Максим Дойчик » Ідея гідності: від Античності до Модерну (історико-філософський аналіз)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Ідея гідності: від Античності до Модерну (історико-філософський аналіз)

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Наукова
Додав: balik2
Твір додано: 13.09.2019
Твір змінено: 13.09.2019
Завантажити: pdf див. (2,8 МБ)
Опис: Дойчик М. В. Ідея гідності: від Античності до Модерну (історико-
філософський аналіз). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за
спеціальністю 09.00.05 – історія філософії (033 – Філософія). – Дніпровський
національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2019.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлена цивілізаційними та
парадигмальними змінами сьогодення. Вони вимагають розробки відповідних
новим соціокультурним умовам стратегій соціальної взаємодії. З огляду на це
вагомого значення набуває переосмислення тих світоглядних принципів, які
визначали своєрідність людського співжиття на усіх етапах історичного
розвитку людини, закладаючи водночас моральні інтенції людської поведінки
та ідентичності. На наш погляд, одним із ключових понять у цьому контексті є
людська гідність. Вона незмінно залишалася тим світоглядно-етичним
принципом, який ліг в основу індивідуального самовизначення людини у
соціальній, культурній, історичній тощо реальності та формував образ, сенс і
долю людини на різних етапах історичного розвитку у відмінних
соціокультурних середовищах.
Гідність як головний принцип індивідуального морального
самовизначення, який закладає імперативи людської діяльності, в умовах
сьогодення набуває метаетичного характеру. Наразі вона залишається тією
сутнісною ознакою, яка забезпечує єдність розірваних елементів людського
існування, тим самим відкриваючи можливість, з одного боку, окреслення
цілісного образу буття людини на сучасному рівні цивілізаційного розвитку, а з
іншого – формування концептуального фундаменту глобальної етичної
системи.
Мета дослідження полягає у розкритті динаміки розвитку змістового
навантаження ідеї гідності в ході історико-філософського процесу від
Античності до Модерну та виявленні ролі панівних на різних етапах 3

соціокультурного розвитку парадигмальних засад сутнісного самовизначення
людини в контексті ідеї гідності.
З огляду на те, що людська гідність розглядається як сутнісна риса
людини, яка визначає своєрідність моральної свідомості та основні принципи
людського співжиття, її дослідження може здійснюватися в межах антропології,
етики, соціальної філософії та соціології, у правознавстві та релігієзнавстві
тощо, провідну роль у дисертаційній роботі відіграв міждисциплінарний підхід.
Не менш важливе значення у процесі історико-філософського дослідження ідеї
гідності від Античності до Модерну посідають принципи об’єктивності,
історизму, цілісності, системності, критичності тощо.
Цілісну історико-філософську ретроспективу ідеї гідності від Античності
до Модерну забезпечила єдність культурно-історичного та парадигмального
підходів, які дають можливість усвідомити особливості тлумачення гідності у
різні історичні періоди, в різних соціокультурних середовищах.
У ході дослідження було використано загальнонаукові та філософські
методи пізнання, а саме: індукцію і дедукцію, аналогію, порівняння,
герменевтичний і феноменологічний методи тощо.
Наукова новизна дослідження полягає у реконструкції історико-
філософської динаміки форми вираження та змісту поняття гідності людини від
Античності до Модерну та виявленні парадигмальної та соціокультурної
зумовленості змістового навантаження ідеї гідності.
У результаті виконання поставлених у дисертаційній роботі завдань
обґрунтовано положення, що мають наукову новизну та виносяться на захист.
Вперше:
– обґрунтовано наскрізний характер ідеї гідності людини як однієї з
фундаментальних складових антропологічної проблематики в історії філософії,
враховуючи інваріантність лінгвістичної форми та змістового навантаження
цієї ідеї в різні історичні епохи від Античності до Модерну та у контексті
сучасного інтелектуального дискурсу; 4

– доведено, що провідну роль в процесі розвитку змістового навантаження
ідеї гідності відіграють панівна на певному історичному етапі розвитку
суспільства соціальна програма та відповідний їй антропологічний ідеал, які
задають параметри самовизначення особистості «відповідно до» своєрідності
світоглядно-ціннісної системи суспільства. Це, своєю чергою, зумовлює
внутрішнє протиріччя між панівним у сучасному інтелектуальному дискурсі
гуманітарно-антропологічним змістом гідності, що виражається у самоцінності
особистості, та соціально-цивілізаційними й/чи ідеологічними параметрами, які
задають систему координат для самовизначення особистості, тим самим
закладаючи світоглядні засади соціально схвальної поведінки людини. На
цьому тлі обґрунтовано принципове значення парадигмального підходу в
процесі історико-філософського дослідження ідеї гідності;
– виявлено неоднозначність тлумачення ідеї гідності в античній філософії
та показано, що, на відміну від давніх греків, які розглядали гідність як
критерій соціальної значимості людини з огляду на її здатність виконувати
власне призначення у соціумі, тим самим підтримуючи його космічний
порядок, римські стоїки тлумачили життя у злагоді з природою як здатність
долати душевні хвилювання, пристрасті, бажання, свої страхи та смуток, а тому
у стоїцизмі гідність набуває глибоко екзистенційного виміру і тлумачиться не
як критерій соціальної цінності людини, а як внутрішня характеристика
людської душі та критерій моральної самооцінки на основі розумного
ставлення до зовнішніх щодо людини обставин;
– показано, що започатковане Отцями Церкви поєднання теоцентризму та
антропоцентризму утримувало християнський світогляд Середньовіччя у
парадигмальному просторі премодерну з притаманною йому традицією
тлумачення гідності крізь призму «відповідності» Божественному задуму та
наперед визначеному Богом місцю людини в світі. Такий підхід істотно
гальмував розвиток вчення про самоцінність людини та відповідно про гідність
кожної людини без огляду на її релігійні чи інші переконання;5

– виявлено, що у філософії епохи Відродження, в результаті істотного
переосмислення християнської антропології, людина починає розглядатися як
носій божественних потенцій, які вона повинна реалізувати в земному житті, а
людська гідність розглядається крізь призму здатності до творення та активної
позиції й у громадянському житті; такий підхід, хоча й сприяє звільненню
людини від наперед визначеної (становим походженням та божественним
задумом) програми людської діяльності, тим самим утверджуючи ідею
природної рівності усіх людей, все ж не виходить за рамки премодерної
парадигми мислення завдяки збереженню загальної мети життя і діяльності
людини;
– обґрунтовано, що гідність у протестантизмі розглядається як етична
категорія, яка використовується, з одного боку, для позначення моральної
самооцінки особистості, тим самим набуваючи екзистенційного виміру, а з
іншого – для визначення соціально значимих для підтримання єдності
спільноти моральних якостей особистості; на цьому тлі підкреслюється ідейний
зв'язок протестантизму з премодерною парадигмою мислення та світобачення;
– охарактеризовано ідейні та соціокультурні підвалини трансформації ідеї
гідності в новоєвропейській філософській думці та доведено, що посилення
утилітарної складової ідеї гідності у модерних мислителів було закономірним
наслідком абсолютизації свободи та культу розуму, які вважалися запорукою
зростання особистого та суспільного добробуту; з огляду на це гідна людина –
це не егоїст, що прагне до самозбагачення, а людина, яка здатна реалізувати
свій підприємницький потенціал, сприяючи розвитку усього суспільства;
– виявлено, що в некласичній філософії ХІХ ст. ідея гідності набуває
глибоко екзистенційного змісту і тлумачиться як сутнісна характеристика
особистості, що виявляється у здатності до постійного морального
вдосконалення, але не у відповідності з формальними моральними законами, а
у напрямку, визначеному глибинними внутрішніми потенціями ірраціональної
природи людського буття. 1

Уточнено:
– характеристику своєрідності тлумачення гідності в сучасному
інтелектуальному дискурсі та показано, що наразі в історико-філософському
дискурсі гідність розглядається або як етична категорія, яка позначає цінність
людської особистості, або як критерій морального ставлення людини до самої
себе у результаті самоактуалізації власних потенцій; обидва підходи можна
вважати універсальними, однак у різних історичних та соціокультурних
контекстах вони можуть набувати різного змістового навантаження;
– розуміння своєрідності тлумачення гідності у філософії романського та
германського Відродження та показано, що у романському Відродженні ідея
гідності актуалізувалася в контексті антропологічного титанізму, натомість у
германському Відродженні тривко зберігалися традиції християнського
етичного раціоналізму. На цьому тлі виявлено органічну єдність української
ренесансної інтелектуальної думки як з романським, так і з германським
Відродженням, що проявилася у визнанні моральної автономії особистості, яка,
однак, не досягала рівня необмеженого титанізму, а експлікувалася в контексті
християнського етичного раціоналізму.
Отримали подальший розвиток:
– вивчення своєрідності філософського спадку Аврелія Августина, у ході
якого показано, що, подібно до своїх сучасників, мислитель розглядає людську
гідність крізь призму втраченої богоподібності, проте спростовує можливість її
відновлення у процесі праведного життя. Гідність, як доводить Августин, була
дарована людині Богом, а отже і її повернення є результатом Божої Благодаті.
Спростування можливості самостійного відродження гідності людиною у
підсумку праведного аскетичного життя не призвело у творчості Августина до
етичного колапсу завдяки послідовно обґрунтованому теоцентризму, який
орієнтує людину на самовіддану любов до Бога та сподівання на Божу
Благодать, і водночас закладає ідейні підвалини розвитку принципу
егалітаризму, чим формує підґрунтя для ідейного розриву з премодерном;
– дослідження етики Імануїла Канта, в межах якої спростовується властива
ранній модерній філософії (зокрема, Томаса Гобса) інтенція на зведення
людської гідності до соціальної цінності індивіда. На цьому тлі показано, що
Імануїл Кант експлікує гідність як сутнісну рису людини, що виявляється у
здатності формувати ієрархію соціальних цінностей, які при бажанні чи
необхідності можна змінити, продати або купити, оскільки вони мають власні
еквіваленти. Натомість сама особистість, унікальність якої розкривається
завдяки здатності розумно творити закони та цінності, не має еквівалентів,
завдяки чому й володіє гідністю. На цьому ідейному тлі експліковано
імпліцитний парадокс тлумачення гідності Імануїлом Кантом.
Дослідження дозволило детально висвітлити актуальну історико-
філософську проблематику, визначило усталені в європейській філософії,
починаючи від Античності до Модерну, методологічні принципи розуміння ідеї
гідності як однієї з визначальних ідей для становлення західної цивілізації. У
процесі дослідження застосовано парадигмальний підхід до інтерпретації
доробку філософів різних епох та напрямків, поглиблено й розширено науково
обґрунтовані знання з етико-антропологічної та соціально-філософської
проблематики як ключові для розуміння світоглядно-ціннісних підвалин
західної цивілізації.
Ключові слова: гідність, антропологічний ідеал, самоцінність людини,
соціальна програма, моральна поведінка, чесноти, моральна автономія,
категоричний імператив, справедливість, пристрасті, антропоцентризм,
теоцентризм, ригоризм, етичний раціоналізм.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.