Віталій Олексійович Хоменко » Михайло Грушевський у діяльності Української партії соціалістів-революціонерів: текст і контекст джерел
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Михайло Грушевський у діяльності Української партії соціалістів-революціонерів: текст і контекст джерел

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 27.03.2019
Твір змінено: 27.03.2019
Завантажити: pdf див. (1,6 МБ)
Опис: Хоменко В. О. Михайло Грушевський у діяльності Української партії соціалістів-революціонерів: текст і контекст джерел. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». – Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Київ, 2018.

Дисертація присвячена комплексному джерелознавчому дослідженню історичних джерел, які висвітлюють політичну діяльність М. Грушевського в УПСР. Встановлено, що питання тісної співпраці історика з есерівською партією належить до малодосліджених тем грушевськознавства. М. Грушевський ніколи фактично не був членом УПСР, але в певний період історії його вплив на її ідеологію, програмні засади та політичну діяльність був надзвичайно суттєвим.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше було здійснено комплексне дослідження інформаційного потенціалу документів УПСР, КП(б)У, органів радянської влади, публіцистики, епістолярію та мемуарної літератури для з’ясування ролі М. Грушевського в діяльності УПСР. Дослідження репрезентованої джерельної бази дало змогу виділити етапи співпраці М. Грушевського з есерівською партією, прослідкувати еволюцію політичних поглядів історика за кордоном, дослідити причини відходу від активної діяльності в УПСР, причини повернення до України.
Ретельне опрацювання наукової літератури дозволило констатувати відсутність спеціальних праць, які б безпосередньо висвітлювали співпрацю М. Грушевського з УПСР. Партійна активність видатного українця, як у добу Української революції 1917 – 1923 рр., так і в інші періоди його життя, невиправдано мало цікавила істориків. І якщо в працях загальнобіографічного характеру співробітництво М. Грушевського з українськими партіями коротко згадувалось, то окремих досліджень із цієї проблеми все таки написано не було. Крім того, слабко вивчалась джерельна база співробітництва політика з есерами.
У роботі використано джерела, які зберігаються у фондах ЦДАВО України, ЦДАГО України, ЦДАЗУ, ЦДІАК України, Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ІР НБУВ, а також вже актуалізовані джерела. Після ретельного джерелознавчого аналізу встановлено, що співпраця М. Грушевського з УПСР тривала з моменту повернення історика до України у березні 1917 р. і, фактично, по березень 1924 р., коли він повернувся на Батьківщину.
Відзначаємо, що до Києва у березні 1917 р. М. Грушевський повертався членом ТУПу. Головним чином інформацію про цей період зв’язку М. Грушевського та есерівської партії знаходимо у щоденниках та спогадах. Деякі факти знаходимо і в листах. Доведено, що ще в березні 1917 р. політик належав до ТУПу, але потім, врахувавши реалії революційної боротьби і зрозумівши, що політичні ідеї тупівців не відповідають вимогам часу, переорієнтувався на підтримку УПСР, партійна програма якої багато в чому відповідала його власному баченню майбутнього України. Підкреслюємо, що ставши одним з лідерів есерів, історик не поспішав офіційно оформляти своє членство в партії, бажаючи залишатися загальнонаціональним лідером і, крім того, надавати підтримку есерам, адже на посаді безпартійного голови УЦР це було набагато легше зробити. При цьому він брав участь у партійних нарадах, обговорював важливі питання з лідерами партії, друкував свої праці у есерівських газетах. Протягом усього 1917 р. М. Грушевський підтримував політичні кроки есерівської партії, члени якої, у свою чергу, завжди погоджувалися з діями голови УЦР.
Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. М. Грушевський був змушений відійти в тінь і перестати займатися політикою, зосередившись, фактично, лише на науковій роботі. У добу Директорії УНР М. Грушевський зробив спробу повернутися у велику українську політику, причому, він уже відкрито виступав, як один із лідерів УПСР, хоча й не був її офіційним членом. Відзначаємо, що інформацію про цей період його життя знаходимо в матеріалах есерівської преси, публіцистиці, автобіографіях, щоденниках і спогадах. Головним чином у них йдеться про участь М. Грушевського у виборах до Трудового конгресу Директорії та, власне, засіданнях конгресу. Вагомою була роль політика в партійній конференції УПСР 28 січня 1919 р. та подіях березня 1919 р. у Кам’янці-Подільському.
Зрештою, у березні 1919 р. М. Грушевський під тиском як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників змушений був виїхати за кордон, щоб саме там продовжувати свою політичну діяльність. В еміграції політик сподівався поставити «українське питання» перед широкими колами міжнародного співтовариства і владними верхівками держав Антанти.
Встановлено, що саме еміграційний період партійної діяльності М. Грушевського в УПСР найбільш широко висвітлений у джерелах. Відомості про це знаходимо у всіх без винятку проаналізованих нами групах джерел. Із них дізнаємося інформацію з таких проблем: міжнародна політична активність М. Грушевського; діяльність політика на чолі ЗД УПСР та його політична ідеологія; партійні конфлікти між різними групами есерів за кордоном; контакти відомого історика з представниками Радянської України; його повернення на Батьківщину тощо. Відзначаємо, що саме М. Грушевський був незмінним головою ЗД УПСР, протягом усіх років її існування.
Аналіз джерел дозволив зробити висновок про еволюцію політичних поглядів М. Грушевського. Спочатку він намагався поставити «українське питання» перед владними колами Антанти. Зазнавши невдачі, політик сподівався на допомогу міжнародного соціалістичного руху. Значною мірою саме завдяки зусиллям М. Грушевського УПСР прийняли до ІІ Інтернаціоналу, а, крім того, визнали право України на незалежність. Згодом, усвідомивши слабкість соціалістичних партій та втративши надію на дієвість Ліги Націй, лідер ЗД УПСР вирішив змінити вектор своєї політики. Так виникла ідея про використання революційного потенціалу більшовиків. Фактично, з кінця 1919 – початку 1920 рр. М. Грушевський намагався домовитися з комуністами. Основною його метою була легалізація УПСР в Україні.
Вважаємо, що проблему повернення М. Грушевського не можна відривати від його політичної активності в УПСР, адже саме невдачі у намаганні домовитись з більшовиками про легалізацію есерівської партії в УСРР зумовили той остаточний компроміс з комуністами, на який пішов лідер ЗД УПСР. Джерела дозволяють досить чітко виділити ті внутрішні причини, які спонукали М. Грушевського до рееміграції: величезне бажання займатись науковою працею у сфері української історії, літератури, культури; прагнення приносити користь Україні та її народові; загальна втома та розчарування від еміграційного життя, внаслідок болючих невдач, а саме, втрати лідерства ЗД УПСР, припинення через недостатнє фінансування діяльності Українського Соціологічного Інституту, проблеми з публікацією та продажем своїх книг, як за кордоном, так і в УСРР; тяжке матеріальне становище вченого та його сім’ї тощо. Зовнішніми мотивами було байдуже ставлення Антанти до української незалежності; розуміння М. Грушевським того, що власними силами українці її не здобудуть, адже фактично війна за незалежність вже програна комуністам; політика українізації в УСРР, яка попервах була досить таки успішною.
Метою М. Грушевського після повернення була, на нашу думку, не тільки наукова праця, якою, в принципі, він міг займатись і за кордоном, до того ж були достатньо гарні варіанти продовження наукової кар’єри. Історик жив ідеєю української окремішності, самостійності, яка в той час могла здійснитись, на його думку, навіть, у вигляді соціалістичної республіки. Він прагнув продовжувати політичну боротьбу на Батьківщині, використавши для цього, як це не парадоксально звучить, більшовицький режим. А наука бачилась для нього не тільки способом професійної самореалізації, але і засобом політичної боротьби.
Ключові слова: М. Грушевський, Українська революція, Українська партія соціалістів-революціонерів, Закордонна делегація, політична діяльність, джерелознавство, грушевськознавство.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Грушевський Михайло
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.