Катерина Каруник » Юрій Шевельов як дослідник української мови
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Юрій Шевельов як дослідник української мови

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 16.06.2019
Твір змінено: 16.06.2019
Завантажити: pdf див. (1,4 МБ)
Опис: Каруник К. Д. Юрій Шевельов як дослідник української мови – кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 «Українська мова». Харківський національний педагогічний
університет імені Г. С. Сковороди, 2019.
Дисертація є першою комплексною студією мовознавчого доробку
українського науковця-емігранта Юрія Шевельова, чиї праці з питань сучасної
української літературної мови та історії української мови й її діалектів є поважним
здобутком світової та вітчизняної україністики.
Дослідження спирається на 110 праць (монографії, оригінальні розвідки й
рецензії українською, російською, англійською, німецькою, французькою та
чеською мовами, їх наявні переклади), та 3 рукописи Ю. Шевельова з лінгвістичної
царини; залучено також матеріали з епістолярної спадщини науковця (як
опубліковані, так і архівні) та спогади. Решта джерел – рецензії на монографії
Ю. Шевельова, праці його попередників і сучасників, аналітичні розвідки,
присвячені лінгвістичному доробку науковця, газетні хроніка. У ході добирання й
упорядкування джерел знайдено й додано до бібліографії науковця 21 позицію
з невідомих досі публікацій мовознавчої тематики.
Методологічно дисертація спирається головно на теоретичні та практичні
настанови у дослідженні історії мовознавства, вироблені західноєвропейською
наукою. У дисертації використано оповідний підхід, що є провідним у працях
з історії мовознавства. Оповідний підхід передбачає такі обов’язкові етапи, як
добирання й упорядкування матеріалу та джерел, хронологізацію, реконструкцію,
інтерпретацію та відтворення контексту. У роботі лінгвоісторіографічне
дослідження зосереджене на персоналії Юрія Шевельова та на його мовознавчому
доробку; це є заснована на реконструкції історіографічна оповідь, що висвітлює
особливості формування, самовдосконалення та поступування Ю. Шевельова як
фахового мовознавця. 3 
 
Внаслідок опрацювання біо- та бібліографічних матеріалів, наукових праць,
епістолярію та спогадів Ю. Шевельова, складено періодизацію його наукового
шляху, який проходив через етапи наукового учнівства (1934–1941 рр.),
невизначеності (1941–1949 рр.), самовдосконалення (1950–1952 рр.), зрілості (1953–
1981 рр.) та підбиття підсумків (1982–2002 рр). До першої фази належать його
розвідки з лінгвостилістики та дескриптивної граматики української мови.
Дослідницька робота у цих двох ділянках дала мовознавцеві поважний ґрунт для
дальших студій над історією мови. На другому етапі своєї наукової діяльності він
заходжується коло питань синтаксису, історії української літературної мови, а також
береться за висвітлення мовної політики в Радянській Україні. У період
самовдосконалення дослідник розширює сферу своїх наукових зацікавлень
фонологічними і славістичними студіями, вивченням спадщини своїх попередників
– українських діалектологів та істориків мови (К. Михальчука, В. Ганцова,
О. Курило). На етапі зрілості Ю. Шевельов виробляє й утверджує власну
методологію, теоретично обґрунтовує засади в ділянці історії мови, практично
застосовує ці свої настанови в роботах із історії слов’янських діалектів і мов,
зокрема й української.
Доробок Ю. Шевельова як дослідника української мови поділено на три
окремі основні сфери: сучасна українська літературна мова, історична фонологія як
частина історичної діалектології, та історія української літературної мови.
Вислідом праці Ю. Шевельова в ділянці лінгвостилістики та граматикарства
став його «Нарис сучасної української літературної мови» (1951) – ґрунтовний опис
мовної системи, що спирається, з одного боку, на засади структуралістської методи
та, з другого боку, на нормативні праці 1920-х рр. Проте в трактуванні норми автор
не повторював приписів своїх попередників, а шукав орієнтирів у живих явищах
і тенденціях самої мови. Ці тенденції мовознавець відстежував на багатому
матеріалі української літератури, з урахуванням усіх варіантів літературної мови:
східноукраїнського / радянського, західноукраїнського, діаспорного. Такий підхід до
трактування норми Ю. Шевельов застосував також у книзі «The Syntax of Modern
Literary Ukrainian: The Simple Sentence» (1963). Далеко пізніше, в 1990-х рр., 4 
 
у дискусії щодо правописних питань мовознавець наполягатиме на тому, що за
міродайний критерій мають правити наявні в мові тенденції.
Синтаксичні студії Ю. Шевельова присвячено аналізу простих речень. Розділ
його авторства про синтаксис простого речення, уміщений у другому томі «Курсу
сучасної української літературної мови» (1951), заслужено вважався
найґрунтовнішим дослідженням, на якому зросли декілька поколінь українських
філологів. Пізніша й досконаліша англомовна версія (1963) залишається
маловідомою у вітчизняному мовознавстві. У ній науковець тримався тих самих
засад, що й у своєму «Нарисі сучасної української літературної мови», послідовно
відсіюючи тлумачення психологічного штибу.
Новим словом була його книга «До генези називного речення» (1947), у якій
дослідник синтезував попередній досвід слов’янських і західноєвропейських
синтаксистів та на широкому ілюстративному матеріалі з’ясував походження й
особливості функціонування називних речень в українській мові. Ця розвідка, а
також його «Нарис сучасної української літературної мови» отримали друге життя в
незалежній Україні після їх передруку 2012 р.
Упродовж 1960-х – 1980-х рр. дослідник безперервно стежив за тенденціями,
штучно заведеними в українській мові тодішніми нормалізаторами. Він виявив
декілька провідних принципів радянського корпусного планування щодо
української мови, зокрема на лексичному, граматичному та фонологічному рівнях.
У своїх розвідках на теми мовної політики Ю. Шевельов виклав три зовсім нові
тези: 1) про зміну діалектної бази української літературної мови з центрально-
наддніпрянських говірок із домішкою південно-західних на східні масиви південно-
східного наріччя; 2) про зміну типологічної структури української мови (з мішано-
діалектної на мішано-мовну) шляхом корпусного її перепланування; 3) про
рівнобіжне існування в українському словнику скалькованих російських одиниць
і питомих українських відповідників, що наділені відмінними значеннями, внаслідок
чого постали численні синоніми в лексиці та паралельні варіанти у фразеології
й синтаксисі. 5 
 
У галузі історії української мови Ю. Шевельов здійснив декілька принципових
відкриттів. Його арґументоване спростування теорії «спільної колиски»
східнослов’янських мов і визначення генетичної спорідненості українських
діалектів безпосередньо з праслов’янською мовою уже більше-менше відомі й
поступово ширяться у вітчизняному мовознавстві. У своїй монографії «Problems in
the Formation of Belorussian» (1953) науковець дійшов цікавих висновків про
діалектний розподіл і дальше перегрупування східнослов’янських наріч, із котрого й
постали три східнослов’янські мови.
Від середини 1950-х рр. науковець тримався чіткого поділу історії мови на
історичну діалектологію та історію літературної мови. Він визначив предмет,
специфічні джерела та методологію кожної з двох дисциплін. Предметом історичної
діалектології є звукові, морфологічні, синтаксичні, лексичні та семантичні зміни
в межах одиниці, називаної діалектом. До джерел історичної діалектології
Ю. Шевельов зараховував дані діалектів, писані пам’ятки, дані котериторіальних
мов, етимологічні й ономастичні дані. У свою чергу історія літературної мови має до
діла з мовою письменства, що співвідноситься з літературними стилями й жанрами
різних епох. Вона також вивчає вироблення, впорядкування, структурування мовних
жанрів у межах історично видозмінюваних стилів, динаміку переходу одного стилю
в інший; зовнішні й позамовні впливи. До компетенції цієї ж науки належать
і питання про виникнення й функціонування фонетичних і морфологічних варіантів
у літературній мові.
Праці Ю. Шевельова з історичної фонології належать за цим поділом до
царини історичної діалектології. Мовознавець розглядав мову як систему діалектів у
їх історичній тяглості, а зміни у фонологічній системі – як зумовлені тенденцією
балансування. Цікавим із цього погляду є його трактування фонеми, що її він волів
розглядати суто функційно, структурно – як звуковий тип мінливої
мовної/діалектної системи зі смислорозрізнювальними властивостями. Аналіз студій
Ю. Шевельова з історичної фонології, у яких поняття фонеми є центральним,
дозволив скориґувати авторське визначення цього терміна. Хоча дослідник
цілеспрямовано намагався обминути психологічний аспект у визначені фонеми, 6 
 
робота з писемними пам’ятками спонукала автора до численних мимовільних
психологічних окреслень. У своєму розумінні й застосуванні поняття фонема
Ю. Шевельов наближається до К. Михальчука. Чимало практичних і
методологічних знахідок він почерпнув зі спадщини вітчизняних діалектологів
К. Михальчука, В. Ганцова та О. Курило. Спираючись на їхній досвід і синтезуючи
його з власним баченням, Ю. Шевельов прийшов до свідомого синтезування
синхронії з діахронією.
В історії літературних мови Ю. Шевельов розглядав мовні явища та їх
видозміни на рівні окремих жанрів, притаманних тому чи тому історичному стилеві.
У декількох розвідках і в книзі «Історична фонологія української мови» (1979)
науковець запропонував свій виклад історії української літературної мови з увагою
на жанровий розподіл від часів Київської Русі до вироблення української
літературної мови на своїй діалектній основі в добу романтизму.  У 1980 р.
Ю. Шевельов дав свою періодизацію історії літературних мов на українських
теренах. Він також звертав увагу на періодичний занепад утверджуваної традиції,
з чого зробив висновок про відмінний характер історії української літературної мови
та історії діалектів. На його переконання, ця відмінність полягає в тому, що діалекти
мають тяглу й безперервну історію, тоді як літературні мови чергувалися й
перерозподілялися, а заведені традиції занепадали й обривалися.
Ю. Шевельов іще від початку 1940-х рр. розробляв концепцію полідіалектного
характеру української літературної мови. Спочатку він показав уплив
західноукраїнського варіанту на всеукраїнський мовний стандарт. Дещо згодом
дослідник підкреслюватиме й роль північного наріччя в виробленні літературної
мови. Свою ідею полідіалектності літературної мови лінгвіст окреслив
словосполукою «діалектна многоосновність». У 1966 р. мовознавець запропонував
типологічну класифікацію літературних мов за якою українська літературна мова
визначається як мішанодіалектна, з перериваною писемною традицією, зі
зміщуваним культурно-економічним центром, сформована в добу романтизму. Тоді
ж таки науковець висунув теорію про «фольклорне койне», з якого виформувалася
українська літературна мова. Головним складником цього койне Ю. Шевельов  
уважав пісенний фольклор, у якому відбулося вдале діалектне синтезування, що
знайшло своє продовження в ліричних жанрах романтичної доби. Саме «фольклорне
койне», формоване впродовж XVIII ст., й заклало підмурок наддніпрянського
варіанту української літературної мови. Тим часом в основу західноукраїнського
варіанту лягло міське койне, що його Ю. Шевельов окреслював як «галицьке
койне», «львівське койне» або «галицько-буковинське койне», синтезоване
переважно з наддністрянських говірок і значних чужомовних домішок.
У дисертації вперше здійснено всебічний аналіз лінгвістичних поглядів
Ю. Шевельова, з’ясовано його методологічні підходи до вивчення історії мови,
запропоновано концептуалізацію й узагальнення його засадничих теорій. Здобуті в
цій дисертації результати модифікують дотеперішнє знання про Ю. Шевельова як
мовознавця й дослідника української мови, зокрема в ділянці історії мови. У студії
висвітлено головні методологічні засади, яких тримався науковець, узагальнено й
вияскравлено його концепції, простежено еволюцію його поглядів.
Одержані результати можуть бути використані у викладанні курсів історії
мовознавства, історії української літературної мови, історичної діалектології,
типології слов’янських мов, фонетики й фонології, історії українського правопису,
синтаксису, історії радянської мовної політики, лінгвостилістики, та в різних
формах культурно-просвітницької діяльності.
Ключові слова: Ю. Шевельов, лінгвістична історіографія, історія
українського мовознавства, синтаксис, мовна політика, історична діалектологія,
історична фонологія, історія української літературної мови.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Шевельов Юрій
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.