МАРЛОН ГАРБО ПЕРШИЙ, єдиний і всемогутній. Наймогутніший відтоді, як люди усвідомили себе людьми. Нарешті найсмертоносніша зброя винайдена і вона у мене в руках. І не просто в руках, а я вже неодноразово доводив людству її силу та міць. Нерозумні люди, замість того, аби прийняти мої справедливі умови, намагаються продовжувати боротися. Ще вчора вони сподівалися на перемогу, але саме сьогодні нарешті усвідомили, що даремно опиратися після того, як перестала існувати Японія. Суперзброя знищила все живе на цих островах, залишивши цінності для тих, хто вірно служить мені. Раніше я дуже захоплювався ідеєю справедливого устрою світу, але мені не давали спокою вимоги різних демагогів. Тепер же на моїй планеті настав мир, споконвічний мир для тих, хто вірить у мій геній. Я справедливий, але і жорстокий до людей, котрі нічого не розуміють в створеному мною Всесвіті. Я один володію цим світом, і мені не потрібно даремних порад, що та як робити. Щоб я не робив, я роблю, як вважаю за потрібне, і ніхто не в праві мені заважати. Та і хто може мені, що не будь зробити, якщо моя служба охорони краща в світі, найкращі технічні рішення стоять на сторожі мого дорогоцінного здоров'я, якщо зненацька кому-небудь в голову прийде божевільна думка спробувати мене вбити. Будь-яка, найменша підозра в нелояльному ставленні до мене несе людині, якщо не миттєву смерть, то таке життя, що нічим не краще за смерть. Завдяки останнім досягненням медицини я став майже безсмертним: моє здоров'я тепер міцне, як ніколи. Я даю цьому світу все, я годую людство з руки, я став для нього єдиним божеством, якому вони моляться в надії на мою прихильність. Я став для них богом, і я дійсно бог, тому що тільки він може правити цілим світом. Саме так. А чому про це я говорю сам з собою? Про це повинен знати кожний! З цією думкою повинен лягати і вставати кожний землянин! Слухняним і відданим, їм буде легше змиритися з залишками своїх колишніх переконань. Так, я бог, бо тільки бог може творити і руйнувати, бути володарем світу. Оскільки, вже тисячі років далі розмов про бога жодна релігія не просунулася, час вже вирішити цю проблему і вирішити негайно. Навіщо вірити в незрозумілого та неосяжного Бога. Живий бог править цим світом і йому неприємно, що можливо вірити ще в будь-що, окрім його власної божественності. Марлон Гарбо Перший підійшов до пульта гучномовного одностороннього зв'язку з кожним мешканцем Землі. В кожному домі на кращому місці стоїть приймач його божественних відвертостей і горе тому, у кого він випадково виявиться вимкненим. Цар царів, бог богів звично прокашлявшись, вимовив кілька фраз, але апарат мовчав. Гепнувши ногою пульт, володар Всесвіту нетерпляче натиснув кнопку виклику, але звичної відповіді не почулося. Це остаточно вивело його з себе, і всемогутній владика увімкнув відеофон, проте сиротливо пустий екран лише миготів у відповідь. Зв'язку не було по жодному з каналів. Натиснувши на ремені кнопку тривоги, він так і залишився незворушно стояти з відкритим від нестями ротом, коли побачив у кімнаті людину. Не довго думаючи, він вихопив лазерний пістолет і, не цілячись, вистрілив в незнайомця. Постріли не спричинили шкоди чужинцю. Тим часом незнайомець повільно трансформувався в кремезного клишоногого чолов'ягу. Ще за хвилину він перетворився на молоду і симпатичну дівчину, яка в свою чергу, протягом короткого часу стала високим атлетичним здорованем. Нарешті, перетворення добігли кінця, і володар світу побачив втомленого чоловіка середнього віку, котрий, посміхаючись, оцінював викликане враження. Минуло ще кілька тягучих хвилин, і Марлон Гарбо Перший, Великий, Божественний та Всемогутній, нарешті очунявши, пересохлим горлом прошепотів: „Хто ти такий?” „Я твоє життя і твоя смерть, я твій бог” – оксамитовим голосом відповів незнайомець. Земний володар гарячково натиснув на гачок, спрямованого на незнайомця, пістолета, але цього разу зброя зовсім не спрацювала. „Між іншим, все навкруги не працюватиме без мого дозволу” – спокійно пояснив незнайомець. „О, як я розумію зараз твій стан, Грегорі Натанієль Герберт Хадсон чи я помилився, невірно назвавши твоє справжнє, дане тобі при народженні, ім'я, котре ти був би радий забути, і яке ти силою примусив забути людство. Не треба відповідати, бо я і так читаю всі твої думки, і тому зайве витрачати зусилля, щоб їх озвучити. Я прийшов за тобою. Тільки не пропонуй мені нічого, все навкруги і ти сам – це і так все моє. Будь до кінця чоловіком, ти ж нікого не питав, коли вирішував чужі долі.” Ще хвилину по тому Великий і Всемогутній, а тепер, з трясучою щелепою, жалюгідна, бліда тінь людини боляче ворушила непідвладними їй губами, силкуючись видавити з себе, бодай, єдине слово. Безсилий впоратися з навалою суперечливих почуттів та емоцій, Марлон судомно жбурнув рятувальну капсулу до рота і з хрустом розчавив її зубами. Ноги підкосилися, і Марлон повільно осів на м'який килим. Мимоволі розплющивши очі, Марлон побачив, як усміхнена постать смерті в чорному балахоні і з косою в руках схилилася над ним і зрозумів тоді, що навіть померти він не може з власної волі. Смерть, не поспішаючи, трансформувалась в постать вже звичної втомленої людини з таким незрозумілим виразом в очах. Раптово небувала втома змусила Марлона заплющити очі і тоді, примушена чужою волею, власна пам'ять повільно, кадр за кадром, як у кіно, почала прокручувати в зворотному порядку всі події його життя, але тільки як би дивлячись зі сторони. Марлон намагався не бачити те, що було йому тепер неприємним, але не міг нічого з собою вдіяти. Хотілося несамовито опиратися цій дикій тортурі, але безсилля викликало лише сльози розпачу. Пам'ять відтворювала події минулого, про які він давно намагався забути. Інтуїція підказувала, що повинно щось відбутися, заради чого все це затівалося. І тут Марлон побачив, як нічим не помітна людина повернула до нього своє обличчя і здивований Марлон одразу впізнав ці очі. Людина демонстративно дістала з кишені брюк пакетик з презервативом, підійшла до його батька і непомітно поклала пакетик в його кишеню. Тепер ця людина знову, але вже наживо стояла перед ним. Слова цієї людини тихо, але виразно знаходили свій сенс в голові, ще нещодавно, Марлона Гарбо Першого та, поки що, Грегорі Натанієля Герберта Хадсона. “Відтепер тебе насправді немає – ти не народився. Зробити це, як ти сам бачив, було відносно нескладно. Складніше буде змінити світ, але і це робилося неодноразово. Не народившись, ти тепер і не вмреш, а душа твоя буде довіку знаходитися серед людей, перебуваючи в повному забутті, не в силах не те, щоб змінити що – не будь, але й хоч якось заявити про себе”. І невдовзі Марлон знову побачив цей світ, в якому йому тепер не було місця. Все, що він бачив, було йому раніше до болю знайомим. Пам'ять водила його по звичним і таким знайомим по колишнім спогадам місцям, де тепер його тепер ніхто і ніколи не бачив і не знав. Його Марлона Гарбо Першого, Великого та Всемогутнього ніколи не було в цьому світі, як і не було Грегорі Натанієля Герберта Хадсона... Втомлений і засмучений творець всього сущого відвернувся, щоб не дивитися у той бік, де повільно зникало фізичне тіло людської істоти.