Наталя Кащук

Кащук Наталія Омелянівна (1937-1991) — поетеса, письменниця, редактор, журналіст, перекладач.

Народилася 1937 року в Слов'янську, Донецької, тоді Сталінської області. Батько, Омелян Павлович Кащук був родом з Черкащини, з с.Добра. Крім Наталі в родині було ще двоє дітей – Леся та Юрій.

У 1942 році під час радянсько-німецької війни, рятуючись від голоду, матір, Галина Олександрівна,  переїхала з дітьми до своєї мачухи, Ольги Костянтинівни Залевської, яка мешкала у Кам'янці-Подільському. Там родина  й залишилася. Батько Наталії в окупації був заарештований німцями, потрапив до  німецького концтабору, звідки  зміг втекти, помер у 1944 році . Матері довелося піднімати дітей самотужки.  Галина Олександрівна працювала на метеостанції, хоча за фахом була педагогом, закінчила Інститут народної освіти.

На поетичний розвиток Наталі великий вплив мали  керівник історичного гуртка у м.Кам'янець-Подільський  Т.А.Сис, класний керівник  М.Я.Боєва,  вчитель історії М.І Дудников, а особливо Є.М Гінзбург, доцент Кам'янець –Подільського педінституту, яка стала для неї "духовною матір'ю". В старших класах Наталія була прийнята до  міського літературного гуртка, керівником якого була Є.М.Гінзбург.

У 1954 році закінчила школу з золотою медаллю. Мала намір  вступити до Московського або Київського університету, але відмовилась від цієї думки.  Є.М.Гінзбург порадила здібній дівчині поїхати на навчання до Чернівців. Так у 1954 році Наталія Кащук стала студенткою Чернівецького університету. Почала друкуватися у газеті Радянська Буковина. Вчилася разом з  С.Будним, А. Добрянським. У 1955 на літературному  вечорі за участю Платона Воронька читала свій вірш "Леся Українка", потім познайомилася з поетом особисто. Поетеса вважала П.Воронька своїм літературним "хрещеним батьком" .

Вже в студентські роки Наталя мала проблеми з серцем,  після перенесеної ангіни вони загострились. Страждала від ревмокардиту.

З вересня 1956 року перевелась на навчання до Київського університету, де стала учасницею університетської літстудії. Старостою студії був В.Симоненко, з яким у поетеси склалися дружні стосунки.Завдяки студії познайомилася   з М.Сомом , Б.Олійником ,В.Діденком, В.Коломійцем, М.Ткачем, Т.Коломієць та іншими представниками тодішньої української літературної молоді .

Також разом з Л.Татаренко, М.Сіренком та іншими відвідувала літературну студію при київському видавництві "Молодь". Керівником студії був Д.Білоус, який зробив великий внесок у формування молодих талантів.

У цей час творчість Н.Кащук схвально оцінив Платон Воронько та посприяв друку її поезій у журналі Дніпро.  Павло Тичина зробив докладний аналіз  вірша Н.Кащук "Визволитель". За спогадами М.Сома "її-дивовижно вродливу  і мудру – любили наші корифеї : Павло Тичина, Максим Рильський, Олесь Гончар, Платон Воронько ...ні в житті ні в творчості вона не піддалася русифікації"

У лютому 1957 року у "Київській правді" надруковано новелу Н.Кащук "Мужність".

Також у 1957 році Наталія Кащук стає членом бюро у вид-ві Молодість, де влаштовує зустрічі з молодими поетами, письменниками. Саме Наталія запрошує до Києва свого давнього знайомого Степана Будного. У Києві молодий поет читає свої вірші перед літстудійцями "Молоді", його поезію високо оцінює П.Тичина і рекомендує до видання. Після повернення додому поет важко захворів і невдовзі помер. Саме Наталія Кащук посприяла посмертному виходу друком збірки поета "Людина до сонця йде" і збереженню пам'яті про С.Будного.

У 1958 році стала літконсультантом видавництва "Молодь", пізніше працювала у редакціях сучасної української літератури та поезії й драматургії.

Після закінчення університету працювала редактором у Держлітвидаві, вид-ві Дніпро.

Несподіванно для всіх виїхала в Кривий Ріг, де працювала у бригаді Миколи Коцюби муляром та бетонницею на будівництві Криворожсталі. На основі вражень згодом написала роман "Рудана".

У 1960 році вийшла заміж за комсомольського секретаря тресту В.Кононенка. Після загострення ревмокардиту,  повернулася до Києва, де замешкала разом з чоловіком. У 1961 році народила сина Віталія.

У 1961 році виходить збірка поезій С.Будного з передмовою Наталії.

Після повернення з будови та лікування працювала у Політвидаві, потім – у журналі Україна, у відділі літератури, кореспондентом.

У 1968 році написала вірш "Кирилівський собор" на підтримку О.Гончара, якого в той час цькували за роман "Собор".

У 1969 році перенесла операцію  у зв'язку з стенозом клапанів серця. В інститут серця під кер. знаменитого Амосова змогла потрапити  за сприяння хірурга і в майбутньому письменника Ю.Фурманова, з дружиною якого Іриною Розум Наталія працювала у вид-ві Україна. Цю подію Наталія Кащук описала в повісті "Операція на серці". В приватних листах згадує "жахливу нужду і бідність, печерні умови санітарії" радянських лікарень.

Сприяла друку книги В.Симоненка "Тиша й грім", його прийому до СПУ, першим публікаціям поетів Галини Гордасевич, Віктора Кушніра, Степана Пушика, Леоніда Закордонця, Богдана Стельмаха та інших. Заприятелювала і 20 років підтримувала переписку з талановитою  поетесою Ганною Світличною, яка майже все життя була прикута до інвалідного візка.

У 70-х роках створила радіопередачу про поезію П.Тичини (плівка не зберіглася), також на радіо виходили передачі з її нарисами  про українську мову, українські пісні, видатних людей. Товаришувала з редакторкою Республіканського радіо Ніною  Бойко(с.338)

У 1977 році перенесла 2-гу операцію на серці.

Просто в лікарні відредагувала, в подальшому сприяла виходу друком першої повісті Юрія Фурманова "Трансплантація".(379) Часто схвальні рецензії Н.Кащук допомагали надрукувати твір, як це, наприклад, сталося з книжкою "Канадські зустрічі" Б.Мельничука, в якій автор описував своє знайомство з українцями-емігрантами в Канаді.

Знала англійську, польську, вірменську, болгарську та інші мови, займалася літературними перекладами. Посітила різні республіки тодішнього СРСР, бувала за кордоном.

Захоплювалася  вишивкою, малюванням, добре співала.

У своїх листах, нарисах та споминах залишила згадки та характеристики П.Воронька, М.Рильського, Д.Павличка та інших, критику звичаїв, які царювали у Спілці письменників України. У листах до Є.М.Гінзбург поетеса пише про трагічність доль українських  "визначних митців", як їх іменували в радянській пресі – Рильського,Тичини, Сосюри та інших, які всього бояться, "навіть власної тіні", ходять по владних кабінетах, переконуючи, що в них на думці немає нічого забороненого. З цього ряду виділяє тільки Дмитра Павличка за його мужність.

 В коло знайомих Наталії Омелянівни крім поетів, письменників також входили  артисти, співаки – Д.Гнатюк, Н.Матвієнко, А.Мокренко, І.Миколайчук, скульптори А.Німенко, Г.Кальченко, поетеса, музикантка С.Майданська.

Померла у липні 1991 року після 3-ї операції на серці.