Твори в двох томах. Том 1

читаємо у вступній статті, трохи багато літер але цікаво

Роман «Чорне озеро» був сприйнятий критикою і читачами надзвичайно бурхливо. В пресі з’явилося чимало статей, в яких поруч із високими оцінками таланту романіста були й серйозні критичні зауваження художникові. Заглиблюючись у життя звільнених Жовтнем від соціального й національного гніту алтайців, освоюючи для себе нову тему, письменник, як справедливо відзначала тодішня критика, допустився дещо невірного трактування взаємин між людьми різних національностей. Прорахунки в романі обумовлювалися насамперед недостатньою мистецькою зрілістю письменника і тим поспіхом, з яким писався актуальний твір. Романіст-дебютант самокритично поставився до першої публікації «Чорного озера» і запланував його творче редагування в майбутньому, тим часом знайомлячись із набутками братніх літератур, поглиблюючи свої ідейно-теоретичні знання. В новій редакції роману В. Гжицький уник згаданих помилок; удосконалював він «Чорне озеро», перевидаючи твір, і через десятки років згодом. Приходила мистецька зрілість, опановувався новий метод. Письменник працює над новими творами, публікує фрагменти історичного роману «Довбуш».
У 1934 році Володимир Гжицький був делегатом Першого з’їзду радянських письменників, який проходив під гаслом єднання братніх літератур. Натхненний виступ Максима Горького, творчий обмін думками з колегами по перу з інших республік,— все це принесло радість і наснагу, нові творчі плани.

а далі читаємо вікіпедію, так бі мовити роз"яснення цього тексту

Проте постановка гостроï проблеми нацiональних взаємин у Радянському Союзi вже тодi була страктована органами ДПУ як «викривлення полiтики, яку проводив Й. Сталiн щодо нечисельних народностей СРСР». I хоча в 1932 роцi В. Ґжицький випустив актуальний роман «Захар Вовгура» про шахтарiв Донбасу, доля письменника була визначена тимчасовим перебуванням у лавах УГА та романом «Чорне озеро».
7 грудня 1933 року в Харкiвському облуправлiннi держбезпеки був виписаний ордер № 32 на арешт В. Ґжицького. У постановi на арешт йому iнкримiнувалася приналежнiсть до контрреволюцiйноï органiзацiï УВО (Украïнська вiйськова органiзацiя) та участь у терористичнiй дiяльностi.
1 січня 1934 року на черговому допитi Ґжицький змушений був «визнати», що належав до УВО з осенi 1930 року, входив до складу Харкiвськоï групи пiд керiвництвом С. Пилипенка. До того ж осередку нiбито належали А. Панiв, М. Дукин, Д. Грудина та А. Головко.
В обвинувальному висновку оперуповноважений Грушевський i начальник секретно-полiтичного вiддiлу ДПУ УРСР Долинський виносили справу В. Ґжицького на розгляд судовоï трiйки ДПУ УРСР i пропонували ув'язнити його на п'ять рокiв у виправно-трудових таборах.
Роман «Чорне озеро» ліг на терези, коли «трійка» вирішувала його долю, ліг разом з біографічними даними письменника — походження з Галичини, участь в УГА і т. ін.
Судова трiйка при колегiï ДПУ протоколом вiд 23 лютого 1934 року постановила: «Гжицького Володимира Зеноновича заслати до виправно-трудового табору термiном на ДЕСЯТЬ рокiв…»
Вiдбував заслання письменник у Республiцi Комi. 1946 року спецiальним табiрним судом був знову засуджений на 4 роки ув'язнення. Але й пiсля вiдбуття цього покарання В. Ґжицький лишався з тавром контрреволюцiонера, а тому мiг влаштуватися до працi лише в обмежених регiонах краïни.

Натхненний виступ Максима Горького, творчий обмін думками з колегами по перу з інших республік,— все це принесло радість і наснагу, нові творчі плани. - це злісний тролінг з боку автора вступної статті