Галина Ковальчук » Н.Б. Кузякіна – дослідник української літератури ХХ століття
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Н.Б. Кузякіна – дослідник української літератури ХХ століття

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 14.08.2018
Твір змінено: 14.08.2018
Завантажити: pdf див. (1,3 МБ)
Опис: Ковальчук Г. В. Н. Б. Кузякіна – дослідник української літератури
ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.01.01 «Українська література». – ДВНЗ
«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», Івано-
Франківськ, 2018.

Дисертація присвячена комплексному вивченню наукової спадщини
відомого україно-російського вченого другої половини ХХ ст.
Н. Б. Кузякіної, кандидата філологічних наук, доктора мистецтвознавства,
театрознавця, викладача вищої школи, наукового співробітника Інституту
мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, письменника,
критика, відкривача і знавця архівних матеріалів. Її праці проклали
магістральний шлях у дослідженні драматургії доби Розстріляного
Відродження і передусім – творчості геніального драматурга М. Куліша, як і
кращих зразків драматургії модерного періоду. Н. Б. Кузякіна – один із
творчих і продуктивних україністів, послідовний дослідник літератури і
театру, основоположник наукового кулішезнавства і курбасознавства,
глибокий знавець творчості Лесі Українки, І. Кочерги, інших творців
новітньої драми, тонкий аналітик її жанрової системи, відомий
компаративіст, у творчому доробку якого має місце низка праць про україно-
російські літературні зв’язки. Україністичну спадщину Н. Б. Кузякіної
вирізняє аналітичність спостережень над особливостями розвитку
драматургії завдяки глибинному проникненню у специфіку змісту і форми,
новаторства творів Лесі Українки, І. Кочерги, І. Дніпровського та ін., а також
синтетичність висновків про культуру творчості літераторів і її типологічну
схожість / розбіжності зі світовим контекстом.
У дисертації простежено еволюцію методологічного оснащення праць
дослідниці, починаючи від двотомних «Нарисів української радянської драматургії» і закінчуючи посмертно виданою книгою «Траєкторії доль», у
якій із запізненням майже на 20 років опублікована науково-художня
біографія «Доля Миколи Куліша». Упродовж 40 років наукової діяльності
дослідниця здійснила вагомий внесок у вивчення і популяризацію
української культури, відкривши чимало імен і творів драматургів, передусім
епохи Розстріляного Відродження, проклавши магістральні шляхи для
наступних поколінь україністів, перспективних для створення нових
концепцій і поглиблення знань про українську літературу та її
компаративних зв’язків зі світовим мистецтвом.
Наукові досягнення Н. Б. Кузякіної проаналізовані впродовж чотирьох
етапів заглиблення у проблематику модерної літератури: 1. 1948–1955 роки –
рання творчість аспірантського й ізмаїльського періоду життя і діяльності;
2. 1956–1961 – одеський період; 3. 1962–1972– київський; 4. 1973–1994 –
санкт-петербурзький. Прикметно, що з поглибленням і умасштабненням поля
обсервації української культури, як і зарубіжної, динамічно зазнавала змін
методологічна дослідницька база – від спародичного застосування
соціологічних зауважень, без яких неможливо було публікувати книги за
часів обов’язкових ідеологем радянської науки, до плюралістичної
методології з включенням новацій філологічної школи з досконалим
аналізом текстів і концептуалізацією узагальнень, любов’ю до внутрішньої
сутності слова, за якою постає природа художньо-естетичних явищ. Окрім
того, резонно використані прийоми психологічного, психоаналітичного,
гендерно-феміністичного заглиблення у творчий процес.
У дисертації простежено діалектику становлення та розвитку
дослідницької практики вченого: і хоч її прихід в україністику на початку
творчого шляху був ситуативним, але з часом оформився не просто у сферу
наукових інтересів, а став сенсом інтелектуального буття, полем діяльності,
на якому було небагато соратників, що змушувало працювати особливо
ретельно. Увага зосереджується на відкриттях з провідної теми – творчості
Миколи Куліша як геніального драматурга-модерніста. З цією метою
простежено роботу дослідниці в багатьох архівах, що увінчалася
віднайденням найменших крупинок знань про життя і творчість митця.
Підосновою для аналізу слугувала вироблена в дисертації періодизація
студіювання життя і творчості митця. Аналіз кулішезнавчої спадщини
української дослідниці супроводжується контекстом зарубіжних
інтерпретаторів творчості письменника (С. Гординського, В. Державина,
Л. Залеської-Онишкевич, Г. Костюка, Ю. Лавріненка, Ю. Шереха), які
спершу володіли ширшою інформацією з сімейного архіву репресованого
письменника, наданого його родиною, зацікавленою в реабілітації чесного
імені і доробку митця.
У процесі ретельного вивчення творчості видатного майстра пера
авторка монографій «Драматург Микола Куліш», «П’єси Миколи Куліша.
Літературна і сценічна історія», «Доля Миколи Куліша» широко представила
еволюцію художника і розкрила його новаторство як першого в Україні
творця стилістично багатовимірної драми. Так, у п’єсі «Народний Малахій»
співіснують кілька п’єс: блискуча сатирична комедія звичаїв; езопівською
мовою написана проблемна політична п’єса; болюча і неприйнятна за своєю
естетичною основою трагедія. Аргументованим є і компаративний підхід до
новаторства «Патетичної сонати» у зіставленні з «Фаустом» Й. В. Гете,
«Пером Ґюнтом» Г. Ібсена, іншими жанровими зразками, котрі
продемонстрували пошуки нових засобів художньої виразності у світовій
драматургії. Як доказ новаторства М. Куліша дослідниця переконливо
доводить, що ця п’єса чи не єдина з відомих драм світової літератури, в якій
музика так органічно вплетена в тканину твору, що стала не лише символом
духовного життя дійових осіб, але і внаслідок синтезу музики, слова з
ліричністю задуму визначила особливу поетичність «Патетичної сонати».
Аналіз цього твору поглиблений контекстуальним зіставленням його з
європейським експресіонізмом, що в підсумку засвідчило дивовижне поєднання в «Патетичній сонаті» «сцен бетховенської сили й енергії» з
м’якістю та ліризмом українського національного письма й поступове
виформування українського варіанта епічного твору і п’єси-дискусії,
проблемної інтелектуальної європейської драми, пов’язаної з іменами Б.
Брехта, Б. Шоу, Ш. О’Кейсі, К. Чапека та ін.
Кулішезнавча спадщина Н.Б. Кузякіної характеризується
концептуальною цілісністю, що визначає системність і контекстуальність
дослідницької практики, на якій помітно позначилася національно-духовна
енергія шістдесятництва з його тяжінням до фундаментальності й поєднання
літературознавчого підходу з театрознавчим. Логічним висновком дослідниці
є ідея, що особистість українського драматурга гідна розгляду на тлі
Шекспіра і Шиллера, Мольєра і Бомарше; його причетності до реформи
драми ХХ ст., як і О’Ніла, О’Кейсі, Б. Брехта, Ж. Жіроду, Г. Лорки,
Л. Піранделло, Б. Шоу.
На заключному етапі осягнення творчості драматурга арсенал знань
про предмет дослідження поповнився ретельно зібраними архівними
документами, які мистецтвознавець конвертує в тексти публікацій, що
завершили кулішезнавчий цикл праць: передмови і післямови до нових
видань п’єс; есе, рецензії, інтерв’ю; уведення в науковий обіг листів до низки
адресатів і, нарешті, – науково-художня біографія «Доля Миколи Куліша»,
кіносценарій 4-х документально-художніх фільмів «Моя адреса – Соловки»,
книги «Архівні сторінки» і «Театр на Соловках. 1923–1937» (на жаль, уже
тільки посмертно надрукована англійською мовою в Британії і російською в
Санкт-Петербурзі). Цей цикл студій характеризується не тільки адресністю
спрямованості на чотири реципієнтські групи (наукову, освітню, творчу
спільноти і масового читача), але й об’єктивністю; раціонально-логічним,
фактографічним, аналітичним началами; емоційно-ціннісною
репрезентацією; ретельністю відбору матеріалу, його впорядкованістю,
чіткістю систематизації, устремлінням до цілісної реконструкції пізнаваного об’єкта; максимально вичерпним коментуванням; нетерпінням до
фальсифікації тексту (спрощення, перекручування, вульгаризації тощо).
Цей етап осягнення творчості М. Куліша прикметний і масштабністю
культуртрегерськой діяльності дослідниці, яка втілює свій фах ученого не
тільки в публікації, аналіз творчості, сценічних постановок, а й популяризує
драматурга у виступах на конференціях, через передрук текстів художника
слова, у своїх можливостях викладача вищої школи (поширює інформацію
про письменника в процесі живого аудиторного і неформального спілкування
з молоддю; читає спецкурси, вводить ім’я драматурга в науково-методичні
розробки та навчальні посібники); бібліотечних зустрічах-лекціях із
читачами. Обґрунтованість суджень і публікацій спирається на роботу в
багатьох архівах, вивченні слідчих документів, широкому листуванні з
багатьма українськими і зарубіжними вченими з проблеми репресованого
літературного покоління в Україні та тюремного театру на Соловках.
У дисертації простежено феноменальність підсумкової праці про
М. Куліша «Траєкторії доль», сформованої в оригінальному жанрі
дослідження, яким є монографія «Доля Миколи Куліша» – досконалий зразок
наукової біографії з елементами документально-художньої прози, що
включає власні роздуми й емоції, вкраплення з історичних і архівних джерел,
творчих досягнень я-оповідача й апеляцій до читача. Дослідниця майстерно
порціонує наративну історію розповіді, вміло переходячи від біографічних
відомостей до висвітлення творчих пошуків літератора, від тематологічного і
поетикального аналізу до романтичної лінії любові; методично орнаментує
виклад цитатами з Вольтера, Гете, Кафки, Шоу,
Гоголя, Островського, Бабеля, Булгакова та ін., що дозволило підключити
культурні інтертексти, надавши цілому особливої змістовності з тонким
відображенням різних історичних часів.
Н. Б. Кузякіна аргументовано репрезентує різні іпостасі М. Куліша –
громадянина, літературного критика, світоглядно орієнтованого митця, що
сповідував творчу свободу; особливо вимогливого автокритика ; теоретика роману і драми; учасника й аналітика сучасного йому літературного процесу;
як психологічний особистісний тип організованої людини з високим
почуттям обов’язку. Дослідивши зрілий етап життя і творчості драматурга,
науковець проникла в його сутність як мислителя, аналітика соціального і
культурного буття, як прогностика майбутнього. Свою «когніцію» (за
Р. Веллеком, інтелектуальне пізнання проблеми) Н. Б. Кузякіна традиційно
виводить із широкої бази джерел, що ставить множинні питання і вимагає
всебічного позаджерельного аналізу й історичного мислення.
Особливість наукових пошуків Н. Б. Кузякіної полягала в системності
й контекстуальності вивчення широкої палітри розвитку драматургії в
аспекті жанрової специфіки і персоналій. Підтвердженням такого підходу є
спеціальне вивчення модерної драми Лесі Українки, творчого шляху І.
Кочерги та цикл публікацій про творчість І. Дніпровського.
Самостійною галуззю досліджень було компаративне зіставлення
україно-російських літературних зв’язків. Яскравий приклад такого напряму
діяльності – монографія «Леся Украинка и Александр Блок». Дослідниця
порівняльної студії не тільки об’єктивно висвітлила українське та російське
літературне середовище, вибудувала переконливі аргументи, що дозволяють
поглянути на двох великих письменників у порівняльному ключі та відкрити
багато важливого для пізнання досягнень кожного. Це: 1) схожі паралельні
роздуми й естетичні пошуки митців; 2) спільний історичний час – «единство
переживаемой эпохи»; 3) «трагічне передчуття закритості для них
майбутнього». При цьому науковець використовувала оригінальний спосіб
інтроспекції досліджуваних об’єктів – «подвійного зору»: «через творчість
Блока подивитися на Лесю Українку і навпаки».
Репрезентована у роботі і пов’язана з Україною русистика
Н. Б. Кузякіної. Так, досліджуючи творчість М. Булгакова й І. Купріна, вона
простежує київські сторінки їхнього життєпису і фабул творів, включаючи
деталі опису вулиць, споруд, жителів, різних історичних фактів. У статті
«Слідами МЕФ. Ис. Тоффеля» згадує роботу В. Тана (Богораза) «Півтора Мефістофеля» – відгук про роман «Записки Кирпатого Мефістофеля»
В. Винниченка – і оповідання «Будь-яке бажання» (згодом перейменоване в
«Зірку Соломона») Купріна як можливий фактор впливу на задум «Майстра і
Маргарити». Вельми виразним є прочитання дослідницею в театрознавчому
нарисі «Вигнання Дон Кіхота» п’єси «Звільнений Дон Кіхот» А.
Луначарського як своєрідної відповіді на сповнені болем і критикою
більшовизму листи письменника-гуманіста В. Короленка до цього політика.
У науковій спадщині Н. Б. Кузякіної як компаративіста і русиста
виразно й наскрізно простежується українська тема, однаково потужно
представлена у літературо- і театрознавчих працях. Типологічні схожості та
розбіжності художніх явищ постають у системному зв’язку з часом,
культурою, гуманістичною філософією, об’єктивним розвитком естетичної
свідомості. Засвідчене у роботах системне і контекстуальне вивчення
драматургії ХХ ст. цінне формуванням цілісної картини розвитку жанрових
різновидів, простеженням провідних тенденцій, оцінкою загальної
спрямованості еволюції художніх явищ у тісному зв’язку із соціально-
культурними епохами.
Ключові слова: Н. Б. Кузякіна, історія та теорія драми, Розстріляне
Відродження, модифікація жанрових форм, плюралістичність наукової
методології, особливості дослідницької практики, специфіка наукових студій.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.