|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
22.03.2020 |
|
| Твір змінено: |
22.03.2020 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(4.4 МБ)
|
|
| Опис: |
Кліш А. Б. Український суспільно-християнський рух у Галичині:
ідейні засади, організаційна структура та політичні практики (кінець ХІХ –
початок ХХ ст.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2020.
У дисертації здійснено узагальнюючий аналіз діяльності суспільно-
християнського руху в Галичині упродовж кінця ХІХ – початку ХХ ст. з
урахуванням новітніх досягнень історичної науки; на основі залучених
документів визначено його соціальний склад, кількісні показники, показано
особливості його громадсько-політичної діяльності.
Український суспiльно-християнський рух Галичини виник наприкiнцi
ХIХ ст. внаслідок структуризацiї полiтичного життя краю. Ідеологічною
основою суспільно-християнського руху став консерватизм, що сформувався
як альтернатива іншим ідейно-політичним течіям, орієнтувався на
збереження традиційних духовно-культурних цінностей, захисту та
збереження українськості Галичини. Слід зауважити, що галицький
консерватизм мав кілька напрямів Традиційний напрям галицького
консерватизму базувався на москвофільських та полонофільських настроях
частини греко-католицького духовенства. Натомість поміркований
консерватизм уособлювався з народно-демократичною (націонал-демократи)
та християнсько-демократичною (християнські суспільники) течіями.
З’ясовано, що вивчення українського суспільно-християнського руху в
Галичині відбувалося трьома періодами. У першому періоді, який охоплює
кінець ХІХ – першу половину ХХ ст., з’являються котрі лише дотично
торкаються історії становлення суспільно-християнського руху, або ж
характеризують окремих його діячів. Серед авторів варто виокремити
І. Левицького, К. Левицького, В. Фельдмана, В. Будзиновського. У
радянський період задекларована проблематика не висвітлювалася через 3
ідеологічну тенденційність. На Заході окремі аспекти діяльності
представників суспільно-християнського руху розглядалася у працях
М. Яремка, П. Феденка, І. Сохоцького. Поступ у дослідженні проблеми
спостерігаємо у сучасному періоді, про що свідчать праці українських
істориків Т. Антошевського, О. Аркуші, Р. Лехнюка, І. Чорновола та ін.
Водночас залишаються нез’ясованими важливі питання, пов’язані з історією
українського суспільно-християнського руху, для чого й потрібна
узагальнююча комплексна праця.
Проаналізовано значну та різнопланову джерельну базу, яка містить
законодавчі документи, діловодну документацію, джерела особового
походження, періодику. Використаний у дисертації комплексний підхід до
джерел дозволив виокремити партійно-організаційні документи і матеріали,
мемуари й особисте листування. До непартійних документів відносяться
законодавчі документи, документи місцевих органів влади, публіцистика та
джерела особового походження. Усі зазначені джерела достатньо
репрезентативні та дозволяють об’єктивно дослідити історію української
суспільно-християнського руху в Галичині.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять
загальноприйняті в сучасній українській історіографії принципи і методи
наукового історичного пошуку. Використано також міждисциплінарні
підходи, зокрема політології, етнодемографії, соціально-економічній
географії, статистики тощо. Оскільки предметом дослідження є суспільно-
політичний рух, то цілком доречним виявилося використання теоретико-
методологічних засад партології. Виокремлено основні дефініції, пов’язані з
проблематикою дослідження, як-от: «суспільно-християнський рух»,
«політичний католицизм», «консерватизм», «релігійний консерватизм»,
«клерикалізм», «християнська демократія», «християнський соціалізм»,
«суспільно-політичний рух», «політична партія», «політична організація»,
«політичний клуб», «інституалізація», «національне питання». 4
У дисертації з’ясовано, що суспільно-християнський рух у Галичині
формувався у складних соціально-економічних та політичних умовах.
Зубожіння населення, його політична неграмотність не сприяли розвитку
поміркованих політичних доктрин. Складні міжнаціональні та міжконфесійні
взаємини сприяли популярності радикальних методів політичної боротьби.
Натомість християнські суспільники виступали за мирне співіснування
українців та поляків, використовували легальні методи політичної боротьби,
підтримували австро-угорську владу, не знаходили підтримки не лише серед
селян та робітників, але й серед більшості духовенства.
Упродовж кінця ХІХ – початку ХХ ст. внаслідок видання низки
папських енциклік в Австро-Угорщині виникли партії з вираженим
суспільно-християнським скеруванням. Не стали винятком і українці
Галичини. У дисертації зазначається, що найбільш вплинула на
виокремлення християнських суспільників з народовського табору т.зв.
«нова ера» – спроба українсько-польського порозуміння 1890–1894 рр. за
участі австрійського уряду та українських громадських діячів
Наддніпрянщини.
Проаналізовано організаційне становлення суспільно-християнського
руху в Галичині. Досліджено заснування Католицько-руського народного
союзу, «Руської громади», Християнсько-суспільного союзу та їх пресового
органу – часопису «Руслан». Зазначено, що у партіях суспільно-
християнського скерування домінувало духовенство, яке складно назвати
клерикальним, оскільки його ідеологію створювали, переважно представники
світської інтелігенції – О. Барвінський, А. Вахнянин, К. Студинський.
У дисертації зроблено спробу охарактеризувати регіональні
особливості суспільно-християнського руху, зокрема діяльність
Християнсько-політичного союзу, який виник наприкінці 1897 р. у
Станиславові. Друкованим органом якого виступав часопис «Związek
Chrześcijański / Христіяньский союз» за редакцією А. Дещаковського. 5
З’ясовано, що вище греко-католицьке духовенство на початку ХХ ст.
намагалося покращити життя галицьких українців. Діючи виключно
мирними методами, вони ставили за мету заснувати український університет
у Львові та реформувати виборче законодавство. Незважаючи на активну
протидію польської влади, владикам вдалося домогтися певних поступок
українцями. Натомість, католицьке вище духовенство намагалося
підтримувати поляків у Галичині.
Досліджено ідейні засади християнських суспільників, які ґрунтувалися
на покращенні соціально-економічного, політичного, культурного, освітнього
життя галицьких українців. Їм вдалося доволі багато зробити для покращення
соціально-економічного стану українського селянства у Галичині кінця XIX –
початку XX ст. Проте кардинально змінити ситуацію на користь українського
селянства вони не змогли, оскільки у цьому процесі не були зацікавлені
місцева польська влада. Культурно-освітні прагнення суспільно-християнської
течії мали різноплановий та глибинний характер. О. Барвінський,
А. Вахнянин, К. Студинський та інші діячі внесли посильний внесок до
заснування багатьох початкових й середніх навчальних закладів з українською
мовою викладання. У питанні заснування українського університету вони
були поміркованішими, вказуючи на першочерговість відкриття нових
українських кафедр та підготовку молодих українських науковців.
Доведено, що християнські суспільники стали єдиною українською
політичною силою Галичини, яка відкрито підтримала Греко-католицьку
церкву та християнські принципи у суспільно-політичному житті. Вони
ставили собі за мету підтримувати греко-католицьких священників,
впроваджувати християнські засади у шкільництві, боротися з соціал-
демократами за їх антиклерикальну діяльність. Окрім того представники
суспільно-християнського табору активно боролися із москвофільством, до
якого належала частина греко-католицького духовенства.
Слід зазначити, що у їх діяльності, депутатських виступах, публікаціях
не простежується зловживання, спекуляції термінами «християнський», 6
«католицький» тощо. Водночас їх діяльність базувалася на міцному
християнському підґрунті та моральних цінностях. Тут відчувається
близькість українських християнських суспільників з християнсько-
соціальними та християнсько-демократичними рухами Західної Європи.
У дисертації проаналізовано міжпартійні взаємини у Галичині
досліджуваного періоду. З’ясовано, що попри схожі ідейні та спільні витоки з
народовської течії, між націонал-демократами та християнськими
суспільниками точилися гострі дискусії навколо низки питань.
Неспроможність їх вирішити спричинило до того, що вони не лише не
об’єдналися в одну політичну організацію, але практично завжди
критикували один одного. між християнськими суспільниками та
москвофілами загострювалися ідеологічні протиріччя. Це, насамперед,
стосувалося ставлення щодо греко-католицької церкви та православ’я. Ці дві
течії, хоча і вважалися консервативними, обрали для себе протилежні
ідеологічні вектори. Якщо представники суспільно-християнської течії були
яскравими представниками «західного» напрямку, бажаючи будувати
майбутнє українського народу під егідою австро-угорської корони, то
москвофіли цей самий народ бачили частиною «русского» етносу. Між
християнськими суспільниками та представниками лівих партій
загострювалися ідеологічні протиріччя, зокрема щодо ставлення до релігії та
визначення її ролі у суспільному житті. Значною мірою вони відтворювали ті
процеси, що відбувалися у Західній Європі, де відбувалося утвердження
християнсько-демократичного руху на противагу соціал-демократії.
Соціалістичні й радикальні ідеї в українському середовищі несли в собі
тенденцію секуляризації політичного простору Галичини. Християнські
суспільники відстоювали провідну роль Церкви в суспільстві, вихованні
молоді та вирішенні соціальних проблем. У Церкві вони хотіли знайти
соціальну опору, щоб мати можливість зміцнити власне становище у
Галичині. Християнські суспільники у порівнянні з іншими українськими
політичними партіями не відкидали співпраці з поляками. Насамперед, через цю співпрацю вони намагалися добитися певних преференцій для українців.
Представники суспільно-християнського руху критикували прояви шовінізму
як з українського так і з польського боків. Події початку ХХ ст., зокрема ріст
антиукраїнських тенденцій у польському політичному середовищі, змусили
християнських суспільників переглянути погляди на українсько-польські
взаємини.
Упродовж кінця ХІХ – початку ХХ ст. відбувалися певні зміни щодо
ведення політичної боротьби у суспільно-християнському середовищі.
Християнські суспільники розуміли свою політичну слабкість та намагалися
шукати союзників. І якщо наприкінці ХІХ ст. таким союзником була
польська влада, яка не висувала своїх кандидатів у округах, де намагалися
здобути депутатський мандат представники суспільно-християнського
табору. Окрім того, польська адміністрація підтримувала їх як противагу
більш радикально налаштованим українським політикам. На початку ХХ ст.
ситуація кардинально змінилася. Поляки намагалися заручитися підтримкою
москвофілів. Натомість християнські суспільники намагалися (правда
безуспішно) співпрацювати з найчисельнішою українською партією – НДП.
Звичайно це відбилося і на представництві християнських суспільників у
галицькому сеймі та Віденському парламенті. Якщо наприкінці ХІХ ст. вони
мали найбільшу репрезентацію серед усіх українських партій, то на початку
ХХ ст. їх репрезентував лише О. Барвінський. Слід зауважити, що
християнські суспільники позитивно поставилися до впровадження
загального виборчого права, що безумовно сприяло формуванню
українського громадянського суспільства в Галичині. Але вони виявилися не
готовими до масовості політики і не змогли пристосуватися до нових
політичних реалій.
Ключові слова: суспільно-християнський рух, Галичина, міжпартійні
взаємини, політична діяльність, організаційні засади, українсько-польські
взаємини, культурно-освітня діяльність, національне питання. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
АНОТАЦІЯ ............................................................................................................... 2
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ .................. 14
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ .................................................................... 28
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ .................................................................................................. 39
1.1. Стан наукової розробки проблеми .............................................................. 39
1.2. Характеристика джерел ............................................................................... 68
1.3. Методологічні засади дослідження ............................................................. 83
РОЗДІЛ 2. ПОЯВА СУСПІЛЬНО-ХРИСТИЯНСЬКОГО РУХУ ............... 107
2.1. Соціально-економічні, релігійно-конфесійні та політичні особливості
регіону ................................................................................................................... 107
2.2. Енцикліки «Rerum Novarum» та «Graves de communi» і становлення
слов’янських суспільно-християнських рухів у Цислейтанії ............................ 121
2.3. Вплив «Нової ери» на становлення українського суспільно-
християнського руху в Галичині ......................................................................... 172
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНЕ СТАНОВЛЕННЯ СУСПІЛЬНО-
ХРИСТИЯНСЬКОГО РУХУ ............................................................................ 211
3.1. Формування українського суспільно-християнського руху .................... 211
3.2. Регіональні особливості суспільно-християнського руху ....................... 224
3.3. Створення «Руської громади» та перехід до поміркованої опозиції
(1901–1905 рр.) ..................................................................................................... 233
3.4. Суспільно-політичні орієнтації вищого духовенства .............................. 243
3.5. Активізація українського суспільно-християнського руху в Галичині.
Християнсько-суспільний союз........................................................................... 261
РОЗДІЛ 4. СВІТОГЛЯДНИЙ ВИМІР ХРИСТИЯНСЬКИХ
СУСПІЛЬНИКІВ ............................................................................................... 287
4.1 Національне питання у діяльності партій суспільно-християнського
скерування ............................................................................................................ 287
4.2. Зацікавлення соціально-економічними проблемами українців ............... 303
4.3. Українська освіта у політичній та публіцистичній діяльності
християнських суспільників ................................................................................ 325
4.4. Релігія та Церква у діяльності представників суспільно-християнського
руху ....................................................................................................................... 347
РОЗДІЛ 5. МІЖПАРТІЙНІ ВЗАЄМИНИ ....................................................... 360
5.1. Християнські суспільники та націонал-демократи: між співпрацею та
конфліктами .......................................................................................................... 360
5.2. Москвофіли у світоглядному вимірі представників суспільно-
християнської течії ............................................................................................... 369
5.3. Критика соціалістичних та радикальних ідей........................................... 378
5.4. Польські політичні середовища та християнські суспільники:
діалектика взаємин ............................................................................................... 386
РОЗДІЛ 6. ПАРЛАМЕНТСЬКА ПРАЦЯ ........................................................ 394
6.1. Участь християнських суспільників у виборчих кампаніях .................... 394
6.2. Діяльність представників суспільно-християнського руху в Державній
Раді………………………………………………………………………………419
ВИСНОВКИ ........................................................................................................ 441
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ......................................................... 447
ДОДАТКИ ........................................................................................................... 548
|
|
|
