Кирило Каштанов » Протистояння США та СРСР на Близькому Сході (1953-1964 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Протистояння США та СРСР на Близькому Сході (1953-1964 рр.)

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 12.10.2019
Твір змінено: 12.10.2019
Завантажити: pdf див. (1,9 МБ)
Опис: 2
АНОТАЦІЯ
Каштанов К. А. Протистояння США та СРСР на Близькому Сході
(1953-1964 рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Харківський національний
університет імені В. Н. Каразіна; Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, Чернівці, 2019.
Дисертацію присвячено проблемі радянсько-американського
протистояння на Близькому Сході на апогеї холодної війни. Цей регіон
завжди відносився до сфери пильної уваги провідних світових держав.
Довгий час на землях Леванту і Перської затоки головна роль належала
європейським державам. Однак після Другої світової війни, у 1950-1960-
х рр., Південно-Західна Азія поступово стає одним з центрів протистояння
США і СРСР, «третім фронтом» холодної війни між ними, що відіграв не
останню роль в її остаточному результаті. Боротьба за домінування на
Близькому Сході триває й понині, і в ній знову зіткнулися колишні
суперники – Сполучені Штати Америки і правонаступниця Радянського
Союзу Російська Федерація, переслідуючи свої давні стратегічні цілі. Наше
дослідження, розкриваючи підґрунтя біполярного протистояння, може
допомогти краще зрозуміти витоки конфлікту й вірогідні механізми
врегулювання ситуації.
У науковому плані робота буде цікавою через недостатню вивченість
радянсько-американської взаємодії в цьому «нафтовому резервуарі» планети,
що істотно впливав як на зовнішню політику наддержав, так і на ситуацію в
світі.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у введенні до наукового
обігу нових історичних джерел – документів з Державного архіву Російської
Федерації, Архіву зовнішньої політики РФ, Російського державного архіву
новітньої історії, Російського державного архіву соціально-політичної історії, 3
нещодавно розсекречених, відповідно до Закону про свободу інформації,
документів ЦРУ тощо. На їх основі вперше досліджені еволюція образу
арабських режимів в сприйнятті Вашингтону та Москви; позиція Кремля в
ідеологічних тертях з ОАР наприкінці 1950-х рр.; економічні та ідеологічні
відносини СРСР з новим іракським керівництвом, що прийшло до влади
внаслідок липневої революції 1958 р.; культурна політика Радянського
Союзу в ОАР другої половини 1950-х – першої половини 1960-х рр.;
особливості поставок озброєнь арабським державам Близького Сходу.
В цілому, автором зроблена спроба висвітлити різні сторони політики
наддержав на Близькому Сході, поверхово розглянуті у науковій літературі.
Крім того, поставлений ракурс проблеми, а саме – протистояння Вашингтону
і Москви на Близькому Сході в період президентства Д. Ейзенхауера і
Дж. Ф. Кеннеді в США та лідерства М. С. Хрущова в СРСР не часто
зустрічається в історіографії.
Викладені в роботі наукові положення і висновки зроблені дисертантом
особисто на основі всебічного ґрунтовного аналізу відомчих документів
СРСР та США, статистично-довідкової документації, періодичних видань,
мемуарної літератури, аналізу історіографії питання. Вони є достовірними та
науково обґрунтованими, оскільки спираються на дослідження, здійснене на
базі різних теорій міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, конструктивізм
тощо).
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості
використання матеріалів дисертації для подальшого наукового вивчення
політики США і СРСР на Близькому Сході, історії зовнішньої політики країн
Південно-Західної Азії, створенні комплексних досліджень, присвячених
міжнародним відносинам у другій половині ХХ століття тощо. Фактичні дані
та висновки можуть бути використані при підготовці спеціальних курсів з
новітньої історії країн Азії та Африки, зовнішньої політики США та СРСР,
історії міжнародних відносин, політології, конфліктології. 4
В ході роботи ми спробували визначити стратегічні курси Радянського
Союзу і Сполучених Штатів станом на 1953 р., розглянути основні методи та
вектори застосування сили Кремля і Білого дому в регіоні, розкрити
ідеологічне обґрунтування проведеної політики з боку СРСР та США,
висвітлити пошук союзників в районі Леванту і Перської затоки й
простежити еволюцію підходів зовнішньої політики наддержав на Близькому
Сході, виділивши її етапи.
Розглядаючи в ретроспективі радянсько-американське змагання за
союзників в регіоні, треба мати на увазі, що, по суті, воно йшло за держави з
різною соціально-економічною та політичною моделлю – відмінною як від
радянської, так і американської. Так, союз СРСР з Ізраїлем був приречений
на невдачу з самого початку через демократизм єврейської держави. Тому,
незважаючи на багато в чому соціалістичний характер ізраїльської економіки
в 40-60-х рр. ХХ ст., Тель-Авів практично відразу зорієнтувався на
Вашингтон. У республіканській адміністрації Д. Ейзенхауера знали про ліві
тенденції в політиці і економіці Ізраїлю, відчуваючи спочатку певну недовіру
до кабінету Д. Бен-Гуріона. Навіть в середині 1950-х рр., з огляду на
охолодження американо-ізраїльських відносин у зв'язку із Суецькою кризою,
ситуація й близько не дійшло до розриву, на відміну від випадку з
Радянським Союзом. З 1958 р. американо-ізраїльська співпраця тільки
зростала, перетворившись у 1960-х рр. на стратегічний альянс двох
демократичних держав.
На противагу Сполученим Штатам, Радянський Союз, не зумівши
створити з Ізраїлю власний плацдарм у Південно-Західній Азії, свою увагу
сфокусував на арабському світі. Спочатку Москва скептично ставилася до
націоналістичних сил, які захопили владу в Каїрі та Дамаску. Однак із
зростанням в політиці останніх практики «соціалістичних експериментів», а
також входженням у все більшу конфронтацію із Заходом зростала і
радянська симпатія до них. Для пояснення цього феномену була взята на
озброєння теорія «соціалістичної орієнтації» з метою класифікації держав 5
«третього світу», котрі стали на своєрідний «третій шлях» розвитку, що
пролягав десь посередині між євроатлантичним співтовариством і
комуністичним табором. Водночас у радянського керівництва не могли
виникнути передумови для зміни ставлення до монархічних режимів, які
зберігали консервативні порядки.
Окрім «соціалістичної орієнтації», Кремлю явно імпонував
авторитаризм арабських режимів на противагу «буржуазній» ізраїльській
демократії, що асоціювалася в Москві із західним впливом. І процедурно, і
психологічно «мати справу» СРСР було зручніше з Іраком або Єменом, які
мали схожу політичну систему, а не з Ізраїлем з його поділом влади,
системою стримувань і противаг, що приваблювало, в свою чергу, США.
Однак при цьому слід пам'ятати – «третій світ» та країни Близького Сходу,
зокрема, були самостійними гравцями міжнародного життя, зі своїми
внутрішніми конфліктами, часто вельми слабо пов'язаними із загальним
перебігом холодної війни.
В роботі доводиться, що під час найсерйозніших міжнародних криз на
Близькому Сході наддержави де-факто виступали зі схожих позицій. Так, в
часи Суецької кризи Вашингтон і Москва об'єдналися проти потрійної
агресії, змусивши Велику Британію (а разом з нею Францію з Ізраїлем)
відступити і залишити черговий кластер позицій. Незважаючи на розбіжність
орієнтирів після Суеца, під час сирійської кризи 1957 р., а також
широкомасштабної 1958 р., наддержави знову продемонстрували курс на
мирне, дипломатичне врегулювання конфліктів: в ООН вкотре була зайнята
фактично спільна позиція. Напевно, ніде більше, як на Близькому Сході у 50-
60-х рр. ХХ століття, не було такої кількості збігів інтересів і прикладів
співпраці між наддержавами. І Сполучені Штати, і Радянський Союз явно
намагалися уникнути прямого зіткнення, досить чітко розмежовуючи сфери
впливу в Східному Середземномор'ї, що утворилися внаслідок внутрішніх
процесів в країнах та відповідного вибору місцевих еліт. У 1953-1964 рр. відбулося остаточне втягування Близького Сходу в
холодну війну, його поляризація. Всі країни Південно-Західної Азії були
змушені в кінцевому підсумку зробити вибір, на чиєму вони боці в цьому
протистоянні. Однак у порівнянні з іншими регіонами планети розмежування
торкнулося Близького Сходу досить пізно й розтягнулося за часом. Значна
кількість держав позиціонувала себе прихильниками «третьої сили»,
офіційно заявляючи про свою неналежність до жодного з ворогуючих
військово-політичних блоків і активно беручи участь в Русі Неприєднання.
Але це зовсім не заважало їм отримувати фінансову, технічну, а часто-густо
військову й кадрову допомогу то від ліберально-демократичного, то від
соціалістичного табору, а іноді й від обох відразу; більше того, навіть
розміщувати їх війська на своїй території.
До середини 1960-х рр. намітився корінний міжнародно-політичний
злам на Близькому Сході. Після 1964 р. починається низка поступових, але
все швидших подій, що мали неозворотній характер й призвели до
Шестиденної війни 1967 р., яка докорінно змінила розклад сил в регіоні.
Ключові слова: Близький Схід, СРСР, США, Москва, Вашингтон,
Ізраїль, арабський світ, Суецька криза.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.