Антоніна Кізлова » Соціальні взаємодії насельників щодо шанованих святинь Києво-Печерської Успенської лаври (1786 р. – перші десятиліття ХХ ст.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Соціальні взаємодії насельників щодо шанованих святинь Києво-Печерської Успенської лаври (1786 р. – перші десятиліття ХХ ст.)

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 12.10.2019
Твір змінено: 12.10.2019
Завантажити: pdf див. (35,2 МБ)
Опис: Кізлова А. А. Соціальні взаємодії насельників щодо шанованих
святинь Києво-Печерської Успенської лаври (1786 р. – перші десятиліття
ХХ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Національний технічний
університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря
Сікорського», Київ; Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,
Інститут народознавства НАН України. Львів, 2019.
У дисертації з застосуванням мікроісторичної дослідницької стратегії, на
засадах принципів історизму, об’єктивності, наукового плюралізму та
конфесійної безсторонності реконструйовано множину контекстів, у яких
насельники Києво-Печерської Успенської лаври 1786 р. – перших десятиліть
ХХ ст. вступали в соціальні взаємодії щодо шанованих ікон і реліквій обителі з
тим, аби визначити, чи становили ці взаємодії систему.
Для цього з’ясовано рівень дослідженості проблеми стосовно Лаври,
проаналізовано стан наукових розробок, дотичних до соціальних взаємодій
щодо святинь у православному соціумі; визначено інформаційний потенціал
джерельної бази; встановлено, як зазначені святині впливали на спілкування
між братією Лаври; визначено загальні засади й методи взаємодій з
заінтересованими сторонніми особами, передусім відвідувачами;
проаналізовано спілкування керівної та рядової братії з тими, хто мав
нестандартні запити щодо святинь; простежено напрямки й засади обміну
сакральними об’єктами між Лаврою та зовнішнім світом.
Множину контекстів, у яких насельники Лаври різних рівнів вступали в
соціальні взаємодії, пов’язані з її шанованими іконами, а також мощами в усіх
формах та речами й закритими гробницями святих, в історіографії не
реконструювали.
Джерельна база щодо соціальних взаємодій братії при шанованих
святинях Лаври достатньо репрезентативна, щоб розкрити проблему, адже 3
шляхом комплексного дослідження наявних словесних, зображальних і речових
джерел можна реконструювати множину контекстів, у яких братія Лаври
вступала у відповідні соціальні взаємодії. Зробити це можливо лише через
наукову інтерпретацію відкритих висловлювань, результатів і проявів
практичної діяльності насельників, адже повідомлення саме про особливості
взаємодій між ними чи ними та сторонніми майже ніколи не було головною
метою укладачів джерел. Утім, автори, котрі залишили згадки про відвідування
Лаври, значно краще були освічені й підготовлені за основну масу богомольців,
тому судити про реакції та враження «мовчазної більшості» за такими творами
можна лише дуже обмежено, як і про усну традицію, пов’язану з
досліджуваними іконами.
Поєднання загальнонаукових і спеціальних історичних методів дає змогу
створити цілісний методологічний апарат, завдяки якому стає можливо
всебічно розглянути й осмислити об’єкт дослідження, розкрити всі завдання
роботи та досягти її основної мети, аргументувати висновки.
До розміщення шанованих святинь у просторі та їх охорони чи надання за
межі обителі найтісніше долучалися представники адміністрації, які
безпосередньо відповідали за святині, під загальним наглядом намісника та з
благословення священноархімандрита. В таких взаємодіях помітне прагнення
дотримуватися внутрішньомонастирської дисципліни та чернечого послуху.
Найбільш наближених до святинь відповідальних з рядових насельників
добирали з урахуванням передусім того, наскільки вони зможуть виконати
конкретні послухи. Проблеми з їхньою поведінкою відстежували. Згадані
відповідальні особи загалом виконували послухи в межах норми. Призначення
до догляду за святинями певної визначеної кількості насельників було одним з
виявів розподілу монастирських обов’язків. Решта братії долучалася передусім
грошовими внесками, роботою в межах послуху. На те, чи вийдуть за межі
Лаври часточки мощей або тим паче цілі тіла, рядові насельники не впливали.
Шановані святині продумано використовувалися для духовної консолідації
братії або її частини. Інтереси відвідувачів при святинях починали враховувати 4
ще до того, як ці люди потрапляли в Лавру. Втім, у безпосередньому
спілкуванні увиразнювалися не лише прагнення надати всім змогу
задовольнити молитовні, інформаційні та безпекові потреби, а й певна
«деперсоналізація» натовпу, котрий більш чи менш щільно заповнював
навколишній простір. «Приставники» та провідники не мали чітких інструкцій
про те, що саме слід розповідати звичайним групам відвідувачів. Часом діяли
врозріз з офіційною позицією Духовного собору. Втім, натовп не вважався
повністю безпечним для святинь. Різке, навіть грубе, поводження братії з
порушниками порядку при святинях могло бути викликане почуттям
відповідальності. Неправославних, атеїстів, осіб з різними формами
інвалідності, тих, хто не розумів російської, морально непідготовлених дітей і
підлітків тощо братія цілеспрямовано не відстежувала. Простір при святинях не
був чітко поділений на зони для різних категорій відвідувачів. Духовних осіб
вільно пускали до вівтарів. Розгалужені та гнучкі були взаємодії з тими, хто мав
особливі запити щодо святинь. Для «екстраординарних» відвідувачів краще
добирали маршрут, час, провідника. Про свої особливі потреби слід було
заявити самому, щоб виокремитися з натовпу. Залежно від того, до кого по
такий дозвіл ішли чи надсилали лист, отримані преференції були більш чи
менш суттєві. Для лаврських насельників було нормальним не приділяти, навіть
у рамках досить однорідної групи святинь, рівну увагу різним шанованим
об’єктам, що впливало й на інформування про ці об’єкти як «ординарних», так і
«екстраординарних» відвідувачів. Щодо тих, хто відчував потребу зробити на
користь лаврських ікон чи реліквій пожертву, було передбачено можливості
зробити це у зручній формі. Побажання вкладників, крім таких, котрі було
відверто неможливо виконати навіть частково, намагалися враховувати.
Доброчинцям, як регулярним, так і одноразовим, віддячували поминанням,
освяченими іконками, клаптиками чи частинами мощових облачень,
лаврськими виданнями. Існували дари, вигляд і матеріал яких докладно
узгоджували з донаторами. Оклади, гробниці та балдахіни над ними були для
Лаври не тільки матеріальними цінностями, а й важливими візуальними 5
носіями інформації, спрямованої на богомольців. Суттєвою частиною
зовнішніх взаємодій братії щодо святинь є контакти з найманими майстрами, а
також купцями, різними чинами київської поліції. Таке спілкування
відбувалося в межах чинного правового поля, з урахуванням заведених норм
суспільної субординації. За ходом кампаній для введення до офіційно
затвердженого кола нових шанованих святинь можна визначити, що
настоятель, а також намісник та інші соборні старці Лаври поділяли народні
вірування в чуда й були готові захищати ці переконання. Вони намагалися
розв’язати всі проблеми в рамках чинного правового поля Російської імперії,
що, втім, не виключало сподівань на поблажливе ставлення Синоду. Лавра
надавала часточки належних їй мощей у будь-який православний регіон, якщо
це благословляв священноархімандрит. До благословення часточками мощей
підходили розважливо, якщо святиня на новому місці чи дорогою могла
опинитися під загрозою, якщо прохання було повторним після вже успішного,
навіть, якщо прохачі були готові заплатити за ємність для реліквії. В такому
разі бажання швидкої вигоди за всяку ціну поступалося оцінюванню віддалених
наслідків дарування. Необхідність вилучити за межі Лаври цілісні мощі в
підсумку виключили навіть для тимчасової евакуації.
Загалом рішення під час соціальних взаємодій при святинях ухвалювали,
достатньо гнучко враховуючи як потребу гідно поводитися з сакральними
цінностями, так і практичні інтереси обителі. Пошана братії до святинь,
імовірно, підвищувала рівень відповідальності. Проте попри елементи
«перевірки віри на міцність» доступність як фізичного, так і морального
комфорту під час взаємодій при шанованих святинях не виключалася не тільки
для сторонніх, а й для тих, хто проходив у Лаврі монастирські випробування
різних рівнів, особливо для фізично немічних насельників. За рахунок цього
соціальним взаємодіям братії при шанованих святинях були притаманні
самоорганізація, мінливість, а також цілісність, яка надавала цим контактам
унікальності на тлі довкілля, і стійкість у значенні здатності взаємодіяти з
навколишнім середовищем без втрати цілісності. У соціальних взаємодіях 6
насельників щодо шанованих святинь виявлено кілька рівнів упорядкованості, а
отже вони були ієрархічні. Структурність взаємодій випливає з відносно
стійких зв’язків між цими рівнями, адже нерідко їх стабільність або й загалом
існування забезпечували чи принаймні контролювали ті самі особи.
Можливості визначити здатність досліджуваних взаємодій до подільності,
тобто здатності розпадатися на нові системи, не дали самі умови існування
Лаври в окреслений у роботі період (втім, звичай спускати шанований образ до
вірян з-над царських врат запозичили з Лаври до храмів у різних населених
пунктах, що можна вважати непрямою ознакою саме подільності). Перевірка їх
на функціональність у значенні здатності змінюватися без зовнішньої
підтримки потребує додаткового дослідження з визначенням чітких критеріїв
того, що саме для їх учасників було зовнішньою підтримкою. Частково про
таку здатність може свідчити збереження частини традиційних взаємодій при
святинях після ліквідації Духовного собору в умовах, коли залишки братії
опинилися під тиском радянської влади, а святині почали переходити під
контроль «Всеукраїнського музейного городка».
Взаємодії братії між собою та зі сторонніми щодо святинь різних видів
(ікон, мощей та їх часточок різного розміру та рівня усамостійненості, закритих
гробниць і келій та речей святих) мали свої особливості, але поєднувались у
новій якості, коли потрібно було контактувати щодо різних або всіх об’єктів
шанування одночасно, що вказує на емерджентність цих зв’язків.
Таким чином, визначено, що соціальні взаємодії братії при святинях
Лаври у 1786 р. – перших десятиліттях ХХ ст., незважаючи на окремі
непорозуміння та ускладнення в переданні досвіду наступним «поколінням»
братії становили цілісну систему.
Перспективними можуть стати поглиблене мікроісторичне дослідження
фінансової діяльності Лаври та грошових пожертв до шанованих святинь на
цьому тлі, порівняння соціальних взаємодій при шанованих образах та
реліквіях у Лаврі та в інших чоловічих і жіночих обителях різних рівнів, 7
простеження традицій, котрі виникли на місцях навколо наданих з обителі
часточок мощей або ікон з їх вкладенням.
Окремої уваги науковців (продуктивною видається співпраця істориків з
мистецтвознавцями) варте тиражування для церковних, корпоративних та
приватних потреб списків/копій образа Успіння, зокрема створених у міру
чудотворного, що важливо для того, аби поглибити розуміння як соціальних
взаємодій при лаврських святинях, так і місцевої специфіки шанування Києво-
Печерської ікони Успіння в різних регіонах. Те саме стосується й інших
шанованих ікон Лаври.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українській
історіографії на основі критичного аналізу дотичних до проблеми наукових
праць, словесних, зображальних, речових і поведінкових джерел з
застосуванням мікроісторичної стратегії реконструйовано множину контекстів,
у яких насельники Лаври (адміністративні й рядові) вступали в соціальні
взаємодії щодо шанованих як чудотворні ікон, мощей та їх частин, речей святих
в обителі, перевірено, чи становили ці взаємодії систему, зокрема: 1)
встановлено, як указані сакральні об’єкти впливали на взаємодії всередині кола
братії Лаври; 2) визначено загальні засади і методи взаємодій зі сторонніми
особами, передусім відвідувачами Лаври, заінтересованими в її святинях; 3)
проаналізовано особливості взаємодій керівних та рядових насельників КПЛ з
тими, хто мав специфічні запити щодо вказаних об’єктів шанування; 4)
простежено, в яких напрямках і на яких засадах Лавра обмінювалася святинями
з навколишнім світом. На прикладі відомостей щодо світогляду керівної та
рядової братії Лаври набули подальшого розвитку ідеї про співвідношення між
канонічними нормами православної церкви, чинними на території Російської
імперії приписами Синоду та народними уявленнями про святині й пов’язані з
ними практики. Удосконалено підходи до джерельного забезпечення
інформативного ряду проблеми соціальних взаємодій насельників
православних монастирів між собою та з навколишнім світом щодо шанованих
святинь у них. Уточнено фактологічні дані стосовно кола виробників і торговців, котрі співпрацювали з Лаврою під час взаємодій, пов’язаних з
шанованими святинями, виправлено неточно введені в науковий обіг відомості
про склад учасників останнього переоблачення мощей св. прп. Євфросинії
Полоцької перед їх відправленням на ба́тьківщину, заперечено поширювану в
радянський період інформацію про цілковиту втаємниченість догляду за
мощами в печерах.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що результати
дослідження та висловлені в ньому висновки й гіпотези можна покласти в
основу більш загальних праць з історії чернецтва, християнської духовності,
Синодальної православної церкви, соціальних взаємодій нового часу, а також
присвячених вирішенню на мікроісторичному рівні різноманітних проблем,
пов’язаних з контактами мешканців Києва між собою та з відвідувачами міста.
Запропоновані стратегія, методологія та методики, застосовані на базі
матеріалів про Лавру, придатні для дослідження соціальних взаємодій щодо
святинь інших монастирів. Роботу можна використовувати для підготовки
підручників, посібників і навчально-методичних комплексів з історичних
дисциплін для студентів вищих навчальних закладів. Фрагменти словесних
джерел із додатків – для хрестоматій. Віднайдену й систематизовану під час
опрацювання теми інформацію можливо актуалізувати в складі посібників для
екскурсоводів по Національному Києво-Печерському історико-культурному
заповіднику, Києву, а також за маршрутами, до складу яких входить територія
Лаври. Персональні дані лаврських насельників, наведені в роботі, можуть
доповнити генеалогічні дерева тих, чиї предки прийняли постриг у Лаврі.
Вихідні дані використаних опублікованих наративних джерел можуть бути
враховані при перевиданні бібліографічного покажчика з історії Лаври,
словника митців, ремісників, керівників художніх робіт і меценатів XVIII –
початку XX ст., котрі співпрацювали з нею.
Ключові слова: Києво-Печерська Успенська лавра, 1786 р. – перші
десятиліття ХХ ст., соціальна взаємодія, монах, послушник, відвідувач,
шанування, святиня, чудотворна ікона, реліквія.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.