Андрiй Дмитрук УСМIХ КАПIТАНА ДАРВАНГА Оповiдання ______________________________________________________________________ Пригоди, подорожi, фантастика - 83. К.: Видавництво "Молодь", 1983 OCR i редакцiя Dauphin, травень 2003 ______________________________________________________________________ Кхен Дарванг тримав штурвал нiжно й несхибно, мовби обхопив плечi коханої. Зникло розкреслене на смуги i квадрати передгiр'я, за склом - стеля хмар. Форсаж! Пiлот звично уявив, як, умить вiдставши вiд бомбардувальника, що рвався в небо, десь падає на землю вiдлуння страшенного реву. Холодно тремтить руде волоття стиглого рису. А люди? Люди зайнятi жнивами, хiба що наймолодшi глянуть угору з-пiд долонь i засперечаються: якого типу лiтак? ...Кхен вiдчував, що наближається якийсь злам. Надто вже нервовим, тривожним було життя в останнi три... нi, таки п'ять рокiв. Зразковий, єдиний у своєму родi королiвський стратегiчний авiаполк нiби пропасниця лихоманила. Тривога, мiжнароднi маневри, маневри з флотом, бойова тривога, сигнал атомного нападу, готовнiсть номер один... Офiцери частенько i спали в кабiнах; двох-трьох слабих вiдправили в "палац нiрвани", або, просто кажучи, в божевiльню. Проте в близьку грозу Кхен не вiрив. Перед нею буває тяжке затишшя. А буднi полку нагадували агонiю... Одного разу, за пiвгодини пiсля снiданку, репродуктори рознесли команду загального шикування на плацу. Команда як команда - певне, читатимуть розпорядження згори. I все-таки Кхен мiг заприсягтися, що в чергового, майора Лiнг Право, коли вiн давав ту команду, був якийсь глухий, розгублений голос. Механiк, хлопчина з племенi хак, котрий ще погано знав капiтана Дарванга, забув про спiшнiсть збору i стовбичив, дивлячись, як маленький горiхово-смаглявий пiлот припадає щокою до неосяжного черева бомбардувальника, молитовне шепоче щось i гладить броню. Передчуття збулися. Полковник не ходив туди-сюди, як звичайно, перед строєм, а говорив, точнiше, кричав, спинаючись на носки i показуючи всiм бiлий аркуш паперу. Наче без того аркуша йому б не повiрили. А ще полковник оглядався, як на свiдкiв, на двох бiлявих європейцiв у цивiльному, котрi стояли скраю плацу, привалившись задами до свого чорного "вольво". Справдi, повiрити було нелегко. Виявляється, поки Кхен вишкрiбував тарiлку в їдальнi, великi люди свiту пiдписали якийсь незвичний документ. I тепер день цей, поганий, сухий i вiтряний, слiд запам'ятати й розповiдати про нього дiтям i внукам. Як бридко скрипiла пилюка на зубах, i вiтер шарпав руде листя на деревах за огорожею... I про бiлявих доведеться розповiдати - як по-свiйськи вони курили бiля свого "вольво", здоровеннi бороданi в просторих куртках, i попiл струшували на священний бетон плацу; i полковник замiсть того, щоб зауважити їм, оглядався безпомiчно на всi боки. Капiтан Дарванг був людиною з суперечливим характером. Дорiкнути йому по службi не можна було. Взiрець людини i воїна: до солдатiв справедливий, перед командирами не тягнеться. Добрий товариш, надiйне плече в бiдi... Минуле - як на долонi: за походженням - гiрський кхань, з сiм'ї дрiбного чиновника в Лiєнлапi; рано лишився круглим сиротою, був узятий до притулку принцеси Тао, зрештою, зумiв так пiдготуватися до iспитiв у королiвську авiашколу, що пройшов за конкурсом попереду генеральських синкiв... Проте дещо в натурi Кхена, м'яко кажучи, насторожувало, а декого примушувало згадати про "палац нiрвани". По-перше - рiдкiсна вiдлюдкуватiсть i замкнутiсть. Жодної спроби здружитися з кимось у полку. Окрiм того, капiтан Дарванг не отримував i не писав листiв, серед його особистих речей не було нiчиїх фотографiй. На вечорах у клубi не танцював, а стояв де-небудь пiд колоною, застебнутий на всi гудзики, i зневажливо спостерiгав веселощi. Навiть вiдпустка обтяжувала Кхена. Капiтан нiкуди не виїздив зi своєї квартири й або спав цiлу добу, або ж читав книги релiгiйно-фiлософського змiсту. Не добувши й половини вiдпустки, як правило, просився до лiтака... Але все це було б iще допустимим i зрозумiлим - дивак, горець, сирота, - якби Кхен не виявляв свою незвичайну пристрасть до бомбардувальникiв. Точнiше - до своєї власної машини... Троє улюбленцiв було в Дарванга з початку служби. В першi роки - незграбна, мов паровоз, "лiтаюча фортеця" гiрких часiв Кхенового дитинства, коли королiвство вело вiйни з сусiдами. Лiтак обслуговувало в бойовому польотi сiм чоловiк - два пiлоти, штурман, радист, бомбардир, бортiнженер, - та ще в ангарi товклася бiля нього сила народу. Як вiдповiдальний за зв'язок Кхен мiг би й не виконувати чужих обов'язкiв. Проте вiн ретельно чистив кожний гвинтик i циферблат. Мало того: присвячував машинi написанi в класичнiй формi тривiршi-куонги, до свята оздоблював кабiну квiтами... Пiлоти були люди стриманi, трохи бравували своєю чоловiчою байдужiстю: робота як робота, "труни", "бляшанки", ще цiлуватися з ними... Над хлопцем пiдсмiювалися, навiть пробували соромити. Дарванг вiдмовчувався. Лише кавовими очима гостро блимав спiдлоба. Нiхто не бачив його усмiхненим. Iншим, досконалiшим i "малолюднiшим" бомбардувальником лейтенант Дарванг уже командував сам, у нього з'явилося двоє пiдлеглих. Коли лiтак списали, Кхен зник на три днi, повернувся буквально виснажений горем, але стiйко витримав покарання (щоправда, не дуже суворе)... А остання, нинiшня машина стала для Кхена, так би мовити, любов'ю всього життя. Передусiм тому, що цим бомбардувальником, нашпигованим автоматикою, Кхен керував сам. Вiн був повним володарем двох невеликих, але напрочуд потужних турбiн; посиленої бомбової начинки i струнких ракет пiд крилами. Господарем бустерiв, протирадарного шару, курсового комп'ютера, системи лазерного наведення та ще багатьох чудес. Та що й казати! Лiтак мiг викликати захоплення самим зовнiшнiм виглядом - голкодзьобий красень з трикутним крилом на всю довжину тiла, елегантний, мов бiлий журавель... Переваливши через гострi пiки зовнiшнього хребта, Кхен знову пiрнув у сумне море хмар. Знизив машину до самого плато. На кам'яному островi збирали кукурудзу. Земля тут не була нарiзана латками, тому що належала кооперативу. Понад краєм поля повз на гусеницях дивовижний плоский трактор розмiром з добрячу залiзничну платформу. Збоку до нього прилiпилася хистка, якась недоречна кабiнка. Здоровило тягнув за собою широченне вiяло рiзних знарядь; йому, видно, було досить трьох ходок, щоб очистити все плато. Кхен опустив голову, оглядаючись... Ага, он воно що! Ну звичайно ж, танк! Усе дуже просто - з важкого сучасного танка зняли башту, обiдрали панцир i знешкоджене чудовисько передали кооперативу! Що ж, цього треба було чекати. Скоро i йому обрiжуть крила. Нi, капiтана Дарванга мало турбував вiйськовий престиж королiвства. Мало турбували його й тi величнi мiркування, якi примусили монарха спершу сказати: "I маленька держава може стати великою", а потiм уморити голодом тисячi пiдданих, купуючи щораз дорожчi й потужнiшi лiтаки i танки. Iнтереси Кхена нiколи не сягали так далеко. В дитинствi йому вистачало власних клопотiв. Злиднi були страшнi самi по собi. Але особливо гнiтили спроби батькiв замаскувати її, сховати вiд людського ока. Дешевi витребеньки, рiзноколiрнi паперовi вiяла, якi затуляли патьоки i дiрки на стiнах. Фальшиво-гостиннi прийоми гостей - i сумнi, з прокляттями, пiдрахунки - скiльки лишилося грудочок цукру, рисових коржiв... Перед зимовими дощами Кхен густо намазував єдинi черевики сажею, замiшаною на жиру, щоб не так пропускали воду. До матерi, передчасно змарнiлої, безпомiчної, вiн ставився зi зневажливою жалiстю. Батько був просто огидний. Викликали ненависть його кругла спина i дрiботлива хода вiчного лакузи, припомадженi пасма на лисинi, запобiгливий смiшок i раптовi, прихованi вiд стороннiх приступи самоствердження. Гарячковi монологи з постiйним набором тем: "Я - мужчина", "Я - нащадок гiрських вождiв" i "Я - господар у домi". Звичний фiнал: зойки, биття тарiлок, ляпаси матерi i Кхену i, нарештi, ридання перед домашнiм вiвтарем. Накланявшись, батько з якоюсь бридкою, блюзнiрською поспiшнiстю задимав свiчку, - берiг недогарок для наступного покаяння. Та були моменти, коли Кхен виходив iз зацiпенiння, навiяного обстановкою в домi, його нiздрi роздувалися, як у хижака, очi просвердлювали знущально-розкiшне небо. Гуркiт, що наростав, збовтував застояну спеку. Кхен стискував кулаки, до болю зцiплював зуби. I ось над лабiринтом дахiв, трухлявих галерей i сарайчикiв, що кишiли пацюками, з рокотом проносилася крилата тiнь, прикрашена самоцвiтами бiлих i червоних вогнiв. Зорi злякано замружувалися на її шляху i потiм мерехтiли дужче, нiби язички свiчок, повз якi ковзнув нiчний птах. Поряд була одна iз баз королiвського зразкового авiаполку. Пiлоти, якi проходили по чадних вулицях мiстечка, в оцiнцi iнших людей, безперечно, належали до вищих iстот. Святобливий трепет викликали у хлопчакiв їхнi ставнi постатi, срiбнi джгути на кашкетах, значки, шеврони. Кхен рано зрозумiв, чому при зустрiчi з пiлотом навiть дiвчатка-пiдлiтки раптом опускають вiї, випинають груди i починають немилосердно крутити стегнами. Авжеж, потрiбнi ви йому, бруднi кiшки! До напiвбогiв не прилипало смiття з роз'їждженої брукiвки, їх начебто не сягали огиднi запахи з вiкон i дворiв, сморiд вiд риби на жаровнях вуличних торговцiв. Вони вiдходили, i морок осiдав на мiсто. I тiльки урочистий грiм "фортець", що пролiтали б небi, примушував Кхена мрiяти i втирати солодкi злi сльози. Потiм стало ще гiрше. У матерi виявили пухлину. Батько не дозволив витрачатися на лiкування, тiльки раз привiв ченця-заклинача. Батько майже не бував дома, знаходячи втiху в опiумi. А пiсля смертi жiнки весь час пропадав у курильнi. Зi служби в податковому вiдомствi його вигнали. Вiн ще бiльше полисiв, розпухнув, мало не ослiп. Назбиранi крихти, якi вiн колись пошкодував на лiкарiв i операцiю для матерi Кхена, перейшли власнику опiумного пiдвалу. Одного разу полiцiя витягла батька з рiчки... Очевидно, покiнчив з життям, не змiгши заплатити за чергову люльку зiлля. Скоро доля Кхена перетнулася з великою полiтикою. Пропахле смаженою рибою мiсто заметушилося i почало говорити про новини зi столицi, про те, що його величнiсть пiдписав конституцiю... Гендлярi не знали, що це таке, але про всяк випадок перестали давати в борг. А навеснi оголосили про початок широкої виборчої кампанiї. Один з кандидатiв у мери, шукаючи пiдтримки жителiв мiста, вирiшив припудрити кiлька найстрашнiших мiських ран. Почав вiн з пiклування про вбогих. Кхена, який давно вже копирсався на смiтниках i вiдбирав гниле м'ясо у собак, знали на околицi як найнещаснiшого з дiтей, i саме на ньому кандидат надумав зробити рекламу. Хлопчика поселили в Притулок принцеси Тао, де виховувалися сини загиблих офiцерiв, незаконнi дiти сильних свiту цього, - словом, маленькi напiвбоги. Газети були зворушенi вчинком кандидата, потiм у тi газети було загорнуто смажену рибу. А Кхен Дарванг, одягнутий в сiру унiформу з чужого плеча, був у притулку за помiчника сторожа i перемивальницi посуду, за розсильного, натирача пiдлог, а часом навiть правив за живу боксерську грушу для старших вихованцiв. По ночах вiн плакав вслiд тiням, якi пролiтали в небi, i з упертiстю шашеля точив на горищi посiбники з математики, фiзики, аеродинамiки... Вiдтодi зберiг капiтан Дарванг рiдкiсну цнотливiсть розуму. Бомбардувальники не були для нього нi машинами масового вбивства, нi непрямими винуватцями убозтва i смертi батькiв. Тобто, вiн, ясна рiч, знав усе те, але не брав до серця. Крiсло пiлота було фокусом всiх його устремлiнь, розплатою за муки дитинства, троном, єдиною опорою гiдностi... Бiлявi здорованi з Комiтету по контролю над загальним роззброєнням, якi так безтурботно обдирали броню i башти з танкiв, передавали артилерiю протиградовому захисту й переобладнували авiаносцi на плавучi курорти, вже добиралися до ангарiв. Чудовиську, створеному для килимового бомбардування i стрiльби ракетами, мирної служби не нести. Його чекали автогенний рiзак i пiч. Iснуванню Кхена теж наставав кiнець, тому що вiн був лише людською половиною крилатого кентавра. Пiти в цивiльну авiацiю? Що ж, пiлотовi такого класу скрiзь знайдеться мiсце. Але як йому пiсля висотного блаженства, пiсля влади над блискавками снувати, немов ткацьким човником, туди-сюди, перевозячи сонних гендлярiв i репетливих немовлят? Чи, скажiмо, пiдбирати лишайних овець, пiлотуючи санiтарну машину... Кхен Дарванг вагався недовго. Вiн був готовий здати лiтак посланцям Комiтету. А потiм, бувши вiрним мужнiм заповiтам предкiв, повернутися в колесо перевтiлень - санскару. Можливо, наступне життя складеться щасливiше. Вiн уже пролiтав тут одного разу, здiйснюючи пробний полiт. Тодi по високогiрному лузi злякано розбiгалися вiвцi, металися фiгурки пастухiв. У цих краях iще пам'ятають королiвськi бомбардувальники. Сьогоднi тут порожньо. Зелений луг збiгає на пiвнiч, нiби опускається величезне крило. I раптом - обрив: сiрi, червонуватi шари. Велика рiчка на днi ущелини мало не втроє роздулась пiсля недавнiх злив, i колiр у неї похмурий, свинцевий, По лiву руку жовтiють хижi пiд очеретяними дахами. За ними настовбурчується, геть забивши прохiд мiж скелями, похмурий передосiннiй лiс. А далi - захмарна чаша, озеро у масивному вiнку голого каменю, рiдкiсних осипах з кострубатими соснами, довгими тiнями на темному дзеркалi. Лише птахи та кози можуть напитися з найнедоступнiшого в свiтi водоймища. Кхен уже дивився не в оглядове скло, а на телеекран наведення, де в грубо контрастних кольорах вiдбивалися тi самi скелi, i овал нерухомих вод, i трикутники лiтака, що ковзав по ньому. Не вiдриваючись, дивився Дарванг, уже вiдданий одному чуттю мети, а пальцi пiлота немовби танцювали по тумблерах, чiплялися за верньєри. I ось в рамку впливли двi фосфоричнi лiнiї, вони ганялися одна за одною, поки не склали хреста. Хрестом помiтив Кхен берег, який, здавалося, мчав на нього. Тепер можна розслабитись i скласти руки на грудях, Автоматика вiдкриє в потрiбну мить люки, i промiнь лазера одну за одною проведе бомби. Так, можна скласти руки. I навiть заплющити очi. Прет Меам прийшов перед тим днем, коли капiтан Дарванг мав здавати лiтак. На базi ще був контрольний пост, але дiяв вiн тiльки про людське око. Вартовi не вимагали документiв i особливо охоче пропускали селян з кошиками, беручи данину свiжими плодами або ковтком селянського вина. Не вiдповiдаючи на жарти, Прет вiдкупився кiлькома плодами манго i тепер стояв посерединi двору, оглядаючись, чи нема кого-небудь з офiцерiв. Йому пощастило бiльше, нiж вiн сподiвався. Востаннє (подумати тiльки - востаннє!), змiнивши замащений комбiнезон на вихiдну форму, до прохiдної iшов Кхен Дарванг. Хода стрiмка, руки за спиною, обличчя горiхово-смагляве, мов у божка на домашньому вiвтарi. Прет, як i належить горцю, добре бачив i тому зразу впiзнав у низькорослому, скрадливо-поспiшному, темношкiрому капiтанi свого земляка. Це було гидко - офiцер-кхань. Але Прет переборов себе, бо так велiли старiйшини. А ще лежав у сараях зiбраний рис, i жiнки терли його жорнами, i дiти гралися кукурудзяними качанами, i в старенькому храмi батько Ба Кхо полiрував пемзою щойно вирiзьблену статую володаря раю - Амiтаби. I все це треба було рятувати... - Пане мiй!.. - Я нiчого не купую, хлопче. Так i є. Десяткам рокiв мiського життя не пiд силу справитися з рiзкою, вiд батькiв успадкованою говiркою кханя. - Пане мiй, здається, ви з наших країв. Ранiше, в щасливi, наповненi по вiнця i невiдчутно-швидкi днi служiння лiтаковi, Кхен, можливо, й не вiдповiв би молодому селяниновi. Пройшов би мимо, i оком не змигнувши. Зараз його серце було м'яке i вiдкрите. Пiлот готувався залишити свiт, не обтяжуючи себе анi найменшим злом. Тому й зупинився. "З наших країв..." Ну, що сказати йому, висушеному гiрським сонцем, кривоногому дикуну? Бiла пов'язка на головi, налитi м'язи в розрiзi полотняної сорочки, червоний жилет, чорний пояс - мабуть, двадцять вiсiм обертiв навколо талiї, за кiлькiстю найбiльш шанованих горцями бодiсатв... Тiльки замiсть легкої рушницi з мiдними прикрасами - в руцi кошик, прикритий чистим полотном. Дивись, i кханiв роззброїли, перевернувся свiт... Сказати тобi, хлопче, з яких країв капiтан Дарванг? Ти ж не повiриш, почувши, що батькiвщина його, навiки загублена, синiє за двадцять тисяч метрiв над твоєю головою. - Навiщо я тобi потрiбен? - запитав Кхен. Молодi солдати рiдко витримували погляд примружених очей, який нiби оголював думки. Горець витримав. Дивився вперто, з погано прихованою ненавистю i дитячою допитливiстю. Так, очевидно, дивилися його (i Кхеновi) войовничi предки на захоплених у полон чужоземцiв. - То що ж ти все-таки хочеш? Кажи - або дай менi спокiй. Раптом кхань поставив кошик на асфальт (капiтан мимохiть вiдсахнувся), обхопив руками плечi й по-старовинному тричi вклонився. Як перед вождем чи великим феодалом. - Пане, - сказав вiн, не розгинаючи спини, - нам потрiбнi твої бомби. Дитинство увiйшло Прету в пам'ять, як розпечена голка. Не вистачало слiв, щоб описати молодшим розлючене небо, яке ричить тисячами голосiв. ...Тiнi гiгантських крил мчать по гiрських терасах, по беззахисних килимках полiв. I ось уже перевальцем розбiгаються жiнки з малюками, прив'язаними за спиною. Iстеричний виск стальних осколкiв, фейєрверки напалму; фосфор, що пропiкає тiло до кiсток; голки i дробинки-кульки. Люди, схожi на дикобразiв. Зрешеченi навилiт. Криваве мiсиво у водi... То було понад двадцять рокiв тому, коли вимирали з голоду цiлi кханськi поселення. Коли батьки, поховавши мало не всю сiм'ю, i матерi, стомившись терти борошно з дерев'яної кори, починали стрiляти в королiвських збирачiв податкiв. Прет розповiдав молодшим, i знову з'являлося перед ним жовте, як сiрка, небо, бiль - мов довге лезо у грудях, що розривається вiд несамовитого бiгу, люте виття... Крику i слiз йому не стало. Впав i зарився обличчям у сухi колючi трави. Чиїсь долонi жорстоко вдарили по вухах, груддя дряпнуло спину... Задихаючись, хлопчик перевернувся. I побачив прямо над собою залiзну махину, страшну, як виходець з пекла. Око зупинило якусь мить польоту. У всiх подробицях, аж до цифр на крилi i заклепок, назавжди вiдбився в мозковi Прета велетень, який пiкiрував. Вiн був так низько, що Прет мiг би влучити в нього камiнцем. ...Кiстлява i чорна, схожа на страшну ящiрку баба-знахарка шкарубкими долонями розтирала сухе листя. Жувала корiння, i рожева пiна шипiла на її губах. Прохолодною кашкою залiплювала палаючi рани Прета. Вночi вiн качався по мокрих вiд поту циновках. Мати схилялася над ним, замотана шовком аж по самi очi - її обличчя з'їла кислотна бомба. Очi в матерi були великi й туманно-вологi, як у буйволицi. Колись мати була першою красунею в поселеннi. Потiм щезло все - i мати, i знахарка, i суглобистi бамбуковi крокви. Бомбардувальник опускався просто на Прета, облите мастилом гаряче черево тиснуло хлопчика до пiдлоги. Прет кричав... В iнших видiннях лiтак виступав дивно живим, змiнював вигляд, смiявся чи бурчав щось незнайомою мовою. Його можна було вбити, але перед цим неодмiнно розробивши якийсь неймовiрно хитромудрий план. Цим Прет i займався, до ранку зовсiм знесилюючись i лежачи в поту. Пiсля заходу сонця все починалося знову - боротьба з бомбардувальником, виснажливi розрахунки. Вогнище марення тлiло i пiсля одужання, часом спалахуючи, мов на вiтрi. Це могло статися на гiрськiй дорозi мiж поселеннями. Коли карателi забрали батька, Претовi довелося працювати - був листоношею. Iнодi вiн завмирав, холоднiючи i тремтячи, серед танцю на площi перед храмом, i нiякi зусилля пишно вбраних квiтами дiвчат не могли повернути його до танцю. Частiше накочувалося вночi, в години тiєї лихоманної безсонної ясностi, що стає неначе збiльшувальним склом для кривд i болiв. Як чiтко, одну за одною, уявляв вiн усi подробицi! I передусiм - вибухи. Повiльно розвалювалась огорожа бази. Видувався, трiскався ангар. Зiм'ятi ударом повiтряної хвилi, падали житловi будинки. Нарештi починав танцювати в буйному полум'ї ворог, втрачав крила; розтоплений метал дощем падав навколо, оголював ребра, i купою уламкiв провалювався всередину фюзеляж... А потiм репродуктор на стовпi сказав, що бiльше не буде вiйни; лiтаки та бомби розберуть на частини, а сердитих офiцерiв, якi не бажають миру, вiддадуть до суду. I цiлий день передавали з якогось Всесвiтнього центру музику, несхожу на звичну кханям, але красиву й урочисту. Прет вiдчув себе людиною, яка довго зводила вигадливий будинок i раптом побачила, що за спиною вирiс палац, у тисячу разiв кращий за будинок, i добре божество подарувало той палац їй. Якщо люди домовилися нiколи бiльше не воювати один з одним i покарати жорстоких - чи можна мрiяти про помсту? Вiн мучився, поки не випали першi зливи. Тодi ж громада i вiдiслала Прета Медма - листоношу, грамотiя, який бачив далекi поселення, - послом на базу. Вiн дiстав з-пiд жилета стару карту-двоверстку, склеєну на згинах липкою стрiчкою - скотчем. Розгорнув - i капiтан Дарванг мимохiть кинув професiональний погляд на нерiвне кiльце старого, заповненого водою кратера. - ...Ось тут перегородка дуже тонка, пане. Видно, пора їй, нiщо не вiчне. Крiзь неї вже вода просочується. Iще одна добра злива, i все озеро виллється на наше поселення. А тут... - Шерехатий коричневий палець невправно повзав по картi. - Нi, ось... скелi товщi, але за ними - мертва, суха долина, там навiть нiчого не росте. От якби їх... Прет нишком шкребнув очима незворушного Кхена i закiнчив пiсля паузи: - Важко там, з вибухiвкою нiкому не добратися... Поставивши долоню прямовисно, показав, яка крутизна. Капiтан уже не дивився нi на карту, нi на Прета. Заклавши руки за спину, мовчки мружився, дивлячись поверх вигорiлих крон над огорожею, туди, де крiзь дощову завiсу вгадувався бiлий зигзаг зовнiшнього хребта. Бомбардувальник-миротворець. Бомбардувальник-рятiвник. А чому б i нi? Один удар - i ось уже вирує свято в поселеннi. I в мертвiй долинi розливається нове озеро. Весною там саджатимуть нiжнi кущики рису. Хiба це не сила? У горця заходили жовна, i вiн сказав - рiзко, нетерпляче, штурхнувши ногою кошик: - Ходiмо кудись, пане, i щоб нiхто не бачив, я вiддам тобi те, що зiбрала для тебе община! Дарванг повiльно обернувся, його тверде обличчя бралося зморшками усмiху. Прет вiдсахнувся, не вiрячи очам. Нiби трiскалося перед ним лице скульптури. Вимученим був усмiх офiцера. I все ж таки Прет нутром вiдчув спiвбрата по духу, нащадка вiдчайдушних кханiв - вiчних бунтiвникiв i авторiв найкращих у країнi любовних пiсень... - Слухай, ти, -вищиривши великi зуби, з насолодою заговорив Кхен. - Та вся твоя община заробляє менше, нiж один я. - Але ж, пане... Кров ударила Прету в голову, i не знав вiн: чи то, як i мрiяв у дитинствi, вдарити ножем дивного офiцера, чи впасти перед ним на колiна. - Iди геть! - з моторошною веселiстю швидко сказав капiтан. I, дочекавшись, поки посол, остаточно втративши контроль над собою, ступить упритул до нього зi стиснутими кулаками, додав: - Щоб через три днi навколо вашого паскудного озера зранку не було жодної живої душi! Зрозумiв?! ...Двоє унтер-офiцерiв зупинилися, вирiшивши потiшитися з кумедної сценки: зосереджений кхань б'є поклони блаженному капiтановi Дарвангу. Але блаженний раптом обернувся до них з такою вовчою лютiстю в поглядi, що унтери, козирнувши, рвонули бiгом до ворiт... Лiтак ковзнув низько над сизими, в жовтуватих плямах лишайника скелями, над кiстяками кострубатих гравюрних сосон, за ним ахнули i розiйшлись, як кола по водi, в тишi захмар'я громи. Озеро здригнулося всiєю дзеркальною шкiрою, спрямовуючись у довгий провал, i автоматика, позначивши влучення в цiль, повела машину на розворот. А Кхен Дарванг усе сидiв, нiби заснувши в пiлотському крiслi, - усмiхнений володар блискавок. ______________________________________________________________________ ППФ (Пригоди, подорожi, фантастика) - 83: Збiрка фантастичних i пригодницьких повiстей та оповiдань. Упор. Ю.Г.Попсуєнко. - К.: Молодь, 1983 - 248 с. Традицiйний щорiчний збiрник науково-фантастичних i пригодницьких творiв радянських та зарубiжних письменникiв. ______________________________________________________________________ Пригоди, подорожi, фантастика - 83 Повiсти, оповiдання, нариси Збiрник Редактор-упорядник ЮРIЙ ГЕОРГIЙОВИЧ ПОПСУЄНКО Художнє оформлення С.В.Василенка та О.I.Дмитрiєва Редактор Ю.Г.Попсуєнко Технiчний редактор Т.I.Семченко Художнiй редактор В.I.Пойда Коректори Л.М.Грибальська, Т.М.Паливода Iнформ. бланк № 1416 ______________________________________________________________________ OCR dauphin@ukr.net