Клюз Драй з огидою пожбурив у сміттєпровід апельсин й одразу пригадав єхидне личко торгового агента бази, коли замовляв на борт свого ракетоплана вантаж справжніх фруктів. Так Клюз вирішив почати нове життя, зав'язавши із спиртним і почавши дбати про своє здоров'я. Все життя їв звичну їжу і ніколи не думав, що запах апельсина походить від цієї смердючої помаранчевої кульки з бридким смаком. Мабуть справжні фрукти дійсно корисні, але спробуй звикнути до них. І Клюз вирішив-таки спромогтися з'їсти щось із цих справжніх дарів природи, але тільки не цього разу чи, наприклад, на зворотному шляху.
        Ракетоплан \"Бриз-144\" був стандартним мисливцем за астероїдами з одним членом екіпажу. Уламки загиблих планет нещадно осипали обжиті планети, і більше сотні мисливців, кожний у своєму секторі, по шість місяців несли чергування. І тепер Клюз Драй монотонно відраховував день за днем, коли можна буде взяти курс на рідну планету.
        Сіра нудьга космосу, здавалося, оселилася і всередині корабля. Останні маяки на планетоїдах, пункти дозаправки, колонії геологорозвідників та різного роду авантюристів уже два тижні, як залишилися позаду. Попереду тільки поодинокі купола будівель самітників – аскетів, що залишені чи доживають своє, або не менш рідкі прогорілі проекти збанкрутілих компаній.
        Клюз ліниво перевів погляд на монітор, коли зелений вогник сповістив про прийняте повідомлення. Ось якби загорівся червоний... Механічний голос монотонно пробубонів запрошення відвідати Табанус, де на втомленого мандрівника чекає все, що він забажає від рівня комфортності \"С\"-класу.
\"Хоч правду каже, – подумалося Клюзу, – адже клас вище міг бути тільки на обжитих великих планетах\".
Натиснувши кілька клавіш, Клюз пересвідчився, що Табанус – це невелика планета з пониженим рівнем гравітації, не зовсім нормальною, у порівнянні з Землею, атмосферою і примітивною флорою-фауною, плюс повна відсутність перспектив на розробку корисних копалин. Знайти причину, щоб хоч трохи відпочити від полювання на астероїди, було просто, тим більше, що ще до старту Клюз вимагав підлатати його ракетоплан, і в цьому польоті вже було від чого лихим словом згадати базу, пітніючи над рішенням технічних головоломок.
Але гроші вирішували все, і Клюз ніколи особливо не пручався, якщо, певна річ, випадок не був дійсно неординарним. Питати дозволу, окрім себе, не було у кого, в самописець Клюз ввів потрібну корекцію, і з легким серцем пішов на зниження.
        Посадка відбулася без проблем, і голос машини сповістив, що біля ракетоплана вже очікує аерокар. Робот-водій заповзято загнав його в шлюзову камеру космопорту, автоматика вирівняла тиск, рівень гравітації та склад кисню. Клюз упевнено увійшов до головного куполу. Роздивившись, він зрозумів усе без зайвих слів. Це був один з тих комерційних проектів, коли в надії на швидку навалу колоністів у даний сектор космосу фірма будує космопорт, але обставини змінились, і колонія людей, що його обслуговували, залишила планету, а космопорт перевели в автоматичний режим, довіривши його догляду роботів, аби зрідка прилітати сюди за виручкою.
До Клюза хвацько підкотив робот-метрдотель, вітаючи його на міжпланетному сленгу астронавтів. Це змусило трохи зніяковіти Клюза, але вже наступної миті робот, проаналізувавши власну помилку, ввічливо і без фамільярності запропонував прослідувати лабіринтом задоволень, пропонованих космопортом.
        Перед тим, як піти у довгоочікуваний загул, Клюз доручив зробити необхідний ремонт ракетоплана. Робот, здавалося, засяяв від щастя і підтвердив прийняті замовлення. Одночасно зі щілини у його грудях з’явився невеличкий буклет – путівник космопортом з цінами на всі задоволення комфорту \"С\"-класу. Клюз добре знав, що це за комфорт, і, ледь ковзнувши очима по титульному аркушу, пожбурив книжечку у найближчу урну для сміття.
Клюз опустив кредитну картку у приймач в якості гарантії платоспроможності. Ще деяка кількість кредиток промовисто відстовбурчувала кишені куртки, і Клюз гордо вступив у супроводженні робота в сяючі чистотою та яскравою ілюмінацією зали відпочинку і насолод.
        Бар дійсно був на висоті – робот-бармен не ліз у душу, а з гідністю справжнього дворецького задовольняв забаганки Клюза. Меню було звичайним, і ніяких тобі свіжих фруктів, до яких треба звикати, якщо все життя їси, не знаючи, як і що з чого готується. Апельсиновий хліб, шоколадний тонік, вітамінізований абрикосовий антрекот під суничним соусом, фісташковий плов та багато-багато спиртного – що ще потрібно зголоднілому мандрівнику? Погано, що немає жінки, але спеціальна психотехніка після ситного обіду приємно доповнила чуттєві насолоди.
        Спеціально підібрана музика остаточно розніжила Клюза, але невідворотне почуття обов'язку за якийсь час пересилило залишки хмелю і, виходячи у центральний купол, Клюз вирішив, що на зворотному шляху обов'язково ще раз зупиниться на Табанусі. Робот-метрдотель ввічливо подав Клюзу рахунок. Рука, полізши до кишені за кредитками, там і завмерла.
        Від суми у Клюза перехопило подих. Ще раз уважно вчитавшись у рахунок, Клюз почав розуміти, що йому не вистачає грошей. Клюз запропонував роботу взяти на ракетоплані необхідну суму, а насправді вирішив, нехай і з скандалом, але залишити планету.
        Підлетівши до ракетоплана, Клюз надзвичайно здивувався, коли побачив, що корабель намертво приварений до покриття космодрому. Це було щось. Клюз вирішив розібратися і повернувся до головного купола, але тільки тут до нього дійшло, що даремно не дочитав викинуту книжечку. Погасити борг він зобов'язаний протягом доби.
Нервування підштовхнуло до думки промочити горло, але тепер усі задоволення були недоступні для Клюза. Замість метрдотеля його тепер супроводжувала якась тумбочка на колесах. Космопорт, дізнавшись про його проблеми з грошима, занурився в темряву, залишивши тільки чергове освітлення. Аерокар став занадто дорогим, вимагаючи платню наперед, а йти до ракетоплану вночі та при низькій гравітації було надто ризиковано.
        На запитання, де можна переночувати, тумбочка мовчки вказала слідувати за нею і, довго поплутавши ледь освітленими і холодними коридорами, виїхала через декомпресійний шлюз до самотнього бараку. Це був готель найнижчого класу комфортності для нужденних мандрівників. Ненав'язливий сервіс крихітного номера без вікон говорив сам за себе: окрім пластикового стільця, унітаза і висувного лежака у кімнаті з металевими стінами більше нічого не було. Замість води якась мазня, котра при правильному використанні прибирала бруд з тіла. Лежак з прив'язними ременями, щоб не звалитися під час сну на підлогу через надто малу гравітацію. На довершення – їжа в таблетках, чавунні капці, щоб не літати по кімнаті, мікроклімат, як і туалет, за окрему плату, і все це доповнювалося відчутною нестачею кисню.
        Від усього цього Клюз устиг відвикнути в головному куполі космопорту. Все б нічого, але ось сечовий міхур не збирався терпіти, і Клюз рушив до унітазу, та згадав, що за задоволення користуватися ним треба спочатку заплатити.
        \"Вийду за двері й обійдуся без зручностей\", – подумалося Клюзу.
Не встигнув завершити свою справу, як несподівано гучний голос звідкись знизу приголомшив Клюза:
\"Перше попередження. Перше попередження. Перше попередження. Ви порушили громадський порядок, що автоматично призводить до накладання грошового штрафу, і Вам оголошується перше попередження\", – вигукнула тумбочка на колесах, що й не збиралася йти від дверей готелю.
        Штраф був величезний, і Клюз, не вагаючись, що є сили, врізав кованим черевиком в бік робота.
\"Друге попередження, – тричі видав голос робота нову відвертість, – навмисне пошкодження обладнання космопорту веде до подвійного грошового штрафу і накладає на Вас друге попередження\".
        Клюз дістав бластер і вже був готовий змусити замовкнути робота назавжди. Відчувши стан астронавта, робот тим же рівним голосом пророкував далі:
        \"Знищення, а так само і нанесення непоправного пошкодження персоналу космопорту призводить до накладання останнього, третього попередження, що автоматично веде до повної конфіскації майна особи, яка спричинила шкоду, а сам порушник примусово залишає територію космопорту\".
        Клюз миттєво охолонув і почав міркувати. Тепер він знав, що таке третє й останнє попередження, що у нього їх вже є два, а поза космопортом життя немає, та й взагалі на цій планеті цей космопорт – єдине, що нагадує про цивілізацію.
        Клюз звалився на голий, жорсткий лежак і з важкою головою забувся неспокійним сном. Поспати вдалося недовго. Він скоро відчув, що в кімнаті такий самий холод, як і за дверима. І якщо спеку ще можливо було переносити, то холод добив Клюза. Кинувши кредитки в приймач, він відчув, що клімат в номері стає прийнятним для життя.
        Але нормально виспатись не вдалося. О шостій годині голос робота сповістив, що саме час звільнити номер до моменту, поки він не буде оплачений. Клюз вирішив не вилізати з-під ковдри, але опалення автоматично перейшло на режим нагнітання холоду. Клюз миттєво вдягнувся і вискочив з номера. На вулиці було значно тепліше, ніж там, звідки його щойно вигнали. За спиною автоматично зачинилися двері, і він залишився сам.      Зв'язку з базою немає, навіть якщо потрапити на ракетоплан, і поскаржитися нема кому на все, що він отримав сповна за неповну добу. Залишається йти на контакт з невмолимим, бездушним металом.
        Клюз тихо і максимально доброзичливо покликав робота. Замість тумбочки на колесах зі світанкових сутінок викотився броньований монстр, що міг витримати прямий постріл бластера. Клюз знав, що закладена програма не дозволяє жодному роботу завдавати людині шкоду, але він також знав, що є багато способів змусити будь-яку людину бути поступливою, зводячи її власну агресивність до нуля.
Від голоду шлунок нудило, голова від недосипання і нервування розвалювалася на шматки, сечовий міхур оскаженів, спрага зробила язик схожим на батон вареної ковбаси, а грізне третє попередження дамоклевим мечем висіло над Клюзом. Не залишалося нічого іншого, як проскочивши на ракетоплан, зачинитися у ньому, а далі будь, що буде.
        Клюз попросив робота вказати шлях до корабля, до якого вони мовчки і рушили під палючим сонцем. Чи вдасться, якщо не знищити, то хоча би вивести з ладу робота, Клюз не знав. Наразі головним завданням було потрапити у ракетоплан. Аби заспокоїти робота, Клюз попередив, що йому треба увійти в корабель, щоб узяти необхідну суму кредиток. Мабуть діалог робота з космопортом дав позитивний результат, але далі плану Клюза настав край.
        Робот зажадав ключ-код на активізацію входу в ракетоплан, і Клюз наважився-таки дати йому ключ, аби разом потрапити на борт корабля, навіть якщо першим туди дістанеться його ворог.
Розумне \"залізо\" активізувало вхід й увійшло до корабля. Перед носом онімілого Клюза люк раптово зачинився. Тепер нічого не залишалося, як, у ролі стороннього спостерігача, чекати та дивитися, що буде далі.
Хвилин за десять вхід відчинився, і монстр приємним жіночим голосом промовив:
        \"Сер, прошу від імені адміністрації космопорту прийняти наші щирі вибачення за нашу необґрунтовану підозру у Вашій неплатоспроможності, чим могли образити в Вашій особі такого поважного клієнта. Адміністрація ще раз просить вибачити її за заподіяні незручності і запрошує Вас весело провести час у розважальному центрі космопорту. Ми завжди раді вітати Вас на Табанусі\".
        Закінчивши цю тираду, броньований монстр на максимально можливій швидкості почав рухатися у бік космопорту. Не розмірковуючи в чому причина таких змін, Клюз кинувся до ракетоплана. Все було на місцях, як і раніше, але тут Клюз побачив на столі невеличкий аркуш паперу. Клюз із задоволенням перечитував його знову і знову, розуміючи, що тепер він може не просто розрахуватися за все, але ще не один раз відвідати цей космопорт, який з цього моменту йому знову став подобатися. Це був офіційний лист з бартерними розцінками на свіжі фрукти, які лежали у сховищі продуктів ракетоплану...
        Клюз відлітав з планети у гарному настрої. Про перший невдалий день він уже не згадував. Клюз дістав з шухляди столу помаранчевий м'ячик. Очистив його від такої перенасиченої запахом шкірки, акуратно витер руки і відділив дольку. Пригадавши, як ці помаранчеві кульки виручили його з біди, Клюз героїчно поклав дольку до роту і стиснув її зубами. Виплюнувши цю мерзенну гидоту, він кинув залишки апельсина у сміттєпровід.