу? - повертався вiн знову до рятiвної думки. - Хтось iз нас у станi стартової лихоманки помилився клавiшею й поставив автомат не на пробудження головної ЕОМ, а на якийсь визначений термiн. Адже було щось схоже на зорельотi "Титан-11"... Потiм, пiсля пробудження, цей хтось знову вернув себе в стан анабiозу й геть забув про цей випадок. I таке теж не виключено... Або, хай буде й так, не забув, але не насмiлиться зiзнатися через цi неполадки з конверторами, боїться, що його запiдозрять". Таке пояснення числа "12" влаштовувало Янова найбiльше, а проте вiн знав, що це тiльки одне з можливих пояснень, але ж вiд того, яке саме буде вибране, залежало його рiшення, залежали, зрештою, стосунки мiж членами його екiпажу. - Нi, - сказав уголос Янов, - треба порадитись iз Старцевим. Вiн увiмкнув вiдеофон. Старцев ще не спав. Настiльна лампа яскраво освiтлювала диктофон, що стояв перед ним. Янов знав, що Старцев у вiльний час давно вже пише фундаментальну працю "Вплив тривалого перебування в космiчному просторi на людську психiку й мислення", його тiльки здивувало, що Старцев мiг займатися цим тепер, пiсля свого несподiваного вiдкриття в камерi анабiозу. З виразу обличчя Старцева було видно, що, почувши сигнал, вiн напружено чекав, хто саме з явиться на екранi. Капiтановi здалося, що штурман ледь помiтно i з полегкiстю зiтхнув, побачивши його; у всякiм разi, Старцев пiдбадьорливо всмiхнувся. - Ти, певне, перебрав можливi пояснення й тепер хочеш порадитись, на якому ж зупинити вибiр? - спитав вiн. - Так, - кивнув Янов. - Чи треба пiдозрювати когось у пошкодженнi конверторiв? Чому б не припустити якусь iз природнiх причин? Адже Сергєєв схиляється саме до цiєї думки. - Я маю тi ж факти, що й ти. Якщо мiркувати формально, то ймовiрнiсть цього варiанту досить значна, але... iнтуїцiя, - Старцев нiби аж завагався, перш нiж вимовити це слово, - iнтуїцiя застерiгає, що навряд чи тут усе так просто. - А ти розумiєш, на що перетвориться тут наше життя, коли ми погодимося з твоєю iнтуїцiєю? - Розумiю, - похмуро кивнув Старцев. - I головне - де сенс усього цього? Хто мiг би бути в цьому зацiкавлений? Це ж просто безглуздя. Iнша рiч - часи "Цiолковського" чи "Прогресу-1", коли держави Землi подiлялись на два ворогуючi табори. Тодi нашу аварiю могли б улаштувати... ну, з iдеологiчною, примiром, метою, але тепер... 61 Лебедя - давно дослiджена i вкрай безперспективна система. Старцев мовчав, дивлячись кудись повз Янова. - Я певен, - не одразу вiдказав вiн, - що якби ми вiдкрилися з цим дiлом Землi, то вже давно б знали, хто з нас таке зробив i навiщо. Капiтан боявся почути вiд Старцева саме це. Але вiн сподiвався, що той чудово розумiє крайнiсть такого заходу. Так, звiсно, на Землi урахували б всю вiдому iнформацiю вiд дня народження кожного, i якась там система ЕОМ... Однак тодi винуватцевi аварiї назавжди заборонили б лiтати, списали б його на Землю, Марс або Мiсяць. Для астронавта - це крах, хоч би що втiшне говорили психологи з Центру. - Таж нам нiчого не загрожує, - сказав Янов. - На користь цього свiдчить уже те, що особисто нi з ким iз нас нiчого не сталося пiд час виходу з анабiозу. - Ну, а "Лотос-6"? Земля будувала його зовсiм не для того, аби ми могли витворяти в космосi все, що тiльки нам заманеться. Де почуття вiдповiдальностi, капiтане? Янов мовчав. Тепер вiн збагнув, що Старцев, напевне, експериментує над ним. Це було тим паче недоречно, i в душi Янова ворухнулося роздратування. Так, кожен з них мав свої дивацтва, але давати їм волю в такий момент i в такий спосiб, як оце нинi Старцев... Янов усе ж удав, нiби нiчого особливого не сталося, нiби в запитаннi Старцева вiн не вiдчув нiякої каверзи. - Розумiєш, - почав, неквапом добираючи слова, - навмисне пошкодження конверторiв, незалежно вiд його мотивiв, вчинок з погляду Землi надто серйозний, щоб тут обiйшлося без покарання. Але чи спадало тобi на думку, що коли ми дiзнаємось про мотиви пошкодження, то покарання, визначене Землею, може здатися жорстоким, навiть надто жорстоким, а отже, мiж нами й Землею проляже трiщина непорозумiння? Ще одна трiщина... Старцев, насупившись, знову дивився кудись убiк. - Адже у нас, - терпляче доводив Янов, - i в тих, хто живе на Землi, погляди на багато речей стають зрештою досить рiзними. Ми живемо в рiзних часових вимiрах i мимохiть керуємось дещо вiдмiнними критерiями, цiнностями. У нас на кораблях час плине в десятки, сотнi разiв повiльнiше, нiж на Землi, i через те вони нерiдко дивляться на нас, як дорослi на дiтей... Вони вважають нас за людей, якими треба опiкуватися, бо без цього ми можемо наробити дурниць i помилок або, чого доброго, ще посмiємо вийти з-пiд контролю. Старцев мовчав. I Янову здалося, що тому потрiбно пояснити щойно сказане: - Я веду це до того, щоб ти зрозумiв, чому Земля не змiнить рiшення щодо винуватця аварiї, хоча б ми й наполягали на тому. Я певен, що спершу ми самi, неодмiнно ми самi маємо розiбратись у тому, що сталося... Раптом Янову знову спливли на пам'ять слова Гришина. I в ньому промайнуло тривожне вiдчуття вини: "Мабуть, я теж надто далеко зайшов". Старцев усе ще дивився кудись повз Янова. Янов мимоволi скопiював його погляд i здригнувся, побачивши те, чого ранiше не помiчав. Весь час дивлячись на телеекран, на обличчя Старцева, вiн не бачив, що на пультi вiдеофона свiтиться тьмяний рубiновий вогник. Хтось пiдключився до розмови! Янов знав, що пiдключитися в такий спосiб можна тiльки з головного пульта управлiння. Там мав чергувати Гришин. Тепер вiн розумiв також, чому Старцев поводився так дивно. Той з самого початку бачив червону лампочку. Не уриваючи зв'язку iз Старцевим, Янов увiмкнув зв'язок з головним пультом управлiння. Червона лампочка згасла, ледве вiн потягся до клавiшiв. Зображення Старцева зайняло пiвекрана, на другiй половинi виникло зображення просторого примiщення головного пульта. Там нiкого не було. - Де Гришин? - Янов упiймав себе на тому, що запитання прозвучало досить рiзко, хоч адресувалося всього лиш ЕОМ. - Сiмнадцять хвилин тому черговий пiлот Гришин перевiв контрольнi показчики з приладiв головного пульта на пульт в лабораторiї фiзико-хiмiчних дослiджень, де вiн зараз перебуває, - повiдомив автомат. - Вас з'єднати з черговим пiлотом? - Не треба, - вiдповiв стомлено Янов i вимкнув зв'язок. Вiн заклав руки в кишенi комбiнезона й почав ходити сюди-туди по каютi. Старцев спiвчутливо дивився на нього... - Що ж, - сказав Старцев по хвилi мовчання, - дещо ми все-таки з'ясували. Ми обидва тепер точно знаємо, що непричетнi до аварiї. Непричетний i Гришин. - Так, - механiчно кивнув Янов. Вiн спинився в тривожнiй задумi: Новиков... i Сергєєв. - Новиков i Сергєєв. - Ми все-таки розберемося в цьому самi, без допомоги Землi. - Що ж, мабуть, так буде краще. - Що нового? - спитав Старцев, увiйшовши до кают-компанiї, й зупинився бiля крiсла Янова. Сергєєв вимкнув вiдеомагнiтофон i обернувся до них. - Усе як i було, - зiтхнув Янов, поводячи плечима. - Дуже важко ось так, коли нам нiчого невiдомо про тих, хто вигадав цю писемнiсть... - Ти песимiст, - пiдбадьорливо ляснув його по плечу Старцев. - Чому ж нiчого невiдомо? -з видимим зацiкавленням пристав до розмови Сергєєв. - По-перше, живi органiзми на планетi, уламки якої стали поясом астероїдiв, були збудованi теж на основi вуглецю. Силу тяжiння визначено з великою точнiстю, отож можемо вирахувати розмiри тварин, котрi жили на нiй. Вiдомостi про рельєф, а також клiматичнi умови планети, яка загинула, у нас є. Знаючи загальнi закони еволюцiї життя, неважко уявити еволюцiю життя й на цiй планетi, причому... - Це... неймовiрно! - смерчем увiрвався до кают-компанiї Гришин. - Це... Це бiльше, нiж неймовiрно! - Розгублений до краю, вiн зупинився, переводячи подих. - Що сталося? - спитав Янов. Старцев теж напружено дивився на Гришина, й нi вiн, нi капiтан (Новиков чергував у рубцi управлiння) не помiтили, як в одну мить, рвучко, що не пасувало його звичнiй флегматичностi, випростався в крiслi iнженер-випробувач Сергєєв, як поглядом упився Гришину в обличчя, немов передчуваючи, що нарештi почує щось для себе найголовнiше. - Ви не повiрите... - Толю, заспокойся i розказуй по порядку, - попросив Старцев. - Я був у лабораторiї, i раптом, сам не збагну як, менi прийшла думка - перевiрити iнформацiю "Прогресу-1" про Рену. Спочатку я вiдкинув її як безглузду, але врештi менi здалося, що тут є певний сенс... Побачивши наслiдки першого дослiдження, данi ЕОМ, я просто очам не повiрив: Рена мала таку ж атмосферу, як i Земля! Я повторив - той самий наслiдок! Почав iншi... - Гришин на мить замовк, щоб знову перевести подих. Янов i Старцев дивились на нього, i з напруженостi їхнього погляду було видно, що вони не зовсiм вiрять тому, що каже Гришин, не можуть повiрити... - Тодi я почав iншi... В атмосферi Рени 22,36 вiдсотка кисню! Є вода, великi масиви рослинностi! Ви розумiєте? - Помилки немає? - автоматично спитав Старцев. - Ну, от! - образився Гришин. В кают-компанiї запала тиша, така тиша, що стало чутно, як потрiскують розряди за щитами приладiв i гудуть силовi трансформатори. - З усiм цим треба ознайомити Новикова, - опустивши погляд на передки своїх черевикiв, сказав Сергєєв. - Авжеж, - кивнув Янов. Старцев пильно подивився на Сергєєва. Новиков, тiльки-но побачивши їх на екранi, одразу вiдчув, що сталося щось несподiване й серйозне, можливо, навiть те, чого кожен потай сподiвався пiсля загадкового виходу одного з них з анабiозу, виходу, який передував неполадкам у системi маршового двигуна. Вiн завмер у тривожному чеканнi; за його спиною на екранi зовнiшнього огляду слiпуче сяяла 61 Лебедя. Гришин, цього разу вже не так схвильовано й плутано, переповiв йому все, що вже знав екiпаж у кают-компанiї. - Незрозумiле... - вражено проказав Новиков. - Невже "Прогрес-1" передав дезiнформацiю?.. Але навiщо? - Вiн здивовано знизав плечима. - А ти гадаєш, що життя на Ренi - там же є чимало рослинностi - виникло й досягло такого рiвня розвитку за час пiсля вiдльоту "Прогресу-1"?- усмiхнувся Янов. - Та хiба це важливо! - не витримав Гришин. - Хоч би що там було, а ми вiдкрили iнше життя! Iнше життя, а може, й iншу цивiлiзацiю. Невже це не зрозумiло? - Все так, - сказав Старцев, заспокiйливо поклавши йому руку на плече. - Однак тут надто вже багато дивного. - Я не хочу сумнiватися в екiпажi "Прогресу-1", - мовив Новиков. - Менi здається... Все, певно, вiдбулося так. На Ренi справдi є цивiлiзацiя. Припустiмо, вона чомусь поки що взагалi не хоче, щоб iншi цивiлiзацiї дiзналися про її iснування. На те, звiсно, є свої причини, а може, у поглядах на проблему контактiв там просто панує неправильно фiлософська концепцiя... Цивiлiзацiя Рени досить розвинена. I от бiля кордонiв її планетної системи з'являється чужий зорелiт. Реняни могли легко виявити його, перехопивши радiопередачi. Можливо, їм вдалося швидко зрозумiти нашу мову, але це навiть не обов'язково... Далi на мiсцi ренян я вивiв би з ладу - скажiмо, сталося зiткнення з метеоритом - передавальну антену "Прогресу-1", а згодом влаштував би йому випадкову зустрiч з котримсь iз своїх кораблiв. При зустрiчi з братами по розуму екiпаж, нiчого не пiдозрюючи, очамрiв би вiд щастя i з радiстю завернув би до Рени, щоб побачити їхню цивiлiзацiю й полагодити антену. Пiсля цього менi б тiльки й лишилося передати на Землю дезiнформацiю про свою планетну систему й iнсценувати загибель зорельота "вiд вибуху маршового двигуна". - Гм... - мугикнув Янов, примружено дивлячись на екран за спиною Новикова. - Гаразд. Хай буде так. На Ренi є цивiлiзацiя, i вона уникає контактiв, - докинув слово Гришин. - Але як тодi пояснити наше становище: перебої маршового двигуна? Виходить, вони заманюють нас до себе, а з нами й рятувальника "Мiраж-105". Навiщо? Адже вони не прагнуть контактiв... - Неполадки конверторiв можуть бути просто випадком, - долучився до розмови Старцев, чомусь не зводячи погляду з Сергєєва. - А коли навiть не випадок, то реняни, я певен, зумiють зробити все так, щоб рятувальник повернув назад. - Знову iнсценують загибель зорельота? - Можливо, - вiдповiв Старцев. - З усiх цих припущень менi зрозумiло принаймнi те, що за своє життя ми можемо не хвилюватися... - пiдсумував Янов, усмiхаючись. - Тiльки в тому разi, якщо їм вдасться позбавити нас зв'язку з Землею, з Центром. Тiльки тодi... Чотири пари очей втупились у Старцева. - Так. На "Прогресi-1" був радiопередавач, з "Прогресом-1" їм було простiше. А у нас квантова передавальна апаратура. Не уявляю, як можна позбавити зв'язку нас. Запала напружена мовчанка. Янов випрямився в крiслi: - А якщо реняни взагалi не знають принципiв квантового зв'язку, якщо вони нас просто не чують? - продовжив вiн гру Старцева, яку ще не зовсiм збагнув. - Можливо... - задумливо сказав Новиков. - Треба негайно повiдомити в Центр про вiдкриття Гришина! - беззаперечним тоном промовив раптом Старцев. - Правильно! - пiдтримав його капiтан i теж рвучко пiдвiвся з крiсла. - Зачекайте! Не робiть цього!.. - Сергєєв благальне дивився то на капiтана, то на штурмана. I так незвично було бачити його - завжди флегматично-спокiйного, з постiйним поблажливим напiвусмiхом - таким схвильованим. - Не робiть цього. Я розкажу все... - Нарештi, - полегшено зiтхнув Старцев i, мовби давно чекаючи такого повороту, сiв у крiсло. - Я все розкажу, - повторив Сергєєв, i в голосi його бринiла втома. - Так, це я, виходячи з анабiозу, пошкодив кароднi замки. I не вiд потьмарення свiдомостi, нi; я дiяв за давно обмiркованим планом. Ви пригадуєте, як я прагнув потрапити на "Лотос-6"? Саме на "Лотос-6", i нi на який iнший корабель. Я дiзнався, що вiн полетить повз 61 Лебедя. Коли б якийсь iнший корабель мав летiти повз цю планетну систему, я зробив би все, щоб потрапити в його екiпаж. I з тим кораблем сталося б те саме. Пам'ятаєте, я казав, що Чернов був видатним ученим-бiологом свого часу? Так от, це був генiальний вчений з широким колом iнтересiв, його вiдкриття, iдеї, гiпотези набагато випередили розвиток бiологiчної наукової думки. Мене зацiкавила ця людина; можливо, завдяки Чернову, завдяки моїй до нього симпатiї я й захопився бiологiєю. Менi вдалося детально, наскiльки це було можливо, вiдтворити його бiографiю, зiбрати всi його друкованi працi, а також багато чого з неопублiкованого: записи спостережень, помiтки, начерки статей i доповiдей, частину щоденникiв. Вiн вразив мене силою передбачення, глибиною i своєрiднiстю мислення, всебiчною, гiдною подиву ерудицiєю. З-помiж бiологiв свого часу вiн ближче, нiж будь-хто, пiдiйшов до розгадки головної таємницi - таємницi життя. Проте з самого початку мене здивував песимiстичний погляд Чернова на можливостi технiки, на перспективи розвитку нашої цивiлiзацiї, заснованої на технiчному прогресi. Цей дивний для мене погляд ставав у нього дедалi твердiший, i невдовзi перед тим, як йому вдалося добитися дозволу летiти на "Прогресi-1", Чернов видрукував у одному спецiальному журналi статтю з викладом деяких своїх мiркувань щодо подальшого розвитку нашої цивiлiзацiї. Вiдверто полемiчну й доволi песимiстичну статтю... - Як же йому вдалося потрапити до складу екiпажу "Прогресу-1"? Сергєєв, мимохiть усмiхнувшись, звiв очi на капiтана: - Чернов зумiв переконати, що двадцять найталановитiших учених, зiбраних в один колектив i на довгi роки позбавленi спiлкування з iншими науковими колективами, повнiстю вiддадуться науковiй працi. Одне слово, вiн поряд з дослiдженням планетної системи 61 Лебедя запропонував здiйснити спокусливий на тi часи експеримент, ущiльнивши таким чином програму польоту. Вiн навiть домiгся права особисто вiдбирати претендентiв на полiт. Це була надзвичайно цiкава людина... Коли я прочитав статтю Чернова, про яку вже казав, менi захотiлося зрозумiти, чому i як вiн прийшов до поглядiв, викладених у нiй з такою переконанiстю. Думка про перевагу живих систем над неживими заволодiла ним давно. Ось характерний запис того перiоду: "Знову сенсацiйнi повiдомлення про "мислячу машину"... Так, згоден, це крок уперед, однак її можливостi - це лише тьмяна подоба _деяких_ можливостей людського мозку. Навiщо вона i навiть досконалiшi, якi будуть пiсля неї? Доцiльнiше виявляти й використовувати не вiдомi ще резерви мозку, вдосконалювати сам мозок. В людинi, в живих системах закладено неймовiрнi можливостi, треба йти шляхом використання й удосконалення їх, а не нiкчемно копiювати в технiцi iнтелект людини..." Його дратувало, що для створення машин, функцiї яких можуть успiшно виконувати живi системи, доводиться вдаватись до надскладної технологiї, виробничих комплексiв, потрiбна прiрва енергiї й людських зусиль. Адже наскiльки простiшим, мiркував вiн, є iнший шлях: записати в генах будь-якої клiтини iнформацiю про систему, котру хочемо мати, створити нескладнi оптимальнi умови розвитку - i через якийсь час (цей процес можна скорочувати) отримати цю систему, її можливостi не порiвняти з машинними; бiомашина, бiоробот економiчно вигiднiшi, не потребують величезної армiї наладчикiв (Чернов жартував, що незабаром усе людство змушене буде перетворитися на наладчикiв ним же створених автоматiв). Думка про цивiлiзацiю, засновану на бiотехнiцi, стала для нього мало не манiєю. Особливо пiсля того, як вiн вiдкрив можливiсть дедалi глибшого й повнiшого програмування розвитку клiтини: йому вдалося навiть створити кiлька простих життєздатних органiзмiв, яких доти в природi не було. Проте Чернов усвiдомлював, що наша цивiлiзацiя вже давно обрала собi шлях розвитку й зайшла по ньому так далеко, що про iнший шлях не могло бути й мови. Практично неможливо було об'єднати два шляхи в один... Усе це вiн чудово розумiв, але... не мiг вiдмовитись од своєї iдеї. I в цьому була його трагедiя - як людини i як вченого, хоча мало хто сприймав її всерйоз. Спочатку я пробував пояснити її дуже загостреним сприйняттям усiх недоладностей тодiшнього життя. Однак потiм я схилився до думки, що певнiсть Чернова в тому, нiбито лише на основi його iдеї можна створити по-справжньому гармонiйне суспiльство, - важко вимовляв слова Сергєєв, - його одержимiсть iдеєю бiоцивiлiзацiї - не просто од вiдчаю, вiд безсилля iстотно змiнити тодiшнiй невлаштований, непевний свiт, але й вiд певної надiї, що йому, можливо, вдасться створити таку цивiлiзацiю. Нехай не обов'язково на Землi, навiть не в Сонячнiй системi... I тодi я зрозумiв, чому вiн так палко хотiв потрапити в екiпаж "Прогресу-1". Чернов був з тих, кому вкрай важливо самим здiйснити свої головнi iдеї. Люди його типу стають фанатиками, коли переконуються, що їхнi iдеї вартi фанатизму. Iдея Чернова була цього варта. Вiн хотiв стати прабатьком нової, не схожої на теперiшню земну, цивiлiзацiї. Ставши капiтаном "Прогресу-1" i дiставши вирiшальне слово при вiдборi в екiпаж, вiн сповна використав це право: на зорелiт узяли тiльки тих, хто був потрiбен йому для здiйснення ретельно виваженого плану. - Отже, Чернов передав неправильну iнформацiю про Рену? - нетерпляче спитав Гришин. - Нi, правильну. Вiн був настiльки одержимий своєю iдеєю, що, припускаю, мiг би пiти й на обман, але... це йому було нi до чого. Чернов вiдбирав справдi талановитих людей, причому їх цiкавила не тiльки бiологiя. На "Прогресi-1" були й конструктори, й енергетики, i фахiвцi з монтажу складної апаратури. Вiн не хотiв залежати од _випадку_: адже ймовiрнiсть iснування бiля 61 Лебедя планети, такою ж мiрою придатної для життя, як i Земля, майже дорiвнює нулю; вiн з самого початку мав намiр _створити_ цю планету. Коли у мене виник такий здогад, я вагався недовго... - Але якщо повiдомлення "Прогресу-1" про Рену - правда, то як же їм вдалося за такий нетривалий час створити на нiй бiосферу? - знизав плечима Новиков. - А й справдi! - додав Гришин. - Ми, дiти технiчної цивiлiзацiї, недооцiнюємо можливостей _життя_. Звiсно, важко уявити машину, спроможну за сто чи двiстi лiт створити з майже безатмосферної планети таку, якою побачив Рену Гришин, тим паче знаючи, що спочатку був лише зорелiт i 52 особи екiпажу... На Землi для цього потрiбно було б десь близько двох мiльярдiв рокiв, а на Ренi - близько двохсот. Теж неймовiрно? Гаразд... Я вже казав, що Чернову ще до старту вдалося створити кiлька рiзної складностi органiзмiв, яких доти в природi не було. Грубо пояснюючи - вiн брав живi клiтини, записував у їхнiх генах iнформацiю про органiзми, котрi мали з них розвиватися, i створював належнi умови для такого розвитку. Поза всяким сумнiвом, за час польоту до 61 Лебедя йому вдалося повнiстю опанувати можливостi генного програмування. Ви розумiєте, який могутнiй засiб творення опинився в руках екiпажу "Прогресу-1"? Янов у задумi кивнув головою. - Живi органiзми розмножуються за сприятливих умов у геометричнiй прогресiї. А коли йдеться про одноклiтинних, то тут темпи розмноження можуть бути просто фантастичними. Вiзьмiмо, наприклад... - Ближче до сутi, - похмуро докинув Гришин. - Ми не в школi першого ступеня. - Очевидно, ще пiд час польоту Чернов шляхом генного програмування створив якусь культуру мiкроорганiзмiв, здатних iснувати в умовах Рени, дивовижно швидко розмножуватися й надзвичайно iнтенсивно виробляти кисень з її грунту. На Ренi не було мiкроорганiзмiв-конкурентiв; створенi Черновим, звiсно ж, iдеально пiдiйшли для умов планети, i дуже скоро (я пiдрахував: за рiк з чимось) поверхня планети аж кипiла цими мiкробами, якi качали в атмосферу кисень, азот... одне слово, все необхiдне. Гинучи, вони готували (у прямому й переносному значеннi) грунт для своїх послiдовникiв. Згодом, коли цi мiкроби вже стали непотрiбнi, Чернов мiг знищити їх, створивши, примiром, культуру мiкроорганiзмiв, здатних харчуватися тiльки попередниками... А втiм, це тiльки один з можливих варiантiв. Приблизно так же можна дiстати все, у тому числi й необхiдну кiлькiсть води. Тi члени екiпажу, що виготовляли складну апаратуру, робили на замовлення бiологiв Чернова спецiальнi iнкубатори, з яких культури мiкроорганiзмiв, потрiбнi для чергового етапу освоєння Рени, розселялись одразу по всiй планетi... Фантазувати на цю тему можна без кiнця-краю... - Зрозумiло. Це зрозумiло... Але що ж, по-твоєму, являє собою така цивiлiзацiя? - Справдi?! - пiдтримав капiтана Гришин. - Ви бачили равликiв, молюскiв, черепах? У них досить мiцнi, красивi й доцiльнi "будинки". До того ж рiзноманiтнi. Думали ви коли-небудь, дивлячись на них, про те, чи обов'язково ми мусимо _будувати_ собi будинки, пiдземнi переходи, виробничi корпуси? Хiба не можна зробити так, щоб вони росли самi, такi, як ми захочемо, але, звiсно, не так поволi, як у черепах i равликiв? У Чернова, очевидно, все почалося з цiєї "дитячої" думки. "Досить тiльки навчитись управляти життям, i ми ввiйдемо в свiт _неймовiрних_ можливостей". Я знову процитував запис iз його щоденника. Уявiть собi будiвлi, якi ростуть самi; уявiть, що вам знадобились ЕОМ чи лазер, i ви, не вдаючись до складних технологiчних процесiв, дiстаєте їх, змiнивши генетичний код певної клiтини, хоча б i клiтини вашої шкiри... Уявiть суспiльство людей - повних володарiв живої природи, всього живого на планетi, зодчих усiх нових форм живого. Уявiть собi це, i ви побачите цивiлiзацiю, про яку мрiяв Чернов... Астронавти мовчки сидiли у своїх крiслах. - Це великий експеримент, - сказав Сергєєв. - Можливо, найбiльший за всю iсторiю людства. - А як же розглядати все це з погляду етики?.. - спитав Новиков. - Як йому вдалося схилити на свiй бiк екiпаж? Сергєєв махнув рукою: - Iзоляцiя, в якiй вони жили стiльки рокiв, плюс авторитет Чернова, його особиста чарiвнiсть, захоплююча перспектива його iдей... Вiн зумiв залучити їх до своєї роботи, а потiм переконати, що тiльки на Ренi можна здiйснити те, ще поволi стало визначальним змiстом його життя. Мабуть, йому довелося говорити, що наука потребує жертв, що тiльки штучнi бiосистеми, поставленi на службу людинi, спроможнi повнiстю звiльнити її для iнтелектуальної працi, творчостi, пiзнання. Все, очевидно, було так... - Очевидно, - згодився Старцев. Вiн повiльно пiдвiвся i став бiля стелажiв з мiкрофiльмами, схрестивши на грудях руки. - Нам доведеться довго з'ясовувати все це з Центром, - Старцев усмiхнувся. - Сподiваюсь, Олега з корабля не спишуть. - Я теж так гадаю, - сказав капiтан. - У нього просто не було iншого виходу. Iнодi буває доцiльнiшим поставити перед готовим фактом, нiж доводити реальнiсть цього факту. - Я приготую каву, - запропонував Новиков. - Менi подвiйну, - сказав Гришин. ______________________________________________________________________ ППФ (Пригоди, подорожi, фантастика) - 83: Збiрка фантастичних i пригодницьких повiстей та оповiдань. Упор. Ю.Г.Попсуєнко. - К.: Молодь, 1983 - 248 с. Традицiйний щорiчний збiрник науково-фантастичних i пригодницьких творiв радянських та зарубiжних письменникiв. ______________________________________________________________________ Пригоди, подорожi, фантастика - 83 Повiсти, оповiдання, нариси Збiрник Редактор-упорядник ЮРIЙ ГЕОРГIЙОВИЧ ПОПСУЄНКО Художнє оформлення С.В.Василенка та О.I.Дмитрiєва Редактор Ю.Г.Попсуєнко Технiчний редактор Т.I.Семченко Художнiй редактор В.I.Пойда Коректори Л.М.Грибальська, Т.М.Паливода Iнформ. бланк № 1416 ______________________________________________________________________ OCR dauphin@ukr.net