Олександр Федьков » Українська соціал-демократична спілка в суспільному житті Наддніпрянської України початку ХХ ст.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українська соціал-демократична спілка в суспільному житті Наддніпрянської України початку ХХ ст.

Праця
Написано: 2017 року
Розділ: Історична
Твір додано: 24.12.2017
Твір змінено: 24.12.2017
Завантажити: pdf див. (3,3 МБ)
Опис: Федьков О. М. Українська соціал-демократична спілка в суспільному житті
Наддніпрянської України початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Інститут історії України НАН України,
2017.
З’ясовано, що вивчення історії Української соціал-демократичної спілки
РСДРП відбувалося трьома періодами. У першому, дореволюційному, друкувалися
переважно публіцистичні брошури та статті, у яких загалом характеризувалися ідейні
та програмні засади, форми і методи роботи цієї громади. У радянську добу, з 1917 і
до кінця 1980-х рр., найбільш плідними виявилися 1920-ті рр., коли були опубліковані
праці з історії української соціал-демократії (О. Гермайзе, В. Дорошенко, А. Ріш), у
яких з’ясовано також і роль УСДС у революційному русі. На Заході історія цієї
громади розглядалась у працях Д. Дорошенка та П. Феденка. У радянській
історіографії історію української соціал-демократії, зокрема й УСДС, найґрунтовніше
дослідив І. Курас, проте дати об’єктивну оцінку цій політичній громаді радянські
вчені не зуміли через ідеологічну тенденційність. Поступ у дослідженні проблеми
спостерігаємо у сучасному періоді, про що свідчать праці українських істориків
В. Головченка, Ю. Лаврова, С. Наумова та ін. Водночас залишаються нез’ясованими
важливі питання, пов’язані з історією Української соціал-демократичної спілки, для
чого й потрібна узагальнювальна комплексна праця.
Виявлено, що для дослідження історії Спілки є велика та багатопланова
джерельна база, яка містить законодавчі документи, діловодну документацію, пресу
та агітаційно-пропагандистські матеріали, джерела особового походження.
Застосований у дисертації комплексний підхід до джерел дозволив виокремити
партійно-організаційні документи і матеріали, пропагандистсько-агітаційні джерела,
мемуари й особисте листування. У складі непартійних документів містяться
законодавчі документи, документи місцевих органів влади, матеріали судово-слідчих
установ, публіцистика та джерела особового походження. Важливе значення має 3

«актуалізована» інформація з Національного архівного фонду України та архівних
установ Російської Федерації. Усі зазначені джерела достатньо репрезентативні та
дозволяють об’єктивно дослідити історію Української соціал-демократичної спілки.
Визначено теоретико-методологічні засади дисертації та з’ясовано, що для
теоретичного осягнення об’єкта і предмета роботи найбільш придатною видається
теорія модернізації. З’ясовано, що історичному процесу в Російській імперії та її
українських губерніях властива екзогенна (наздоганяльна) модернізація, яка мала
незбалансований характер і провокувала загострення конфлікту між традицією і
привнесеними новими елементами. Така модернізація пов’язана з великими
соціальними потрясіннями, внутрішнім насильством, руйнуванням традиційного
устрою з далекосяжними негативними наслідками. У дисертації використано деякі
положення марксистської теорії. Потреба їхнього залучення зумовлена тим,
Українська соціал-демократична спілка належала до громад, які проголосили
марксизм теорією, що слугує дороговказом у зміні існуючого капіталістичного ладу
прогресивнішим комуністичним. Відтак, щоб збагнути логіку мислення та дій членів
УСДС, важливо осмислити феномен марксизму. Студії теорії та практики марксизму,
які провадилися в Російській імперії на межі ХІХ та ХХ ст., лягли в основу
обґрунтування концепції інтернаціональних і національних соціал-демократичних
партій та спілок, яка стала важливою основою для дослідження Української соціал-
демократичної спілки. Теоретико-методологічну основу дисертації становлять
загальноприйняті в сучасній українській історіографії принципи і методи наукового
історичного пошуку. Застосовано також міждисциплінарні підходи, зокрема
досягнення «нової історичної науки». Оскільки предметом дослідження є політична
організація, то цілком доречним виявилося використання теоретико-методологічних
засад партології.
У дисертації охарактеризовано соціокультурні умови виникнення та діяльність
соціал-демократичних партій і спілок в українських губерніях Російської імперії
наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Проаналізовано емпіричні факти з історії соціал-
демократії Російської імперії та осмислено їх у поняттях, що дозволило обґрунтувати
концепцію інтернаціональних і національних марксистських партій і спілок. 4

Виокремлено основні критерії, які стали основою для порівняння зазначених
організацій: 1) пріоритети у розв’язанні соціальних і національних проблем і
2) принципи партійного будівництва. З’ясовано, що інтернаціональні соціал-
демократії виступали за збереження централізованої держави та побудову
соціалістичного ладу, внаслідок чого здійсниться усуспільнення засобів виробництва
й будуть ліквідовані класи, а відтак – соціальний та національний гніт. У питаннях
партійного будівництва інтернаціоналісти були прихильниками створення єдиної,
централізованої соціал-демократичної партії, у якій на підвалинах автономії діяли б
національні секції. Натомість національні соціал-демократичні партії також мали
класові засади і у своїх програмних вимогах виступали за революційний переустрій
існуючого суспільства. Вони порушували питання про національно-правовий статус
пригноблених націй у майбутньому (досягнення політичної незалежності,
національно-територіальної чи екстериторіальної персональної автономій). У сфері
партійного будівництва виступали за існування незалежних соціал-демократичних
партій або ж побудову РСДРП як федеративного об’єднання національних
марксистських організацій. Встановлено, що до інтернаціоналістських організацій
належали загальноімперська РСДРП, а також Українська соціал-демократична
спілка. Більшість політичних партій і спілок Російської імперії, зокрема й
Революційна українська партія (Українська соціал-демократична робітнича партія),
репрезентували національний напрям у марксизмі.
З’ясовано причини розколу РУП і утворення УСДС на межі 1904 та 1905 рр.,
визначено роль РСДРП у цих подіях завдяки використанню методологічних засад
«нової історичної біографії». Встановлено, що російський соціал-демократ І. Біск
тісно співпрацював із діячами Закордонного комітету РУП і членами редакції її
партійних видань, які перебували у Львові та поділяли погляди меншовиків. Спільно
вони здійснювали заходи, спрямовані на реалізацію планів з уведення РУП до складу
РСДРП. Однак на ІІ «невідбутому» з’їзді в грудні 1904 р. (січні 1905 р. за н. с.)
отримати більшість і прийняти рішення про входження в російську марксистську
партію їм не вдалося. Тому 31 грудня 1904 р. (13 січня 1905 р.) вони оголосили про
вихід зі складу РУП і намітили заходи зі створення нової організації, що незабаром 5

отримала назву «Українська соціал-демократична спілка». 2 (15) лютого вона
увійшла до складу РСДРП.
Здійснено періодизацію історії Спілки та простежено її еволюцію у 1904–
1912 рр. Протягом усього цього часу вона дотримувалася меншовицьких ідейних
переконань та організаційних принципів у партійному будівництві. Відзначено, що
на початку Першої російської революції спілчани розгорнули енергійну діяльність із
видання газет «Правда» і «Листок правди» та численних брошур і листівок, які
спрямовувалися переважно до українських селян і сільськогосподарських робітників.
Починаючи з березня 1905 р. закликали добиватися безоплатної передачі усієї землі,
зокрема й поміщицької, сільським трударям. Сільські робітники мали вимагати
підвищення заробітної плати та покращення умов праці в поміщицьких економіях.
Свою боротьбу хлібороби мали здійснювати під керівництвом селянських комітетів.
Діяльність УСДС мала успіх серед селян і сільськогосподарських робітників
українських губерній Російської імперії. Враховуючи це, Женевська меншовицька
конференція партійних працівників доручила спілчанам повести сільський напрям
роботи в РСДРП.
У листопаді 1905 – березні 1906 рр. тривав перехідний період у діяльності
Української Спілки, на якому вона об’єдналася з Київською провінційною
організацією РСДРП. Це дало потужний імпульс консолідаційним процесам,
унаслідок яких до неї стали приєднуватися соціал-демократичні організації, що діяли
на територіях Київської, Подільської, Волинської, Полтавської та Чернігівської
губерній, а також сусідніх білоруської Гомельщини та молдовської Бессарабії.
Унаслідок цього до кінця Першої російської революції вона перетворилася на
впливовий регіональний союз російської марксистської партії.
Проаналізовано склад керівництва, структуру, фінанси, етносоціальний склад і
чисельність спілчанських організацій, форми та методи їхньої діяльності у період
піднесення (квітень 1906–1907 рр.). З’ясовано, що Спілка діяла в складі російської
марксистської партії, брала участь у її форумах і підпорядковувалася Центральному
комітету РСДРП. Головний комітет (ГК) УСДС, створений у листопаді 1905 р.,
скликав конференції, здійснював керівництво спілчанськими громадами шляхом 6

безпосередньої участі своїх членів у їхній діяльності, а також через надсилання
циркулярних листів, організацію певних кампаній (страйкових, думських,
з’їздівських та ін.). Внаслідок цієї роботи було створено розгалужену мережу
спілчанських організацій у містах та селах регіону. До складу ГК УСДС входили
представники різних націй, але найбільше – українці та євреї. Діяли також
багатонаціональні міські та містечкові організації з відносною більшістю в них євреїв
і сільські спілчанські осередки, у яких переважали українські селяни. Наприкінці
Першої російської революції спілчанські осередки налічували орієнтовно 7 000
соціал-демократів.
У цьому періоді Українська Спілка досягла значних успіхів. Вона мала у своєму
розпорядженні низку високопродуктивних друкарень. Останні видавали великими
накладами листівки, брошури та газети, які, за наявності розгалуженої мережі
партійних організацій із численними активістами, набули масового поширення серед
широких верст міського робітництва, сільськогосподарських пролетарів і селян.
УСДС очолювала широкий страйковий рух сільських і міських робітників. Під час
виборів до ІІ Державної думи Спілка розгорнула активну передвиборчу кампанію, під
час якої тісно взаємодіяла з єврейським соціал-демократичним Бундом. Вона
співпрацювала також з іншими соціалістичними організаціями (УСДРП, ПСР) та
ліберальною партією кадетів. Це уможливило обрання до складу Думи п’яти спілчан.
Про революційний характер УСДС свідчила її постійна налаштованість на підготовку
до збройного повстання. На це вказувала діяльність керівних партійних органів та
місцевих соціал-демократичних громад: вони займалися теоретичною підготовкою,
заготівлею зброї, вибухових снарядів. При ГК існувала глибоко законспірована
військова комісія, що курувала роботу бойових і військових організацій.
З’ясовано, що на початку доби реакції продовжували функціонувати керівні
установи УСДС та її регіональна мережа, однак спроби спілчанських керівників
активізувати роботу закінчилися безрезультатно. Посилились кризові тенденції в
громаді. В організаційній площині вони позначилися у нестачі партійних працівників
у центрі та на місцях, у важкому фінансовому становищі громад, зменшенні їхніх
технічних можливостей, що разом призводило до згортання роботи. Скоротилася
мережа та чисельність спілчанських осередків, а низка комітетів припинила
існування. Зростала автономізація діючих місцевих громад, послабилася координація
дій між ними. Унаслідок постійних арештів, роботи секретних співробітників
охранки відбувалися деморалізація та розчарування частини членів УСДС у
марксистській доктрині та перехід їх у лави інших політичних організацій (есерів,
анархістів). Криза мала вияв у радикалізації настроїв і дій серед членів громад Спілки,
про що свідчать рішення про створення бойових дружин і проведення експропріацій.
Останні дії соціал-демократів набували відвертого кримінального характеру.
Встановлено, що в добу реакції Українська Спілка стала об’єктом особливої
уваги правоохоронців, які мали низку таємних агентів, що інформували про
діяльність УСДС та обіймали керівні посади в громаді, слугували знаряддям
підтримки розколу в РСДРП. Успішна діяльність таємної поліції проти Спілки стала
основною причиною її занепаду. Другою причиною стала ідейна й організаційна
криза, яка охопила російську марксистську партію. У ній запанувало розчарування в
стратегії і тактиці соціал-демократичної роботи, поряд з існуючими фракціями
виникли партійні течії різного спрямування. Показано неодноразові спроби
провідників УСДС відновити керівні органи та мережу соціал-демократичних
організацій. Схарактеризовано співпрацю М. Меленевського та його прихильників з
нефракційним соціал-демократом Л. Троцьким. Відзначено, що всі спроби відновити
громаду зазнали поразки. Велися переговори представників інтернаціональної УСДС
та національної УСДРП про створення потужної «української соціал-демократії»,
проте внаслідок суперечностей вони закінчилися безрезультатно. У серпні 1912 р.
Спілка брала участь у Віденській конференції соціал-демократичних організацій, де
зібралися супротивники більшовиків. Востаннє її представник, разом із українськими
соціал-демократами Наддніпрянщини та Галичини, офіційно звертався до
Базельського конгресу ІІ Інтернаціоналу в листопаді 1912 р. Після цього Українська
соціал-демократична спілка припинила своє існування.
Ключові слова: Українська соціал-демократична спілка, Російська соціал-
демократична робітнича партія, марксизм, інтернаціональні організації, національні
партії, робітничий клас, революція.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.