| Опис: |
Український нумізматичний щорічник. Випуск 3 2019
У статті представлено критичний аналіз визначеного в останніх дослідженнях ймовірного
маршруту сухопутного торгового шляху «Via Tatarica». Розглянуто мотивацію використання
назви шляху латиницею та обґрунтовано пропозицію повернутися до старого позначення:
«Татарський шлях». Запропонований у недавньому дослідженні Л. В. Воротинцева маршрут,
нанесено на мапу регіону для візуального розгляду та критики (мапа 1).
Схарактеризовано ймовірний час існування Татарського шляху, зокрема й за
нумізматичними джерелами. Для наукового аналізу взяті відомі знахідки мідних монет часів
Абдаллаха (1367 – 1370), що мають розповсюдження на дійсному маршруті торгового шляху від
Азака та Кафи до фортеці Баликлея 1 . Відповідно до мапи, від вказаної фортеці відкривається
можливість проїзду суходолом по вододілу басейнів річок Дніпро та Південний Буг. Прийнято
до уваги, що наявність у масових знахідках декількох типів мідних монет з ім’ям хана Абдаллаха
(1367 – 1370) можуть слугувати для визначення напрямків торгових шляхів регіону в третій
чверті XIV ст.
Визначено, що час існування сухопутного торгового шляху із Криму до Львова зазначеним
маршрутом не виходить за межі 1320 – 1390-х рр. Зазначено, що напрямок шляху від Перекопу
до Солґата та Кафи є відгалуженням від основного напрямку північної гілки міжнародного
сполучення, відомого під назвою «Великий шовковий шлях». Частина маршруту, яка й мала назву
«Татарський шлях», починалася з Азаку й шла через західну частину Улуса Джучі до Львова.
Запропоновано розглянути можливість маршруту, яким проходила ділянка шляху повз Азовське
та Чорне море з переправою через річку Дніпро між початком Кінбурнської коси на лівому березі
лиману та Аджигольскою балкою, що між селами Дмитрівка та Солончаки Очаківського району
Миколаївської області на правому березі лиману й далі вододілом річок до м. Кам’янець.
Зроблено стислий огляд монетної справи в Улусі Джучи за часів хана Токти (1290 – 1312).
Показано, що данги Токти, карбовані в Сараї у 1310 р. досить масово зустрічаються у скарбах,
датованих 1350 – 1360ми рр. Те саме стосується й срібних дангів двох наступних правителів
Улусу Джучи. Наявність таких монет у знахідках та дангів будь-якого року карбування часів
Узбека (1313 – 1341) та Джанібека (1342 – 1357) також унеможливлюють датування
археологічних пам’яток за датами правління цих ханів.
Чи не найперше для грошового обігу Улуса Джучі розглянуто терміносистеми, що
складають основу грошової справи на території Північного Причорномор’я, що існували за добу
існування Улусу Джучи. Визначено неможливість ототожнення грошово-вагової одиниці asper
baricati та монетного номіналу джучидський дірґам.
Ці терміни існують у різних терміносистемах та означають різні поняття. Інколи їхні вагові
характеристики можуть збігатися, але навіть за таких умов між ними не можна ставити знак
рівності.
Зважаючи на дані грошового обігу регіону, запропоновано змінити загальноприйняте
датування пам’ятників та історичних подій добою «кінець XIII – XIV століття». При критичному
підході до джерел встановлено, що таке широке датування розпадається та найчастіше
встановлюється такий час, що починається з 30-40 рр. XIV ст. та має різні верхні дати свого
існування. Так, на прикладі нумізматичних пам’яток з розкопок городища Торговиця можна
встановити, що у XIV ст. це місто, за даними нумізматики, (мідні монети, датовані роками
правління хана Джанібека (1342 – 1357)), існувало лише у 1340 – 1360 рр.
Використання знань інших галузей історичної науки, зокрема таких, як нумізматика та
картографія, вимагає залучення до вивчення пам’яток фахівців із цих галузей. |
