Людмила Дякунова АНТОНИЧ БУВ КОЛИСЬ ХРУЩЕМ... Оповідання --------------------------- Русана, поправляючи хвостик на потилиці, відволіклася від розчикрижених смужечок паперу із усеохоплюючим набором цитат, що були розікладені в специфічному порядку на спинці дивана, на ліжку, на підвіконні, на заваленому одягом кріслі та акуратних стосиках книжок біля шафи, і, дожовуючи бутерброд із добре підчерствілим хлібом, підійшла до сина: — Лесичку, підійми вище голову! Але той не повів і вухом, старанно кривуляючи щось у зошиті. Вгледівши попелястий хвіст Бертольдо, що безкарно виглядав із учнівського рюкзачка, Русана збагнула значущість синової роботи і вже мовчки заглянула в зошит. Придавлюючи аж до синяви пальчиків десяток аркушів, син виводив: "Я хочу стати їжаком і жити під вишнями...". Стривожена Русана, кинувши погляд вище на сторінку, зіткнулась з традиційним заголовком "Твір-мініатюра "Ким я хочу стати". — Але чому, Лесичку, ти пишеш, що хочеш стати їжачком? — тихенько спитала вона. — Ну от, — образився син, — ти мене збила. Либідь Олексіївна сказала: "Виберіть те, що вам до душі, що вам цікаво буде робити". Іди, мамо, не заважай. І Лесик знову схилився над зошитом. Русана не знала не тільки що казати, а й що думати. Не пригнічувати творчу індивідуальність дитини — адже про це вона й пише ось уже два роки — і зберегти, захистити цю крихітку, цю непрактичну мрійливу істоту — дидактичні принципи і материнські почуття завібрували в розгубленій душі. Не наважуючись більше нічого питати й ледь не перечепившись об рюкзак із сонним Бертольдо, якомога безшумніше причинивши двері, пройшла на кухню. Василь стукав на друкарській машинці і на її прихід не зреагував. Та й не треба було, бо Руслана відразу почала: — Це ти, це все тільки ти! І навіщо то мені було?! Це все твоя мрійливість, твоя непрактичність! Ти думай, думай, як же твій син буде у світі жити?! — Га? — підняв брови, не зрушивши голови, Василь, доклацавши таки під примірником ліричної медитації "Тротуаром іду. Темно. Припалити цигарку нічим..." свій відомий псевдонім "Пантелеймон Кошлацький". — Га? Та що, кажеш, таке? — нарешті підняв голову. — Це ти, ти, — не вгавала Русана, ледь не хапаючись за серце. — Ну навіщо, навіщо, якщо в дитини така ніжна і вразлива душа, схиляти її до поезії? І хоч би до сучасної, бо то ж таки наше життя, а ти, ти, остолоп... — уже майже плакала жінка. — А...? — питав Василь, сердито дивуючись. — Ти додумався читати дитяті вчора на ніч "Антонич був хрущем і жив колись на вишнях...", а сьогодні Лесичок у творі "Ким я хочу стати" пише, що хоче стати їжаком і жити під вишнями... — Ну да! — радіє чоловік. — Їжаком під вишнями! На яких Антонич жив хрущем?! Які оспівав колись Шевченко! Весь у мене! — А як він з такими ніжними мріями пристосується до нашого прагматичного світу, ти подумав? Я ось і в дисертації прийшла до висновків, що не можна пригнічувати творчу індивідуальність дитини, але треба створювати здорову, чуєш, здорову духовну ситуацію, аби та індивідуальність розвивалася в нормальному руслі! — Стара, ти... той? Так це я, я, Пантелеймон Кошлацький створюю нездорову ситуацію?! * * * А в кімнаті, ледь не водячи носом по зошиту, Лесичок дописував: "...у дворі баби Тосі в Кошлаківці, бо вона не дає рвати солодкі яблука з прищепи над погребником. Каже, вони зимові. А я стану їжаком і вилізу на погребник, і начіпляю на голки яблук. Тоді втечу під вишні. Вони густі і дряпучі, і баба туди не пролізе. А у вересні впаду в сплячку, — писав далі з абзацу, — і не вчитиму уроків". --- КІНЕЦЬ --- Текст звірено з виданням: Дякунова Людмила Точка опори // Літературно-мистецький альманах "Кальміюс". - Число 1-2 (9-10), 2000. Оригінальний текст взято з сайту літературно-мистецького альманаху "Кальміюс": www.kalmiyus.h1.ru У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua