Пантелеймон Куліш

Рідне слово

    Я на сто­рожі ко­ло їх

    Поставлю сло­во.

    Тарас Шев­чен­ко

    

    Мовчки пред­ки наші в полі,

    Мовчки спо­чи­ва­ють,

    Тільки чорнії мо­ги­ли

    З вітром роз­мов­ля­ють.

    Спочивають, до­жи­да­ють

    Праведного су­ду,

    Що су­ди­ти Ук­раїну

    Рідне сло­во бу­де.

    Вже су­ди­ли княжі віча,

    Панські три­бу­на­ли,

    І пе­ре­вертні гетьма­ни Ра­ди ра­ду­ва­ли.

    Радували, - утіка­ла

    Правда з то­го су­ду,

    Багатились підмов­лян­ням

    На пе­ре­люб лю­ду.

    Радували, про­да­ва­ли

    За маєтки во­лю,

    Засівали го­ло­ва­ми

    Безголів по по­лю.

    Засівали, на­си­па­ли

    Пам'ятні мо­ги­ли,

    В тих мо­ги­лах рідним тру­пом

    Правду при­ду­ши­ли.

    А неп­рав­ду по­руч се­бе

    За сто­лом сад­жа­ли,

    Не ви­ном, людськи­ми слізьми

    Кубки іспов­ня­ли.

    Ой, па­нуй­те ж, бен­ке­туй­те,

    Ми жда­ти­мем су­ду,

    Що су­ди­ти Ук­раїну

    Рідне сло­во бу­де.

    Рідне сло­во, Бо­жа прав­до!

    Як ма­ла ди­ти­на,

    Тебе ста­ла про­мов­ля­ти

    Хирна Ук­раїна.

    Промовляє, - ожи­ває,

    Згнічений мо­ро­зом

    Непозичений у німця

    Український ро­зум.

    Схаменуться, стре­пе­нуться

    Стуманілі лю­де

    Рідне сло­во, рідний ро­зум, -

    Рідна й прав­да бу­де.

    Без на­пасті за­воює

    Города і се­ла, І над людьми за­ца­рює,

    Приступ на й ве­се­ла.

    І засвітить се­ред ха­ти

    Світло бла­го­датнє,

    І, як ма­ти, бу­де дба­ти

    Про сирітство хатнє.

    І хо­ди­ти­ме всевіда

    З ха­ти до па­ла­ти,

    Щоб убо­го­го сусіда

    З ба­га­чем з'єдна­ти.

    Рідна прав­до, лю­ба ра­до,

    Тихому од­ра­до,

    За єди­ность і бра­терст­во

    Праведна наг­ра­до!

    В дусі правім бу­дем вічно

    Об тобі мо­ли­тись,

    Духом прав­ди з во­ро­га­ми,

    Поки ду­ху, би­тись.

    

This file was created with BookDesigner program

bookdesigner@the-ebook.org

21.07.2008