| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Ти ж бачиш Сам небесними очами.
Гаснуть зорями огні.
Тікаю від крові до синця, квіток.
Народе-Страднику, навчи і нас в витанні.
В журбі я сонцю не радію.
В вигнанні дні течуть, як сльози.
І знов страшні чутки... і знов не міг я спати.
Прибув з України і все росказав.
Пляж над Дунаєм.
Розбіглись ми по всіх світах усюди.
В'ються понад Нею сови і круки.
Зелений ліс і май, і сонце.
За ревами громів не чуть нам співу серця.
Жита!! пригадую.
Не все ще страчено... ІЦе сонцем світе.
Як жити хочеться! Несказанно, безмірно.
Роси, роси, дощику, ярину.
Не вічно шматують страждання.
Коли ж над нами зійде сонце.
Вона з мечем в руках боролась, як орлиця.
Дрогобич наш упав підтятий.
Що дня із прірв повзуть нові гадюки.
Тіло, тіло з нами.
Піду, втечу на сизі гори.
То не лебідь на озері пісню співав.
Одступає війско. Поле порожніє.
Ще ранок спить.
Дивлюсь на пройдену дорогу.
О, коли б я міг тепер сміятись!
Хтось мене ще памятав.
Хотів би я піти через ліси дрімучі.
І знову біль, тупий. глибокий біль.
Погасають зорі... Сонце не кажу.
Дивна містерія... Дивна музика.
Гробниці лицарів і статуї над ними.
Виглянуло сонце після днів негоди.
Вона приходе завжди в певний час.
Сьогодні стрінемось... Ми станемо зпайомі.
Месіе, Месіе! Од місій спаси.
Урбанікелер, Урбанікечер.
Ах. як любив я в кірху Стефана.
Весна. Шенбрун. і липові алеї.
Подайте вістоньку через усі припони.
Все проти нас! Земчя і небо.
Малесенька ластівка зранку мені.
Зашуміло в полі.
Стріляйте, вішайте, катуйте.
Знову осінь... ночі темні.
Боюся думати... Думки-ж як стрми.
Сьогодні на Рінгу в вітріні, зустрів я.
Ти моя найкраща пісня.
За руки взявшись, збігають в доли.
Скільки б я плакав.
Я бачив сон... Згадки, як блискавиці.
Чуєш, чуєш стогін мій.
Тільки далеко від тебе.
Люблю! як в перший раз люблю.
З тобою жити на одній землі.
Ти біля моря... Хотів би стати.
Народнім лицарям, уславленим боями.
Ми підемо широкими шляхами.
В кафе, ваповненним юрбою.
Пратер!
Хочу я троянди, що цвіте в саду.
Така буває ніч в маю.
Така глибока втома.
Уже й не думаю, отруєний думками.
Слухайте, слухайте! сурма гремить.
Прощай улюблена, прощай!
Мені було так дивно тепло з вами.
Ах. чим загою прірву рану.
Цілую вас в прекрасну вашу руку.
Я стояв в саду росквітлім.
В моїй душі не сходе сонце.
Так справді, край“... ми пізно стрілись.
І знову ні чутки, ні слова, ні звуку.
Забуду все. Лишу твої уста.
День золотий, золотий, та хороший.
Тепер лише над нами сходить сонце.
Коли ми приспимо в серцях своїх жалі.
Пішли! Хорогви розгорнули.
Зіма пройшла, весна минає.
В вечірній сутіні в кімнаті ми сиділи.
Ще не прийшла весна, хоч вже гремлять потоки.
В пустелі не цьвітуть квітки.
|
