Андрій Касян » Волосне управління на Правобережній Україні (1861–1917 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Волосне управління на Правобережній Україні (1861–1917 рр.)

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Історична
Твір додано: 12.04.2018
Твір змінено: 12.04.2018
Завантажити: pdf див. (1,2 МБ)
Опис: Касян А. І. Волосне управління на Правобережній Україні (1861–1917 рр.). ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 “Історія України”. ‒ Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Черкаси, 2017.
У дисертації досліджено процес запровадження та еволюції системи волосного управління, склад і діяльність представницьких та виконавчих органів волостей Правобережної України, а також регіональну специфіку їхнього функціонування в пореформений період.
Проведено ґрунтовний аналіз історіографії проблеми. Основну увагу приділено тим працям, у яких досліджено різні аспекти селянського самоврядування загалом та волосного управління зокрема протягом другої половини ХІХ ‒ початку ХХ ст. З’ясовано, що автори по-різному оцінювали систему селянського (волосного) самоврядування на Правобережжі, однак майже всі погоджувалися на потребі її реформування. На думку консерваторів, вирішення проблеми полягало в посиленні контролю над волосними інституціями з боку дворянства. Т. зв. “ліберальна опозиція” виступала за реформування волосного устрою в бік створення всестанових волостей або дрібних земських одиниць. Її апологети небезпідставно стверджували, що утримувана на кошти селян волость обслуговує представників усіх станів населення імперії, які мешкають на її території. Проте загалом доробок тодішніх дослідників носив часто описовий характер, їхній доступ до джерел був досить обмеженим, та й характеризувати їм доводилося ще “історично незавершене” явище.
Радянські історики, які у своїх працях базувалися на марксистсько-ленінських постулатах, давали виключно негативну характеристику органам селянського самоврядування пореформеної доби. Волосні інституції Правобережжя вони трактували як “експлуататорські установи”, явно перебільшували політичну свідомість селян, також ступінь радикальності їхніх виступів, не завжди виправдано загострювали увагу на “класовому антагонізмові” між пересічною людністю та волосними посадовцями.
Сучасна історіографія має певні здобутки в спробах дати історично виважені, ґрунтовані на фактах та методологічних здобутках новітньої гуманітаристики оцінки діяльності волосних посадовців, функціонування волосного управління на Правобережній Україні другої половини ХІХ ‒ початку ХХ ст., яку автор тлумачить як відносини з адміністративними установами повітового та губернського рівня та взаємодію з сільськими громадами.
У дисертації простежено процес підготовки та реалізації на практиці положень про створення на Правобережжі мережі волостей. На думку автора, у цьому контексті Велика реформа 1861 р. була покликана ствердити ефективну систему комунікації між владою та селянськими громадами. Однією з основних функцій волостей став збір податків і викупних платежів, тобто першочерговим завданням було забезпечення фіскальних інтересів держави. Однак налагодити досконалу систему так і не вдалося.
Головними розпорядчим органом волості був волосний схід. Мова йде про представницький орган, до якого входили по одному виборному селянину (домогосподареві) від десяти дворів. Доведено, що на практиці більшість його функцій виявилися фіктивними. Чисельність одного середньостатистичного сходу сягала кількасот осіб і жодне волосне правління не могло вмістити таку кількість людей, тому зібрання часто відбувалися без належного організаційного супроводу. Нерідко вирішальну роль мали місцеві “крикуни”, які відстоювали інтереси зацікавлених впливових осіб: куркулів та мироїдів. Перевірити витрати чи переглянути рішення сходу виглядало малоймовірним, оскільки це могли зробити лише писемні селяни, яких було дуже мало. Фактично рішення приймали чиновники волосного правління ‒ виконавчого органу волості, що було порушенням чинного законодавства.
Досліджено діяльність волосного суду, який був становим судовим органом і його функції поширювалися виключно на селяни. Встановлено, що ця тема найбільше привертала увагу науковців, тому є однією з найбільш досліджених в історіографії, зокрема селянознавстві. В адміністративних межах Правобережної України мали місце більшість загальноімперських порядків і тенденцій, проте були й регіональні особливості. Передусім це відсутність посади земських начальників (запровадженої 1889 р.), які мали великі повноваження в області судочинства; іншими словами, інститут мирових посередників проіснував у Південно-Західному краю до 1917 р. Доведено, що через неграмотність волосних суддів, рішення часто виносили волосний писар чи волосний старшина, що з погляду законодавства вважалося неприпустимим. Додавало корупційної складової і специфічне трактування звичаєвого права, яке лишалося основою судових рішень. Зрештою, селяни ставилися з недовірою до “свого” суду, принагідно уникали користуватися його послугами.
В аналізі/синтезі статусу й повноважень волосних посадовців основний акцент дослідження зосереджено на двох, по суті ключових посадовцях волості, а саме волосному старшині та волосному писареві. Інші виборні й призначувані урядовці мали або набагато менший уплив, або їхня діяльність узагалі не позначалися на життєдіяльності волості. Вибори волосного старшини часто супроводжувалися підкупами та могоричами. Водночас однією з важливих вимог до посадовців із боку селян була, як не дивно, інертність. Тобто чим менше волосний старшина втручався в їхні повсякденні справи та закривав очі на дрібні правопорушення, тим більшу підтримку він мав. Самі ж селян нерідко уникали обрання на посади.
Окрему увагу в дисертації приділено впливу “польського” чинника на механізм ротації волосних урядовців у межах правобережних губерній. У перші пореформені десятиліття він був доволі потужним, потребував чимало зусиль із боку російської адміністрації аби, зрештою, русифікувати чиновницький корпус регіону. Власне це та недостатнь кількість російських поміщиків які могли б обійняти посаду земського начальника були причинами збереження посади мирових посередників після 1889 р. на українському.
Охарактеризовано та доведено непересічну роль волосного писаря в структурі волосного правління та соціальному життєпросторі пореформеного села. Відповідно до законодавства, волосний писар мав дуже вузькі повноваження, по суті повинен був виконувати суто бюрократичну роботу. Однак насправді він відігравав значно більшу, якщо не вирішальну функцію. У соціальній структурі тогочасного селянського (сільського) середовища волосний писар займав певним чином парадоксальну нішу, бо, з одного боку, фактично сприймався як чужий, кооптований не зі стану тутешніх селян представник “всесильного” чиновницького державного апарату, з другого, решту посадовців вважали його найнижчою ланкою всієї бюрократичної системи, тому також ставилися до нього зверхньо.
У дисертації розглянуто механізм взаємодії волосного правління з органами влади та сільськими громадами. Проведений аналіз дав підстави констатувати: фактично волості були найнижчою ланкою в бюрократичній машині імперської держави, а тому практично не існувало відомства, яке не надсилало б розпоряджень до волосних правлінь. Для прикладу саме через цю мережу адміністративно-територіального управління збирали більшість статистичної інформації.
Докладно досліджено роль волосних посадовців і волосних правлінь у вирішенні нагальних та довгострокових соціальних проблем на волосному рівні. До їхньої компетенції належали заходи з утримання інфраструктури. Для забезпечення продовольством у неврожайні роки, існували хлібні запасні магазини, пізніше переведені в грошовий еквівалент. З волосного бюджету виділялися кошти на утримання деяких типів навчальних закладів, медичних установ. Однією з причин низької ефективності волосних інституцій автор вважає усе ту ж громадську бездіяльність селян, які намагалися повсюдно економити на таких потребах. Загалом же більша частина волосних бюджетів ішла на утримання адміністрації.
У прикінцевих висновках викладено основні узагальнення проведеного аналізу, запропоновано нові оцінки діяльності волосних інституцій, які ґрунтовані на широкій історіографічній базі, матеріалах архівних фондів, деяких із яких уперше введених до наукового обігу. Визначено спільні та відмінні риси в діяльності волостей і волосних чиновників Правобережжя в контексті порівняння їх із посадовцями Лівобережжя та Півдня України. Робочою гіпотезою, яку запропонував і обґрунтував автор, є наукове припущення, що волосна система не була елементом самоврядування, самобутнього селянського народовладдя в класичному значенні, це був процес створення бюрократичного органу який мав би управляти сільськими громадами та бути найнижчою ланкою державної бюрократичної машини. Волосні правління виконували на місцях багато адміністративних функцій, але утримувалися лише за рахунок селян, здебільшого флегматичних і малорухливих у громадсько-політичному житті. Водночас створення волосних інституцій в певній мірі було спробою внести елементи модерну в традиційний селянський соціум.
Виважене й резонне осмислення зібраної в дисертаційному дослідженні інформації дало змогу сформулювати деякі практичні рекомендації щодо проведення в сучасній Україні децентралізації та реформування органів селянського (громадського) самоврядування. Особливу увагу варто звернути на межі волостей. Об’єднання населених пунктів навколо волосних центрів із часом активізувало розвиток інфраструктури. У такий спосіб волосні центри поступово перетворювалися в містечка чи просто великі села, які мали визначальний вплив на життєдіяльність мікрорегіонів. Тому в контексті сучасних процесів зі створення об’єднаних територіальних громад варто врахувати досвід цієї моделі, а колишні волосні центри можуть повернути собі роль адміністративних центрів. Адже волості, незважаючи на недоліки, яким так багато місця приділено в пропонованому дослідженні, виявилися достатньо стійкими утвореннями й фактично єдиними постійно діючими органами влади в умовах революційних потрясінь.
Ключові слова: волость, волосне управління, селянське самоврядування, волосний схід, волосне правління, волосний старшина, волосний писар, волосний суд, Правобережжя, мировий посередник.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.