Леон Деґрель » Лист Папі Римському
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Лист Папі Римському

Нарис
Написано: 1979 року
Джерело: Машинопис твору люб'язно надано його Перекладачем
Розділ: Публіцистика
Твір додано: 04.05.2011
Твір змінено: 04.05.2011
Завантажити: doc див. (1,3 МБ) doc.zip (1,2 МБ) fb2.zip (13 КБ)
Опис: Леон Деґрель в своєму листі Папі Іоанну-Павлу II розвінчує міф про так званий «голокост», спростовує твердження про геноцид жидів під час ІІ-ї Світової війни і закликає Папу стати на позиції істини.
 
Відгуки читачів:
 
15.05.2011 • ponedilok
Пане Stone, вашого попереднього відгука ніхто не видаляв -- я вперше його бачу, скоріше він просто не опублікувався з технічних причин.

Маю зауваження суто з точки спостерігача дискусії. Спогади вашого батька повністю відповідають тому, що написав пан Сапін в попередньому відгукові (на самому його початку), бо він спостерігав уже «звільнений» табір. Не хочу видатися грубим, але строго кажучи, це свідчення могло бути вагомішим, якби він туди потрапив десь на початку війни, чи в середині. В даному вигляді це нічим не відрізняється від тих агрументів, з котрими сперечаються критики «голокосту».
15.05.2011 • Stone
Попередній мій коментар чомусь не пропустили. Вичистив все, що могло б викликати протест модератора і розміщую знов. Сподіваюсь, тепер пропустять?
Господи, ну й унікуми (м"яко кажучи) пишуть до Папи Римського!
Але хай то будуть проблема автора - Леона Деґреля. Я ж хочу відповісти його захопленим однодумцям і в першу чергу вам, ласкавий пане Михайло Сапін. Хочу прокоментувати ваші дивовижні аргументи про відсутність свідоцтв відносно масових вбивств і катувань в"язнів Освенціму і особливо - відносно санаторних умов проживання мешканців цього табору.
Про існування фабрики знищення в Освецімі знаю не з "фальшивих світлин", "монтажів" чи "підробок", навіть не з документів (які, на жаль, можуть бути теж відібрані чи підтасовані - згідно зі смаком тих, кому це вигідно) а з перших рук - з розповідей мого батька, котрому (вже не ображайтесь) довіряю більше, ніж вам.
Одним з найбільших потрясінь у житті для мого батька був спогад про Голодомор, коли він, ще маленьким побачив зварену у баняку голову дитини - двчинки, яку заманила до себе і зарубала збожеволіла від голоду односельчанка. Побачив цю напівзварену голівку, побачив реакцію матері, що її знайшла (як вона голими руками витягала ту доціну голівку з окропу, як, плачучи, притискала її до себе, а від неї відвалювались шматки шкіри), - і втратив свідомість. Він тоді ще не знав, що йому згадається цей випадок через 12 років - коли йому доведеться пройти не тільки Голодомор і радощі савєцьких колгоспів, а й війну.
Для інформації: мій батько - не енкаведист, не член загороджувальних загонів, не тиловий "герой", а справжній ветеран, що доповз до Берліна через рани і госпіталі, через такі страхіття війни, які не показують у кіно. До речі, батько ніколи не був не те що прихильником Сталіна - ненавидів це чудовисько всією душею. І про УПА я вперше почув правдиві слова саме від нього (на фоні савєцької пропагандистської брехні про "праклятих бандитав-бандєравцев").
Нині він тяжко хворий, давно не встає з ліжка і ледве говорить. Але й зараз одні з найтяжчих спогадів про війну для нього - не мінометний обстріл німцями їх роти, що кинута була командирами на штурм прямо через болото, не звірства "асвабадітєлєй" у Східній Прусії (із згвалтуванням жінок, бабусь і молоденьких дівчаток), навіть не посилання на штурм неприступних укріплених точок, для яких кандидатів відбирали по принципу: "Вийті із строя тєм, кто бил в окупаціі! Ти, хахол, в окупаціі фріцам жопу лізал, вот і іскупай, тєпєрь свою віну" ("А чого ж ви, герої, мене тоді не захистили, - драпанули, лишивши в окупації напризволяще - а я ж ще й 16-ти не мав тоді?!" - так батько з гіркотою згадує). Але найтяжча для нього згадка з часів війни - це спогад про Освецім, про те, що він там побачив, ввійшовши у звільнений в табір в перших військових лавах, - ще до того, як там можна було (якщо вам вірити) щось зфальшувати. І зараз його голос затинається, коли про те згадує.
Там він побачив таке, що нагадало йому події в Голодомор 12-літньої давності, таке, від чого кров застигала в жилах і від чого він знову мало не втратив свідомість. Тільки робили це вже не збожеволілі від голоду люди, а респектабельні, ситі арійці - представники освіченої "європейської нації".
Ні, батько чомусь не згадував про "умивальні кімнати, тепличні господарства, туалети з унітазами, басейни, чудові стоматологічні кабінети та операційні кімнати, лазні (не бані), пральні, аптеки, футбольні поля, борделі, церкви, душові, очисні споруди" для ув"язнених. Він нічого не говорив про "унітаз, фаянсовий умивальник і каву" для щасливих мешканців цього санаторію. Зате розказував про сморід горілого м"яса від крематоріїв, про штабелі трупів - обтягнутих шкірою кістяків, про сотні, тисячі ще живих трупів, які вже не могли ходити і нагадували йому про живі кістяки часів Голодомору. Говорив про гори жіночого волосся (як виявилось - для наповнення матрасів), про абажури і портмане з людської шкіри (найбільш цінувались вироби зі шкіри в"язнів, у яких шкіра була татуйована). І ще говорив про сувеніри на столах нацистів-працівників табору - справжні, але дуже маленькі людські голівки на красивих підставках (пізніше дізнався, що ці сувенірчики робились так: з відрубаної голови чергового щасливого користувача "фаянсових умивальників, чудових стоматологічних кабінетів, аптек і футбольних полів" через зріз шиї витягались кістки черепа, задалегідь подрібнені залізною трубою через багато шарів вовни (щоб, не дай боже, не попсувати шкіру), витягався мозок, голова вичищалась і оброблялась дубильною речовиною, потім всередину встромляли дерев"яний шаблон і голова акуратно висушувалась, стаючи малесенькою, але зберігаючи при цьому свої пропорції...
От, хоч лусни, ніяк не можу зрозуміти логіку панів михайлів сапіних!... Мабуть же мама в дитинстві вчила, що треба співчувати тим, кого катують, книжки, мабуть, маленькому Михайлику гарні читала, може, навіть, "Біблію", і про Нагірну проповідь Христа розказувала. Мабуть же Михайлик і до церкви ходив, може йому там навіть і казали, що гріх - радіти чужому горю, що треба возлюбити ближнього і змирити ненависть до ворогів. То чому ж з Михайлика виросло таке?... Не розумію. Мабуть же Михайлик образиться, якщо його назвуть хохлом (і для нього не буде аргументом, що для північних сусідів це здавна і традиційно звично - називати українців "хохлами"). Мабуть, Михайлик буде обурюватися, якщо не признаватимуть трагедією Голодомор, а тим більш - насміхатись над цим страшним періодом української історії... То чому ж Михайлик так легко насміхається над тими "жидами", що прийняли мученицьку смерть у катівнях "Освенцімського санаторію"?
09.05.2011 • Михайло Сапін
Так, дійсно існують такі світлини. Всі вони зроблені після звільнення таборів. Бомбардування союзників в останні місяці війни зруйнували інфраструктуру, полювання йшло на кожний потяг, навіть із червоними хрестами. В таборах відчувалася нестача їжі та ліків – почалися голод та епідемії. Багато людей в той час померло від тифу – їх трупи дійсно спалювали в крематоріях, щоб не поширювати хвороби.
Комплекс Освенціму з 1943 постійно фотографувався з повітря союзниками - їх цікавили численні підприємства ІГФарбен, а в Освенцімі проживали десятки тисяч працівників. Втім, на фото лише трудові будні, відсутні будь які ознаки масового знищення - ані черг перед крематоріями, ані палаючих гігантських багать, ані ям, ані застеленого димом неба. Немає ні гір коксу, ні дров, необхідних для спалення, ні масових поховань.
В Освенцімі працювало безліч вільнонайманих працівників які також не помітили там ані газових камер, ані ознак масових вбивств. Більше того, ті декілька свідків, які свідчили на судилищі в Нюрнберзі, також на власні очі не бачили газових камер, вони лише переказували почуте від інших: «Зяма чув від Іцика, що той знає Абрама, якому розповідав Мойша…» - і так далі. Першоджерел немає. Доказів немає.
По сьогодні НЕМАЄ ЖОДНОГО ФОТО, яке б доводило масові вбивства. Втім, існують грубі підробки (фотомонтажі; мальовані картини, вдавані за фотографії, постановочні фото, кадри з фільмів тощо), що завзято розповсюджуються десятиліттями. Усі такого роду підробки не говорять ні за, ні проти "голокосту", але вони будять недовіру. Фото лише тоді стає документом, коли чітко вказано хто автор, за яких обставин і де зроблено, де знаходяться негатив та відбитки, як вони туди були передані і хто є власником авторських прав.
Втім, існує безліч фото буденного життя інтернованих в таборах Освенціму-Біркінау, На цих фото ми бачимо умивальні кімнати, тепличні господарства, туалети з унітазами, басейні, чудові стоматологічні кабінети та операційні кімнати, бані, пральні, аптеки, футбольні поля, борделі, церкви, душові, очисні споруди… Так, в Освенцмі була каналізація! Багато людей вперше ознайомилась із такими досягненнями цивілізації як унітаз, фаянсовий умивальник, басейн, кава – саме в Освенцімі!
Повертаючись до згадуваних вами фото із купами кістяків та трупів, зазвичай вони зроблені у квітні-березні 1945в Бельзені після звільнення його англійцями. Саме там були тисячі непохованих трупів і "живі кістяки". Пропаганда дотепер використовує зроблені там фотографії в якості доказу існування "голокосту". Однак факти говорять про інше. Ось що пише Ю.Граф:
«Комендант табору Йозеф Крамер щосили протестував проти переведення до безнадійно переповненого табору нових ув'язнених. Замість того, щоб інтернованих у східних таборах просто залишати совєтам, німці евакуювали їх на Захід і розподіляли по існуючих там таборах, щоб жоден солдат і жодна робоча сила не потрапила до рук Червоної Армії.
Транспорти дорогою постійно бомбувалися, евакуація тривала тижнями, і багато ув'язнених знайшли в ту люту зиму свою смерть. У таборах же, куди надходили ті, хто переніс дорогу, становище ставало все драматичнішим.
Протести Крамера не почули. У Бельзені тим часом лютували тиф і дизентерія, не вистачало їжі. Що лишалося робити Крамеру? Відпустити ув'язнених? Але хто б став їх годувати на волі? Адже епідемії перекинулися б на цивільне населення. Чи повинен він був відпустити також і рецидивістів - щоб вони накинулися на населення? Він сам міг утекти в Південну Америку, поцупивши табірну касу. Він цього не зробив; довірившись британській шляхетності, і дорого за це заплатив. Пресою він був затаврований як "бестія Бельзену" і судовим фарсом був засуджений до смертної кари.
І в інших таборах переважна більшість жертв припадає на кінець війни. У Дахау із січня по квітень 1945 р. померло 15 389 чоловік, а в за весь попередній час війни - 12 060.
Трагічне становище в таборах стало неминучим наслідком катастрофи Німеччини, і воно не мало нічого спільного із планомірним геноцидом, чого не скажеш про бомбову війну союзників проти мирного населення Німеччини і Японії. В одному Дрездені було вбито 250 тис. чол. В одну ніч там було вбито у 8 разів більше людей, ніж у Дахау за всю війну, і при цьому - найжахливішим чином.
08.05.2011 • young
Я прочитав цю статтю, будьте певні. А також бачив жахливі світлини замордованих голодом людей, які стояли за парканом Освєнціма, або яких ще ледь живих кидали на купи, мов сміття. Тому виникає такий дисонанс.
07.05.2011 • Михайло Сапін
Ніхто не заперечує існування трудового табору Освенцім. Але те, що там існували газові камери - брехня. Те, що там цілєспрямовано знищували людей - зухвала брехня. До речі, айнзацкоманди там на 100% складалися з жидів. В РФ знаходиться архів Освенціму, відповідно до книг смерті там померло близько 71.000 осіб, здебільшого через тиф та інші хвороби, більшість людей померла в останні місяці війни, коли безперервні бомбардування союзників знищили німецьку інфраструктуру. Червоний Хрест постійно інспектував Освенцім-Біркенау і не бачив там ніяких газових камер і тортурів. До речі, відповідно до звіту Червоного Хреста в усій системі концтаборів Німечччини під час війни померло трошки більше за 300.000 людей, знов-таки, переважно через тиф. Це збігається з даними німецьких архивів концтаборів, які знаходились в Оранієнбурзі. До речі, людина із здоровим глуздом спочатку вивчає документи, а потім робить висновки, а не слухаю всяку маячню, яка дійсно не співпадає із злоровим глуздом.
06.05.2011 • young
Заперечувати голокост і катування людей в Освєнцимі це все одно, що заперечувати голодомор. Людина зі здоровим глуздом такого б не написала, це факт.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.