Throbbing Gristle

Гудіння паромів у далині.

Завивання вітру.

Гудіння паромів у далині.

Чути багато гудків паромів різної висоти. Але всі вони далеко. Ти стоїш на березі моря. Січе дрібненький, колючий дощ. Вітер приносить його з моря, перемішує з піщинками й жбурляє тобі це в лице. Море штормить, і його брудні хвилі раз по раз змочують і без того сірий пісок. Небо розмальоване всіма кольорами веселки, за умови, що сіро-чорна веселка існує взагалі. На горизонті – суцільна темрява. Дощ боляче січе по шкірі. Тобі зимно, ти береш мене за руку. Десь на периферії зору шниряють підозрілі типчики в чорних кашемірових пальтах з піднятими комірцями, в кашкетах – чорних, як небо.

Я боюсь їх теж – не менше, ніж ти.

У море веде дерев'яний пірс, збитий із білих дошок. Пірс вкритий болотяними латками, що відліпилися від підошв сотень людей. Пірс густо загаджений чорними чайками.

Чайки літають над паромами й баржами, жалібно скиглячи про порятунок. Вони виглядають за чимось смачненьким. Часом один із птахів не витримує голоду й наважується пірнути в чорну, масну юху моря. Такі більше не випірнають. Тонка нафтяна плівка миттю обволікує пір'я, і вони перетворюються на безпорадні ганчірки, які море по кількох днях викине на берег.

Море, що б'ється об сваї пірса, залишає на стовпах смердюче шумовиння. Якщо Венера й справді народилася саме з такої піни, то залишається тільки поспівчувати бідоласі. Нечистотні хвилі викидують на мокрий берег слизькі бурі патички глибоководних водоростей, або ж просякнуті райдужною бензинововою плівкою трупики чорних чайок.

Гудіння паромів.

Запах йоду.

Скімління чайок.

Під найбільшою купою гнилих водоростей, нанесених припливом, сидить хлопчик – років так шести-семи, не більше. Він бавиться здохлою чайкою, зовсім не відчуваючи нудотного запаху гниття, солярки та йоду, що міазмує з її тільця. Хлопчик одягнутий у лахміття, він дуже брудний. На ньому розхристана темно-синя сорочка, така зашурґана й засмальцьована, що виграє дешевим блиском жиру. Штанці настільки куці, що дістають малому заледве до середини гомілок. Штани коричневі й зашкарубілі від бруду. Матня зяє брудним коричневим ротом, у горлянці якого жовтілють несвіжі труси. На місці видертих ґудзиків залишилися чорні нитки, що висять, як чутливі вусики тарганів, заштивнілі від бруду й солі.

Хлопчику байдуже. Він уже так звик до своїх штанів, що навіть брак запинок на матні він розцінює як належне. Волосся у хлопчика збилось у масні блискучі пасма, в які набилися дрібні піщинки.

Хлопчик підводить очі від мертвої, просяклої морем чайки і прискіпливо дивиться на матросів, що стоять на пірсі. Їх троє. Вони стоять, невимушено витягнувши ноги, курять найдешевші цигарки без фільтра і брудно лаються, спльтовуючи густі харчки у море.

Гудіння паромів.

Скімління чайок.

Туман, що насувається.

Дощ січе їх так само, як і нас із тобою, але вони – люди бувалі. Вони звикли, давно звикли до холодного сирого вітру з моря, до безперервного ґалдіння чайок і всеохоплюючого туману довкола.

Матроси у віці. Вони сиві. Одягнуті в засмальцьовані, латані у кілька шарів штани і смугасті, синьо-білі тільняшки. З-під тільняшки в одного, десь посередині грудної клітки, вибивається кучеряве волосся кольору "сіль з перцем". Цей Матрос, як його другани, взутий у мілкі, але важкі від всотаної вологи й солі черевики. Язик лівого черевика в нього неправильно перекручений, а в дірках для шнурівок видно бліду шкіру ступні й пролізле, таке ж сиве волосся. Ноги його взагалі дуже волохаті й вкриті частими пролисинами – пролисини безпомилково вказують місця колишніх шрамів. Шрами – це хронологія далеких виправ, п'яних буднів і нерівних сутичок. Їх багато, і вони різні: від затягнутого на нозі троса, від вістря гарпуна, від якірного ланцюга. Крім того, у Матроса є V-видна близна десь на рівні серця. Але Матрос ніколи, навіть будучи зарубаним у дим, не розповідає про його походження, хоч і відомо: хвалитися шрамами у матросів – перша справа.

Матрос оцінююче поглядує на малого, що розважає себе липким пір'ям чайки. Ти зауважуєш, що босі ступні малого від постійного контакту з водою у глибині плоті стали синюшно-фіолетовими. Верхні шари шкіри зробилися сірими, рихлими і побралися грубими зморшками.

Гудіння паромів.

Колючий дощ січе по обличчю.

Скімління чайок.

Матрос думає, чи можна було б у малого купити Час. Купити... або просто взяти. Матрос скуповує час, кажеш ти. Матрос живе завтра, наступного тижня, наступного місяця. Він випереджує часовий потік, ніяк не маючи змоги сповільнити себе й синхронізуватися зі світовим потоком. Люди, в яких він скуповує час, починають жити вчора, позвачора, минулого тижня і т.д. – в залежності від проданої порції Часу.

Матрос хижо посміхається. Ти кажеш, у нього немає верхнього лівого ікла – зуб вибили під час бійки у портовій таверні. У Матроса ніс алкоголіка – пористий, набряклий, вкритий сіточкою тріслих капілярів.

Його губи розтягуються у вишкірі. Вони сохнуть на соленому вітрі. При посмішці вони кожен раз тріскають до крові.

Гудіння паромів.

Скімління чайок.

Колючі удари дощу.

Всеогортаючий туман.



лютий 2002