|
| Написано: |
2017 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
28.07.2019 |
|
| Твір змінено: |
28.07.2019 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2 МБ)
|
|
| Опис: |
Чернобров Ю. А. Формування синтаксичної термінології в українському
мовознавстві ХІХ – І пол. ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут
української мови НАН України. – Київ, 2017.
У дисертації схарактеризовано стан випрацювання синтаксичної
термінології української мови в контексті історичного термінознавства;
визначено періоди у становленні синтаксичної термінології української мови
відповідно до її фіксації в джерелах ХІХ – 50-х років ХХ ст.; простежено
тенденції в розвитку цієї термінології з опертям на наукові джерела;
з’ясовано вплив мовних та позамовних чинників на формування
синтаксичної термінології української мови; встановлено особливості
розвитку термінологічних найменувань понять синтаксису словосполучення,
простого речення; виокремлено особливості формування термінології
синтаксису складного речення; випрацьовано й уведено до наукового обігу
модель історичного паспорта синтаксичного терміна.
Уперше в лінгвоукраїністиці досліджено синтаксичну термінологію
української мови ХІХ – 50-х років ХХ ст. у контексті формування
граматичної термінології загалом. Залучено новий матеріал українських
лінгвістичних праць, які досі були поза увагою мовознавців; розпрацьовано
методику дослідження еволюції терміна.
Ідеї та висновки дисертації розширили знання про особливості
термінотвірного процесу в українському синтаксисі; уможливили
увиразнення основних тенденцій його розвитку і сприятимуть подальшому
розв’язанню проблем історичного термінознавства й термінології синтаксису
української, а також інших слов’янських мов. Також вони можуть бути
використані в укладанні словника синтаксичних термінів української мови,
написанні нових праць із граматики, створенні підручників і навчальних 3
посібників із синтаксису, а також у вишівській практиці викладання
спецкурсів із термінології. У складі історичного паспорта терміна є картотека
і корпус контекстів, за якими можна поглиблено вивчати синтаксичну і
мовознавчу термінологію загалом, а також особливості мови певного
періоду.
У дисертації визначено роль історичного напряму в процесі пізнання
особливостей спеціальної лексики й теоретичні напрацювання мовознавців
щодо завдань та методологічних засад історичного термінознавства.
Пріоритетними критеріями у визначенні особливостей становлення
синтаксичної термінології є уживаність, повторюваність та закріплення
терміноодиниць у наукових джерелах, вибір та аналіз яких є важливим
етапом дослідження, а також ретельне опрацювання цих джерел.
З’ясовано, що кожен відрізок історії синтаксичної термінології
української мови позначений розвитком синтаксичної теорії української
мови, переосмисленням змісту синтаксичних понять, зміною семантики, що
відображено в дефініції. Проблему періодизації пов’язано з тим, що окрім
мовних чинників, розвиток синтаксичної термінології української мови
впродовж ХІХ і до середини ХХ ст. позначений також позамовними:
територіальна належність України в ХІХ ст. до різних держав та вплив
терміносистеми російської та польської мов; процес українізації і як наслідок
– посилення інтересу до питомої термінолексики, репресії мовознавців і
нехтування їхніми термінологічними здобутками, напрацювання
представників української діаспори тощо.
У першій половині ХІХ ст. засвідчено творення власне українських
синтаксичних термінів на національній основі (Л. Слугоцький та
І. Жуківський) паралельно з уживанням термінів-запозичень з російської та
польської мов (І. Могильницький, І. Вагилевич, Я. Головацький).
У другій половині ХІХ до 20-х років ХХ ст. запропоновано терміни на
позначення типів головних і другорядних членів речення; різновидів речення
за будовою, наявністю другорядних членів, необхідних для змісту членів; 4
типів синтаксичного зв’язку й синтаксичних відношень, семантичних й
комунікативних типів речень. Зокрема, М. Осадца розпрацював терміни на
позначення типів речення за будовою, головних членів речення, періоду;
С. Й. Смаль-Стоцький та Т. Гартнер заклали основу логіко-граматичної
класифікації складнопідрядного речення й подали терміни на позначення
його різновидів; О. О. Партицький запропонував терміни на позначення
семантичних типів речень, другорядних членів речень, неповних речень та
ін.; В. І. Коцовський та І. М. Огоновський поглибили вчення про
комунікативні настанови речення й дали поштовх до випрацювання термінів
– номінацій комунікативних типів речення; В. І. Сімович розвинув учення
про структурно-семантичну класифікацію складнопідрядного речення,
презентував терміни на позначення типів речення за метою висловлювання,
якими послуговується сучасна синтаксична наука. І. І. Огієнко описав
історію граматичної термінології, сформував чіткі принципи термінотвірного
процесу й вимог до термінів, одна з яких проголошувала національну мовну
основу.
На цьому етапі розвитку синтаксичної термінології української мови
простежено такі тенденції: 1) уживання декількох термінів на позначення
одного поняття (синонімія); 2) використання одного терміна на позначення
різних понять (омонімія); 3) оказіональне терміновживання (відхід від
традиції і створення авторських термінів). Панівними були такі підходи до
термінотворення: запозичання з російської, польської мов; уживання
питомих назв паралельно із запозиченими; добір слів з народної мови,
максимальне наближення до української мовної основи в термінах.
Із 30-х до 50-х років ХХ ст. засадничі терміни остаточно закріпилися в
українському синтаксисі завдяки виданню покажчиків граматичних термінів,
а також праць Т. В. Баймута, Є. В. Кротевича та Н. С. Родзевич та ін.
Терміноодиниці, засвідчені в працях Л. А. Булаховського, Н. А. Кагановича
та Г. В. Шевельова, Й. Я. Кудрицького, І. І. Огієнка, Юрія Шереха, постали
основою сучасної терміносфери словосполучення та речення. 5
Вибір номінацій на цьому етапі перебував під потужним впливом
позамовних чинників. Частина термінів, створених на українськомовному
ґрунті, не увійшла до терміносистеми синтаксису. К. Т. Німчинов,
М. П. Перегінець, І. І. Огієнко та інші дослідники запропонували низку
авторських питомих назв, які мовознавці з ідеологічних міркувань не
використовували в подальних працях, присвячених еволюції мовознавчих
термінів української мови.
Засадничі синтаксичні терміни української мови, запозичені з грецької і
латинської мов, уживали паралельно з українськими. Мовознавці
послуговувалися готовими термінами з російської мови, фонетично
пристосовуючи їх до норм української мови. Запозичення були об’єктивним
свідченням еволюції синтаксичного терміна, зумовленим не лише
мовознавчою традицією, а й історичними обставинами.
На різних етапах української державності залежно від політичних і
соціально-економічних обставин розвиток синтаксичної термінології
української мови не був планомірним. Історія досліджуваної термінології –
це історія надбань українських граматистів, відображення індивідуальної
термінотворчості. Автори граматик та підручників української мови шукали
номінації в народній мові, адаптували назви з інших мов, поступово
утверджуючи власну наукову мову.
Історичний паспорт синтаксичного терміна постав результатом
опрацювання джерельної бази й покликаний узагальнити відомості про
джерело, час фіксації та регіональне поширення певного терміна. Мета
укладання паспорта зумовлює його структуру. Матеріал представлено
п’ятьма зонами: 1) реєстровий термін; 2) фіксація терміна до ХІХ ст.;
3) формування номінацій, формальних та семантичних видозмін терміна в
ХІХ – середині ХХ ст.; 4) функціонування терміна на сучасному етапі
синтаксичної науки; 5) коментарі щодо формального й семантичного
розвитку терміна.
Дослідження становлення термінів на позначення понять синтаксису
словосполучення, простого речення й складного речення засвідчує, що
історія української синтаксичної термінології зумовлена загальними
тенденціями розвитку мови, рівнем розвитку синтаксичної теорії, впливом
соціальних і політичних обставин. Як відкрита система, вона еволюціонує й
розширює своє функціональне призначення, продиктоване потребами
синтаксису української мови.
Ключова слова: синтаксичний термін, синтаксична терміносистема,
історичне термінознавство, еволюція терміна, питомий термін, запозичений
термін, історичний паспорт синтаксичного терміна. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП………………………………………………………………………….17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ СИНТАКСИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
1.1. Синтаксичний термін як об’єкт дослідження в історичному
термінознавстві…………………………………………………………………22
1.2. Періодизація розвитку синтаксичної термінології української мови як
методологічна проблема………………………………………………………...32
1.3. Формування джерельної бази – основа вивчення динаміки синтаксичної
терміносистеми
1.3.1. Синтаксична термінологія в джерелах першої половини
ХІХ ст……………………………………………………………………………35
1.3.2. Синтаксична термінологія в джерелах другої половини ХІХ ст. – 20-х
рр. ХХ ст………………………………………………………………………….40
1.3.3. Синтаксична термінологія в джерелах 30 – 50-х років ХХ ст……….60
1.4. Історичний паспорт синтаксичного терміна як документування його
еволюції…………….…………………………………………………………….76
Висновки до 1 розділу…………………………………………………………...82
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНИХ
НАЙМЕНУВАНЬ ПОНЯТЬ СИНТАКСИСУ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І
ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
2.1. Історія терміна словосполучення в українській мові……………………...85
2.2. Терміни на позначення різновидів словосполучення та його
компонентів………………………………………………………………………88
2.3. Історія терміна речення……………………..………………………………96
2.3.1. Терміни на позначення типів речень за будовою……………………...103
2.3.2. Терміни на позначення типів речення за метою висловлювання,
змістом, емоційністю…………………………………………………………..105 15
2.3.3. Терміни на позначення типів речення за складом граматичної
основи…………………………………………………………………………...110
2.3.4 Терміни на позначення типів речення за членованістю……………….114
2.3.5. Термінологічне позначення структурних типів речення
2.3.5.1. Терміни – назви речень за наявністю членів речення……………….117
2.3.5.2. Терміни – назви речень за наявністю необхідних для змісту
членів……………………………………………………………………………119
2.3.5.3. Терміни – назви речень за наявністю ускладнювальних
компонентів…………………………………………………………………….123
2.4. Терміни на позначення членів речення
2.4.1. Головні члени речення…………………………………………………..125
2.4.2. Другорядні члени речення………………………………………………134
Висновки до 2 розділу………………………………………………………….144
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В СТАНОВЛЕННІ ТЕРМІНІВ НА
ПОЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ СИНТАКСИСУ СКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ
3.1. Формування поняття й номінації складного речення в українському
мовознавстві…………………………………………………………………….147
3.2. Термінологічне позначення складнопідрядного речення та його
компонентів……………………………………………………………………..154
3.3. Терміни на позначення типів складнопідрядного речення……………..157
3.4. Терміни на позначення складносурядного речення та його
різновидів……………………………………………………………………….167
3.5. Терміни на позначення безсполучникового речення та його
різновидів……………………………………………………………………….170
Висновки до 3 розділу……………………………………………………….....174
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….177
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….182
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……….202
16
ДОДАТОК 1
СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ ТА ВІДОМОСТІ ПРО
АПРОБАЦІЮ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………….211
ДОДАТОК 2
ІСТОРИЧНІ ПАСПОРТИ СИНТАКСИЧНИХ ТЕРМІНІВ …………………215
ДОДАТОК 3
ПОКАЖЧИК СИНТАКСИЧНИХ ТЕРМІНІВ………………………………..281
|
|
|
