Вікторія Назарук » Формування барокового стилю у творчості літераторів острозького кола (друга половина XVI – перша половина XVII ст.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Формування барокового стилю у творчості літераторів острозького кола (друга половина XVI – перша половина XVII ст.)

Праця
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 25.12.2017
Твір змінено: 25.12.2017
Завантажити: doc див. (1,1 МБ) doc.zip (281,4 КБ) pdf див. (1,4 МБ)
Опис: Назарук В.М. Формування барокового стилю у творчості
літераторів острозького кола (друга половина XVI – перша половина
XVII ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобутя наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література». –
Національний університет «Острозька академія».
Інститут літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України. – Київ, 2017.
Дисертаційна робота присвячена аналізові вияву раннього барокових
особливостей у масиві літературно-художніх текстів яскравих представників
острозького культурно-мистецького та наукового осередку другої половини
XVI – першої половини XVIІ ст. Йдеться про тексти Герасима та Мелетія
Смотрицьких, Андрія Римші, Даміана Наливайка, Христофора Філарета,
Віталія Дубенського.
Авторка систематизує теоретичні підходи до вивчення стилістичних
особливостей раннього бароко у творчому доробкові представників
острозького гуртка як специфічного явища у давній українській літературі,
аналізує специфіку поетикальних і стилістичних прийомів напряму, вивчає
наявність контактно-генетичних зв’язків українського та європейського
бароко та окреслює специфіку зародження стилю раннього барокового у
творчій спадщині діячів острозького гуртка.
У висновках узагальнено специфічні стильові особливості раннього
бароко у текстах авторів, що творили на зламі XVI – початку XVII ст. у
ареалі Острога, або ж торкалися острозької тематики.
Обрана тема дослідження – не випадкова. По-перше, острозьке коло
літераторів було пов’язане з Острогом як видавничим центром того часу, по-
друге, як з першим вищим навчальним закладом тодішньої України, по-третє,
природно, що саме це коло об’єднувала ідея побудови освіченої європейської
України, не зважаючи на те, що окремі представники цього кола реалізацію
ідеї бачили по-різному. 3
У наукових студіях про творчість літераторів, пов’язаних з Острогом,
часто зустрічаються вислови: поети острозького кола, літератори острозького
кола, митці острозької школи і т.п. Однак, окрім загальної констатації явища,
ми не виявили чітко окресленого його витлумачення на рівні, наприклад,
повного переліку персоналій чи, скажімо, схожої стилістики або ж тематики
чи проблематики. Парадоксально, що явище як таке визнається, але воно
залишається не прокоментованим, визнається як беззаперечна даність, яка,
проте, науково не доведена. Тому потребує уточнення питання: яких
літераторів треба вважати тими, хто належав до острозького кола.
У межах дослідження проаналізовано специфіку філософського змісту
явища бароко в літературному контексті, його смислове поле, особливості
адаптації на українському ґрунті, визначено естетичну складову течії,
прокоментовано художньо-естетичну характеристики, закцентовано на власне
острозькій специфіці авторського писання ранньо барокового періоду.
Усвідомлення ранньо барокової естетики є доволі складним процесом,
ускладненим кількома чинниками. По-перше, тексти, які презентують
вказаний напрям, переважно написані давньоукраїнською,
церковнослов’янською, навіть польською та латинською мовами. Чимало
таких текстів, незважаючи на значну кількість наявних досліджень,
лишаються поза увагою читацької аудиторії через специфічну манеру
викладу. По-друге, період написання цих текстів хронологічно означений
зіткненням різних літературних та культурних традицій, світоглядних систем.
Відтак, збагнути естетику творення текстів періоду раннього бароко,
особливості поетики, підтекст, глибоко проаналізувати систему образів,
з’ясувати сутність хронологічно далеких понять складно. По-третє, щодо
хронології окресленого періоду - ІІ пол. XVI – І пол. XVII ст. серед науковців
досі немає єдності. По-третє, окреслений літературний пласт з огляду на
тематичну охопність можна охарактеризувати як елітарне письмо, створене
для обізнаного читача. Відповідно сприйняття такої літератури вимагає
гнучкості мислення, певного рівня компетентності, живої творчої уяви.
4
Інтерес до питання розвитку українського бароко породжений дослідженнями
Дмитра Чижевського, який наголошував на вузько специфічних формах цього
стилю на українському ґрунті.
Мистецтвознавці зазначають, що бароко посідає чільне місце в
комплексі світової та української культури, зокрема. Англійський історик,
автор багатьох досліджень з історико-філософських, соціологічних,
культурологічих та політичних проблем, Арнольд Дзожеф Тойнбі, зазначав,
що бароко – період, у який розгорталися глобальні інтеграційні комунікаційні
процеси, що охоплювали не лише мистецьку, але і суспільну площину.
«Людина епохи бароко не піддається занепадницьким настроям через
політичні, релігійні, культурні, інтелектуальні кризи, вона самостійно творить
нову духовну площину, площину шукань і роздумів», зазначав дослідник.
Теоретики літератури часто зловживають прийомами «прирівнювання
бароко в Україні до європейських зразків», що не є правомірним, адже
відкидається національна специфіка, яка між тим помітна виражена. Довгий
час побутувала думка В. Перетца, що українське бароко цілковито перейняло
манеру із польської літератури. Проте, аналізуючи стиль творів періоду кінця
XVI – початку XVII століття не можна однозначно стверджувати прийом
міжкультурного наслідування. Існує теза про спорідненість ранньобарокового
стилю із давньоруською риторичною манерою. У свою чергу риторичний
стиль бере витоки від візантійської літератури, яка мала зв’язок із
античністю.
Дмитро Наливайко наводить тезу: «Бароко було наднаціональним
стилем. Бароко католицького Півдня істотно відрізняється від бароко
протестантської півночі, але найбільшою своєрідністю відзначається бароко
православного Сходу, зокрема українське…»
До українського літературного бароко традиційно прийнято
зараховувати творчість Мелетія Смотрицького, Симеона Полоцького,
Митрофана Довгалевського, Івана Величковського, Стефана Яворського,
Феофана Прокоповича, беручи за основу період XVII-XVIII століть, коли цей
5
напрям уже вповні розвинувся. Натомість увагою оминають період кінця XVI
ст., у який бароко тільки починає проникати на слов’янські терени.
Зачинатель вивчення епохи українського бароко Дмитро Чижевський у
своїх дослідженнях акцентує на тому, що вказана течія на теренах сучасної
України виникає на рубежі XVI–XVII століть. «Справжній початок бароко,—
зазначає Д. Чижевський,— це Мелетій Смотрицький, це проповіді та почасти
вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, а повна перемога бароко —
утворення київської школи. Найбільшими культурно-політичними успіхами,
які відігравали велику роль в історії українського барокового письменства,
були: відновлення православної ієрархії 1620 року та заснування київської
школи 1615 року й її реформи, проведені Петром Могилою (1644 р.) та
Іваном Мазепою (1694 р.). І нові ієрархи, і професори Академії були
головними репрезентантами бароко».
Сергій Кримський у праці «Менталітет українського бароко» називає
такі риси власне української бароковості: кордоцентричність та
«православний естетизм», який полягає у тлумаченні краси як онтологічного
гаранта гармонії буття та Божої присутності у світі. Окремо акцентовано на
моменті возвеличенні духовного розуму.
Дослідник С. Кримський акцентує на моментові героїзації літературних
персонажів. Вказана риса бере свої витоки від античності, де возвеличення
було програмною вимогою і свідченням інтелектуальності автора.
Марія Кашуба у матеріалі «Філософське підґрунтя українського
бароко» стверджуватиме, що бароко в Україні значною мірою опиралося на
гуманістичну культуру Відродження. Звідси орієнтація на менторство у
літературі, пропагування ідей важливості пізнання природи, праведного
земного життя, усвідомлення ролі наук у житті людини.
Марія Кашуба стверджує, що «з діяльністю Острозького культурно-
освітнього гуртка пов»язаний новий етап у розвитку української духовної
культури», а відтак цей період можна вважати значимим у аспекті витворення
барокової естетики.
6
Доробки острожан пройняті духом інтелектуалізму, елітарністю
вислову. Митці острозького культурного осередку обґрунтовували
необхідність розвитку української духовної культури на ґрунті власних
традицій та системи цінностей, пропагували необхідність зміцнення та
популяризації православної релігійної думки як спільного орієнтиру, символу
єдності нації.
Аналіз різнопланових публікацій дає підстави вважати, що
протистояння елементів Сходу та Заходу становили базу світогляду українця
епохи раннього бароко.
Ключові слова: бароко, барокова стилістика, острозький культурно-
освітній осередок, поетика та стилістика, Острозька академія.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.