Тарас Чухліб
 
 

Тарас Чухліб

нар. 20.08.1966
Україна
(українець)

 

Чухліб Тарас Васильович – доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, заслужений діяч науки і техніки України.

Народився 20 серпня 1966 р. в с. Ольшаниця  Таращанського (суч. Рокитнянський р-н) району Київської області. У 1983 р. закінчив середню школу. Працював робітником, служив у  Збройних Силах СРСР. Протягом 1986 – 1991 рр. навчався на історичному факультеті Київського державного педагогічного інституту ім. О. Горького (тепер — НПУ ім. М. Драгоманова), де захистив дипломну роботу на тему «Українське козацтво у політичних планах Речі Посполитої у 60-х рр. XVI ст. – 30-х рр. XVII ст.» (керівник – доцент В. Крижанівська).

З 1991 р. розпочав наукову діяльність в Інституті історії України НАН України як аспірант стаціонару  відділу історії України середніх віків, з 1994 р. — молодший науковий співробітник того ж відділу, з 1995 — науковий співробітник, з 1997 р. — старший науковий співробітник, з 2005 р. і по цей час – провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків та раннього нового часу. У 1995 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів країн Східної та Південно-Східної Європи (60-ті рр. ХVІІ — початок ХVІІІ ст.)» під керівництвом професора В. Смолія. У 2008 р. захистив докторську дисертацію на тему „Український гетьманат у протистоянні держав Європи з Османською імперією (1667 – 1699 рр.): міжнародне становище, зовнішня політика, зміна сюзеренів».

У 1993 р. стажувався в Інституті історії Варшавського університету (Польща). Протягом 1996 — 2000 рр. брав участь у Міжнародній школі гуманітарних досліджень Центральної та Центрально-Східної Європи (Варшава, Львів, Краків). У 1994 – 2008 рр. — голова Ради молодих вчених при Інституті історії, з 1996 р. — член Вченої ради Інституту історії, з 1998 р. — директор Науково-дослідного інституту козацтва. Член правління Українського інституту воєнної історії. Головний редактор наукового щорічника для молодих вчених «Український історичний збірник», заступник відповідального редактора видання «Україна в Центрально-Східній Європі». Член редколегії журналів «Воєнна історія», «Гетьман» та «Краєзнавство». Член Лисянської районної спілки краєзнавців Черкаської області «Витоки».

Наукові інтереси охоплюють проблеми минулого України ХVІ — ХVІІІ ст.: міжнародних відносин та геополітичного становища, історії козацтва та гайдамацького руху, дослідження біографій вітчизняних діячів, українсько-польських, українсько-російських, українсько-турецьких відносин тощо. 

 Опублікував близько 300 наукових і науково-популярних праць, серед них  індивідуальні монографії: «Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648 – 1714 рр. – К., 2003. – 518 с.»; «Переяслав 1654 року та проблема міжнародного утвердження Українського гетьманату. – К.,2003. – 154 с.»; «Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663 – 1713 рр.). – К., 2004. – 288 с.»; «Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648 – 1721 рр. – К.,2009. – 616 с.», «Козаки та Яничари. Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500 – 1700 рр.). – К.,2010. – 446 с.». Є автором науково-популярних книг та брошур «Гетьманська Україна / Україна крізь віки. – Т.8. – К.,1999. – 302 с. (у співавт.)», «Незнайома Кліо: українська історія ХV – ХVІІІ ст. в таємницях і курйозах. – К.,2002 – 312 с. (у співавт.)», «Петро Дорошенко. – К.,2007. – 64 с.», «Пилип Орлик. – К.,2008. – 64 с.», «Шлях до Полтави. Україна та Росія за доби гетьмана Мазепи. – К.,2008. – 264 с.», «Сто великих постатей і подій козацької України (у співавт.). – К.,2008. – 464 с.» (переклад на російську – К., 2010), «Козацьке коріння Миколи Гоголя. – К.,2009. – 286 с.», «1000 цікавих фактів і загадок з історії України (К.,2010) та ін.

 Автор  колективних праць з історії: «Історія України: нове бачення: в 2-х т.» (1995), «Володарі гетьманської булави» (1994, 1995),  «Козацькі січі (нариси з історії українського козацтва ХVІ — ХІХ ст.)» (1998), «Полководці Війська Запорозького: в 2 кн.» (1998, 2004),  «Історія України в особах: Козаччина» (2000), «Золота книга української еліти» (2001), «Переяславська рада 1654 року (історіографія та дослідження) (2003), «Дві Русі» (2003), «Війни і мир» (2004), «Українське козацтво. Мала енциклопедія» (2005), „Гадяцька унія 1658 року» (2008) та ін. Один з авторів академічних видань «Історія української культури» (Т.3, 2003), «Історія українського селянства (Т.1, 2005), «Історія українського козацтва» (Т1- 2, 2006 – 2007), «Історія державної служби в Україні» (Т.1, 2009), «Економічна історія України» (Т.1, 2010), навчального посібника для вузів «Історія України» (1997, 2000, 2002). Упорядник збірника матеріалів та документів «Переяславська рада: очима істориків, мовою документів» (2003). Автор навчальної програми спецкурсу «Історія українського козацтва» (2004) для вузів.

 Публікувався у багатьох журналах, зокрема: «Український історичний журнал», «Пам’ятки України», «Історія України в школах», «Воєнна історія», «Київська старовина», «Сучасність», «Політика і культура», «Українська культура», «Політика і час», «Право і закон», «Організатор», «Волонтер» та газетах «Урядовий кур’єр», «Дзеркало тижня», «День», «Народна армія», «Літературна Україна», «Вечірній Київ», „Експрес», «Історія України», «Слово Просвіти», «Столиця» та ін. Виступав на телебаченні: Перший Національний телеканал, «1+1», «Інтер», «ICTV», «СТБ», «TVi», «Сity», «НТВ» (Росія), Другий телеканал Польщі та радіо – Перший і Третій Національний радіоканали, «Промінь», «ЕРА-фм», «Радіо Свобода» (США), «ВВС» (Великобританія), «Эхо Москвы» (Росія), Польське радіо та ін. У 2008 – 2010 рр. – ведучий прямоефірної передачі „Наш родовід» на радіоканалі „Культура» Національного радіо України.

Брав участь у вітчизняних та міжнародних конференціях, які проходили в Києві, Москві та Омську (Росія), Радомі (Польща), Андерматті (Швейцарія), Мінську (Білорусь), Алмаати (Казахстан), Львові, Черкасах, Рівному, Одесі, Полтаві, Переяславі, Гадячі, Фастові, Білій Церкві, Жидачеві та ін. Читав спецкурси у Львівському національному університеті ім. І. Франка та Полтавському державному педагогічному університеті ім. В. Короленка. Виступав з лекціями в університетах Києва, Варшави (Польща), Дніпропетровська, Донецька, Запоріжжя, Чернівців, Сімферополя, Севастополя, Миколаєва, Чернігова, Черкас, Тернополя, Кам’янця-Подільського, Острога, Ніжина та ін. Публікував статті у наукових виданнях Білорусії, Литви, Росії, Польщі та Швейцарії.

Протягом 1998 – 2009 рр. — керівник секції історії Київської Русі та Козацької доби Малої Академії наук в Києві. З 1996 по 2005 рр. — один з керівників Всеукраїнської громадської організації «Українське козацтво», у 2005 – 2010 рр. – член Ради Українського козацтва при Президентові України. 

 Стипендіат Президії Національної Академії наук України за 1994 – 1995 рр. та Наукового товариства ім. Шевченка в Америці (2003), лауреат Черкаської обласної краєзнавчої премії ім. М. Максимовича (2006) та Дніпропетровської обласної премії ім. Д. Яворницького (2009). У 1999 р. монографія «Гетьманська Україна» (у співав. з О. Гуржієм) отримала 3-є місце в номінації «Минувщина» конкурсу «Книжка року». У 2007 р. за книгу «Гетьмани і монархи» отримав диплом у номінації «Найбільш читабельна наукова література» на Всеукраїнському фестивалі книги і читання. Книга «Шлях до Полтави. Україна та Росія за гетьманування Мазепи» номінувалася на «Кращу книгу року – 2009», а монографія «Козаки та яничари» — «Кращу книгу року — 2010». Нагороджений відзнаками та грамотами Президента та Президії Національної Академії наук, Української Православної Церкви Київського Патріархату, Київської міської ради, Лисянської районної ради Черкаської області, Ради Українського козацтва при Президентові України, Українського та Російського козацтва, Інституту історії України, Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова та Національного музею літератури України.

Одружений, має чьотирьох дітей.