Валерій Гребенюк » Становлення Британської колоніальної імперії в середині XVIII ст.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Становлення Британської колоніальної імперії в середині XVIII ст.

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 05.07.2018
Твір змінено: 05.07.2018
Завантажити: pdf див. (1,5 МБ)
Опис: Гребенюк В. С. Становлення Британської колоніальної імперії в
середині XVIII ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – ДЗ «Луганський національний
університет імені Тараса Шевченка», МОН України. – Старобільськ, 2018.
Дисертацію присвячено комплексному вивченню процесу формування та
реалізації колоніальної політики Лондона, яка призвела до становлення
Британської колоніальної імперії в середині XVIII ст. На основі широкого кола
джерел досліджено історичні передумови виникнення заокеанських інтересів
Великої Британії та змін політики, що їх відстоювала.
Ескалація суперництва Великої Британії та Франції за океаном у середині
XVIII ст. активізувала протистояння правлячих кіл Лондона навколо питань
розробки зовнішньополітичного й колоніального курсів країни. Оскільки з
моменту перших сутичок у Північній Америці в 1755 р. уряд очолював
прихильник традиційного зовнішньополітичного курсу концентрації на
європейському театрі протистояння герцог Ньюкасл, успішних результатів у
боротьбі за океаном досягти не вдалось. Його підхід призвів до втрати важливих
стратегічних пунктів у Середземному морі та Америці. Більше того, у результаті
низки дипломатичних помилок на континенті Велика Британія опинилась перед
обличчям сформованого широкого альянсу європейських держав. Тому в
британських правлячих колах виникло прагнення до вироблення нової стратегії
реалізації державних інтересів.
Реорганізований у 1756 р. уряд на чолі з У. Піттом перейшов до активної
колоніальної експансії за океаном. Завдяки детально розробленим планам
прем’єра і фахівців, яких він залучав, а також керівникам армії та флоту
британські володіння значно розширились.
У зв’язку з цим розкрито, що роль військової еліти у формуванні
зовнішньої та колоніальної політики Сент-Джеймського двору значно зросла,
оскільки в розв’язанні колоніального протистояння вагому роль відіграли саме
представники військових кіл під керівництвом герцога Камберленда, який згодом 3


очолив британські війська в Європі, а надалі, під час активізації експансії за
океаном, головними радниками прем’єра були саме військові від армії та флоту.
Виявлено, що підґрунтя інтересів британського істеблішменту до боротьби
за океаном визначалось не лише торговельними перевагами, про які писали
попередні дослідники, але й поглядами на своє геополітичне становище у світі,
зокрема економічні інтереси ставали складником головної мети – установлення
свого домінування в колоніальній системі європейських держав.
Охарактеризовані головні особливості британського експансіонізму у
різних частинах світу. Адже у військових операціях, що здійснювались в
атлантичному регіоні, ініціатива керівників обмежувалась переважно тактичними
ходами або незначним відхиленням від наперед розписаного сценарію кампанії,
тоді як біля західноафриканського узбережжя та в Індії ситуація була інша, бо,
незважаючи на військову підтримку метрополії, більшість експансіоністських
проектів розроблялась людьми «на місцях», серед яких найбільш видатних
результатів досягли: на р. Сенегал – комерсант Т. Каммінг, в Індії – полковник
Р. Клайв на суші й адмірал Дж. Покок на морі.
З огляду на це, простежено, що роль представників колоніальної
адміністрації «на місцях» та головнокомандувачів армій і флоту в розширенні
колоній за океаном була чималою, оскільки через значну віддаленість від
метрополії їм часто доводилось приймати визначальні рішення на свій страх і
ризик. Упевнена та активна діяльність керівників британських військ у просуванні
заокеанських меж своєї держави демонструвала їхню обізнаність у пріоритетах та
настроях політичної еліти Лондона, хоча ще далеко не кожен представник Сент-
Джеймського двору розумів сутність і ціну боротьби, що тривала.
Після численних завоювань за океаном Велика Британія поступово
оформлювалась як імперія. Лондонський уряд, спочатку на чолі з Піттом, а після
воцаріння Георга III очолюваний графом Б’ютом, намагався закріпити в договорі
з Парижем придбані території. Саме в цей час досить наочно було
продемонстровано еволюцію колоніальної доктрини Великої Британії, адже
утримання Канади як найважливішого об’єкта протистояння засвідчило, що
перспективи колоніального зростання набули першорядного політичного
значення, оскільки комерційно більш цінні вест-індські острови відійшли на

другий план. Тому боротьба за панування в різних регіонах світу, особливо за
Північну Америку, виявилась для британців важливішою за торговельне
суперництво. До того ж, поступка деяких інших завоювань заради
якнайшвидшого досягнення миру призвела до численних нападок не тільки
політичних опонентів кабінету Б’юта, але й широкої критики громадськості.
Проаналізовано, що підсумком протистояння, що вивчалось, стало не
тільки значне розширення британських колоній у Північній Америці, Вест-Індії,
Африці, Індії, а й установлення своєї домінантної позиції в колоніальній системі
європейських держав та зміна політики Лондона стосовно заокеанських володінь,
які з того часу стали відігравати визначальну роль у його зовнішньополітичних
планах. Саме це й стало головною ознакою перетворення Великої Британії разом з
її колоніальними володіннями на імперію.
Ключові слова: Велика Британія, колонії, метрополія, військово-морські
сили, Північна Америка, Вест-Індія, Індія, У. Пітт, герцог Ньюкасл, граф Б'ют.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.