Боріс Кріґер
Маськін
Переклад Оксани Гуменюк
© Борис Кригер / Bruce Kriger. Маськин / Lilli-Bunny, 2005.
© Гуменюк Оксана Дмитрівна (переклад з російської), 2008.
HTML-форматування: Е-бібліотека «Чтиво», 2009
МАСЬКIНУ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ...
Rêné Descartes m"a dit qu"on ne saurait rien imaginer de si étrange et si peu croyable, qu"il n"ait été dit par quelqu"un des philosophes...
Mais j"essayerai...
Boris Kriger
Рене Декарт сказав менi, що нiхто не зможе намудрувати нiчого настiльки ж оригiнального i неймовiрного, чого б уже колись не намудрував хто-небудь iз
фiлософiв.
Та
я
спробую...
Борис Крiгер
А хто такий, власне, цей Маськiн? (ЗАМIСТЬ ВСТУПУ)
"Ти хто такий?" — питання свого роду одвiчне й iснує вiд дня створення Свiту.
Господь Бог, намазюкавшись i набабравшись у глинi (не святi горшки лiплять!), врештi-решт вилiпив бородату Адамчикову мармизку, а той, пролупивши заснидiлi оченятка, вхопив кулачком Бозю за бороду та й питає:
— А ти, власне, хто такий?
Бог йому до цих пiр так i не вiдповiв... Може образився, мо' навiчно замислився над питанням. Бог його знає, на те вiн i Бог...
Вiдтак, цiлком зрозумiло, очiкуючи на ваше закономiрне питання: "Хто такий Маськiн", я спробую прояснити його у наступному дiалозi, адже читачi полюбляють такi книжки, де безлiч дiалогiв i картинок, а менi аж нiяк не хочеться розчарувати вас iз першої сторiнки.
— А хто, власне, такий, цей Маськiн, щоби про нього писати або, не приведи Боже, читати романи? Я щось про такого i не чув. Може, вiн убив п"ятдесят мiльйонiв?
— Нi.
— Приймав участь у масових стратах?
— Також нi!
— Винайшов атомну бомбу?
— Та нi!
— Шпурнув атомну бомбу?
— Знову не вгадали. (Один iз тих, хто скинув, нещодавно став героєм журналу "Тайм", на сторiнках якого жалiвся, що ласував у той день ананасовим желе, i бiльше з тих пiр їсти його не може...ось де людська трагедiя! Вiдчуваєте розмах?! Вiн дожив до вiсiмдесяти рокiв i все-е-е-е-е-е-е-е-ньке життя, бiдака, без ананасового желе!)
— Гм, а може Маськiн, хай тобi грець, винахiдник теорiї, через яку декiлька континентiв саменькi добровiльненько наягнули собi зашморг на шийку i повiсилися?
— Також нi!
— Ну, тодi, красненько вибачайте, — скажете ви, — тодi це особа непримiтна, тому що необхiдно згубити вiдповiдний мiнiмум душ, щоби тебе зачислили до лав великих героїв або особистостей iсторичного масштабу.
— Маськiн — образ збiрний, — смирненько вiднiкуюсь, проте ви не слухатимете, вiдвернетеся i поплентаєтеся марнувати свої сiренькi буднi помiж тролейбусними зупинками i пральними машинками, а мiй роман виявиться непотрiбним, заб"ється в куточок i буде шморгати носом.
Ви, зазвичай, не усвiдомлюєте, що нашим життям керують-урядують романи.
Погляньте надвiр — вулицею поспiшають юнi Мавки, тягнуть важеннi сокири Розкольники, оскаженiло лаються на подвiр"ях Кайдашi, ховаються по каналiзацiя нiкому непотрiбнi капiтани Немо...
Кожен iз нас вибирає собi пiдсвiдомо роль iз прочитаного в дитинствi роману i поволеньки шкутильгає по життю, зрiдка зашпортавшись стуманiлим поглядом за переглянутий недолугий детектив чи кривавий фiльм жахiв...
Ви скажете, що нинiшнє поколiння романiв не читає? Ви неправi, воно просто читає новi романи, своєрiдне сучасне "народнє" чтиво i носиться по свiту "блондинками з пiстолетом", "спайдерменами".
Маськiн — герой вашого роману, який пiдлiкує вашi зболiлi нерви, вирiвняє задавнений сколiоз i прищепить здорове ставлення до життя (якщо ви, звiсно, до того часу, коли доплентаєтеся до цих рядкiв, не станете настiльки занедбаними, що допомогти вам буде вже неможливо, i потягнете ви дальше свої остогидлi сокири або вже настiльки вживетеся в роль iдiота, що продовжуватимете шкодувати навколишнiх Розкольникiв i процент ниць, жалiти i голубити, нашiптуючи їм на вушко солодкi казочки про їхню неповторнiсть. Хрясь сокирою — а воно виходить так неповторно, що одразу неодмiнно у роман...).
Маськiн — герой виключно позитивний i сокирами не розмахує. Для чого ж тодi вам марнувати золотi хвилини вашого безцiнного буття на розшифровку моїх буквочок-мурашечок i комочок-закарлючок?
А тому, що недарма якась там Ганна Iванiвна не спала солодко довгими ночами, перевiряла диктанти, слiпаючи постiйно над вашими зошитами! Погодьтеся, врештi-решт, — ви ж останнє поколiння, котре ще в змозi читати! Я не маю на увазi нецензурнi написи на парканах, рекламнi сленги i безграмотнi оголошення, я маю на увазi читання творiв, довших вiд штрафу за незаконне паркування .
А iнструкцiю для застосування самого себе взагалi забули усiм нам видати, i тому нiкому немає потреби її читати.
Маськiн — це ви, якщо, звичайно, вiдкинути безглуздi мiжнацiональнi та схожi образи, собаче життя, свинську роботу, копiйчану зарплату, пригорiлу кашу, гумову любов, приспану совiсть, обпльовану душу, заскорузле серце, огиднi стереотипи, замусоленi традицiї, жаб"ячу заздрiснiсть, роздуту мiзернiсть, шмаркате дитинство, палець в склянцi з компотом (щоб сусiд, не дай Боже, не випив), клякси в зошитi, двiйки за чверть, потиличники друзiв, жульвернiвськi каравели, котрi вiдплили без нас у невiдомi краї, iнститутськi п"янки, заквацянi дiйснiстю рожевi i голубi мрiї, недоладне замiжжя, поспiшне одруження пiд тягарем примусових обставин, потiм народження цих обставин, їхнє швидкiсне зростання до розмiрiв гультiпак i гульвiс, котрi не тiльки тютюн смалять у пiдворiтнях, знахабнiлих онукiв, нiкчемну старiсть, невчасну ранню смерть, самотнiсть у натовпi i натовп в камерi-одиночцi, а також Розчарування Всього Вашого Життя...
Маськiн — це ви, якщо, безумовно, додати трiшки сонячних зайчикiв, зоряного сяйва, бiлих хмаринок, кольорових веселок, всипати жменю цукерок, пiдсолодити манною кашкою з малиновим варенням, потiшити дружбою з плюшевим ведмедиком, заправити усе це здоровим глуздом, добiрним жартом, соковитим гумором, пекучою сатирою, веселим смiхом, нестримним реготом i, хоч скач, хоч плач, танцем навприсядки: боком-скоком, викрутасом...ХА!ХА1ХА!
Роздiл перший
Маськiн i блакитнi тапочки
Маськiн славився своїми блакитними пухнастими тапочками. Спочатку Маськiн зустрiв свiй Правий тапочок. Вiн весело прошкував дорогою i наспiвував грайливу тапкову пiсеньку. Маськiн одразу полюбив його, як рiдного, нагодував смачнючим печивом, i тапочок поселився пiд лiжком у Маськiна. Пiзнiше виявилося, що правий тапочок має лiвого брата, однак його лiвi погляди не дозволяли добропорядному Правому познайомити з ним Маськiна. Проте, якось за чашкою чаю виявилося, що Маськiн полiтично iндиферентний, оскiльки вiн вправно пригощав варенням i тих, що всiлися по лiву руку, i тих, що сидiли праворуч, i, хто б мiг подумати, навiть одне звiрятко, котре було за нацiональнiстю хом"ячком i звалося Гамлетом, та й взагалi до столу старалося не наближатися, а ласувати тихенько варенням по мiсцю проживання в запiчку, Правий тапочок зiбрався з духом i представив свого лiвого брата, не зважаючи на його лiвi гасла: все подiлити, вiддати, розмiняти, здешевити i розпустити. Лiвий тапочок хутенько приєднався до чаювання, на якому зустрiлася весела компанiя, котра безтурботно жила в цегляному будиночку Маськiна: Плюшевий Ведмiдь, Кашатка, Шушутка, два оберемкових котики, два дрiбних папужки i вже вiдомий вам хом"як Гамлет, котрий невдовзi був змушений вiдкланятися Маськiну, оскiльки до вирiшення глобального питання "Бути чи не бути?" пiдiйшов доволi безвiдповiдально, аморально спiлкуючись з багатьма мишками у Маськiна вдома, i завдяки чому Маськiну стали зустрiчатися мишки-мутанти з хом"яковими вушками, але мишачими хвостиками. Такої непоправної шкоди, завданої еволюцiї наш елiтний хом"як пережити не змiг i вiдправив у мiсцеву газету оголошення про те, що термiново потребує нового житла.
Оголошення звучало так:
Хом"яку зi славним iменем Гамлет,
статечного вiку i скромному з вигляду,
необхiдно якнайшвидше придбати житло
для подальшого спокiйного проживання.
Мишок-мутантiв попрошу не турбувати!!!
Хом'яковий телефон: 0102-0304-09
(Хом"ячок мав свою окрему телефонну лiнiю i взагалi був хом"яком-iндивiдуалiстом.)
Отже, Лiвий тапочок Маськiн собi вподобав, i стали вони разом жити-поживати. Завiвши два таких полiтично пiдкованих тапочки, Маськiн узагалi перестав цiкавитися полiтикою. Буває, вмоститься Маськiн бiля телевiзора, простягне свої блакитнi тапочки перед екраном, i давай насвистувати у двi дiрочки... А тапочки все дивляться та дивляться передачi, i стиха так помiж себе обговорюють то полiтичну ситуацiю(це хто кого iз полiтикiв як обставив чи пiдставив), а то дебати у якомусь iз виборних органiв. Дебати в органах — справа кепська, особливо, коли у шлунку назрiває будь-яке революцiйне непорозумiння чи, не дай боже, анархiя, тутечки печiнка вотум недовiри прямiй кишцi поспiшить висловить, а тут, значицця, фракцiя яка-небудь у селезiнцi засяде. Однак дебати в полiтичних органах — це суперово-люксусово, це означає, що демократiя у нас о-го-го, рухлива, а демократiї бажано не стiльки ефектно, як ефективно рухатися i не засиджуватися, тому що у неї i так робота сидяча, ось чому її конституцiя запливає жиром, вiд найменшого руху вкриваючись рясним потом, i всякi там тиранiї заявляють їй в"їдливо: мокренька, мовляв ти, демократiя. А та помацає конституцiю та й правдиво так визнає: справдi, голубчики, конфуз, мокренька. Та це залюбки можна поправити. А от у вас, тиранiв, далебi, ще тi рани, i конституцiя, звиняйте, тонка та суха, як терлиця. А тирани їй тодi грiзно: "У-у-у!", а вона у вiдповiдь гонорово: "Р-р-р-р!" — ось про це тапочки Маськiна передачi i дивляться, доки Маськiн перед телевiзором куняє.
Iнодi тiльки Лiвого тапочка так потягне налiво, що вiн уже нiбито справа, i тодi Правий так заглибиться вправо, що стає вже практично зовсiм-таки лiвим.
А Маськiн спить собi солодко, таких дрiбниць не помiчає, а iнодi надумається сходити у туалет, одягне спросоння не той тапочок, ще й не на ту ногу. Ось тодi лишенько, хоч караул кричи, тодi у тапочкiв цiлковитий полiтичний балаган починається. Вони (не стерпiвши лихої долi) якось навiть обрали Маськiна президентом тому, по-перше, що вiн i так усiх годує варенням, по-друге, i так найголовнiший, а по-третє, може пожбурити тапочком в оберемкового кота, коли той бешкетує, i хто ж, зрештою, як не президент, може дозволити собi таку розкiш, як наведення порядку, щоби нiхто не перешкоджав спати. I щоб усi "чш-ш-ш-ш-ш!!!". Маськiна про рiшення призначити його президентом тапочки не повiдомили, щоби Маськiн не турбувався, а то почав би вiн нервувати, вплiтати кожного ранку нову стрiчку, i взагалi б занехаяв хатню господарку, оскiльки тапочки завдяки телевiзору знали, що полiтична кар"єра завдає шкоди хатньому господарству не тiльки того, хто її собi обрав, але й рештi усiх жильцiв.
Також полiтична кар"єра потребує граничної чесностi по вiдношенню до супротивника, такої, щоби вони стали огиднi узагалi всiм i навiть самi собi. Маськiн, на щастя, не знав, що є цiлковито i законно обраним президентом, тому що тапочки проголосували за це випадково, коли Маськiн так заспався у крiслi, що беркицьнувся сторчма, двома тапочками догори.
— Значицця, одноголосно! — виголосив Правий тапочок, здивовано витрiщившись на стелю.
— Так таки так! — згодився поважно Лiвий i прогугнявив щось нерозбiрливе про сувереннiсть серед братерства чи про братерство серед суверенностi.
Iншi жителi Маськiного дому на вибори не з"явилися, тому також не знали i не вiдали, що Маськiн перебуває в президентах, хоча спинним мозком i так це вiдчували, оскiльки Маськiн вареннячко справно варив i всiх навкруги одразу щедро пригощав. А в цьому i полягає основний принцип демократiї — щоби вона вибирала тих, хто i так усiма керує, проте, бажано, аби керувала так, щоби жителi дому не помiчали цього i продовжували спокiйно займатися своїми хатнiми справами.
А тапочки термiново утворили коалiцiю i почали безконечну боротьбу iз хутряними чобiтками Маськiна, котрi б могли прийти до влади в груднi чи навiть, боронь боже, у листопадi, якщо снiг цього року швидше випаде.
Роздiл другий
Маськiн i Плюшевий Ведмiдь
Маськiн завжди мрiяв про справжнього друга, i нарештi такий знайшовся. Це був великий симпатичний Плюшевий Ведмiдь. Ви скажете, що плюшевi ведмедi неговiркi i увесь час беркицяються набiк. Це правда. Цей Плюшевий Ведмiдь увесь час беркицявся набiк, гнiздився, вмощувався на лавочках, стiльцях, диванах, крiслах i взагалi на всьому, де можна було погнiздитися, пополежати, попосидiти донесхочу. Однак неговiрким назвати його було вкрай важко. Вiн iнодi мовчить, мовчить, а потiм як зарозмовляє-заговорить-забалакає — тодi одразу все неодмiнно скаже — навiть, здається, трiшки хором, хоча як вдавалося Плюшевому Ведмедю говорити самому зi собою хором, науцi до сих пiр невiдомо. Балакав Ведмiдь безупинно i багато, коли ставало вогко-мокро. Залiзе, бувало, бiдолаха, у ставок купатися, i так розбалакається, що дружи з ним скiльки душа забажає... Вiн тому й витиратися пiсля купання у ставку не полюбляв, щоби не витерти часом думки, котра спала на гадку.
А якщо йому вдавалося посидiти на чомусь холодному, наприклад, на лавцi, притрушенiй снiгом, то Ведмiдь неодмiнно починав римувати i музикувати, складаючи незвичайнi вiршi i пiсеньки. От яку пiсню одного разу вiн склав, залучивши до творчого процесу усiх жильцiв Маськiного дому:
Є на свiтi Маськiн славний у блакитних тапках,
Є турбот багато, братцi, у цеглянiй хатi:
То ганять котiв бешкетних по кутках пiд лiжком,
То читати усiм вранцi цiкавеньку книжку.
Приспiв:
Станем, братцi, мирно жити вiд роду й до роду.
Пампушки, компот, варення пiдсолодять згоду.
Вранцi Маськiн почаклує на кухнi гарненько,
Наварить компоту, кашi, варення смачненьке.
Пампушкiв насмажить вдосталь — є чому радiти
I усiх покличе в гостi добре їсти й пити.
А поїсти всяк раденький, всяк того охочий.
Поспiшаєм у їдальню, ледь продерши очi.
Маськiну хвалу спiвати, плескати ми будем,
Бо тебе, наш славний Маськiн, дуже щиро любим.
Станем всi ми танцювати вiд дому до дому,
Сумувати i тужити не дамо нiкому:
Де iсторiю веселу Маськiна почують,
Там усюди мир i дружба навiк запанують.
А ще Плюшевий Ведмiдь умiв ляскати-плескати у долоньки тодi, коли Маськiн готував на кухнi щось смачненьке, а бувало це, скажу вам потайки, практично кожнiсiнького дня. Плюшевий Ведмiдь навчив усiх жильцiв Маськiна ляскати-плескати у долоньки i голосно вигукувати: "Кланся!" (це така лiтературна версiя дiєслова "кланяйся"). Тому що, коли тобi плескають, завжди потрiбно кланитись. Був колись в Америцi злющий клан, котрий нiколи не кланився, так його навiть заборонили, щоб часом не клонувався. Ось як воно трапляється на свiтi.
Буває, з"явиться Маськiн на порозi їдальнi з каструлею солодкого компоту, оспiваного у вищезазначенiй одi, а йому всi як один почнуть плескати-ляскати i кричати: "Кланся! Кланся!". Маськiн збентежиться, зашарiється, мов макiв цвiт, однак кланиться, i пригощає всiх налiво i направо компотом.
То ж як пiсля цього Плюшевого Ведмедя не вважати вiрним другом? Маськiн йому навiть перстеник подарував i пiдписав "За любов i дружбу. Маськiн". Плюшевий Ведмiдь почав ним бавитися — зробив двi жердини у дворi — на однiй написав:"Лябофф!", на iншiй: "Трюжба". Плюшевий Ведмiдь, як i всi плюшевi ведмедi, починаючи вiд праотця всiх ведмедiв метра Вiннi-Пуха, шкутильгав на граматику, хоча й на п"яти мовах. Вiн навiть присвятив Маськiну помпезну оду англiйською:
O thank you, thank you
For being Маськинг,
O thank you, thank you
From all of us,
O thank you, thank you
For being Маськинг,
For being Маськинг
Of super class!!!
i французькою:
Merci, мерсю, мерсю
Pour être Маськин,
Pour être Маськин,
Pour tous les nous,
Merci, мерсю, мерсю
Pour être Маськин,
Pour être Маськин,
Я його люблю!!!
Двi iнших мови, на жаль, писемностi поки що не мали, i тому наводити транскрипцiю в цьому виданнi з вельми високою репутацiєю менi не хочеться. Та, менше з цим, — мiстили цi варiанти безлiч знакiв окликiв i ще звукiв "у-у-у!!!", "бе-бе-бе!" i новомодне слiвце, яке перекладу не пiдпадає: "хi-хi.". Саме так, iз крапкою: "хi-хi.". У Плюшевого Ведмедя взагалi була прекрасна хiхiкалка — це така частина ведмедя, яка хiхiкає. Ще у нього була кректалка i, вибачайте красненько, пукалка (це аж нiяк не можна викреслювати, тому що найголовнiше, щоб у Плюшевого Ведмедя черевце не хворiло, хай собi пукає на здоров'я!). Ви не згоднi? А от i попалися! Лiвий тапочок Маськiна заглянув у те, що я пишу, i як загаласує: "А вас i не питають! Свободу пуканнюСвободу пуканню!" Я акуратно його вiдсторонив i шепнув блакитному тапковi на вушко: "Чш-ш-ш, це ж непристойно", вiн почервонiв i пiшов iз Правим тапочком додивлятися полiткоректну передачу "У свiтi тварин", де одну в"юнку гадюку делiкатно називали "плазун", хоча вона нi перед ким плазувати не збиралася.
Плюшевий Ведмiдь полюбляв безперервно шкандибати i швендяти за Маськiном, увесь час десь умощуючись на перепочинок. Маськiн терпить-терпить, а потiм йому i каже: "Ти залежався", або "Ти засидiвся", або "Ти застоявся". А Ведмiдь чемненько так погоджується — гугнявить: "Угу-угу" — i далi незворушно лежить, де лежав. Пiде Маськiн млинцi пекти — Плюшевий Ведмiдь прошкує за ним (Маськiн для нього навiть новеньку лежанку на кухнi органiзував). Ну ось, приляже Плюшевий Ведмiдь на тепленьку лавку-лежанку, вмоститься зручненько i давай собi любенько фiлософствувати.
Кухонна фiлософiя Плюшевого Ведмедя
1. Пампушки кращi, нiж млинцi, тому що вони пампухастi.
2. Завжди свiжi пампушки смачнiшi, анiж вчорашнi, щоби там Декарт не говорив, тому що вчорашнi давно вже з"їли, а свiжi я їм зараз.
3. Нiцше — дурень.
От, власне, i все. Бували, звичайно, у Плюшевого Ведмедя i свiжоспеченi думки-гадки, якщо його перед цим досхочу нагодували манною кашкою з малиновим варенням, але цi свiжi думки були настiльки коротенькi, що Плюшевий Ведмiдь писав їх ложкою одразу по кашi, а потiм кашу з'їдав, так що людству тепер доведеться задовольнятися тiльки його всесвiтньо вiдомою науковою працею "Кухонна фiлософiя Плюшевого Ведмедя", з якою ви мали за честь ознайомитися.
Роздiл третiй
Маськiн i Кашатка
Загалом, саме Кашатка назвала Маськiна Маськiном. Спершу Маськiн страшенно розгубився, а отямившись, заклiпав оченятами i невдоволено забурчав: "Теж менi, Маськiна знайшли. Який я вам Маськiн?" Але Кашатка заперечення пропустила мимо вух i продовжувала гнути своє: "Де Маськiн?", "Я поїхала в магазин з Маськiном!" або "Маськiне, пiшли малювати". Так, поступово Маськiн звик, що вiн Маськiн, перестав бурчати iз цього приводу, а потiм розсудив по-фiлософськи: "А хто, власне, не Маськiн?", покрутився перед дзеркалом туди-сюди, i задоволено вiдзначив: "Напевно той, хто Маськiна нiколи не бачив".
Кашатка з Маськiном дружила i мавпувала Маськiна у всьому: завела собi двоє тапочок, схожих, наче двi краплi води, на тапочки Маськiна, тiльки Кашатчинi тапки були дуже юнi i тому, на щастя, полiтично безграмотнi. Кашатка надзвичайно любила проводити корисно час iз Маськiном. Для цього вони брали невеличкий свiженький шматочок часу i так корисно його марнували-гайнували, що час частенько навiть iти нiкуди не хотiв i залишався пити чай.
Кашатка умiла робити все краще за iнших. Вона пригощала усiх рiзною смакотою тодi, коли Маськiн перебував у законнiй президентськiй вiдпустцi або займався вихованням оберемкових котiв, а це потребувало дуже багато часу, оскiльки, по-перше, необхiдно було дочекатися, коли нарештi вони прокинуться, тому що спали котики довго i нудно, майже увесь час спали, якщо, звичайно, не їли i не борсалися надворi в пилюцi. Справа в тому, мав пiдозру Маськiн, що так вони воюють iз кусючими блохами. Блохи-кровопивцi хапаються мiцно зубками за котячу шкурку, а коли оберемковi коти валяються у пилюцi, пилюка набивається блохам у нiс, вони голосно чхають: "Апп-чх-чхи-и-и!" i одразу вiдпадають.
Ось чому коти Маськiна, хоч i були пролетарсько-селянського походження (нi-нi, не дворового, а саме пролетарсько-селянського) прагнули змiнити статус i довести усiм, що належать законно до дворянства. А, ви, значить, iз котами не згiднi? Ну гаразд, гаразд. Дворового, якщо ви так наполягаєте, хоча я в цьому нiчого принизливого не бачу, бо коли дворового кота добряче вiдмити-вiдтерти-вiдшурувати-причепурити — вiн iще за дворянсько-породистого зiйде: здоров'я — о-го-го, шерсть лиснiє, кiгтики нагостренi, хвiст трубою, життєрадiснiстю аж пашатьЛюбiть, неодмiнно любiть дворових котiв, вони основа нашого суспiльства, гегемон будь-яких реформ i єдина надiя на без'ядерне майбутнє. Знову суперечите — сперечаєтеся? Гаразд, гаразд, вмовили. Будьте такi ласкавi, пiднiмiть-но руки, хто хоч раз у життi бачив дворового кота з атомною бомбою. Не бачили? Отож бо й воно! А ви кажете.
У пору, коли Маськiн активно займався вихованням оберемкових котiв i по ходу справи клював носом, очiкуючи, поки вони остаточно прокинуться, Кашатка керувала Маськiним господарством. Бувало, прокинуться коти — Маськiн тихо-мирно куняє або Маськiн прокинеться — коти сплять i у вус не дують. Це у них вiдбувалося, наче в Росiї мiж iнтелiгенцiєю i народом. У них там точнiсiнько така iсторiя. Народ спить — iнтелiгенцiя не спить i вiд чогось там застерiгає, а потiм, навпаки, хильне iнтелiгенцiя з горя чарочку-другу пекучої живицi-ледащицi, настояної на сльозах великого народу, обдуреного лихою долею, i знову згорнеться калачиком. Приляже, обiйме нiжно народ i засинає так печально та сумно.
А тут уже й народ прокинеться, рученятами спрацьованими потилицю почухає, колiнця потре-полапа, та й iнший народний орган не омине — зирк, а iнтелiгенцiя, матерi їхнiй ковiнька, опочивати бажають, не будити ж її, рiдненьку, адже народ ще iз молоком матерi всмоктав: "не буди лихо — нехай спить тихо" а то, не встигнете й оглянутися, — тут тобi декабристи, Герцен, народовольцi, тощо — без останньої свитки зостанешся. Нi вже, хай краще спить, думає народ, укриє iнтелiгенцiю перинкою, подушечку їй на пику, щоб не хропiла, оскiльки знає грамотний народ iз книжок, вимiняних на макулатуру для нього тiєю ж iнтелiгенцiєю, про Гойю, що, мовляв, розуму сон — породжує чудовиськ. Врештi-решт iнтелiгенцiя, як-нiяк, i є той кепський розум, а народ її жалує мало: то придушить злегка, щоб тихше сопiла, а сам пригоститься гiркою наливкою, настояною на слiзках iнтелiгенцiї, пузо — на черiнь та й давить хропака, аж небо гуде. А там iнтелiгенцiя культурна вiд сну прочумається, подушечку з чистенького личка свого вiдсуне, очицями поклiпає — i знову все спочатку.
Може, воно i добре, що iнтелiгенцiя у нас з народом не здибається: весь час хтось iз них спить, а хтось гiркою пригощається. Якась дивна довгострокова вахта виходить, невсипуще око, можна сказати, яким Росiя поглядає перiодично на решту свiту, пiдганяючи батiжком свою диво-трiйку. Дякувати богу, що крутиться вона по колу i доти не пiдiмне пiд себе решту перехожих, якi давненько уже пересiли на велосипеди i сахаються сполохано вiд росiйських буйних скакунiв, доки на драбинчастому возi росiйський народ пiдстрибує з iнтелiгенцiєю, по черзi кружляючи чарку за чаркою оковиту, настояну на спiльних полинових сльозах...
Та й у найближчих сусiдiв Росiї справи йдуть не до ладу, хоча люди вони мирнi i нiкого не лякають, самi себе бояться. Бо з класичним сюжетом байки порвати нiяк не можуть. Ну, ви знаєте: запряг iнтелiгентний народ чи народна iнтелiгенцiя у воза бiлого Лебедя, дипломатичного Рака, хижу Щуку — а вiз i далi там...Ще й умудрився народ воза крейдою, наче немудрий учень у школi парту, подiлити навпiл, i тепер гризеться чия половинка краща. А не кумекає, бiдака, що вiз лишень на чотирьох добре змазаних колесах i баским конем запряжений уперед їхатиме...
Отже, Кашатка була справжнiсiньким умiльцем на всi руки: ловила рибу, малювала фруктовi натюрморти, i дуже пильно стежила за порядком, аби в цегляному будиночку не назрiв який-небудь прикрий скандал.
Бувало, зберуться усi чемненько i сьорбають чай, а Кашатка прийде, сяде пити чай зi м'ятою (вона любить його пом'яти, i тодi виходить чай такий зiм'ятий). Плюшевий Ведмiдь вiзьме i запитає Кашатку: "Ну, як справи?" А вона у вiдповiдь: "Ну от, починається!" Всi гуртом тодi питають: "Що починається?" А Кашатка вже з притиском так: "Як що? Зараз усi кричатимуть!", i як закричить(аж у вухах лящить): "А А А!", потiм гучнiше вже: "Усi ложки i вилки кидатимуть!!!", i як почне жбурляти-закидати, а потiм плаксивенько так: "Усi сумуватимуть!" — i як засумує... Та потiм Плюшевий Ведмiдь їй скаже своє чарiвне "хi-хi." — саме так "хi-хi." з крапкою, i Кашатка одразу заспокоїться i вiдповiсть: "Як справи, питаєш? Нiчого. Нормально!"
Є ще у Кашатки багато друзiв-примар. Вони прошкують осторонь Маськiна i Плюшевого Ведмедя, зашпортуються за сонних оберемкових котiв, i тягнуться безконечною низкою на обiд, а тут Маськiн їх строго вивчає на предмет манiакальностi, а Плюшевий Ведмiдь проголошує їм свою "Кухонну фiлософiю Плюшевого Ведмедя" i навчає знаменитому "хi-хi.", саме так"хi-хi" з крапкою, однак вони говорять то "ха ха!", то "хi хi!", але iз знаком оклику. Менше з тим, неправильно говорять, не дано... Якщо ж манiакальнiсть їхня часом зашкалить — тодi у споживаннi варення їх обмежують, щоби десь, вибачте, не злиплося.
Усi друзi Кашатки ходять удома в кепках, незалежно вiд статi, нацiональностi чи соцiального статусу. Кепка необхiдна їм для того, щоб швидко вiднайти голову, коли виникає потреба попрацювати головою — наприклад, поїсти або подлубати в носi. Спроби Маськiна залишити їх без кепки терплять поразки, завершуються конфузом з обох сторiн i пiдвищенням примарностi. А говорити "хi-хi." вони так i не можуть навчитися .
Роздiл четвертий
Маськiн i Шушутка
Шушутка — власник багатьох унiкальних предметiв: трiщалок-пищалок, брязкальця-плескальця, чухальця-щипальця, розумця-думанця, великого пiсочного годинника, пiсочного термометра, який для нього винайшов Плюшевий Ведмiдь (мовляв, якщо пiсок у ньому гарячий — значить, тепло, а якщо холодний — вiдповiдно, холодно).
Була у Шушутки гнiвалка-ображалка, але вiн її необачно продав за безцiнь, а коли хотiв вiдкупити — гнiвалки-ображалки страшенно подорожчали. Бiльше Шушутка нiчого продавати не став, а органiзував свою "Brain Company" — це такий бiзнес на двох ногах. Виникає у Шушутки, скажiмо, яка-небудь проблема, у нього в головi "Brain Company" активiзується, вискакують такi собi мiкрошушутки i говорять: "OK guys! У чому питання?" I всi питання вирiшують.
Шушутка страшенно любить справедливiсть — стежить, щоб усiм всього дiставалося порiвну, i за це вiн якось поплатився сповна: оберемкових котiв перегодував, i вони обидва стали бочкоподiбними i спали бiльше, нiж зазвичай. Годував вiн якось одного котика котячими ласощами, помiркував добре, i справедливо вдiлив iншому котовi, за хвилю йому здалося, що другому котовi вiн дав трiшки бiльше, нiж першому, i тодi першому вiн додав ще трiшки, але зразу стало зрозумiло, що другому котовi дiсталося значно менше, i Шушутка пiдсипав йому ще корму, одразу стало очевидно, що з першим котом вiн обiйшовся несправедливо, i довелося його пiдгодувати, другий кiт, природно, опинився у збитку, i йому Шушутка додав котячих ласощiв, як наслiдок — першому явно дiсталося менше i його довелося задобрювати ласощами...
Дiйшовши до середини великого мiшка котячої смакоти, Шушутка активiзував свою "Brain Company" i загадав своїм мiкрошушуткам загадку: як налагодити справедливий розподiл корму мiж котами? Мiкрошушутки подумали i винесли вердикт: "OK guys! Що ж тут думати — годувати треба". I Шушутка допхав-таки котам мiшок до кiнця... Ось який воiстину справедливий Шушутка.
А ще Шушутка цiкавиться королями i грошима. Вiн завжди цiкавився, чи багато грошей у королiв i як королями стають. Маськiн йому навiть склеїв чудову королiвську корону i пошив розкiшну мантiю. Шушутка поцарював-поцарював, та й засумував: грошей вiд царювання не стало бiльше. А швидше навпаки, навiть поменшало, тому що всi королi повиннi жити на широку ногу, а також на широку руку. Коротше кажучи, широко жити доводиться.
Молода монархiя Шушутки практично одразу зiткнулася з непереборними фiнансовими труднощами, i Шушутка, поспiшно посвятивши у лицарi Плюшевого Ведмедя, обох котiв i хом'яка Гамлета (у зв'язку з нагальною потребою вищеназваного хом'яка в лицарському званнi), склав iз себе сан Його Величностi i став простим пiдданим Її Величностi королеви Захiдної Божевiльнi, оскiльки у тiєї з фiнансами поки що все було гаразд. Вiдтодi повелося, що Плюшевий Ведмiдь — не просто плюшевий ведмiдь, а сер Плюшевий Ведмiдь. Точнiсiнько як у книзi — лiтописному джерелi всiх розповiдей про плюшевих ведмедiв, романi всiх часiв i народiв про Вiннi-Пуха.
А оскiльки оберемковi коти насправдi були котом i кiшкою, то кота стали називати сер Кiт, а кiшку стали називати серинка Кiшка. Спочатку пробували кликати її ледi Кiшка, але потiм придивилися i все-таки вирiшили називати серинкою (тут уже нiчого не попишеш — похiдна форма вiд титулу сер).
Взагалi це явище унiкальне — раптом нi з того нi з сього бути посвяченим у лицарi. Є у цьому щось таке романтичне, з нальотом середньовiчної позолоти. Встанеш якось на свiтанку i, роздивляючись зiм"яту свою пичку у люстерку рокiв, змарнованих безглуздо-безпечно, твердо постановиш — сьогоднi ж добитися посвяти у хоробрi лицарi i, недовго думаючи, вiдправитися здiйснювати виключно благороднi справи.
Так завше лицар у сяючих обладунках Шушутка пiдхоплюється вершити благороднi вчинки, всiваючи їхнiми рясними плодами не лише цегляний будиночок Маськiна, а й усю околицю.
Роздiл п"ятий
Маськiн та оберемковi коти
Маськiн дуже любив тварин. Яких завгодно: маленьких, великих, худеньких, товстеньких, пухнастих i не дуже. Маськiна було завжди легко розвеселити, якщо почнеш розповiдати йому захоплюючi iсторiї про звiрят. Тому Плюшевий Ведмiдь спецiально вичитував у журналах з картинками про рiзних тварин, а потiм Маськiну до складу i до ладу переповiдав. Прийде Плюшевий Ведмiдь на кухню, вмоститься на своїй лавцi-лежанцi i почне про тварин розповiдати. А Маськiн слухає i хихоче, дуже йому всi цi вусато-хвостатi iсторiї подобаються. Якi пташки коли вилуплюються, як i де слони вмиваються, i чому кити фиркають: "ффир-фр-фирр", коли дихають. Ну, ось таким чином спала Маськiну на голову думка, що треба йому якусь живнiсть удома завести. Маськiн був би радий-радесенький завести корову, конячок, кроликiв, поросят, курчат, собачок, овечок, козенят i так до безконечностi...
Однак Плюшевий Ведмiдь, котрий увагу Маськiна до себе нi з ким дiлити не бажав, наприндився, як iндик серед двору, i поважно заявив, що блакитних тапочок у якостi домашнiх улюбленцiв з Маськiна досить.
Маськiн так гiрко засумував, що Плюшевий Ведмiдь не хоче живностi заводити, що ледь не заплакав, i Плюшевий Ведмiдь одразу погодився завести кота, тому що вiн Маськiна щиро любив i не хотiв його розстроювати, а коли Маськiн на радощах завiв маленьке руденьке кошеня, то Плюшевий Ведмiдь його вiдразу полюбив, став iз ним возитися, тягатися i виховувати у плюшевому ключi.
Взагалi можливiсть поспiлкуватися з котом трапляється, поки вiн маленький — тодi вiн ще кудись гасає, за чимось скаче, i взагалi демонструє високу життєву активнiсть. Трохи подорослiшавши, рудий кiт набрався фiлософських поглядiв i шерстка у нього зазолотiла Вiн багато часу придiляв своїм фiлософським роздумам, хоча рiдко ними дiлився, i здебiльшого проводив час увi снi, приймаючи невимушенi фiлософськi пози.
Зазвичай, це заняття можна було б назвати сонним туризмом або туристичним сном. Впродовж одного дня на Золотого кота можна було натрапити усюди: вiн спав на всiх столах, на всiх стiльцях, на всiх лiжках, на всiх крiслах, не кажучи вже про такi екзотичнi туристичнi мiсця, як кришка роялю чи кошик для бiлизни (звичайно iз чистою бiлизною).
З часом Маськiн визначив вражаючу закономiрнiсть в пересуваннi мiсць для сну Золотого кота протягом доби. Як молодий нетямущий паросток повертає несмiло свою голiвку у напрямi сонця, Золотий кiт починав ранок з сонячного вiдблиску на пiдлозi спальнi, потiм пересувався разом iз ним у коридор, вiтальню i т.д. Плюшевий Ведмiдь, погортавши свою Енциклопедiї Плюшевого Ведмедя, вичитав, що потреба Золотого кота в сонцi зумовлена процесом котосинтезу, яким бiльшiсть котiв постiйно займаються. Ви знаєте, що у результатi фотосинтезу рослин утворюються живильнi речовини i кисень, кориснi для навколишнього середовища, а в результатi котосинтезу нiчого, крiм того-таки кота, не утворюється. Ви скажете, навiщо ж вiн потрiбний, цей котосинтез? Котосинтез потрiбний, необхiдний задля самого процесу. А ви уявiть собi — лежиш, котосинтезуєш, хвостом помахуєш — кайф.
Фiлософськi думки Золотого кота вдень i вночi крутилися довкола себе, губилися у глибинi, птахами зависали в ефiрi, поступово видовжувалися, гумово розтягувалися i щасливо пiрнали в не менш фiлософськi сни. Не зважаючи на те, що нiкому в домi Маськiна нiколи не вдавалося занотувати жодної котячої думки, але навiть достовiрно її розшифрувати, Золотого кота всi вважали наймудрiшим, i навiть Плюшевий Ведмiдь, вiдомий у своїх плюшевих колах, як великий поет i фiлософ, рахувався iз Золотим, наче зi своїм вчителем чи наставником. Це були направду золотi днi для Золотого кота. Його ще нiхто не тягав в оберемку, не називав дурним котом i не об'єднував у сумнiвну групу з образливою назвою "Оберемковi коти", якою нагородили представникiв сiмейства котячих удома, з тих пiр, як у нiм з'явилася кiшка Бася.
Кiшка Бася була повною протилежнiстю Золотому котовi. Вона вiдзначалася первозданною дурiстю, забудькуватiстю, метушливiстю, настирливiстю, впертiстю. Стрибала всюди, як навiжена, i норовила укусити Золотого кота за голову, задню частину, лапи i хвоста. Золотий кiт ледь не опинився у шпиталi з дiагнозом "забiй кота середньої важкостi", ненароком гепнувши зi сходiв, несподiвано атакований бiснуватою пустункою. Вiд того часу фiлософськi думки Золотого кота почали блякнути, вiн став нервовим i приймав на нiч аспiрин вiд головного болю. Вiн так запереживав, що навiть помилково, напiсяв Маськiну на лiжко. Так погано Золотому котовi не було з тих пiр, як його вкусила неотруйна змiя i вiн уже зiбрався помирати, на щастя Плюшевий Ведмiдь вичитав у своїй Енциклопедiї, що змiя неотруйна, i Золотий кiт одужав.
Частенько нас убивають уявнi недуги — подивишся по телевiзору про пташиний грип i починаєш чхати по пташиному: "Кудааак-ааапчхи! Кудаак-аапа-пчхиии!", рука мимоволi тягнеться за упаковкою розрекламованого "цiп-цiп-мiцину" чи, як Плюшевий Ведмiдь, почувши по радiо про коров"ячий сказ, покрився суцiльними плямами, наче леопард. Маськiн його шкодує, плямки замальовує, а сам строго так запитує:
— А чому це ти плямами вкрився?
А Плюшевий Ведмiдь i каже:
— Ну-у, божi корiвки усi плямистi!
Вiн просто усе переплутав i вирiшив, що мова йшла про скажених божих корiвок, з якими Маськiн мав необережнiсть зiштовхнутися у минулому роцi.
Тодi будиночок переповнився вiд навали божих корiвок
Взагалi, сказ серед комах зустрiчається дуже часто. В Енциклопедiї Плюшевого Ведмедя були описанi випадки комариного сказу (коли комарi намагаються укусити водостiчну трубу), бджолиного сказу (коли бджоли намагаються запилити освiжувач повiтря), метеликового сказу (коли метелики просять дозволу приземлитися на вертолiтному майданчику) i сказу залiзничних семафорiв, якi хоч i не комахи, але в Енциклопедiї Плюшевого Ведмедя вiдносилися до комах, тому що були власниками вибалушених-витрiщених зелених i червоних очей.
Отак кiшка Бася добилася того, що Золотого кота викручувало при однiй лише згадцi, i вiн не вiдразу покликав на допомогу, коли Бася, з прив'язаною до шиї жовтою повiтряною кулькою, заховалася пiд диваном, пiд який кулька, зрозумiло, не влiзла.
Дурненька Бася рветься, а мотузочок затягується, вона сильнiше рветься, а мотузочок ще бiльше затягується. Коли Бася захрипiла i принишкла, милосердний Золотий пожалкував бiдолаху — викликав Маськiна, i той вивiльнив причмелену кiшку-дурепу. Кульку Плюшевий Ведмiдь iз Шушуткою вiдпустили в небеснi простори i швиденько почали по нiй стрiляти з духової рушницi.
Але кулька сполохано шугнула догори, де й зустрiла горобця-молодця i, не вiдзначаючись попри видиму легкiсть легковажнiстю, жалiбно поскаржилася йому на те, що трапилося. Жовторотий горобець-молодець, охочий до скандальної слави, одразу ж наробив Плюшевому Ведмедевi на потилицю, причому абсолютно безкоштовно, абсолютно з пiлотного вiдчуття взаємовиручки, яке об'єднує всiх повiтроплавцiв, якими горобець i повiтряна кулька, безумовно, були. Пiдбадьорена матерiальною сатисфакцiєю, повiтряна кулька продовжила свiй полiт на пiвнiч, де закiнчила свої швидкоплиннi днi в одному ескiмоському селищi звичайною гумовою ганчiрочкою, якою ескiмос, товариш по нещастю крижаних полiв, затикав бутель iз вогняною водою, придбаною на допомогу по безробiттю, яку виплачують йому нехорошi люди з пiвдня, щоби вiн достеменно й остаточно спився.
Бася, потративши намарно одне та отримавши натомiсть друге життя зi списку дев'яти котячих життiв, до Золотого кота ставлення змiнила на чемно-шанобливе, перестала нахабно пхатися в його миску, i навiть стала спокiйнiшою i привабливiшою. Ось яку чудасiю зробить iз божим створiнням близькiсть неминучої загибелi вiд задухи мотузочком тiєї кульки, яка не влазить пiд диван у той час, коли це боже створiння з останнiх сил хлипає, пiд цей диван уперто лiзучи. Так i ми — накинули на себе, забавляючись, петельки вiд наших повiтряних кульок, лiземо пiд дивани що є сил i благаємо Всевишнього, щоби вiн послав нам Золотого кота, який покличе Маськiна, який би нас вивiльнив iз петлi, — отодi ми станемо хорошими-хорошими, хоч до рани прикладай, нiбито не можна стати хорошими i без цiєї виняткової пригоди.
Пiсля описаної вище пригоди, статус котiв у Маськiному будинку понизився i занепав. Їх почали тягати в оберемках i називати оберемковими котами. Через таку свiжу напасть Золотий кiт вирiшив вивчити французьку i виїхати вiд усього цього кошмару в Париж, в iнститут Пастера, де йому давно пропонували мiсце завiдувача лабораторiєю котосинтезу. Вiн вiдкрив пiдручник французькї, але на третiй буквi його зморили сон-дрiмота, на четвертiй сон набрався сил i перейшов у лагiдне муркотiння. Коли Золотий кiт прокинувся наступного ранку, то замiсть пiдручника з французької пiд ним чомусь лежав техпаспорт велосипеда Шушутки, а механiком Золотий кiт ставати не захотiв. Так вiн i залишився жити-поживати в Маськiна, твердо вирiшивши, що якщо Маськiн заведе третього кота, вiн усе-таки вивчить французьку або утече жити до ескiмоса, тому що той, хоч людина i небагата, але весела, якщо i не ментально, то завдяки вогнянiй водi.
А французьку мову довелося вчити Плюшевому Ведмедю, тому що вiн запросив почаювати мосьє Сiльвупляшкiна, i задався просвiтницькою метою вияснити, що означає французькою "сiльвупле".
Роздiл шостий
Маськiн i мусьє Сiльвупляшкiн
Мусьє Сiльвупляшкiн з'явився в будиночку Маськiна раптово i несподiвано. Правду кажучи, його запросив Плюшевий Ведмiдь пiсля того, як одного сонячного ранку прийшов до думки, що французьку мову вiн уже вивчив. Мусьє Сiльвупляшкiн жив по сусiдству, у невеликiй, але гордiй країнi Квебекестанi. Оскiльки Плюшевий Ведмiдь нещодавно прочитав знамениту книгу мусьє Сiльвупляшкiна "Навiщо французам Бородiно?" i дуже захопився начитанiстю, ученiстю мусью, а головне — особистим знайомством iз птицею високого польоту, метром Наполеончиком, який завiдував мiсцевою ковбасною фабрикою. У Квебекестанi проживало надзвичайно багато французьких знаменитостей: мусьє Бомарше— Пресспапьєн — директор Квебекестанської друкарнi, мусьє Робеспьєршок — особистий секретар ката i мусьє Луї де Фунiс — начальник залiзничної станцiї Сюрприз. Всi це шановне панство було у добрих приятельських стосунках iз мусьє Сiльвупляшкiном — iсториком i географом за освiтою i завзятим колекцiонером пульверизаторiв за покликанням.
Плюшевий Ведмiдь аж нiяк не мiг залишатися осторонь такого iнтелектуально-аристократичного осередку Квебекестану i написав лист-запрошення:
Лист-запрошення Плюшевого Ведмедя
Мон шер мусьє Сiльвупляшкiн!
Же Вас прошу до нас
на салат олiв'є,
на солодке — суфле
(з курасоном, мусью)
Же Вас жду i адью.
Мон сер Плюшевий Ведмiдь
Плюшевий Ведмiдь лизнув марку iз зображенням королеви Захiдної Божевiльнi, вiд чого вона гидливо скривилася i почiхала лизьнуте мiсце. Плюшевий Ведмiдь здивувався, але швиденько усвiдомив свою помилку: марку вiн лизнув не з того боку. Облизана королева повернулася до Плюшевого Ведмедя огузком, i вiн облизав її з правильного боку, наклеїв марку i вiдправив листа.
Взагалi лизання задньої частини сановних персон є заняттям чистим, тому що сановнi персони стежать за собою i завжди наносять невеликий шар клею, щоби марки з їхнiм зображенням краще приклеювалися. I кому ми тiльки не лизали-облизували зад з часiв винаходу поштового повiдомлення, яке дозволяє чхнути в конверт i послати грипозну заразу на iнший кiнець свiтуОблизували ми зади королiв i прем'єр мiнiстрiв, Мао Цзедунiв i iнших комунiстiв.
У Плюшевого Ведмедя завжди з цим була проблема. Не те щоб йому бракувало слини, а просто варто було йому лизнути зад будь-якої сановної персони, як одразу починалася нудота; свого часу Плюшевий Ведмiдь зволожував задню частину марок водою, але вiд цього сановнi персони конфузилися, листи до адресатiв не доходили, зате доходили куди слiд, i звiдти Плюшевого Ведмедя попросили зробити над собою зусилля i лизати, як усi.
Плюшевий Ведмiдь поахав-поохав i справедливо вирiшив, якщо вже лизозадства не вiдвертишся, то треба спинитися на королевi Захiдної Божевiльнi — вона виглядала трошки чепурнiшою.
Нiхто у Маськiному будинку не здивувався, коли, спочатку в передпокої, а потiм на сходах зачувся стукiт маленьких нiжок i характернi викрики:
— Ву а ля! Ву а сi!
Заплатiть за таксi!
Маськiн вибiг з дому, щоб розплатитися з таксистом. На лiчильнику висвiчувалася цифра, котра означала або дату (число, мiсяць, рiк), або телефонний номер. У всякому разi, ця цифра аж нiяк не могла означати оплату за проїзд, навiть з Квебекестану. Таксист, проте, увiчливо пояснив, що мусьє Сiльвупляшкiн, поспiшаючи в гостi до Плюшевого Ведмедя, заїхав на хвилинку в Париж купити свiженьких вафель на бульварi бiля Лувру, потiм завернув до Алжиру, де придбав на гостинець iнжиру, i нарештi заскочив на Французький атол у Тихому океанi, де французький посол лiкувався вiд променевої хвороби, яку спочатку вважали французькою нежиттю, потiм зiрковою хворобою. Але, пiсля того, коли випробування ядерної зброї на атолi почастiшали i дружина посла, яка не любила спати з увiмкненим свiтлом, почала жалiтися, що французький посол ночами занадто свiтиться-випромiнюється i навiть пропалив матрац у двох мiсцях, його визнали хворим на променеву хворобу
На Французькому атолi мусьє Сiльвупляшкiн, променевий посол i таксист Жак Легош, що по-французськи означає Жак-Лiвак, пригостилися вафлями та iнжиром, призначеними Плюшевому Ведмедю, i тому Жак Легош зарулив назад в Алжир i Париж, щоб поповнити запаси iнжиру i вафель, якi мусьє Сiльвупляшкiн помилково-випадково все-таки схрумав, практично безпосередньо перед прибуттям до Плюшевого Ведмедя.
Крiм того, Жак Легош, на вiдмiну вiд свого напарника Фiлiпа Дедруа що означає Пилип-Правий, весь час завертав налiво, тому таксi простоювало в сумнiвних кварталах Алжира i Парижа, а лiчильник все цокав та цокав...
Маськiн розплатився за таксi у розстрочку, виписавши Маськiн-чеки на рiк наперед, тому що не мiг вiдмовити в гостинностi французькому другу Плюшевого Ведмедя.
Мусьє Сiльвупляшкiн гасав по будинку Маськiна у пошуках невiдомого i незрозумiлого предмета французького побуту, який називалося "франкофон".
— Де тут у вас франкофон?! Де-е-ее?! — пiнився-слинився мусьє Сiльвупляшкiн, а Плюшевий Ведмiдь гарячково рився в словнику, щоби дiзнатися, що ж це таке. У словнику такого слова не знайшлося, прте згодом виявилося, що Ведмiдь перегортав норвезько-барвазанський словник, де французькi слова, як не дивно, чомусь не зустрiчалися.
Нарештi, вiднайшовши значення в правильному словнику, Плюшевий Ведмiдь дiзнався, що франкофон — це такий телефон, по якому можна спiлкуватися французькою. Звичайнi телефони, на думку жителiв Квебекестану, так безжально калiчили прозору французьку вимову i спотворювали понос, вибачте, прононс, що вони перестали ними користуватися.
Рiч у тiм, що мусьє Сiльвупляшкiну потрiбно було термiново подзвонити своїй дружинi, мадам Сiльвупляшкiнiй, котра завжди дуже турбувалася, коли чоловiк десь валандався, а не сидiв, як годиться, у своєї коханки, з якою мадам Сiльвупляшкiна була на коротку ногу, руку, i ще щось, про що не пишуть у творах, призначених для поважної публiки.
У Маськiному домi франкофона вiднайти не вдалося, i Плюшевий Ведмiдь вручив мусьє Сiльвупляшкiну свою пiдзорну трубу, з якої завчасу витягнув скельця i пташине кубельце. Кубельце звило сiмейство папуг, котрi проводили там свiй другий медовий мiсяць, спостерiгаючи за зiрками i вiдпочиваючи вiд остогидлого вивчення слова "пiастри", якому навчав їх Шушутка, пiд'єднавши на допомогу комп'ютер. Вiн записав на комп'ютер слово "пiастри", i той повторював це слово вдень i вночi, безперестанку, так що у папуг шалено розболiлися i розпухли голови. Вони говорили Шушутцi, що вже давно засвоїли слово "пiастри", оскiльки будь-який проштампований фабричний папуга конвеєрної розфасовки, знає слова "пiастри", "Попка-дурень" i фразу "Їсти дай", необхiдну у процесi самообслуговування. Проте Шушутка вирiшив навiчно закрiпити їхнi знання, тому папуги знайшли на деякий час вiдносний спокiй, принишкнувши в пiдзорнiй трубi, де не було чути волання комп'ютера.
Мусьє Сiльвупляшкiн ухопив пiдзорну трубу, направив її в сторону вуха мадам Сiльвупляшкiної в Квебекестанi i заторохтiв по-французськи: "Я у Плюшевого Ведмедя, не турбуйся, ма шерi!"
Проте мадам Сiльвупляшкiна нiчого не почула, тому що саморобний франкофон недостатньо гугнявив в нiс, i мусьє Сiльвупляшкiну довелося вчепити собi на носа бiлизняну прищiпку, щоб вiдповiдати найвищим стандартам французької вимови, прийнятим у телекомунiкацiйнiй системi Квебекестану. А пiдзорну трубу пiсля розмови з мадам Сiльвупляшкiною французький гiсть попросив запакувати, тому що бiльше для спостереження зiрок вона не годилася, утiм, як i для помешкання очманiлих вiд слова "пiастри" фабричних папуг. Бiлизняну прищiпку Маськiн загорнув разом iз трубою, пiдписавши: "Авек лє комплєма де ла мезон де Маськiн", що означає: "Приймiть найщирiшi привiтання вiд славного Маськiна!
Пiсля усiх клопотiв нарештi розпочалося чаювання. Спершу подали салат олiв'є (знаний у народi як м'ясний), яким Плюшевий Ведмiдь любив поласувати, бо в салатi було багато зеленого горошку. Був би салат iз червоним горошком або там, скажiмо, з голубим, Плюшевий Ведмiдь полюбляв би його менше, але iз зеленим горошком вiн його просто обожнював.
Мусьє Сiльвупляшкiн виявився вередливим i прикрим буркотуном. Вiн довго колупався вилкою в салатi i занудливо розтлумачував усiм, що в справжньому салатi олiв'є i сорт картоплi повинен бути iнший, i морквина — оранжевiша, i взагалi готувати його повинен кухар на iм'я Олiв'є, а не якийсь там Маськiн (або як там вiн у вас зветься?) абсолютно без паризького диплома куховарських мистецтв. Коротше, суцiльне "се па са" виходило, хоча салат мусьє трiскав швиденько, аж за вухами лящало, а опiсля хвацько заявив, що i вилки у вас до салату були неправильнi. "У нас, — каже, — у Парижу в носi пальцем не колупаються. На це спецiальна ложка є". Полiтично пiдбитi тапки Маськiна одразу вирiшили послати вiтальну телеграму головi французького уряду: "Вiтаю Вас з ложкою!" — настiльки їх вразила недосяжно-високим рiвнем французька культура. Суфле теж пiдпало пiд критику мусьє i отримало низьку оцiнку за недостатню пишнiсть, не кажучи вже про курасони, в яких кури були недостатньо сонними на смак мусьє Сiльвупляшкiна.
Дуже вихований Плюшевий Ведмiдь завiв приємну бесiду, розпитуючи про високоповажних знайомих мусьє Сiльвупляшкiна, про яких Плюшевий Ведмiдь часто читав в квебекестанських газетах.
— Як живе-поживає глибокоповажний метр Наполеончик? — закiськiсяв по-модньому Плюшевий Ведмiдь. А мусьє Сiльвупляшкiн йому у вiдповiдь запуркуав, мовляв, метр Наполеончик нинi у вiдпустцi на островi Святої Лiннетт, де пише мемуари про своє славне керiвництво ковбасною фабрикою. Першу частину метр Наполеончик уже написав. Вона називалася: "Як я вiдковбасив австрiйцiв та iнших ковбасникiв". Тепер вiн працює над найскладнiшою частиною мемуарiв: "Як я вiдковбасив Росiю" — гострополемiчною вiдповiддю на опублiкованi мемуари пана Кутюзкiна: "Як я вiдковбасив Наполеончика".
Всi цi письменницькi шедеври цiкавили мусьє Сiльвупляшкiна перш за все, як iсторика, а також (не в останню чергу) як автора чудового твору "Навiщо французам Бородiно?", заключного акорду двох блискучих трактатiв "Хто перемiг при Ватерлоо?" i "Ми ще скажемо своє АЛЕ!" На основi останнього твору був знятий художнiй фiльм з П'єром Рiжаркою в ролi "Ми", де вiн увесь час скакав на iграшковiй конячцi i розмахував дитячою атомною бомбою.
— Ви недооцiнюєте французiв, — заявив мусьє Сiльвупляшкiн, пирскаючи одеколоном з колекцiйного пульверизатора собi на лисину. — Ми ще покажемо всiм своє о-ля-ля!
День поволi хилився до вечора, на годиннику мусьє Сiльвупляшкiна, знятому iз собору Паризької Богоматерi, пробило сiм разiв, i вiн, попросивши у Маськiна запакувати на дорогу залишки салату олiв'є, курасонiв i суфле, на загальне розчарування швиденько вiдкланявся i пiшов пiшечки до себе додому, благо вiн був близенько.
Роздiл сьомий
Маськiн i МАСЬКIН-гольф
Якось у голову Маськiна постукала iдея пограти в гольф. Вiн знав, що є така гра, коли всi одягають гольфи, але не знав, що потiм потрiбно робити.
Маськiн дiстав зi своєї комiрчини старого гольфа, натягнув його на праву ногу i взувся у свiй знаменитий блакитний тапочок. Гра одразу ж закiнчилася. Маськiн ще трiшки погрався, знiмаючи i натягуючи гольф, але цiкавої, дiйсно напруженої гри, яка мала б не на жарт захопити, не вийшло. Маськiн посмутнiв, але вирiшив не здаватися.
Маськiн почав уважно розглядати картинки в книжцi про багатих людей i побачив, що для гри в гольф, окрiм того, була потрiбна спецiальна палиця, маленькi бiлi кульки, на зразок голубиних яєць, i, головне — багатий партнер з сигарою i цинiчний з вигляду. Ще була потрiбна зелена поляна i дiрочка, куди м'ячик потрiбно було заганяти.
Маськин вирiшив почати з поляни. Гарний трав'янистий зелений луг Маськiна понищили бульдозерокротики, i Маськiн вирiшив з ними боротися. Боротися кроти не захотiли i здалися без бою, проте луг псувати не перестали. Тодi Маськiн взувся у свої блакитнi пухнастi Маськотапки i вiдправився до кротячого супервайзера.
Ви думали, до кротячого короля? А ось i нi. Кроти, не дивлячись на свою пiдслiпуватiсть, були страшенно просвiтленими особами i знали з газет, загублених туристами, що на дворi давно вже iншi часи i королями називатися вже не модно, а модно називатися супервайзерами. Тодi кротячий король призначив сам себе супервайзером всiєї кротячої країни, а королiвський сан зняв iз себе добровiльно i склав пiд табуреткою до кращих часiв, коли королi знову увiйдуть у моду.
Отож, прийшов наш Маськiн до кротячого супервайзера i пригрозив, що якщо кроти i далi псуватимуть Маськiну зелену поляну-галявину, Маськiн їх усiх до одного перестане любити, називати "усi-пусi який", роздивлятися їхнi попки з короткими мишкоподiбними хвостиками i запише їх до розряду мишастих, згiдно класифiкацiї Маськiна тваринного i рослинного свiту. А вiдноситися до розряду мишастих не так вже й добре, бо, правду кажучи, Маськiн боїться їхнiх голих хвостикiв
i пiдвищеної роздратовано-iмпульсивної непередбачуваностi. "Ой, шаснула туди" або "Ой-ой-ой, знову вона побiгла! Ай, караулВрятуйте, допоможiть! У банку її! Прицюцькуватi котиДарма жерете "Вiськас"! Мишей не ловите!" — ось яку несподiвану реакцiю у Маськiна викликають представники розряду мишастих.
Сутенiло, i по тоненьких гiлочках поволi струменiли дощовi крапельки. Природа повнилася свiжими звуками: вечiрнiми серенадами жаб, а Маськiн все продовжував сидiти на пагорбi i сперечатися з кротячим супервайзером про свiй зелен-луг.
Нарештi вони дiйшли обопiльної згоди: Маськiн подарує супервайзеру свої старi темнi окуляри, а кроти перестануть нищити луг. Темнi окуляри були украй потрiбнi кротячому супервайзеру для того, щоби виглядати зрячим серед слiпих. Ну хто подумає про крота в старих сонячних окулярах, що вiн слiпий? Просто всi вирiшать, що сидить собi на сонечку джентльмен, вiдпочиває-загоряє. А бути зрячим серед слiпого королiвства корисно для пiдтримки королiвської влади, заснованої на старовинних традицiях кротячих королiв, королiвське ложе яких нiколи не ганьбилося непристойним використанням чорних очних пов'язок, украдених, зазвичай, у лiтаках, а потiм начеплених перед сном, щоб осяйне ранкове свiтло не проривалося крiзь наглухо зачиненi вiконницi наших многостраждальних очей, котрим довелося багато чого побачити на своєму вiку.
Вважатися зрячим серед суцiльної слiпоти, закрiпленої нацiональною традицiєю, дає бiльше пiдстав називатися кротячим супервайзером чи будь-яким iншим новомодним слiвцем, ознакою королiвської влади: президентом, прем'єр мiнiстром, генеральним секретарем...