Людмила Дякунова 
 
ТАКА РАДІСТЬ... 
 
Оповідання 
-----------------------
 
	— Пішла? І не сварилася, й не кричала, й книгу скарг не вимагала? Дивно, — Ліна Пилипівна поглядом провела відвідувачку до дверей, — а я капустки на базарі купила. Що вона хотіла? У мене колись домагалася довідника про лікрослини, виданого в Лондоні. А вже крик здійняла, коли я сказала, що такого не тримаємо!
	
	Худорляве дівча за абонементним столиком заперечило:
	
	— Та що ви! Це така чемна жінка... Правда, вона просила книжку про рослини, виданого цього року в Софії, але я їй пояснила, що такі речі до масових бібліотек не доходять. Я спитала, навіщо їй саме ця книга, а вона відказала, що лікрослини — то суть життя. Ніби ж приємна жінка, тільки сумна така...
	
	— Ти, Тасю, ще молода й недосвідчена. В тієї читачки шизофренія, ще й нерви нездорові. А те, що вона не скандалила, то добре. Значить, чимось ти їй сподобалась.
	
	Ти от що: посидь ще й на абонементі, й на юнацькому відділі. Я там чергу за перцем солодким зайняла, то побіжу знову.
	
	Тільки слухай: тут у нас іще один такий відвідувач є, часто заходить, а це вже ось тиждень не було. Він у нас космічний романтик. Ну, годі. Набирайся досвіду, а я побігла, бо й черга мине. Та дивися, — настановляла спантеличену практикантку, — не надумай із ним сперечатися. Бо й не знаю, що воно буде.
	
	— Треба ж... А ніби така культурна була відвідувачка... А цей... Хоч би не прийшов... сидиш сама, як вовк, а тут такі читачі. Коли б то Ліна Пилипівна скоріше повернулася, бо аж не по собі. І не подумала б, що робота бібліотекаря така...
	
	— Гм, читач якийсь... Треба дивитися впевнено і серйозно.
	
	До зали заходив довготелесий незграбний парубок.
	
	— Вітаю вас, дівчино!
	
	— Добрий день. Ви щось хотіли б почитати?
	
	— Я прийшов до храму книг шукати мрії, звернені до зірок! Я — космічний романтик!
	
	Дівчина рогублено втупилася в книжки.
	
	— Так, а які твори б ви хотіли?
	
	— Дівчино, я космічний романтик! Називайте мене космічним романтиком!
	
	— Так, я бачу, що ви романтичний. А що ви будете читати?
	
	— Дівчино, ви мене не зрозуміли! Я — космічний романтик! Називайте мене космічним романтиком! Подивіться мені в очі!
	
	— Ви — космічний романтик.
	
	— У ваших словах нема піднесення. До вас тут сиділа блондинка, вона говорила натхненніше. Подумайте над цим, дівчино, і відчуйте космос! Я ще зайду сьогодні!
	
	— Як добре, як гарно, що він пішов. Може, доки повернеться, Ліна Пилипівна прийде...
	
	А двері нечутно прочинилися, й по килимку вже ступав невеличкий худорлявий чоловік невиразної зовнішності.
	
	— Добрий день, дівчино!
	
	— Добрий день! Як ваше прізвище? Ви щось хотіли б почитати?
	
	— Дівчино, я розумний, — тихим значущим голосом інформує чоловічок і радісно дивиться на бібліотекаря.
	
	Ой, а про цього мене й не попередили.
	
	— Так-так, а що вас цікавить?
	
	— Я розумний! — радіє читач.
	
	— Вибачте, але що ви читатимете?
	
	— Я розумний, ви що, не бачите?
	
	— Бачу, — ледь не плакала практикантка.
	
	Де він узявся на мою голову? Ну, той думає, що він космічний романтик, а цей... От лихо! Невже й за цим треба повторяти?
	
	— Це дуже добре, що ви розумний. Дуже добре. Ви тільки назвіть своє прізвище й скажіть, що будете читати, — лагідно просить дівчина.
	
	— Ви! Ви! Я цього так не облишу! Я ж розумний, розумний!
	
	— От біда! Я ж не питаю вас, чи ви... — врешті, набравшись духу, випалює Тася.
	
	І тут на порозі стає рятівна Ліна Пилипівна.
	
	— Ой, здрастуйте, Ігоре Петровичу! По книжечки до нас? Про психологію управління? Еге ж? Ви ж у нас читач, такий читач!
	
	— Ця молода особа! Кого ви, Ліно Пилипівно, посадили на абонемент?! Це ж робота з людьми, а тут... Цн неприпустимо, не-при-пу-сти-мо!!!
	
	— Ігоре Петровичу, Ігоре Петровичу! Та вона — практикантка, дівчина молода, недосвідчена. Ось посидить отут день-другий і почне вникати в роботу. Ви вже не сердіться, прошу вас.
	
	Тасю, та знайди ж бігом карточку!
	
	— Ліно Пилипівно, так я ж прізвища не знаю...
	
	— Та ти що, Тасю, це ж товариш Розумний, інструктор із райкому.
	
	Тася шукає карточку й тішиться: яке щастя, яка радість, що це в нього не манія, що це прізвище в нього таке — Розумний.
 
--- КІНЕЦЬ ---
 
 
Текст звірено з виданням: Дякунова Людмила  Точка опори // Літературно-мистецький альманах "Кальміюс". - Число 1-2 (9-10), 2000.  
 
Оригінальний текст взято з сайту літературно-мистецького альманаху "Кальміюс": 
www.kalmiyus.h1.ru 
 
У *.txt форматував Віталій Стопчанський 
 
 
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua