© J. Donne
© Ф. Воротнюк (переклад з англійської), 2004
Текст надано перекладачем
Електронна публікація: ae-lib.org.ua
Отче Того, Ким природу для нас,
А нас для небес із недійсного вчинено,
Творче в той час і Царю повсякчас,
Тепер із руїни перествори мене:
Глина ж бо серце зогниле моє,
Рудо іржавіє самогубством.
Вичисти цю його порошну персть,
Вичисти все, що в ньому зіпсуто,
Щоб, перш ніж померти, я смерті позбувся.
О Сине Божий, що, бачивши гріх
І нестворену смерть, що з ним уповзла,
Взяв її в Себе і тим переміг
Силу ворожого нам жала,
Тепер розп’яттям Себе прибий
Знову до серця мого,
Де б не було, залишайся з ним,
Щоб, успоріднившись крові Твоїй,
Терпіння Твоє осягнути змогло.
Душе Святий, Чиїм храмом я був би,
Якби не ті мури, що бридко брудні,
Блюзнірськи ж бо пихою й хіттю задув я
Юначі всередині храму вогні.
Новим же вітром у серці роздми
Вогонь, що займає вівтар,
Нехай воно, кляте, від сяйва болить,
Хай плавиться плотяний серця ліхтар,
Та буде й жертовник, і жертва, і жар.
О Трійце, блаженна у славі Своїй,
Кістки - мудрецям, молоко - немовлятам,
Із пазурів розуму рухом змії
Ти знову і знову спішиш вислизати;
Тож нез’ясовно з’ясовуй Себе
В силі, любові, знанні,
Дай знати самого себе, щоб увесь
Із цими трьома поєднатися зміг,
Три незліченне злічивши в Однім.
Благословенній Матері-Діві,
Що нам відімкнула втрачений рай,
Гріх поганьбивши, освячений тілом
Втілила змогу покутніх благань;
Лоно ж її - незбагненне небо,
В нього бо вдягся Бог;
Їй же ми зносимо вдячність ревну,
Бо не має скорбот, окрім наших хвороб.
Бог же чутиме благословенну з жінок.
А що недолітки ми зроду й аж до скону,
Щокроку нас пильнують янголи,
Відроду мешканці тих осяйних хоромів,
Що в них без Тебе ще ніхто не оселивсь.
Не так, як землю, що від сонця зачинає
Своє барвисте розмаїття,
Не знаючи, з якого світло краю,
Навчи мене достойно те чинити,
Чого тих воїнів Твоїх не треба вчити.
© Aerius, 2004