Костянтин Івангородський » Етнічна історія східних слов’ян домонгольської доби у сучасних українській, російській і білоруській історіографіях
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Етнічна історія східних слов’ян домонгольської доби у сучасних українській, російській і білоруській історіографіях

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 13.09.2019
Твір змінено: 13.09.2019
Завантажити: pdf див. (2,5 МБ)
Опис: Івангородський К. В. Етнічна історія східних слов’ян домонгольської доби
у сучасних українській, російській і білоруській історіографіях. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора історичних наук за спеціальністю
07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. –
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Черкаси,
2019.

У дисертації проаналізовано сучасні історіографічні дискурси України,
Росії та Білорусі, присвячені етнічній історії спільнот східних слов’ян
домонгольської доби. Саме науковий аналіз цієї проблематики має неабияке
значення на тлі її відчутної заідеологізованості та політичної ангажованості, а
також, з урахуванням відсутності такого історіографічного дослідження (тим
більше ґрунтованого на широкому компаративному підході) дотепер. Нами
встановлено, що до сьогодні в усіх названих історіографіях домінують моделі
етнічної історії слов’ян, сконструйовані ще в радянський час.
З’ясовано стан наукової розробки теми, її фактологічні пріоритети,
сформовано репрезентативну джерельну базу, опрацьовано концептуальні та
методологічні засади дослідження, визначено теоретичну специфіку
проведення етноісторичних реконструкцій, з урахуванням основних тенденцій
розвитку сучасної етнологічної науки.
Охарактеризовано джерелознавчі підходи в новітніх українській,
білоруській і російській історіографіях, а також простежено потенціал
відповідної верифікації джерел істориками в ході дослідження ними
«східнослов’янської» етнічної історії. Окреслені теоретично-методологічні
моделі та труднощі їхнього застосування у конкретних етноісторичних
реконструкціях щодо східнослов’янських спільнот, пропонованих сучасними
дослідниками, переконали нас у нагальній необхідності кардинального
вдосконалення цього сегменту всієї пострадянської гуманітаристики. 3
Детальний аналіз наявних джерел, а також окреслення недосконалих
аспектів у теорії, методології й термінології, які залучаються до вирішення цієї
проблеми, дозволив глибше розкрити сутність новітніх концепцій етнічної
історії спільнот східних слов’ян, запропонованих сучасними українськими,
білоруськими та російськими вченими, виділити основні дослідницькі стратегії
в цій царині, синхронно порівнюючи розвиток відповідної історичної думки в
ареалах означених національних історіографій.
Аналіз теоретично-методологічного рівня сучасної історіографії етнічної
історії спільнот східних слов’ян засвідчив слабкий понятійно-категоріальний
апарат в цій галузі. Прагнення до кардинального поліпшення наукового
лексикону сучасними фахівцями майже не спостерігається. Досі поширеними є
поняття та категорії властиві ще історично-етнологічному розумінню ери
позитивізму. Нехтування цією проблематикою, окрім неможливості
налагодження нормального фахового діалогу поміж ученими, створюють
ілюзію вседозволеності в поняттєвій сфері, що водночас веде до появи в межах
історіографії великої кількості некоректних і беззмістовних термінів і означень.
Доволі сумбурною є, в першу чергу, етнологічна термінологія, причому як на
рівні спеціальних словникових видань, так і в межах конкретних студій.
За радянською традицією, найчастіше до теми етнічної історії спільнот
східних слов’ян у сучасних пострадянських історіографіях звертаються
археологи. Хоча в білоруському дискурсі ця проблематика висвітлюється
доволі фрагментарно та часто залежить від конкретного наукового об’єкту
дослідження того чи іншого археолога – як правило, від певної археологічної
культури, пов’язаної із етногенезом і ранньою етнічною історією
східнослов’янських спільнот. Загалом, сучасна білоруська історіографія поки
не може похвалитися якимись концептуальними здобутками у царині
реконструкції етнічної історії східних слов’ян, у тому числі й щодо власне
етногенезу білорусів.
Єдиним білоруським археологом, хто запропонував у новітній період
власну концепцію етнічної історії слов’ян, є Е. Загарульський. Однак його
схема характеризується насамперед вгадуванням, а подекуди й вигадуванням
окремих аспектів «слов’янського» етногенезу, що не додає аналізованій 4
тематиці конкретики. З-поміж сучасних білоруських істориків, жоден не
присвятив окремої уваги проблемі етнічної історії слов’ян або ж навіть
етногенезу безпосередньо білорусів. Всі ці питання розглядаються ними
побіжно або в контексті інших дослідницьких проблем, як правило, у вигляді
своєрідного тла, котре окреслюється пунктирно та не стає окремим об’єктом
спеціального дослідження. Досить популярною в білоруській історіографії є
версія щодо визначальності «балтського субстрату» в етногенезі білорусів, яка,
втім, досі не набула будь-якої наукової концептуалізації. Загалом, сучасна
білоруська гуманітаристика позначається надзвичайно низьким теоретично-
методологічним рівнем наукових студій, у яких складні етноісторичні
проблеми вирішуються переважно без верифікації джерельної бази, аналізу
історіографії проблеми та категоріального апарату. Як наслідок, відповідні
праці побудовані на штучно сконструйованих схемах, відзначаються
голослівними твердженнями, необґрунтованими припущеннями та
схоластичними спекуляціями.
Найбільш розробленою та популярною, але при цьому надзвичайно
контроверсійною, схематизованою й заангажованою, у сучасній російській
історіографії є концепція слов’янського етногенезу В. Сєдова. Суперечливі
гіпотези останнього зазнають чимало критичних зауважень і спростувань у
межах «східнослов’янських» історіографій. Не витримує критики і його
апологетичність стосовно так званої «давньоруської народності», котру вчений
прагне довести (цілком довільно) винятково на археологічних матеріалах.
Те саме можна відзначити і в студіях представників «московської» та
«петербурзької» археологічних шкіл. Відчутним недоліком їхньої діяльності є
відсутність концептуальних досліджень, із цілісним відображенням теорії
східнослов’янського етногенезу та етнічної історії. Останнє цілком властиве й
історико-етнологічним реконструкціям, пропонованих російською
гуманітаристикою. Натомість тематика етнічної історії спільнот східних
слов’ян аналізується істориками з Росії переважно фрагментарно, а найбільш
артикульованими її аспектами є так зване «варязьке питання», походження й
етимологія етноніму/політоніму «русь» і давньоруська народність. Можна
відзначити й появу деяких новаторських підходів істориків відносно 5
етноісторичної специфіки середньовічного періоду розвитку східних слов’ян.
Втім, і надалі в російському гуманітарному дискурсі домінує радянський
етноісторичний міф про існування «давньоруської народності».
Більшість версій сучасної української історіографії відносно названої
проблеми також репрезентована насамперед представниками археологічної
науки. В межах історико-етнологічних реконструкцій етнічної історії спільнот
східних слов’ян, презентованих українськими фахівцями, варто відзначити
значно помітнішу варіативність концепцій і гіпотез із означеної проблематики,
порівняно з аналогічними дискурсами в Білорусі та Росії. Хоча, як і в двох
останніх, в українському також домінуючим є «націоналізований» підхід.
Частина істориків старшої генерації продовжують дотримуватися панівної
в радянській історичній науці гіпотези про існування так званої «давньоруської
народності», з якої в післямонгольську добу виділилися українці, білоруси та
росіяни. Проте, обом таборам властиві однакові теоретично-методологічні вади,
зумовлені насамперед ігнорування етнологічної теорії, довільним
маніпулюванням і конструюванням відповідної термінології та цілковито
некритичним сприйняттям винятково примордіальної візії етногенезу та
етнічних процесів. Можна відзначити і спроби аналізувати проблему на
підставі нових методологічних принципів, що вселяє істотний історіографічний
оптимізм і дозволяє сподіватися в майбутньому на якісно інший рівень
етноісторичних реконструкцій відносно спільнот східних слов’ян.
Загалом, проблематика «слов’янської» етнічної історії, як не важко
переконатися, дотепер не втратила свого наукового (але, на жаль, й
позанаукового) значення. Проведений нами аналіз засвідчує надзвичайно
розлогу палітру дослідницьких стратегій і практик відносно реконструкції
давнього етнічного минулого як міфічного етносу «слов’ян», так і окремих
етнічних спільнот, які в історіографії іменують «східнослов’янськими».
Ключові слова: східні слов’яни, сучасна історіографія, науковий дискурс,
гуманітаристика, етноісторичні реконструкції, примордіалізм, конструктивізм,
етнічна історія, етнос, етногенез, етнічна ідентичність, археологічна культура.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.