Тодось Осьмачка 
 
ДУМКИ (ІЗ ШПИТАЛЬНИХ НОТАТОК) 
--------------------------------------
 
		* * *
	
	Коли трапляється менi велике горе, то завжди Шевченко, Шекспiр i Гете встають передо мною, викликають гiркi думки, а пiд кiнець дають утiху й заспокоєння. 
	
		* * *
	
	Шекспiр близький до Сатани. Вiн такий знавець людини, яким є лиш один Сатана. Бо Шекспiр серед горя людського може бути байдужий i незачеплений, як вершина найвищої в свiтi гори. 
	
		* * *
	
	Гете нiколи не можна назвати вселюдським серцевiдом, а тiльки знавцем людини — себеiндивiдуалiста — i всерозумiючого егоїста, що так дуже скидається на егоїзм Сатани. 
	
		* * *
	
	Гете був i є такий же, як i Шекспiр, — байдужий серед людського горя. Пiсля Сатани зараз же стоять Шекспiр i Гете. 
	
		* * *
	
	Сатанiст Байрон вийшов iз Шекспiра, дарма що вiн завжди виявляв удавану зневагу до останнього. На це маємо багато доказiв. Гамлет, Яго, Макбет формували Байрона i Гете. Недурно Байрон свого Сарданапала присвятив Гете з таким вийнятковим пiєтетом. 
	
		* * *
	
	Я певний, що якби Шевченко з'явився перед Шекспiром i Гете, то вони б мали його перед своїми духовими очима як божество, щось подiбне до Богочоловiка. Бо Шевченко збiльшив славу Спасителя як людолюба. 
	
		* * *
	
	Пiсля Iсуса Христа немає в свiтi дорожчої людини для людства, як Шевченко, дарма що вiн не такий серцевiд i людознавець, як Шекспiр, i не такий глибокий iндивiдуалiст, як Гете. 
	
		* * *
	
	Без щирости неможливо й уявити собi життя так само, як не можна собi уявити дня без сонця. Але горе нам! Без машкари людина завжди себе почуває, неначе оголена рана iз струпом, що безнастанно здирається. I вона (людина) нiколи не матиме поваги навiть серед звичайних людей... Тому нехай живе сила в людини носити машкару, — аби iз щирости робити свята добрим людям, аби машкара була панциром для серця, щоб його не розтрушувати й не розкришувати. Бо той струп на оголенiй ранi, що роздирається (безнастанно), i є наша машкара, так несамовито вам потрiбна! 
	
		* * *
	
	Там, де боягуз вимагає машкари, хоробрий стає до смерти. Та хто скаже, що важливiше в життi: хоробрiсть, смерть чи машкара? Чи все це разом тiльки машкара життя? 
	
		* * *
	
	Серце завжди iскрить радiстю, коли воно вiдчуває яснi лiнiї фальшу й правдивости. 
	
		* * *
	
	Державу можна збудувати й без грошей, але без совiсти не збудуєш навiть приязнi до себе в своєї дитини. 
	
		* * *
	
	Бiографiї великих людей завжди будуть найгрiзнiшою провокацiєю для недосвiдчених серць, щоб робити поруч готових законiв свої беззаконства. I слава Богу, що полiцiя нiде не читає бiографiй великих людей. 
	
		* * *
	
	Те, чого людина не знає, стоїть над нею вище гiр, хмар i неба. I доки вона його не знає, вона буде сповнена жахом перед усiм тим, що лякало її в дитинствi, в юнацтвi, в мужностi i в смертi. 
	
		* * *
	
	Для того, щоб урятувати людину, потрiбний розум. А щоб згубити, потрiбно поставити її в центрi громадської ваги, де дiє не розум, а заздрiсть, що є те саме, що замiр на душогубство. 
	
		* * *
	
	Люди не святi. Але коли людина чесна, то вона могутнiша за всi святощi у книгах свiтових i за всi закони, вписанi туди. 
	
		* * *
	
	Свiт опанований брехунами й шахраями. I через те самотнiсть людини — це не стан якогось там егоцентризму, а тiльки такий самий крик, як i "гвалт-рятуйте!" 
	
		* * *
	
	Своє набуте, як i тiнь, не чуте, та без нього ми нiщо. 
	
		* * *
	
	У мистецтвi люди хочуть бачити те, чого вони не мають. 
	
		* * *
	
	Намалюй одну свiтову рiч уважно й правдиво, i вона нагадає тобi мiльйони живих iстот нашого свiту, якi разом заговорять про одного унiверсального бога, що зветься не Увагою, не Правдою, а Любов'ю. 
	
		* * *
	
	Треба, щоб люди з найбiльшим почуттям небезпеки остерiгалися хвали. Бо вона розслаблює дух жорстокiше вiд тюремних тортур, безжалiснiше, нiж жiноча любов, i безглуздiше вiд вина й ледарства. 
 
--- КІНЕЦЬ ---
 
 
Оригінальний текст взято з сайту Меморіал: 
www.memorial.org.ua 
 
У *.txt форматував Віталій Стопчанський 
 
 
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua