Петро Полтава ХТО ТАКІ БАНДЕРІВЦІ ТА ЗА ЩО ВОНИ БОРЮТЬСЯ Публіцистика -------------------------------------- СТЕПАН БАНДЕРА: життя і діяльність Замість передмови 12 жовтня 1957 року на сходах будинку на вулиці Карла, 8, у Мюнхені було знайдено мертвим доктора Лева Ребета, редактора "Українського Самостійника", одного з керівників "Організації Українських націоналістів за кордоном" (ОУН(з)) "двійкарів", давнього політичного опонента Бандери і ОУН (революційної). Медична експертиза, проведена через 48 годин після смерті, встановила, що смерть наступила внаслідок зупинки серця. У четвер, 15 жовтня 1959 року на майданчику сходів першого поверху на вулиці Крайтмайр, 7 у Мюнхені о 13.05 було знайдено вмираючого, облитого кров'ю Степана Бандеру, провідника ОУН. У цьому будинку він мешкав зі своєю сім'єю. Його відразу ж було відвезено до лікарні. Лікар при огляді вже мертвого Бандери знайшов під правою пахвою прив'язану кобуру з револьвером (Бандера був ліваком), і тому про цей випадок відразу ж було повідомлено кримінальну поліцію. Експертиза встановила, що "смерть прийшла внаслідок насильного способу через отруєння ціанистим калієм". Німецька кримінальна поліція відразу ж взяла фальшивий слід і протягом усього слідства так і не змогла нічого встановити. Провід Закордонних Частин ОУН у день смерті свого провідника заявив, що це вбивство — політичний морд, який є продовженням серії вбивств, розпочатих Москвою у 1926 році вбивством Симона Петлюри в Парижі, а у 1938 році — Євгена Коновальця в Роттердамі. Степана Бандеру було поховано 20 жовтня на великому цвинтарі Вальдфрідгоф. Паралельно із слідством, яке вела західнонімецька поліція, Провід ЗЧ ОУН створив власну комісію для дослідження вбивства провідника, яка складалася з п'яти членів ОУН з Англії, Австрії, Голландії, Канади і Західної Німеччини. ... Остаточні крапки над "і" у питаннях смерті Лева Ребета та Степана Бандери було поставлено лише в кінці 1961 року на всесвітньовідомому процесі в Карльсруе. За день до початку будівництва Берлінської стіни, 12 серпня 1961 року, до західноберлінської американської поліції з'явилася молода пара втікачів із східної зони Берліна: громадянин СРСР Богдан Сташинський та його дружина, німкеня Інге Поль. Сташинський заявив, що він співробітник КДБ і з наказу цієї організації вбив українських політиків у екзилі Лева Ребета і Степана Бандеру... * * * За кілька місяців до своєї трагічної смерті Степан Бандера напише "Мої життєписні дані", де подає деякі відомості про своє дитинство і юність. Народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий у Калуському повіті, за часів австро-угорського панування в Галичині. Батько, Андрій Бандера, був греко-католицьким священиком у тому ж селі і походив зі Стрия з міщанської родини Михайла і Розалії (дівоче прізвище — Білецька) Бандер. Мати, Мирослава, була донькою священика з Угринова Старого — Володимира Глодзінського і Катерини (з дому Кушлик). Степан був другою дитиною після старшої сестри Марти. Дитячі роки, проведені в рідному селі, проходили в атмосфері українського патріотизму. Батько мав велику бібліотеку. Часто в домі бували активні учасники національного і політичного життя Галичини. Дядьки Бандери були відомими в Галичині постатями, Павло Глодзінський — один із засновників "Маслосоюзу" і "Сільського господаря", а Ярослав Веселовський — посол до Віденського парламенту. У жовтні-листопаді 1918 року хлопець, як він сам пише, "пережив хвилюючі події відродження і будови української держави". Під час українсько-польської війни батько, Андрій Бандера, добровільно зголосився до Української Галицької Армії і одягнув військовий стрій, став військовим капеланом. Він перебув усю історію УГА на Наддніпрянщині, воював з більшовиками і білогвардійцями. До Галичини повернувся влітку 1920 року. Восени 1919 року Степан Бандера вступає до української гімназії в Стрию і в 1927 році успішно складає матуральний іспит. Польські викладачі старалися вживити в гімназійне середовище "польський дух", і ці старання викликали серйозний спротив. Поразка Українських Січових Стрільців призвела до саморозпуску Стрілецької Ради (липень 1920 року, Прага), а у вересні у Відні було створено Українську Військову Організацію на чолі з Євгеном Коновальцем. Під керівництвом УВО в полонізованих українських гімназіях створюються учнівські гуртки спротиву. Хоча, як звичайно, членами цих гімназійних гуртків ставали учні сьомого і восьмого класу, Степан Бандера брав у них активну участь уже в п'ятому класі. Крім того, він був членом 5-го Куреня Українських Пластунів, а після закінчення гімназії перейшов до куреня Старших Пластунів "Червона Калина". Після закінчення гімназії, у 1927 році, Бандера намагався виїхати на навчання до Української Господарської Академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина), але не зміг отримати паспорта для виїзду за кордон. Тому залишився вдома, "займаючись господарством та культурно-освітньою працею в рідному селі (працював у читальні "Просвіти", провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство "Луг" та належав до основників кооперативи). При цьому проводив організаційно-вишкільну роботу по лінії підпільної УВО в довколишніх селах" (З "Моїх життєписних даних"). У вересні 1928 року Бандера переїжджає до Львова і записується на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи. Продовжує навчання до 1934 року (з осені 1928 до середини 1930 року жив у Дублянах, де було відділення Львівської Політехніки). Канікули проводить у селі в батька (мати померла ще навесні 1922 року від туберкульозу горла). Дипломних іспитів на інженера-агронома він так і не склав: перешкодила політична діяльність і ув'язнення. У 1929 році завершився процес об'єднання всіх націоналістичних організацій, які діяли до того часу окремо, в єдину Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Провідником ОУН було обрано Євгена Коновальця, який одночасно продовжував керувати УВО. Це одночасне керівництво двома організаціями давало можливість поступово і безболісно перетворити УВО в одну з референтур ОУН, хоча у зв'язку з тим, що УВО мала у народі дуже велику популярність, було збережено її номінальну окремішність. Членом ОУН Бандера став від початку її існування. Маючи уже досвід революційної діяльності, він почав керувати організацією кольпортажу (розповсюдження) підпільної літератури ОУН, яка друкувалася за межами Польщі, зокрема, її пресових органів "Розбудова Нації", "Сурма", "Націоналіст", заборонених польською владою, а також підпільно друкованих у Галичині видань "Бюлетень Крайової Екзекутиви ОУН", "Юнацтво", "Юнак". У 1931 році крайовим провідником ОУН став Степан Охримович, який знав Бандеру ще з часів навчання у гімназії. Він увів його до складу Крайової Екзекутиви ОУН, доручивши йому керівництво всією референтурою пропаганди ОУН у Західній Україні. Степан Бандера підніс пропагандивну справу ОУН на високий рівень. Панахиди, святкові маніфестації під час насипання символічних могил борців за волю України, вшанування цих могил на Зелені свята та в річницю Листопадового чину, протимонопольна та шкільна акції розворушили політичну національно-визвольну боротьбу на Західній Україні. У 1932 році Бандера стає заступником крайового провідника, а з січня 33-го року починає виконувати обов'язки крайового провідника. Конференція Проводу ОУН у Празі на початку червня того ж 1933 року формально затвердила Степана Бандеру у віці 24 літ на посаду крайового провідника. Розпочалася копітка праця щодо ліквідації задавненого конфлікту в процесі злиття ОУН і УВО, розбудові організаційної структури мережі ОУН, організації підпільного вишколу кадрів ОУН. Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. Три найбільш відомі політичні вбивства того часу дістали розголос у цілому світі, ще раз дали можливість поставити українську проблему в центр уваги. Атентат (замах) на шкільного куратора Гадомського, виконаний бойовиком Мадою 28 вересня 1933 року, був протестом проти нищення поляками українського шкільництва та полонізації. 21 жовтня того ж року вісімнадцятирічний студент Львівського університету Микола Лемик убив у консульстві СРСР на вулиці Набеляка, 22 (нині — Котляревського) у Львові працівника ГПУ Олексія Майлова. Цим політичним вбивством особисто керував Степан Бандера. Лемик добровільно здався поліції і судовий процес над ним дав можливість ще раз на цілий світ заявити, що голод у Великій Україні є справжнім фактом, який замовчує радянська і польська преса та офіційні органи влади. Ще одне політичне вбивство здійснив Гриць Мацейко ("Гонта") 16 червня 1934 року. Атентат було виконано над міністром внутрішніх справ Польщі Пєрацьким. Постанова про вбивство Пєрацького була прийнята на спеціальній конференції ОУН у квітні 1933 року в Берліні, в якій брав участь від Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковник Андрій Мельник та інші, а від КЕ ОУН — виконуючий обов'язки крайового провідника Бандера. Це вбивство було актом помсти за "пацифікацію" в Галичині у 1930 році. Тоді польська влада провела криваві акції "пацифікації" (умиротворення) українців — масове побиття галичан, руйнування та спалення українських читалень та господарських установ. 30 жовтня було замордовано сотника Юліана Головінського, тодішнього голову КЕ ОУН та крайового коменданта УВО , якого видав провокатор Роман Барановський. Керівником "пацифікації", автором плану "на зніщенє Русі" був віце-міністр внутрішніх справ Пєрацький. План замаху розробив Роман Шухевич, проводив його у дію Микола Лебедь ("Марко"), загальне керівництво здійснював Степан Бандера ("Баба", "Лис"). Польський часопис "Бунт Молодих" за 20 грудня 1933 року в статті "П'ять хвилин до дванадцятої" писав: "... Таємнича ОУН — Організація Українських Націоналістів — є нині сильнішою від усіх українських легальних партій докупи. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює із страшним темпом щоб втягнути маси в круговерть революції... Нині є вже цілком зрозумілим, що час працює проти нас. Кожний староста в Малопольщі, а навіть на Волині, може вичислити низку сіл, які ще недавно були зовсім пасивні, а сьогодні стали прагнучими до боротьби, зревольтовані протидержавною акцією. А це означає, що противник зріс у силах, а польська держава втратила". Тією могутньою і таємничою ОУН керував у Західній Україні ще мало кому відомий молодий інтелігентний студент Степан Бандера. * * * 14 червня, за день до вбивства генерала Пєрацького, польська поліція заарештувала Бандеру разом із його товаришем-інженером Богданом Підгайним ("Биком"), бойовим референтом КЕ ОУН, при спробі перейти чесько-польський кордон. Було заарештовано ще кілька членів організації, причетних до вбивства міністра, зокрема, Лебедя та його наречену, згодом дружину — Дарію Гнатківську. Слідство тягнулося довго, і, можливо, підозрюваних не вдалося б підвести до суду, але до рук поліції потрапило біля двох тисяч документів ОУН, так званий "архів Сеника", який зберігався в Чехо-Словаччині. Документи цього архіву дали можливість польській поліції встановити величезну кількість членів та керівників ОУН. Два роки допитів, фізичних і моральних тортур. Бандеру перевели в одиночну камеру, закували в кайдани. Але і в цих умовах він шукає способу зв'язатися з товаришами, підтримати їх, намагається вияснити причини провалу. Під час їди йому розковували руки, і він встигав за цей час писати на дні миски записки до друзів. Про причини успіхів слідчої поліції Бандері стало відомо перед самим процесом від адвоката. Аналізуючи всі можливі шляхи, якими архів потрапив до поляків, Бандера дійшов висновку, що єдиним, хто міг би бути польським шпигуном, був Ярослав Барановський, референт зв'язку з Краєм та діючий секретар ПУНу, рідний брат провокатора Романа Барановського. Висновок про зраду Барановського був однією з причин майбутнього розколу в ОУН. Від 18 листопада 1935 року до 13 січня 1936 року у Варшаві відбувався суд над дванадцятьма членами ОУН, звинуваченими в співучасті у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних з Бандерою були Дарія Гнатківська, Ярослав Карпинець, Микола Климишин, Богдан Підгайний, Іван Малюца, Яків Чорній, Євген Кочмарський, Роман Мигаль, Катерина Зарицька, Ярослав Рак, Микола Лебедь. Акт звинувачення обіймав 102 сторінки машинопису. Звинувачені відмовлялися говорити по-польськи, віталися окликом "Слава Україні!", перетворили зал процесу у трибуну пропаганди ідей ОУН. 13 січня 1936 року у переддень Нового року оголосили вирок, за яким Бандеру, Лебедя, Карпинця було засуджено до страти, інших — від 7 до 15 років криміналу. Процес мав всесвітній розголос, польський уряд не наважився виконати вирок над трьома смертниками і розпочав переговори з легальними українськими політичними партіями про "нормалізацію" українсько-польських взаємин, і згодом проголосив амністію. Бандері і його двом товаришам було замінено кару смерті на довічне ув'язнення. Це дало можливість провести над Бандерою та членами Крайової Екзекутиви ОУН ще один процес у Львові у справі кількох терористичних актів, які вчинила ОУН: вбивство директора гімназії Івана Бабія, який співпрацював з польською поліцією, та поліційного агента Якова Бачинського. У Львівському процесі, який розпочався 25 травня 1936 року, на лаві підсудних був уже 21 звинувачений. На цьому процесі Бандера відкрито виступав як крайовий провідник ОУН. На Варшавському і Львівському процесах Степан Бандера отримав у загальному сім довічних ув'язнень. Кілька спроб підготувати його втечу з тюрми були невдалими. У в'язниці Бандера просидів аж до 1939 року — до захоплення Польщі німцями. Уже в ті роки НКВД цікавиться діями ОУН, зокрема, Бандери. 24 червня 1936 року, коли Бандера давав свідчення на Львівському процесі, у залі до його слів уважно прислухався московський дипломат Свєтняла. Бандера, пояснюючи мету і методи боротьби українських націоналістів проти російського більшовизму, говорив: "ОУН виступає проти більшевизму тому, що більшевизм — це система, якою Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність... Більшевизм засобами фізичного винищування бореться на східноукраїнських землях з українським народом, а саме — масовими розстрілами в підземеллях ГПУ, виголоджуванням мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки... Тому що більшевики приміняють фізичні методи, тому й ми вживаємо в боротьбі з ними фізичний метод...". * * * Після захоплення німцями Польщі в Західну Україну прийшов новий окупант. З польських тюрем вийшли тисячі українських політв'язнів, а між ними і Степан Бандера. З кінця вересня 1939 року С.Бандера очолює революційний Провід ОУН. * * * Готуючись до війни з російськими більшовицькими окупантами, ОУН-революційна вирішила використати внутрішню боротьбу між певними військовими колами Вермахту і гітлерівською партією для організації вишкільних військових українських відділів при німецькій армії. Було створено північний український легіон "Нахтігаль" ("Соловейко") під командуванням Романа Шухевича та південний легіон "Роланд". Передумовами їх створення було те, що ці відділи могли бути засновані тільки для боротьби проти більшовиків, і вони не мали права вважатися складовою частиною німецької армії, на військових мундирах вояки цих легіонів мали носити тризуб і йти у бій під синьо-жовтими прапорами. Керівництво ОУН(р) планувало, що з приходом в Україну ці легіони стануть зародком самостійної армії України. 30 червня 1941 року, відразу ж після втечі більшовиків, Національні Збори у Львові проголосили Акт відновлення Української Державності. Голову Національних Зборів Ярослава Стецька було уповноважено створити Тимчасове Управління для організації українських владних структур. Гітлер доручив Гімлеру негайно ліквідувати "бандерівську диверсію", оскільки змагання ОУН за створення самостійної Української держави ніяк не входило у плани нацистів. Відразу ж до Львова прибула команда СД та спецгрупа гестапо для "ліквідації заговору українських самостійників". Перед прем'єром Стецьком було поставлено ультиматум відкликання і визнання нечинним Акту відновлення Української Державності. Після рішучої відмови Стецька та ще деяких членів уряду було заарештовано. Провідник ОУН Бандера був заарештований у Кракові. Сотні українських політиків — націоналістів — нацисти кинули у концтабори і тюрми. Почався масовий терор. У польському концтаборі Освенцім (по-німецьки Авшвіц) по-звірячому було замордовано двох братів Степана Бандери — Олексу та Василя. Коли почалися ці арешти, обидва українські легіони "Нахтігаль" і "Роланд" відмовилися підкорятися німецькому військовому командуванню і заявили, що вони присягають на вірність українському урядові. Гестапо роззброїло обидва легіони. Бандера перебував у концтаборі до кінця 1944 року. * * * Відчувши на своїй шкірі силу УПА, німці почали тоді шукати в ОУН-УПА союзника проти Москви. Тому в грудні 1944 року Бандеру та кількох членів ОУН-революційної звільнили з утриманням під наглядом, запропонували переговори про можливу співпрацю. Першою ж умовою переговорів Бандера поставив вимогу визнання Німеччиною Акту відновлення Української Державності та можливість створення української армії як окремої, незалежної від німецької, збройної сили самостійної держави. Гітлерівці не погоджувалися визнавати незалежність України і прагнули створити пронімецький маріонетковий уряд та українські військові відділи у німецькій армії. Бандера рішуче відкинув ці пропозиції. Всі наступні роки життя Бандери аж до трагічної загибелі — час боротьби і великої праці за межами України для її блага в напівлегальних умовах чужинецького середовища. Після серпня 1943 року, від III Надзвичайного Великого Збору ОУН, головою Організації був Роман Шухевич ("Тур"). Лютнева конференція 1945 року обрала новий склад Бюро Проводу (Бандера, Шухевич, Стецько). Степан Бандера знову став керівником ОУН (р), а Роман Шухевич — його заступником і головою проводу в Україні. Провід ОУН вирішив, що у зв'язку з окупацією більшовиками Краю та несприятливою міжнародною ситуацією, провідник ОУН мусить постійно перебувати за кордоном. Бандера, іменем якого назвали національно-визвольний рух українців проти російської окупації, був небезпечний для Москви. Величезна машина обпаплюжування і підготовки до знищення Бандери була запущена в рух. У лютому 1946 року, виступаючи від імені УРСР на сесії Генеральної Асамблеї ООН у Лондоні, Микола Бажан домагався від західних держав видачі великої кількості українських політиків у вигнанні, а в першу чергу Степана Бандеру. Протягом 1946-47 років американська військова поліція МП полювала за Бандерою в американській окупаційній зоні Німеччини. * * * В останні 15 років життя Степан Бандера ("Весляр") опублікував велику кількість теоретичних праць, які аналізували політичну ситуацію в світі, в СРСР, в Україні, накреслювали шляхи боротьби. Ці праці не втратили свого значення для української нації і в наш час. "Українська національна революція, як одностайний процес, складається з трьох фаз. Перша і друга — це фаза боротьби, третя — державного будівництва. У першій фазі проходить процес затяжної, прогресуючої підпільної боротьби. В ній іде змагання передусім за душу народних мас, мобілізація й активізація їх по боці революції, проти більшовизму, підриваються позиції більшовицької системи і сили більшовицького режиму, зростає організована сила революції. В цій фазі проходить основоположний конструктивний процес; наші ідеї і програма опановують найширші маси українського народу, поширюються на інші народи, уярмлені більшовизмом, визначають для них бажаний зміст і форми життя в усіх ділянках, стають дороговказами їхньої дії — їхньою метою, мобілізують й організують змагання за реалізацію нашої програми. Друга фаза, як продовження першої — це фаза визволення. В ній завершується затяжна визвольна боротьба, всі сили зосереджуються у безпосередній відкритій боротьбі з більшовицьким режимом і його силою, в остаточному загальному зриві народів. Третя фаза — будування на місці знищеного СССР незалежних національних держав, забезпечення їхньої незалежності, здійснення ідей і програм визвольної революції в державному і суспільному ладі, у змісті і побудові цілого життя..." ("До засад нашої визвольної політики"; "Визвольна Політика", 1946 рік, число 4-5). Як пересторога нинішнім будівникам "самостійної" України, але в тісних обіймах північного сусіда, звучать слова Бандери із статті "Слово до українських націоналістів-революціонерів за кордоном", написані у першій половині 1948 року (журнал "Визвольний шлях", Лондон, числа 10, 11, 12, 1948 рік): "Основною метою і найголовнішим принципом всієї політики є і мусить бути відбудова Української Самостійної Соборної Держави шляхом усунення більшовицького поневолення і розчленування російської імперії на самостійні національні держави. Лише тоді може бути місце для об'єднання цих самостійних національних держав у блоки чи союзи, за принципом геополітичних, господарських, оборонних і культурнорозвоєвих спільних інтересів на поданих вище засадах. Концепції про еволюційну перебудову чи перетворення СССР на союз вільних держав, але так само пов'язаних, у тому самому складі, з перевагою чи центральним становищем Росії — такі концепції протилежні ідеї визволення України, їх треба до кінця усувати з української політики. Самостійну державу може здобувати собі український народ тільки власною боротьбою і трудом. Сприятливий розвиток міжнародної ситуації може значною мірою причинитися до нового розгорнення й успіху нашої визвольної боротьби, але він може відіграти тільки допоміжну, хоча дуже корисну роль. Без власних змагань українського народу найсприятливіші ситуації не дають нам ніколи державної незалежності, хіба тільки зміну одного поневолення на інше. Росія, із своїм глибоко вкоріненим, а в сучасну добу найбільш розпаленим загарбницьким імперіалізмом у кожній ситуації, у кожному стані, всіма силами, з усією запеклістю буде кидатися на Україну, щоб утримати її в складі своєї імперії чи наново поневолити. Як визволення, так і оборона самостійної України може в основі спиратися тільки на власні українські сили, на власну боротьбу і постійну готовність до самооборони". * * * Вбивство Бандери Сташинським було заключною ланкою 15-річного ланцюга перманентного полювання на лідера українських націоналістів. У 1965 році у Мюнхені побачила світ унікальна 700-сторінкова книга — "Московські вбивці Бандери перед судом", у якій зібрано величезну кількість фактів і документів про політичний морд над Бандерою, відгуки світової громадської думки про процес над Сташинським в Карльсруе, детальний опис самого процесу. "Московські вбивці Бандери..." наводить цілу низку підготовлюваних замахів на Бандеру. А скільки їх залишилося невідомими? У 1947 році замах на Бандеру готував з наказу Київського МГБ Ярослав Мороз, перед яким стояло завдання виконати вбивство так, щоб це виглядало як еміграційні внутрішньоукраїнські порахунки. Замах був розкритий Службою Безпеки ОУН. На початку 1948 року з Польщі до Західної Німеччини прибув агент МГБ Володимир Стельмащук ("Жабські", "Ковальчук"), капітан підпільної "Армії Крайової". Стельмащукові вдалося вийти на помешкання Бандери, але, зрозумівши, що в ОУН стало відомо про його агентурну діяльність, він зник із ФРН. У 1950 році СБ ОУН стало відомо про підготовку базою КГБ у столиці Чехо-Словаччини Празі замаху на Бандеру. Наступного року дані про Бандеру почав збирати агент МГБ, німець з Волині, Степан Лібгольц. У березні 1959 року в Мюнхені німецька кримінальна поліція заарештувала якогось Вінціка, нібито працівника чеської фірми, який посилено розшукував адресу школи, де навчався син Степана Бандери Андрій. ЗЧ ОУН мали інформацію про те, що того ж року КГБ, користуючись досвідом знищення Петлюри, готував молодого поляка, який походив з Галичини, родину якого ніби-то "знищили бандерівці". І, нарешті, Богдан Сташинський, який походив із села Борщовичі біля Львова. У квітні 1959 року його викликають у Москву і в "найвищій інстанції" наказують вбити Бандеру. 2-го жовтня 1959 року, за 13 днів до загибелі Бандери, СБ ОУН за кордоном стало відомо про ухвалу в Москві вбити провідника. Але не вберегли... Коли 15 жовтня Бандера повернувся о першій годині додому з праці, назустріч йому по сходах рушив Сташинський і з загорнутого в газету двоцівкового "пістолета" вистрілив в обличчя провідникові синильною кислотою... Іронія української долі: руками захоплених у полон татарами українських хлопців, перетворених на яничарів, нищилася і плюндрувалася українська земля. Українець Сташинський, вислуговуючись перед російським окупантом, власними руками знищив українського провідника... * * * Звістка про втечу Сташинського на Захід стала вибухом величезної політичної бомби. Процес над Сташинським у Карльсруе показав, що накази про політичні вбивства віддавали найвищі посадові особи СРСР, члени ЦК КПРС, причому ці політичні вбивства здійснювалися невідомим у західній криміналістиці способом — пістолетом, який стріляє отрутою. ...На тихій фешенебельній вулиці Ліверпул Роуд, 200, майже у центрі Лондона, в приміщенні Української Видавничої Спілки, в музеї Степана Бандери зберігаються особисті речі провідника ОУН: одяг, на якому запеклися краплини крові, посмертна маска. Музей влаштовано так, що проникнути до нього можна лише з середини приміщення. Прийде час, і цей музей можна буде повернути в Україну. "Перегляд всієї політичної діяльності Степана Бандери та її аналіз в аспекті подій останнього чвертьстоліття говорять переконливо про те, що історія визвольної боротьби українського народу в тому періоді нерозривно зв'язана з іменем Степана Бандери, який повністю заслужив собі на те, щоб зайняти місце в українському пантеоні як один із кращих войовників українського народу за волю. А надто, що й своєю геройською поставою у найкритичніших моментах революційної боротьби він може стати зразком витривалості та фізичної й моральної незламності для майбутніх поколінь" (Петро Мірчук. "Степан Бандера — символ революційної безкомпромісовости", Нью-Йорк-Торонто, 1961.). Ігор Набитович -------------------- ХТО ТАКІ БАНДЕРІВЦІ ТА ЗА ЩО ВОНИ БОРЮТЬСЯ Видання Організації Українських Націоналістів Київ 1950 Львів БОЛЬШЕВИЦЬКІ ГНОБИТЕЛІ БОЯТЬСЯ, ЩОБ НАРОДНІ МАСИ СССР ЗНАЛИ ПРАВДУ ПРО БАНДЕРІВЦІВ На всій Україні, а, можливо, і в усьому Совєтському Союзі немає, мабуть, ні однієї такої людини, яка нічого не чула б сьогодні про ту визвольну протибольшевицьку боротьбу, що її ось уже впродовж шести [1] років, головно в західньо-українських областях, веде український народ. На всій Україні, а, можливо, і в усьому Совєтському Союзі сьогодні немає, мабуть, ні однієї такої людини, яка нічого не чула б про бандерівців. Героїчної боротьби мільйонів не вдалося сховати перед народними масами Совєтського Союзу навіть большевицьким гнобителям. Вістки про цю боротьбу різними шляхами облетіли всі величезні совєтські простори, і сьогодні знають про неї вже майже всі совєтські люди. Та хоч сьогодні про нас, бандерівців, про нашу протибольшевицьку визвольну боротьбу вже майже чули всі совєтські люди, то, проте, вони не завжди знають про нас правду. Багато дехто із совєтських людей, вірючі большевицькій пропаганді, думає, що ми, бандерівці, — справді "українсько-німецькі націоналісти" тобто гітлерівські, чи, як останньо брешуть большевики, англо-американські агенти, що ми справді — "куркулі" чи "буржуї", що ми справді — "бандити", і тільки тому сидимо в лісі й перебуваємо в підпіллі, що "боїмося народного правосуддя". Усе це, що говорить про нас большевицька пропаганда, — найбезсоромніша, цинічно-підла брехня. Большевицькі вороги народу поширюють цю брехню про нас з метою закрити перед народними масами Совєтського Союзу справжній національно- і соціяльно-визвольний характер нашого руху. Вони бояться іменно, щоб народні маси Совєтського Союзу, пізнавші справжні цілі нашої боротьби, її прогресивний, народньо-визвольний характер, не заразилися революційними, бандерівськими ідеями і самі не стали за прикладом українського народу на шлях визвольної протибольшевицької боротьби. Большевицькі імперіялісти розуміють, що це означало б кінець їхнього панування над народами Совєтського Союзу, їхню загибель. Щоб не допустити до цього, щоб могти і далі безкарно гнобити й експлуатувати десятки народів Совєтського Союзу, сотні мільйонів працюючих, большевицькі бандити, з одного боку, докладають усіх зусиль, щоб фізично знищити всіх учасників нашого визвольно-революційного руху, знищити нашу підпільну революційну організацію, і, з другого боку, не зупиняються ні перед найогиднішим навіть наклепом, перед ніякою брехнею, щоб тільки наш революційний рух в очах народних мас Совєтського Союзу заплямувати, знеславити, ідейно скомпрометувати і таким чином зробити його неприйнятним для народів і працюючих мас Совєтського Союзу. Та це на довшу мету большевицьким мрякобісам ніяк не вдасться. Так, як не вдалося їм закрити перед народами Совєтського Союзу самого факту нашої протибольшевицької боротьби, хоч як вони до цього змагали й змагають, так не вдасться їм на довгий час закрити перед совєтськими людьми й правди про справжній характер нашого руху. Яких би заходів большевики не вживали, то правда про нас, бандерівців, правда про визвольну боротьбу українського народу завжди собі промостить шлях до совєтських народніх мас. "Брехнею далеко не заїдеш" — каже українська народна приповідка. Сказати совєтським людям коротко правду про нас, бандерівців, про наш визвольно-революційний рух — саме завдання цієї брошури. БАНДЕРІВЦІ — ПОСЛІДОВНІ БОРЦІ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ Бандерівці — це, в останній час, загально вживана, популярна назва всіх учасників повстанської і підпільної визвольної боротьби, що її в період гітлерівської окупації підняв український народ проти німців і, що її від 1944 року він продовжує вести проти большевицьких загарбників. Ця назва утворилася від прізвища славного сина українського народу, довгорічного революційного борця за волю і державну незалежність України, керівника революційної Організації Українських Націоналістів (ОУН) — Степана Бандери. Організація Українських Націоналістів, керована Степаном Бандерою, є на українському ґрунті єдиним послідовним реалізатором ідеї, революційної, безкомпромісової боротьби українського народу проти всіх окупантів за його національну волю і незалежність. ОУН завжди вела найрадикальнішу протиокупантську боротьбу в період до 1939 року. Єдині ми, бандерівці, організували активну революційну боротьбу проти большевицьких загарбників у 1939-41 рр. В місяці червні 1941 року, після відступу з частини України большевицької армії, ОУН керована С. Бандерою створила Уряд і проголосила незалежність Української Держави (30 червня 1941 р.) Коли ж німці зайняли вороже становище до цього Акту, коли вони заарештували керівника ОУН С. Бандеру, Уряд на чолі із прем'єр-міністром Я. Стецьком та багатьох інших керівних українських революціонерів, — ОУН керована С. Бандерою, зразу ж повела проти гітлерівців активну спочатку підпільну, а від осени 1942 р. — повстанську боротьбу. Від 1944 року, тобто від чергової окупації всіх українських земель московсько-большевицькими імперіялістами, ОУН, керована С. Бандерою, є на українських землях єдиною організованою самостійницькою політичною силою. Єдина вона у важких умовах большевицької окупації залишилася з народом на полі бою і, йдучи в авангарді визвольної боротьби проти большевицьких загарбників, ось уже впродовж шести років віддано служить справі визволення України з-під панування окупантів. У завзятій боротьбі ОУН, керована С. Бандерою, ось уже впродовж шести років не тільки витримує скажені атаки ворога, але й на багатьох ділянках нашого революційного фронту розгортає успішний наступ. Ідейно-політичне обличчя бандерівців — єдине. Зате за своєю організаційно-партійною приналежністю бандерівці — це або а) члени ОУН, керованої С. Бандерою, або б) безпартійні українські патріоти, які борються за волю і державну незалежність України як в Українській Повстанчій Армії (УПА), так і в революційному підпіллі. УПА виникла в 1942 році в порядку розгортання українським народом масової всенародної боротьби проти гітлерівських окупантів. ОУН, керована С. Бандерою, була ініціятором, першим організатором і керівником УПА. УПАрмією від початку її утворення і до сьогодні командує один із найвизначніших українських революціонерів, довгорічний підпільний борець за волю українського народу — генерал Тарас Чупринка [2]. Найвище керівництво всією визвольно-революційною боротьбою українського народу здійснює Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) — революційний Парлямент і Уряд українського народу на час його визвольної боротьби. УГВР утворилася в м. липні 1944 року в умовах протигітлерівської боротьби УПА. Вона складається з представників різних українських самостійницьких партій і середовищ з усіх українських земель. УГВРаді підпорядковується УПА, все українське революційне підпілля, в її склад входить ОУН, керована С. Бандерою, її підтримує ввесь український народ, який веде активну протибольшевицьку боротьбу. ЧОМУ МИ, БАНДЕРІВЦІ, НАЗИВАЄМО СЕБЕ НАЦІОНАЛІСТАМИ? Ми, бандерівці, називаємо себе націоналістами тому, що центральне місце в нашій ідеології займає вчення про націю. Згідно з цим вченням ми, націоналісти, в протилежність марксистам і большевикам, уважаємо іменно, що: а) народ, нація є найвищий і найміцніший тип людської спільноти — вищий і міцніший, ніж суспільна кляса; б) в міжнародному розрізі суб'єктом історії є народи, нації, а не суспільні кляси; в) народи, нації не є явище історично перехідне, властиве тільки епосі капіталізму, але явище, властиве всім суспільно-економічним формаціям; в період капіталізму внаслідок величезного розвитку цивілізаційних і культурних умов життя, нації як людські спільноти тільки незвичайно зміцніли; г) найкращі умови для всебічного розвитку народу забезпечує тільки національна держава; д) найкращою міжнародною системою, яка однаково відповідає інтересам окремих народів як і інтересам міжнародного співробітництва та встановленню справжньої дружби між народами, є система вільних національних держав усіх народів світу; е) передумовою покращання долі працюючих кляс поневоленого народу є національно-політичне визволення усього народу; є) в протилежність українським большевикам, які своїм найвищим наказом мають волю своїх кремлівських господарів, ми, українські націоналісти, за наш найвищий наказ маємо добро і щастя українського народу. Найвищим найважливішим завданням українського народу в теперішній момент ми вважаємо боротьбу проти московсько-большевицьких окупантів та їх українських агентів — українських большевиків за національне і соціяльне визволення українського народу, за побудову української, справді незалежної, національної держави. УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛІСТИ НЕ Є ШОВІНІСТИ, НІ ІМПЕРІЯЛІСТИ Ми, українські націоналісти, не є шовіністи. Борючись за незалежну українську державу, ми боремося тільки за здійснення українським народом тих прав, якими вже давно користується величезна більшість народів світу, і які ( права ) вже давно визнано природними правами кожного народу. До речі, наша боротьба є законною боротьбою навіть з точки зору большевицьких законів: конституція СССР забезпечує за кожним народом право на вільний вихід із складу СССР. До всіх народів світу ми плекаємо щирі симпатії. З усіма народами світу, в тому числі і з російським народом, який побудує свою національну державу на своїх етнографічних землях, ми хочемо жити в дружбі і співпраці. Ми не боремося проти сусідніх нам народів в цілому, а тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють. Підкреслюємо ще раз: усі народи, в тому числі російський та польський народи, ми цінимо, шануємо та прагнемо до дійсної дружби і співпраці з ними. Ми ненавидимо і боремося тільки проти тих імперіялістичних сил, які нас поневолюють або хочуть поневолити. Ми, українські націоналісти, не є також імперіялісти. Незалежну українську державу ми хочемо будувати тільки на етнографічних землях, тобто на землях, на яких у більшості живе український народ. Ми не зазіхаємо ні на шматок чужої території. Ми є проти всякого імперіялізму — проти поневолювання у будьякій формі одного народу другим, проти імперіялістичних воєн і загарбань, проти багатонаціональних імперій. Ми є за якнайповніше здійснення ідей вільних національних держав усіх народів світу. МИ, БАНДЕРІВЦІ, НЕ БУЛИ, НЕ Є І НЕ БУДЕМО НІЧИЄЮ АҐЕНТУРОЮ Ми, бандерівці, ніколи не були, не є і не будемо нічиєю аґентурою. В нашій боротьбі за національну і державну незалежність України ми орієнтуємося тільки на власні сили українського народу. Зокрема ми, бандерівці, ніколи не співпрацювали з німцями, як це про нас брешуть большевицькі вороги народу. У нашій підпільній літературі ми вже нераз відповідали на цей підлий наклеп. З перших днів окупації України гітлерівцями, ОУН керована С.Бандерою, повела проти них активну підпільну боротьбу. З кінцем 1942 р. для боротьби з гітлерівцями ОУН почала творити збройні групи. Ці збройні групи дали початок УПАрмії. Впродовж 1942-44 рр. багатотисячна УПА, революційне підпілля ОУН своєю збройною боротьбою завдали німцям значних втрат у людях, майні, транспорті. В 1943-44 рр. під виключною контролею УПА перебували цілі райони Полісся, Волині, Карпат, окремі лісові масиви Галичини. Ця боротьба проходила на очах і з участю всього українського народу. Про цю боротьбу може кожному, зацікавленому в тому, розповісти кожна дитина в західних областях, кожна українська селянка. Про цю боротьбу свідчать сьогодні ще не розкопані большевиками, численні могили революціонерів і повстанців, що впали в боротьбі з гітлерівцями. Про цю боротьбу свідчить той факт, що в гітлерівських тюрмах і концтаборах опинилися тисячі українських революціонерів на чолі із С. Бандерою, Я. Стецьком та багатьма іншими керівними членами нашого руху. В німецьких тюрмах, від гестапівських куль, на всіх широчезних просторах України загинули такі керівні бандерівці, як Іван Климів-Легенда (Львів), Дмитро Мирон-Орлик (Київ), Микола Лемик (Харківщина), Пантелеймон Сак-Могила (Київ, родом із східних областей), Сергій Шерстюк (Кривий Ріг, родом із східних областей), та сотні інших. За кого ж має совєтських людей запроданець Мануїльський, який відважується говорити, що Бандеру німці замкнули до тюрми "на його власне бажання". Хто ж інший, крім большевицьких гнобителів, мав би відвагу так цинічно глумитися над народом — над тим народом, який бачив протигітлерівську боротьбу бандерівців на власні очі і сам приймав у цій боротьбі як найактивнішу масову участь. За нами, бандерівцями, три роки підпільної і повстанчої боротьби проти гітлерівських окупантів. У гітлерівців як в окупантів України і ворогів усіх волелюбних народів ми стріляли, а не з ними співпрацювали. Про це знає не тільки ввесь український народ, але і ввесь світ. МИ, БАНДЕРІВЦІ, — БОРЦІ ЗА ІНТЕРЕСИ ПРАЦЮЮЧИХ МАС, А НЕ ОБОРОНЦІ ЕКСПЛУАТАТОРСЬКИХ КЛЯС Большевицькі брехуни намагаються представити нас перед совєтськими масами як оборонців інтересів "куркулів" чи "буржуїв". Це також підла брехня. Ми не маємо нічого спільного з цими клясами ні з погляду цілей нашої боротьби, ні з погляду соціяльного походження і клясової приналежності учасників нашого руху. Коли йдеться про соціяльні цілі нашої боротьби, то ми, бандерівці, боремося за побудову безклясового суспільства. Ми є проти повороту в Україну, як поміщиків так і капіталістів. Ми є за знищення в Україні нової експлуататорської паразитарної кляси — кляси большевицьких вельмож, складеної з верховодів партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ми є за суспільну власність на знаряддя і засоби виробництва. Проти колгоспів ми виступаємо тому, що вони з'являються знаряддям нещадної експлуатації селянства большевицькою правлячою клікою. Тому, що вони є основною причиною нужди і смерти українського села. Ми хочемо, щоб в незалежній українській державі про форму землекористування вільно вирішило саме українське селянство[3]. Які ж, отже, маючи на увазі саме такі соціяльні цілі нашої боротьби, з нас можуть бути оборонці "куркульства" чи "буржуазії"? Так само обстоїть справа, коли йдеться про соціяльне походження учасників нашого руху. "Буржуя" серед нас ніхто не знайде, хоч би шукав його із свічкою у руках. Загал західно-українського селянства — це, в основному, малоземельне, або, що найвище, середняцьке селянство. Малоземельні і безземельні селяни, наймити, середняки, робітники, студенти, учні середніх шкіл, інженери, лікарі, юристи, учителі, — ось хто такі учасники нашого руху за своїм соціяльним походженням. Хіба ж ми, сини працюючого і експлуатованого народу, сини селян, робітників, інтелігентів, можемо боротися за інтереси експлуататорських кляс? Хіба ж ми можемо боротися проти своїх батьків? Хіба ж підтримували б нас так широко українські працюючі маси, коли б ми боролися за ворожі їм цілі? Для кожної думаючої людини повинно бути ясним, що ні. "Рівночасно ОУН признає право на громадсько-кооперативні і різні спілкові форми господарювання землею, якщо вони побудовані на добровільній згоді селян і на їх власній праці". КІЛЬКА СЛІВ ПРО НАШЕ МИНУЛЕ Як теперішнє, так і минуле бандерівців — славне, героїчне. Багато з нас, головно з-поміж старших віком революціонерів, — це довгорічні політв'язні колишніх польських, румунських, гітлерівських, большевицьких тюрем і концтаборів, не рідко засуджені до досмертного ув'язнення. У не одного з них ще досьогодні видніють близни від тюремних кайданів. Не одному з них поломили ребра, повибивали зуби польська поліція, румунська сігуранца, німецьке гестапо, большевицьке МВД. Багато з нас стало на шлях революційної, підпільної боротьби проти окупантів, маючи всього 14-16 років від уродження. У підпільних гуртках, на підпільній, революційній роботі, протікали наші найкращі юні роки. З підпіллям, з революційною боротьбою розв'язані наші найпалкіші юнацькі мрії, найшляхетніші юнацькі поривання. Переслідуваний поліцією, завжди загрожений тюрмою, концтабором, поліційною кулею, часто не забезпечений матеріяльно український революціонер завжди мужньо, з посвятою і найвищою відданістю справі героїчно виконував свої революційні обов'язки: обов'язки передового бійця революції, організатора і керівника народу в його боротьбі проти окупантів. Не зважаючи на ніякі труднощі, ні перешкоди, ми, бандерівці, завжди були серед народу, серед народних мас, несли їм революційне слово правди, нашою сміливою, революційною дією підтримувати на дусі, обороняли перед терором окупантів. Для українських народних мас український революціонер завжди був зразком найвищого патріотизму, мужности, витривалости, героїзму, найвищих громадських і революційних чеснот. Саме тому сьогодні народ так любить і всіляко підтримує нас. ЧИ МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ, БОРЕМОСЯ ПРОТИ БОЛЬШЕВИЦЬКИХ ГНОБИТЕЛІВ І ЕКСПЛУАТАТОРІВ? Для декого із совєтських людей, може бути незрозумілим, саме чому ми, бандерівці, боремося проти большевиків, проти совєтської влади? Адже ж так може думати дехто із обдурених большевицькою пропагандою совєтських людей — большевики "найкраще в світі розв'язали національне питання", "побудували соціялізм", "щиронародну демократію". Усе те, що говорить большевицька пропаганда, про політику большевицької партії і здобутки совєтської влади, також підступна і безлична брехня. Правда про Совєтський Союз цілком протилежна до того, що говорить про нього большевицька пропаганда. Ми, бандерівці, боремося проти большевиків тому, що вони як щодо України, так і щодо всіх інших неросійських народів СССР провадять політику жорстокого національного гноблення й економічної експлуатації. Український народ, як і кожний інший совєтський неросійський народ, не має в СССР ніяких національно-політичних прав, і перебуває у стані повного політичного поневолення. Т. зв. Українська ССР, як і кожна інша т. зв. союзна республіка, являється по суті не "незалежною державою українського народу", як про це брешуть большевики, а звичайною адміністративною одиницею, звичайною безправною губернією большевицької імперії. Ні "верховна рада" УССР, ні її "уряд" не мають ні тіні тих прав, що ними звичайно користуються ці інституції у справді незалежних державах. Т. зв. суверенність союзних республік — не тількі фікція, пуста фраза, призначена большевиками для обдурювання працюючих мас Совєтського Союзу і всього світу, фраза, що не має найменшого практичного значення. Ні "верховна рада" УССР, ні її "уряд" не можуть нічого зробити самостійно, без згоди на це московського центру. Український народ, як і кожний інший неросійський совєтський народ в системі большевицького СССР є фактично позбавлений будьяких можливостей свобідного волевиявлення, незалежного керування своїми справами. Про все, згідно тільки з власними імперіялістичними інтересами, цілковито ігноруючи потреби окремих народів, всупереч їхнім найжиттєвішим інтересам, вирішує большевицький імперіяльний центр — большевицька Москва. Большевики жахливо експлуатують Україну, як і кожну іншу т.зв. союзну республіку, в економічному відношенні. Кремлівські імперіялісти використовують Україну в першу чергу як сировинну базу для промисловости центральних районів Росії. До промислових районів Росії з України вивозять вугілля, чавун, сталь, хліб, м'ясо, овочі, а завозять звідтам сюди складні машини, складне фабричне і заводське устаткування, текстильні вироби. В Україні взагалі не розбудовується складного машинобудування, модерної хемічної промисловости, текстильних фабрик. В Україні, нпр., яка являється найбільш розвинутим вугільним і металургічним районом СССР, перший автобудівельний завод большевики заплянували побудувати щойно в четвертій п'ятирічці. Чи ж це не говорить про те, що Україна в системі большевицького СССР перебуває на становищі колонії!? Це брехня, що "за роки совєтської влади большевики розбудували в Україні високорозвинуту індустрію". Большевицькі імперіялісти розбудували тільки ці галузі індустрії, які сприяють викачуванню з України промислової і сільськогосподарської сировини (нпр., видобувну промисловість, сільськогосподарське машинобудування, заводи, що продукують устаткування для вуглевидобувної і залізорудної промисловости, паровозобудування). В Україні, як і в кожній іншій т.зв. союзній республіці, большевики провадять політику жорстокого культурного гноблення. За роки большевицької влади в Україні ЧК, ГПУ, НКВД, МВД, МГБ знищили сотні українських вчених — істориків, мовознавців, літературознавців, економістів, знищили сотні письменників, поетів, мистців. Діячам української культури забороняється творити в національному, патріотичному дусі. В цей спосіб цілковито загальмовано всякий розвиток української культури. Усе життя в Україні русифікується. У всіх адміністраційних, культурних та економічних інституціях, у всіх університетах, інститутах фактично панує російська мова. Неподільно панує російська мова в армії. Її накидається українському народові методами посереднього тиску. Всюди насаджується російсько-шовіністичну, імперіялістичну ідеологію, переслідується кожну українську патріотичну думку, кожне патріотичне українське почування. В російсько-шовіністичному, імперіялістичному дусі висвітлюється історію України, історію української культури, поборюється захоплення рідним минулим. Українська преса, радіо, театр, література, наука поставлені в Україні цілковито на службу русифікаторської політики большевицьких поневолювачів. Уся культурна політика большевицьких гнобителів в Україні має на меті повну культурну асиміляцію України з Росією, повну ліквідацію культурної окремішности українського народу. Большевики масово винищують український народ фізично. Три рази за час свого панування в Україні вони навмисне викликали голод. Жертвою цього навмисне викликаного голоду впало досьогодні в Україні близько вісім мільйонів українців. Сотні тисяч українських чоловіків і жінок вислано в Сибір, Середню Азію. Тут вони, будучи примушеними жити в найжахливіших умовах, масово вмирають. Сотні тисяч українських патріотів знищили большевицькі гнобителі по тюрмах, на засланнях, у концтаборах, розстріляли, у безпосередній боротьбі. Тільки за останні роки в боротьбі проти нашого визвольно-революційного руху вони знищили кілька десятків тисяч українців. Ось так на практиці виглядає "найкраще розв'язання" большевиками "національного питання в СССР". Чи ми, українські патріоти, можемо спокійно годитися з таким станом, чи ми, українські патріоти, можемо не боротися проти большевицьких гнобителів, коли бачимо, що вони готують Україні повну загладу. Ми українські революціонери і повстанці, боремося проти большевиків тому, що вони встановили в СССР режим нещадного соціяльного гноблення й економічної експлуатації працюючих мас. Не безклясове суспільство, не "комунізм" будують в СССР большевики, а нову гнобительську й експлуататорську соціяльну систему. Місце колишніх експлуататорів-поміщиків і капіталістів — займають сьогодні нові суспільні паразити-верховоди большевицької партії, МВД і МГБ, адміністрації, армії. Ці верховоди вже виразно оформилися в нову експлуататорську клясу — клясу большевицьких вельмож. Основою формування цієї нової паразитарної, експлуататорської кляси є її політичні привілеї: монополістичне становище большевицької партії, її необмежена влада, повна безконтрольність комуністів з боку народних мас. Маючи необмежені політичні права і будучи в результаті цього необмеженим господарем усіх багатств СССР, ця кляса забезпечила за собою й виразні економічні переваги в совєтському суспільстві. Большевицьким вельможам ніколи нічого не бракує, вони мають просто розкішні умови життя. У цей час, коли мільйони працюючих живуть у крайній нужді, в голоді, большевицькі вельможі, встановивши для себе неймовірно високі платні, мають всього вдосталь: добре їдять, вишукано одягаються, гарно живуть, досхочу користають з усіх культурних розваг забавляються. Це вигідне розкішне життя большевицькі вельможі забезпечили собі за рахунок експлуатації совєтських мас — за рахунок експлуатації совєтських робітників, колгоспників, працюючої інтелігенції. Слова Маркса про те, що "нагромадження багатств на одному полюсі завжди супроводиться нуждою на другому полюсі" вірні не тільки в застосуванні до капіталістичного суспільства, але й у такій же самій мірі в застосуванні до сьогоднішнього совєтського суспільства. Ніде на світі працюючі не живуть у такій економічній нужді, як в СССР, в країні нібито "перемігшого соціялізму". Ніде на світі не експлуатується так фізичні сили працюючих, як в СССР — в державі нібито "робітників і селян". Ніде на світі працюючі не стиснуті стільки різними законами, "нормами", "плянами", "зобов'язаннями", як в Совєтському Союзі. Реальна заробітна платня совєтських робітників і службовців незвичайно низька. Вона ніяк не вистачає навіть на наймізерніший прожиток. Стахановщина, соцзмагання висотують з робітників і колгоспників усі фізичні сили. Високими нормами поставок большевицькі вельможі ограблюють колгоспників з усіх продуктів їхньої праці. Високі податки, постійні і високі позики, "добровільні датки" витягають від працюючих останню копійку. Працюючи на війну, совєтська промисловість не випускає в потрібній кількості товарів ширвжитку. Не "радісне" і "заможне" життя дали большевики працюючим колишньої царської Росії, а нову каторгу, а нове поневолення, новий соціяльний гніт і економічну експлуатацію. Большевицькі поневолювачі поставили працюючих Совєтського Союзу фактично на становище античних рабів. Ми, українські повстанці і революціонери, — сини працюючого народу, не можемо не боротися проти такої політики большевицьких ворогів народу щодо працюючих мас, так само, як не могли не боротися проти гнету поміщиків і капіталістів передові працюючі колишньої царської Росії. Боронити інтереси селян, робітників, працюючих інтелігентів, боротися за їхнє соціяльне визволення — вважаємо своїм священним обов'язком. Ми, бандерівці, боремося проти большевиків також тому, що вони побудували в СССР режим кривавої диктатури компартії, режим варварського терору МВД і МГБ. В СССР не існує жодної демократії, не існують жодні громадські ні людські права. Всевладним паном життя і смерти кожної людини в СССР є большевицька охорона — МВД і МГБ. Вони шпигують за кожною совєтською людиною, намагаються цілковито контролювати все життя совєтських громадян, усі їхні думки, почування. Вони нещадно знищують кожну відважнішу думку. Вони криваво розправляються з усіма тими, хто в який-небудь спосіб відважується протиставлятися большевицькому режимові. Большевицький лад є цілковитим перекресленням усякої свободи всякої демократії, всіх здобутків людства на шляху його прямування до волі, є прямим продовженням царського самодержавства. Чи ми, українські революціонери, можемо безчинно приглядатися таким знущанням над людьми. Проти такого знущання над людьми ми, бандерівці, не можемо не боротися. Наші найвищі ідейні гасла — "Воля народам! Воля людині!" Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевицьких гнобителів, врешті, тому, що вони переслідують нас за наш патріотизм, за нашу любов до України, за те, що вони палять українські хати, руйнують господарства, вивозять на Сибір український народ, мордують, спалюють живцем українських патріотів, відрізують жінкам груди, пробивають штиками дітей, розпинають на парканах, волочать по дорогах, прив'язавши колючим дротом коням до хвостів, наших впавших друзів-революціонерів, розривають їхні могили, викидають на смітники, придорожні рови їхні тіла, де їх розшарпують собаки; ми боремося проти большевиків тому, що вони друть портрети Шевченка, Хмельницького, топчуть "Кобзаря", "Історію України". Усю Західню Україну большевицькі бандити перемінили в одну жахливу м'ясорубку. Немає тут сьогодні хати, де б ці душогуби когось не вбили, не заарештували, не вивезли на Сибір, немає ні лісу, ні гайку, де не видніли б розриті повстанські могили, немає села, де не було б спалених,зруйнованих господарств, немає родини, де мати не оплакувала б замордованого сина, дочка — замордованої матері, маленька дитина -вивезених на Сибір батьків. І за що це море горя, за що це море крови і сліз? За те тількі, що український народ любить Україну — свою Батьківщину, за те тільки, що український народ,як і кожний інший народ у світі, хоче жити вільним, незалежним життям. Ми, українські революціонери і повстанці, боремося проти большевицьких гнобителів тому, що вони в колгоспах запрягають жінок до борін, заставляють їх носити на плечах гній на колгоспні поля,засуджують колгоспників до багаторічного ув'язнення за кілька колосків, що їх вони відважують зірвати, щоб рятуватися від голодової смерти, тому, що большевицькі експлуататори цілком грабують колгоспників з продуктів їхньої праці, виплачуючи їм по 200 грамів хліба за трудодень, тому, що вони зіпхнули українське колгоспне селянство на дно нужди і страждань. Ми боремося проти большевицьких поневолювачів тому, що український робітник мусить постійно жити на голодному пайку, вистоювати в довжезних чергах за хлібом, жити в нужденних житлових умовах, фізично знесилюватися незвичайно високими нормами виробітку, стахановщиною, дрожати перед жорстокими карами за найменше спізнення до праці. Ми боремося проти большевицьких злочинців тому, що вони в шахти, на рудники, на т. зв. відбудовні роботи загнали жінок, де руйнується їхне здоров'я, тому, що вони відірвали матерів від їхніх дітей, тому, що десятки тисяч цих, позбавлених опіки, дітей примушені тинятися як безпритульні по базарах, станціях, попід ресторани, жебраючи шматка хліба. Ми боремося проти большевицьких гнобителів тому, що вони примушують українську інтелігенцію виступати проти власного народу, заставляють її кривити душею, опльовувати національні святощі, примушують її фізичною працею здобувати засоби для власного прожитку, не дають їй змоги вільно віддаватися своїй творчій праці. Чи може український патріот, який бачить і розуміє всю злочинність, увесь бандитизм большевицької політики щодо України, не поклястися боротися проти большевицьких гнобителів до останнього свойого віддиху, до останньої краплі своєї крови? Ми, бандерівці, — українські революціонери і повстанці, поклялися не припиняти нашої протибольшевицької боротьби аж до повного визволення України з-під большевицького панування, аж до цілковитого знищення большевицької гнобительської й експлуататорської системи. ЗА ЩО МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ, ВЕДЕМО БОРОТЬБУ, ЯКІ НАШІ ПОЛІТИЧНІ І СОЦІЯЛЬНІ ЦІЛІ? Ми, українські революціонери і повстанці, ведемо боротьбу: 1. За побудову на українських етнографічних землях української незалежної національної держави із справедливим політичним і суспільно-економічним устроєм. До своєї національної незалежности завжди прагнули і прагнуть усі українські патріоти. Ми вважаємо, — і це підтверджується усім дотеперішнім історичним досвідом українського народу, досвідом усіх інших поневолених народів,- що тільки незалежна українська держава забезпечить українському народові найкращі умовини для його всебічного духового і матеріяльного розвитку, що тільки незалежна українська держава може бути надійною гарантією справді вільного, справді щасливого і заможнього життя українського народу. Позбавлений своєї державної самостійности український народ завжди зазнавав дотепер і зазнає сьогодні з боку своїх окупантів тільки національного, політичного і соціяльного гноблення, тільки економічної експлуатації. Зробити кінець такій своїй незавидній долі український народ може, тільки побудувавши свою незалежну національну державу. 2. За перебудову сьогоднішнього СССР на принципі незалежних національних держав усіх совєтських народів. Така розв'яка є єдиною справді справедливою, справді прогресивною розв'язкою національного питання в СССР. Така розв'язка завдасть смертельного удару по великоросійському імперіялізмові — найлютішому ворогові всіх сьогоднішніх совєтських народів і працюючих мас, грізному ворогові народів усього світу. Ми, поневолені Москвою народи, мусимо розуміти, що доки імперіялісти Москви — білої чи червоної, царської чи большевицької — пануватимуть над народами сьогоднішнього СССР, доти вони завжди мріятимуть про панування над світом. Доки володарі Москви плекатимуть такі мрії, доти вони завжди змагатимуть до побудови якомога сильніше сцентралізованої держави, до встановлення якмога сильнішої влади — до самодержавства, диктатури, доти вони завжди все народно-господарське життя спрямовуватимуть на підготовку загарбницьких воєн, доти вони завжди утримуватимуть міцний і широко розбудований апарат гноблення, велику міцну армію, що в результаті завжди доводитиме також до скріплення суспільно-економічного становища пануючої кляси, — з одного боку, та до щораз нового поневолення й експлуатації працюючих мас, — з другого. Отже, перебудова СССР на принципі національних держав усіх поневолених народів — це не тільки передумова справжнього національного визволення совєтських народів, це не тільки найважливіший, найсуттєвіший крок у напрямі знищення великоросійського імперіялізму взагалі, але це також найнеобхідніша передумова справжнього соціяльного і політичного визволення працюючих мас сьогоднішнього СССР, найнеобхідніша передумова встановлення справді справедливого, справді прогресивного політичного і соціяльного ладу на Сході Европи і в підбольшевицькій Азії. 3. За повне переведення в життя ідеї вільних національних держав усіх народів світу, за усунення з міжнароднього життя всякого імперіялізму. Ми, бандерівці, вважаємо, що система вільних національних держав, задовольняючи природні прагнення всіх народів до незалежного державного життя та забезпечуючи найкращі умовини для всебічного їхнього розвитку, створить також найкращі передумови для тісної співпраці між народами. Основною перешкодою міжнародної співпраці сьогодні є брак взаємного довір'я між народами, взаємні підозріння між окремими державами. Це недовір'я можна усунути тільки шляхом повного здійснення ідеї вільних національних держав усіх народів, тільки відмовившись у національній політиці від усякого імперіялізму. 4. За побудову в незалежній українській державі безклясового суспільства, за справжнє знищення в Україні експлуатації людини людиною, за перемогу ідеї безклясового суспільства серед усіх народів, а зокрема — на території сьогоднішнього СССР. Основою цього суспільства в незалежній українській державі буде, як про це ми вже говорили, з одного боку, суспільна власність на знаряддя і засоби виробництва, і з другого боку, — справжня демократія в галузі внутрі політичного устрою. Суспільна власність на знаряддя і засоби виробництва недопустить до творення експлуататорських кляс на економічній основі. В протилежність до того, як це сьогодні обстоїть справа в СССР, справжня демократія у галузі політичного устрою виключить можливість формування нових паразитарних груп на базі політичних привілеїв. 5. За справжню демократію, проти диктатури і тоталітаризму всіх мастей, за свободу слова, друку, зборів, світогляду, за забезпечення за національними меншостями в України всіх національних і громадських прав, проти всесилля поліції, за таку владу в державі, яка найвищим своїм обов'язком уважатиме служіння інтересам народу, а не своїм імперіялістичним плянам. "Не маючи загарбницьких цілей, поневолених країн і пригноблених народів у своїй державі, народна влада України не витрачатиме часу, енергії та коштів на творення апарату гноблення й експлуатації.Українська народна влада всі економічні ресурси та всю людську енергію спрямує на побудову нового державного порядку, справедливого соціяльного ладу, на економічне будівництво країни та культурне піднесення народу" (з Програми ОУН). Детальна програма нашої боротьби викладена в Програмі ОУН, прийнятій III-ім Надзвичайним підпільним З'їздом ОУН, що відбувся в днях 21-25 серпня 1943 р. Ця програма також масово поширена окремою брошуркою під заголовком "За що бореться УПА". З того, що дотепер ми сказали про нашу ідеологію і політику, якнайвиразніше видно, що наш, бандерівський, революційний рух ні з фашизмом, ні з гітлеризмом не має нічого спільного. По своїй найглибшій суті наш рух — народний національноі соціяльно-визвольний рух. Нам чужий усякий шовінізм, ми ненавидимо і поборюємо всякий імперіялізм, ми проти всякої диктатури і тоталітаризму, ми за знищення всякої експлуатації людини людиною, за побудову справді безклясового суспільства. Тільки з неспроможности знайти проти нас якінебудь справжні аргументи большевицькі вороги народу зв'язують нас з фашизмом, закидають нам "агентурність". МИ, БАНДЕРІВЦІ, ЗА РЕВОЛЮЦІЮ В УСЬОМУ СССР ЗА ЄДИНИЙ ФРОНТ БОРОТЬБИ ВСІХ ПОНЕВОЛЕНИХ НАРОДІВ І ПРАЦЮЮЧИХ МАС СОВЄТСЬКОГО СОЮЗУ До реалізації наших цілей ми змагаємо шляхом розгортання народньої національно і соціяльно-визвольної революції як в Україні так і серед усіх інших народів СССР. До боротьби разом з нами, до боротьби за повалення большевицького режиму ми кличемо всі поневолені совєтські народи, працюючі маси всіх національностей СССР. Большевицьке ярмо однаково тисне як український народ,так і всі інші совєтські народи. Большевицькі гнобителі однакові вороги як українського, так і всіх інших поневолених совєтських народів. Визволитися з-під большевицького ярма народи Совєтського Союзу можуть лише шляхом революційної боротьби проти большевицьких поневолювачів та експлуататорів, шляхом боротьби, що її совєтські народи вестимуть за перебудову СССР на принципі незалежних національних держав, за справжнє безклясове суспільство, за справжню демократію в галузі внутріполітичного устрою окремих національних держав, за цілковите усунення з відносин між собою усякого імперіялізму, за якнайтіснішу співпрацю між собою, основану на справжній рівноправності і взаємній повазі до своїх інтересів. Чим швидше народи Совєтського Союзу зрозуміють необхідність революційної боротьби проти большевицьких гнобителів, чим швидше вони переконаються у правильності наших ідей, тим коротшими будуть їхні страждання — страждання рабів у большевицькій тюрмі народів, тим меншими будуть їхні жертви, що їх вони щоденно примушені складати в результаті терористичної большевицької політики, тим швидше вони зможуть зажити справді вільним, справді щасливим життям. Ми змагаємо до того, щоб викути єдиний революційний протибольшевицький фронт народів України, Білорусії, Прибалтики, Кавказу, Середньої Азії, Сибіру, народів країн Південно-Східньої і Центральної Європи, в останній війні фактично окупованих большевиками. Революційні, прогресивні елементи народів України, Білорусії, Прибалтики, Кавказу та деяких народів Південно-Східньої Европи вже сьогодні об'єдналися для спільної протибольшевицької боротьби на пропагованій нами політичній плятформі в Антибольшевицький Бльок Народів (АБН). На еміграції вже діють окремі керівні органи АБН. Услід за цим мусить прийти до розбудови активного революційного протибольшевицького фронту і всередині СССР та в новоокупованих ним країнах. Це буде величезний крок уперед на шляху повалення большевицької тюрми народів, на шляху до визволення всіх поневолених большевиками народів. До боротьби проти кремлівських поневолювачів та експлуататорів ми кличемо також російський народ. Російські народні маси зазнають з боку кремлівських заправил такого самого політичного і соціяльного гноблення, як і неросійські народи. В 1917р., разом з усіма іншими народами Росії, російський народ піднявся на революційну боротьбу проти царського самодержавства, проти поміщиків і капіталістів в ім'я справжньої політичної свободи, в ім'я справжньої рівности і справедливости, в ім'я справжнього знищення в Росії всякої політичної та соціяльної реакції. Того всього російський народ не осягнув. Большевицькі узурпатори насильно вирвали з рук російського народу владу і, прикриваючись революційними фразами, встановили на території колишньої Росії нову різновидність самодержавства, побудували нову експлуататорську соціяльну систему. Не мав політичної свободи російський народ у царській самодержавній Росії, не має він її сьогодні і в большевицькому, диктаторському СССР. У царській Росії російські працюючі маси експлуатувались поміщиками і капіталістами, а тепер вони експлуатуються большевицькими вельможами. Своїх ідей політичної і соціяльної волі російський народ ше не здійснив. Ці ідеї чекають на організовану армію нових борців з-поміж російського народу. До російських народних мас, гноблених й експлуатованих колись царизмом, а тепер большевицькою клікою, до російських народних мас, які мають відвагу і знаходять у собі силу підніматися на революційну боротьбу проти своїх гнобителів, до російських народних мас, які відкидають і ненавидять усякий імперіялізм, — ми, українські революціонери і повстанці, плекаємо тільки щирі симпатії. Ми з найбільшою радістю повітаємо російський народ на фронті революційної боротьби за повалення большевицької гнобительської й екплуататорської системи. ЯК МИ ДИВИМОСЯ НА НАСТУПНУ ВІЙНУ? На війну між СССР і його противниками ми розраховуємо як на допоміжний момент у нашій боротьбі, як на ту сприятливу обставину, яка полегшить нам визволитися власними силами. Ми завжди ставили і ставимо сьогодні на сили українського народу, на сили всіх поневолених народів Совєтського Союзу. ЯКІ БЕЗПОСЕРЕДНІ ЗАВДАННЯ НАШОЇ БОРОТЬБИ СЬОГОДНІ? На теперішньому етапі нашої боротьби наші безпосередні завдання такі: 1) включати до активної, революційної протибольшевицької боротьби ще не включену дотепер частину українського народу; 2) шляхом революційної пропаганди освідомляти народні маси СССР усіх національностей у тому, що таке большевизм на ділі, розкривати всю антинародність большевицької системи, вказувати, в який спосіб народи Совєтського Союзу можуть визволитися з-під большевицького ярма; 3) стимулювати виникнення організованої активної протибольшевицької боротьби в усьому СССР. ЧОМУ МИ МУСИМО ВЕСТИ НАШУ БОРОТЬБУ МЕТОДОМ ЗБРОЙНОГО ПІДПІЛЛЯ? У терористичних умовах Совєтського Союзу ми не маємо змоги вести нашу визвольну боротьбу в жодний інший спосіб, як тільки в формі збройного підпілля. Саме тому ми сьогодні примушені сидіти в лісах, у підземних криївках. Для боротьби з МВД і МГБ ми носимо зброю. Такі форми боротьби накинув нам ворог. Зрозуміло, що такі форми політичної боротьби — незвичайно важкі. Оскільки, одначе, в умовах Совєтського Союзу такі форми боротьби — єдино можливі форми протирежимної політичної боротьби взагалі, ми й надалі будемо боротися так, як ми боролися дотепер. Така тактика єдино правильна і для всіх інших поневолених большевиками народів. Передумовою виникнення масової революційної протибольшевицької боротьби в СССР ми вважаємо виховання революційної свідомости і протибольшевицької політичної активности поневолених народів і працюючих мас Совєтського Союзу. До цього виховання ми змагаємо як шляхом революційної пропаганди, так і шляхом безпосередньої активної революційної боротьби авангарду революції — революційних організацій і включування в цю боротьбу совєтських народних мас. ЯКУ БЕЗПОСЕРЕДНЮ МЕТУ МАЮТЬ НАШІ ЗБРОЙНІ І САБОТАЖЕВІ ДІЇ? Наші збройні дії, акти саботажу своєю безпосередньою метою мають не дозволити большевицьким загарбникам міцно закріпитися на окупованих ними українських землях, не дозволити їм безкарно тероризуватти і грабувати український народ, природні багатства української землі, боронити перед терором МВД і МГБ український патріотичний елемент, зривати спроби МВД і МГБ розбудувати агентуру, не допустити до розбудови большевицьких, ворожих українському народові, організацій (молодіжних, культурних), знищувати особливо активних большевицьких вислужників, боронити перед наступом МВД і МГБ нашу підпільну організацію. МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ, НЕ БОРЕМОСЯ ПРОТИ СОВЄТСЬКИХ ПРАЦЮЮЧИХ МАС У нашій боротьбі ми, бандерівці, виступаємо тільки проти большевицьких імперіялістів, тобто проти партійної верхівки та всіх тих елементів, незалежно від їхнього соціяльного і національного походження, які цій верхівці вірно служать. Це підла брехня, що ми стріляємо всіх совєтських людей без розбору. Проти совєтських народних мас ми не боремося. Про це можуть посвідчити тисячі совєтських людей — совєтських колгоспників, робітників та інтелігентів, з якими ми зустрічалися, розмовляли, яким ми передавали нашу літературу. Про це можуть посвідчити тисячі голодуючих, яким ми допомагали, чим тільки могли. Ми знищуємо тільки керівних представників партії, МВД і МГБ та всі ті вислужницькі, продажні елементи, які активно виступають проти нашого руху і вороже відносяться до українського народу. ЯК МИ, БАНДЕРІВЦІ, ДИВИМОСЯ НА ПЕРСПЕКТИВИ НАШОЇ БОРОТЬБИ? Ми знаємо, що нас у нашій боротьбі чекають величезні труднощі. Ми дуже добре здаємо собі справу з того, що поки що наші сили — малі, а сили ворога великі. Краще, як будьхто інший, ми також свідомі того, як важко вести революційну боротьбу в умовах большевицької, емведівської системи. Та ми віримо в справедливість нашої справи і в народ. Ця віра завжди була основним джерелом нашої сили дотепер і буде ним у майбутньому. Ми боремося за найрідніші інтереси як українського, так і всіх інших народів Совєтського Союзу. Як увесь український, так і всі інші совєтські народи не можуть тому не піти за нами. Сьогодні йде активно за нами значна частина України.Сьогодні по нашому боці симпатії майже всього поневоленого українського народу, значної частини, вірно поінформованої про нас, працюючих мас усього Совєтського Союзу. Завтра активно включиться в нашу боротьбу решта України. Завтра стануть на наш шлях усі народи Совєтського Союзу. Як в умовах большевицької реакції всередині СССР і в новозагарбаних ним країнах Південно-Східньої і Центральної Европи, та і на тлі нездорових відносин Заходу ми, бандерівці, і з погляду цілей нашої боротьби, і з погляду її моральних основ — репрезентуємо найглибші, вічноживі, здорові прагнення народів і працюючих мас до політичного і соціяльного поступу, до прогресу. Сили поступу, сили прогресу завжди здобувають перемогу над силами реакції. Такий закон суспільного розвитку. У нашій боротьбі з большевицькою реакцією остаточна перемога буде за нами, бандерівцями. Уже сьогодні в УПА, в революційному підпіллі крім українців, борються також представники інших національностей: росіяни, татари, білоруси, грузини. У недалекому майбутньому — ми віримо в це — разом з нами, на своїх національних територіях боротимуться тисячні загони революціонерів усіх національностей СССР. До оптимізму щодо нашого майбутнього дає нам основу також та обставина, що досьогодні, тобто вже впродовж шести років, большевицьким поневолювачам не вдалося нас знищити, розбити нашу підпільну організацію. Супроти високої ідейности, супроти майстерности конспірації, супроти нашого масового героізму і завзяття стає безсильним навіть МВД і МГБ. Витримавши в нашій боротьбі дотепер, ми витримаємо і в дальшому. Для нас були найгрізніші перші бої з МВД і МГБ. Сьогодні, коли ці бої вже за нами, ми з вірою дивимося у майбутнє. Маючи потрібний нам досвід боротьби в умовах большевицького режиму, в умовах емведівської системи, загартовані дотеперішніми боями, загріті тими симпатіями, що їх ми зустрічаємо скрізь, де тільки появимося, серед усіх народів, поневолених большевиками, міцні тією підтримкою, що її нам жертвенно дають українські народні маси, — ми відважно маршуємо вперед, до нашої мети — до повалення большевицького панування в СССР, до побудови незалежної Української Держави, до визволення народів і працюючих мас усього СССР. НАШ СТИЛЬ БОРОТЬБИ Для нас, бандерівців, характерний окремий, високогероїчний стиль революційної боротьби. В його основі лежить нечувано висока, прямо безприкладна, ідейність учасників нашого руху, наш глибокий патріотизм. Ми не визнаємо ні полону, ні капітуляції перед ворогом. Українські революціонери і повстанці в своїй основній масі не здаються живими в руки ворога: у безвихідному становищі стріляються останніми власними кулями або розриваються останніми власними гранатами. Ми не визнаємо іншого життя, крім життя для активної боротьби за наші високі революційні ідеали. Нашої боротьби ми не припинимо доти, доки житиме хоч би один революціонер. Нас не лякають навіть найважчі труднощі і небезпеки, навіть найважчі перешкоди. Нас не заломлює ні смерть наших друзів, ні хвилеві невдачі в нашій боротьбі. В ім'я перемоги наших ідей ми добровільно підпорядковуємося залізній дисципліні, що панує в наших рядах. МИ, УКРАЇНСЬКІ РЕВОЛЮЦІОНЕРИ І ПОВСТАНЦІ, ПРОДОВЖУЄМО НАЙКРАЩІ ВИЗВОЛЬНІ ТРАДИЦІЇ ЯК УКРАЇНСЬКОГО, ТАК І ВСІХ ІНШИХ НАРОДІВ СССР Борючись за національну і соціяльну волю українського народу, за державну незалежність України, ми, українські революціонери і повстанці, продовжуємо діло таких великих борців за визволення України в нашій історії, як Хмельницький, Мазепа, Петлюра, продовжуємо традиції таких визвольних організацій в Україні з періоду після 1920 р., як Братство Українських Державників (БУД), Союз Визволення України (СВУ), боремося за здійснення мрій та ідеалів таких великих українців, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. Змагаючи до побудови справедливого прогресивного політичного і соціяльного ладу на території всього СССР, до визволення з-під національного і соціяльного большевицького ярма всіх народів Совєтського Союзу, ми, бандерівці, продовжуємо традиції визвольної боротьби всіх поневолених царизмом народів, продовжуємо діло всієї тієї частини революціонерів Росії з-перед 1917 р., яка справді хотіла покласти кінець національному і соціяльному рабству в Росії, яка справді хотіла здобути для народних мас Росії політичну волю і соціяльну справедливість. Ось хто такі ми, бандерівці, та за що ми боремося. Колись на насмішки царських вислужників, що ніби "гайдамаки — не воины, разбойники, воры, пятно в нашей истории", — великий Шевченко відповів: "Брешеш людоморе! За святую правду, волю розбійник не стане! Не розкує закований у ваші кайдани народ темний; не заріже лукавого сина; не розірве живе серце за свою Вкраїну" (Холодний Яр). Ці слова Великого Пророка України хай будуть і сьогоднішньою нашою відповіддю усім тим, які, обдурені большевицькою пропагандою, ще й сьогодні дивляться на нас, як на "бандитів". * * * Від шести років з України на ввесь Совєтський Союз лунають постріли. Від шести років територія Західної України — невеличка частина величезного Совєтського Союзу — є полем незвичайно завзятих, героїчних боїв. Хай знає кожна совєтська людина, хай знає кожний совєтський колгоспник, робітник і інтелігент: тут в Україні, уперше в історії устабілізованого СССР загорілося вогнище революційної визвольної боротьби за повалення большевицько-експлуататорського режиму, за побудову на території сьогоднішнього СССР справді справедливого політичного і соціяльного ладу. Тут уперше в історії устабілізованого СССР кількадесят тисяч українських патріотів — синів працюючого народу українського поклялися радше згинути, ніж покірно терпіти большевицькі знущання, ніж погодитися із злочинною з національного і соціяльного погляду політикою большевицьких бандитів. Ми, бандерівці, боремося і вмираємо з думкою про майбутню волю і щасливе життя українського народу, з думкою про майбутню волю і щасливе життя усіх совєтських народів! Ми, бандерівці, боремося і вмираємо з вірою, що за нами, тисячами, підуть мільйони нових борців з усієї України, з усього Совєтського Союзу, і що наша боротьба, — боротьба за волю народів і людини — вкінці закінчиться перемогою над большевицькою реакцією. Ми, бандерівці, боремося і вмираємо з почуттям гордости за те, що в чорні дні большевицької реакції нам першим приходиться промощувати шлях до волі як для всього українського народу, так і для народів та працюючих мас усього Совєтського Союзу, за те, що історія судила нам першим започаткувати нову добу для Сходу Европи і підбольшевицької Азії — добу їх справжнього національного і соціяльного визволення. Ми щиро співчуваємо всім тим совєтським матерями і батькам, ні в чому невинні сини яких, опинившись на фронті боротьби проти нас проти власної волі, впали у боротьбі з нами. В тому винувате МВД. Воно гнало їх проти нас силою. Вони — жертви емведівського терору. З наших революційних окопів, відбиваючи скажені емведівські атаки, серед трупів наших упавших друзів, цілі скривавлені, але невгнуті, сьогодні, з початком сьомого року нашої визвольної протибольшевицької боротьби ми ще вище піднімаємо наш революційний прапор. Народи Совєтського Союзу! Совєтські працюючі маси! Дивіться на цей прапор! Дивіться і читайте: МИ ЗА ВОЛЮ НАРОДІВ І ЛЮДИНИ! МИ ЗА ВИЗВОЛЕННЯ З-ПІД БОЛЬШЕВИЦЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО, ПОЛІТИЧНОГО І СОЦІЯЛЬНОГО ЯРМА ВСІХ НАРОДІВ І ПРАЦЮЮЧИХ МАС СОВЄТСЬКОГО СОЮЗУ! ГЕТЬ БОЛЬШЕВИЦЬКУ ГНОБИТЕЛЬСЬКУ Й ЕКСПЛУАТАТОРСЬКУ СИСТЕМУ! До боротьби під цим прапором, до боротьби разом з нами ми кличемо всіх, кого лише гнітить ярмо большевицьких поневолювачів та експлуататорів, усіх, хто лише має силу та відвагу боротися. Годі довше терпіти большевицькі знущання та насильства! Це ганьба для людини покірно зносити ярмо і батіг! Годі довше бути тільки німими рабами! Годі довше тільки таємно в собі здушувати свій гнів і ненависть проти большевицьких поневолювачів та експлуататорів! Піднімайтеся на революційну боротьбу проти кремлівських гнобителів! Українці із східних областей! Ми, українські революціонери і повстанці, — борці за волю і незалежність України, кличемо Вас: ширше включайтеся у визвольну революційну боротьбу проти большевицького ярма! Боротьба за волю і незалежність українського народу — священий обов'язок кожного сина України! Поневолені народи Совєтського Союзу! Білоруси, грузини, вірмени, азербайджанці, литовці, лотиші, естонці, карелофіни, узбеки, казахи, таджики, киргизи, туркмени, татари, молдавани, калмики, башкири! Піднімайтеся на національно- і соціяльно-визвольну боротьбу проти большевицьких гнобителів за перебудову СССР на принципі незалежних національних держав усіх совєтських народів! Росіяни! Боріться за повалення большевицької диктатури, за знищення большевицької експлуататорської системи — за демократичну Росію, за справжню соціяльну рівність і справедливість! Совєтські робітники, колгоспники, інтелігенти! Совєтське ярмо стає щораз важче. Нужді, злидням немає кінця. Немає кінця теророві, переслідуванням. Годі довше покірно терпіти! Піднімайте революційну боротьбу за своє політичне і соціяльне визволення! Хай живе визвольна боротьба українського народу за українську незалежну національну державу! Хай живуть ОУН І УПА — бойовий авангард українського народу в його боротьбі за національну і соціяльну волю! Хай живе Степан Бандера — Керівник українського визвольно-революційного руху, щирий друг усіх народів і працюючих мас Совєтського Союзу! Хай живе генерал Тарас Чупринка — Головний Командир УПА, безстрашний борець за волю українського і всіх інших народів СССР! Хай живе національно- і соціяльно-визвольна революційна боротьба всіх поневолених народів СССР! Хай живе революційна боротьба працюючих мас СССР за соціяльну рівність і справедливість, за справжнє безклясове суспільство! Смерть Сталіну і його кліці — найлютішим ворогам народів і працюючих мас Совєтського Союзу! -------------- Примітки: [1] Після геройської смерті сл. П. ген. Тараса Чупринки дня 5 березня 1950 р. Головнокомандувачем УПА став полк. Василь Коваль (Прим. редакції передруку). [2] Брошура вийшла на Україні з початком 1950 р. Шостий рік боротьби рахується з 1944 р., нового приходу большевиків на Україну. (Примітка ред. передруку). [3] Конференція ОУН на Українських Землях 1950 р. сформулювала програмові постанови про земельне питання в такій формі: «ОУН бореться за повне знищення колгоспного кріпацтва в Україні, проти повороту до поміщицько-капіталістичного ладу, за безплатну передачу землі селянам на власність на базі одноососібних трудових господарств». «Большевизм і визвольна боротьба», Видання ЗЧ ОУН, 1957 р. Б.м. --- КІНЕЦЬ --- Оригінальний текст взято з сайту МНК: www.ukrnationalism.org.ua У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua