Валерій Cаєнко » Олексій Тереножкін як дослідник давньої історії України
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Олексій Тереножкін як дослідник давньої історії України

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 22.07.2019
Твір змінено: 22.07.2019
Завантажити: pdf див. (2,5 МБ)
Опис: Cаєнко В.М. Олексій Тереножкін як дослідник давньої історії України. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.06 «історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни», підготована у Дрогобицькому державному університеті. Захист
здійснюється в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені
Івана Франка. Дрогобич, 2019 р.
У дисертації вперше в українській історіографії розглянуто наукову
біографію та історіографічний доробок видатного археолога Олексія Івановича
Тереножкіна, дослідника історії народів на українських землях у ІІІ – І тис. до н. е.
Автором виявлено і частково опубліковано великий масив епістолярної спадщини
вченого, наукові звіти та кілька невідомих праць раннього періоду його діяльності.
Визначено роль О. Тереножкіна в дослідженні передскіфського, скіфського
періодів на українських землях та етно-культурних процесів, що відбувалися в ці
часи вздовж обширів євразійських степів.
У першому розділі «Історіографія, джерела та методологічні засади
дослідження» охарактеризовано основні етапи в історіографії дослідження,
встановлено репрезентативність джерельної бази, визначено його теоретико-
методологічні засади.
У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробленості проблеми» зазначено, що в
осмисленні доробку О. Тереножкіна, у вивченні його інтеллектуальної біографії
можна виокремити три періоди: 1) прижиттєвий (сер. 1920-х – 1970-і рр.);
2) «період конференцій» до ювілеїв (1980-ті – 1990-ті рр.); 3) початок написання
тематичних та докладних узагальнюючих статей, присвячених науковій біографії
О. Тереножкіна, аналізу його робіт в контексті сучасного стану розробок
проблематики; публікації біографічних джерел (з 1999 р. по сьогодення).
Зроблено висновок, що існує доволі представницька історіографія, яка
складається як з біографічних статей, так і публікацій, присвячених вивченню 5

О. Тереножкіним окремих історичних періодів, його роботі над комплексами
джерел у процесі дослідження певних археологічних культур. Натомість належне
висвітлення та осмислення наукового спадку вченого, впливу його публікацій на
подальший розвиток історичної науки в Україні потребує кількох грунтовних
монографічних досліджень.
У підрозділі 1.2 «Джерельна база, методологія та методи дослідження»
охарактеризовані наявні та використані джерела з теми дисертації, методологічні
засади і методи, із застосуванням яких було виконано роботу. Серед
неопублікованих матеріалів основу джерельної бази складають документи
Наукового архіву ІА НАНУ (м. Київ), фондів Національного історико-
культурного заповідника «Чигирин» (м. Чигирин), приватного архіву родини
Тереножкіних – Іллінських. За принципом типово-видової класифікації
сукупність джерел поділена на публікації О. Тереножкіна, його наукові звіти
(тексти, креслення, фото), епістолярій, особисті та особові документи
різноманітного характеру. Також використовувались речові джерела (артефакти з
розкопок вченого).
В основу підготовки дослідження покладені загальнонаукові принципи
системності, об’єктивності, історизму. Відповідно до поставлених завдань, автором
використано такі загальноісторичні методи: проблемно-хронологічний, історико-
порівняльний, історико-типологічний, історико-генетичний та метод періодизації.
Специфіка методологічного підходу автора полягає у міждисциплінарному
характері дослідження, що вимагає використання широкого спектру теоретичних і
практичних досягнень, термінології, методів не лише історіографії і давньої
історії, а й інших історичних дисциплін (археології, джерелознавства,
архівознавства). Дослідницькою моделлю є «інтелектуальна біографія».
Теоретичне підґрунтя роботи розширено завдяки застосуванню концептів
«мережева модель науки» та «наукова школа».
Другий розділ «Інтелектуальна біографія О. Тереножкіна» висвілює основні
етапи наукової діяльності вченого в історичному, історіографічному та
соціокультурному контекстах. У підрозділі 2.1 «Формування особистості та 6

наукових зацікавлень майбутнього вченого (1907 – 1928)» розглянуто передумови
та обставини розвитку інтересів О. Тереножкіна (сімейна історія;
загальнокультурна ситуація в регіоні), початок археологічних робіт у Заволжі. У
підрозділі 2.2 «Історико-археологічна робота О. Тереножкіна у Москві, Волго-
Уральському регіоні та Центральній Азії (1928 – 1948)» досліджено становлення
вченого в рамках наукової школи В. Городцова та участь в експедиціях у
Приуралля та Центральну Азію, серед яких особливо значущим є відкриття
цивілізації доарабського Хорезму; роботу в наукових установах
середньоазійських республік, результати розкопок у Чачі, Согдіані та
Пянджикенті. Підрозділ 2.3 «Проведення археологічних досліджень в Україні
(1949 – 1981)» присвячений найбільш плідному періоду життя, коли вчений
вивчав передскіфську і скіфську епохи та написав свої основні наукові роботи.
Саме аналіз історіографічного і експедиційного доробку О. Тереножкіна цих років
покладений в основу наступних розділів дисертації.
У третьому розділі «Дослідження О. Тереножкіним передскіфського
періоду у Подніпров’ї та Північному Причорномор’ї» розглянуто публікації
О. Тереножкіна та його участь у наукових дискусіях 1950 – 1980 рр. У підрозділі
3.1 «Пошук археологічних відповідностей кіммерійцям: від «кіммерійської
пітьми» до історичних реконструкцій» проаналізовано усі статті О. Тереножкіна з
цієї тематики та його монографію «Кіммерійці». Зроблено висновок, що ця
монографія, яку сам автор вважав найкращим своїм науковим твором, є
джерелознавчою працею з вичерпним переліком і описом відомих на той час
кіммерійських поховань та окремих знахідок, та синтезом критичного
узагальнення розробок А. Ієссена, Н. Анфімова, А. Щепинського, Н. Членової та
інших науковців.
У другій половині 1970-х рр. О. Тереножкін продовжував працювати над
питаннями кіммерійської археології та історії, зосередившись насамперед на
важливій для розуміння етногенезу та міжкультурних контактів народів
Центральної та Східної Європи проблемі походження передскіфських клепаних
казанів. 7

Підрозділ 3.2 «Етнічні процеси у лісостеповій зоні України передскіфського
періоду у висвітленні вченого» присвячений вивченню О. Тереножкіним
доскіфських археологічних культур лісостепового Правобережя, результати були
представлені у диссертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних
наук. У підрозділі проаналізовано підготовчі статті вченого і монографія
«Передскіфський період у дніпровському Правобережжі». О. Тереножкін
відносить білогрудівську культуру до кінця епохи бронзи, розділену на два етапи
чорноліську культуру – до перехідного періоду, а жаботинський етап має вже
виразні риси початку залізного віку. Простежується безперервний, спадкоємний
розвиток населення дніпровського Правобережжя від епохи бронзи до скіфського
періоду. Вчений вважав межиріччя Дніпра і Дністра прабатьківщиною слов’ян,
звідки вони з початком скіфської міграції двома шляхами (через Подунав’я і
Трансільванію та у напрямку до рр. Вісла і Одра) розповсюджуються у
Центральній Європі.
У четвертому розділі «Північне Причорномор’я за скіфської доби в
науковому доробку О. Тереножкіна» виокремлені три підрозділи. Перший –
«Публікації О. Тереножкіна з археологічного джерелознавства Скіфії» –
присвячений cистематизації публікацій науковця з цих питань та короткого
огляду робіт, проведених експедиціями під керівництвом О. Тереножкіна у 1949 –
1974 рр. Підсумком джерелознавчих досліджень О. Тереножкіна стала написана у
співавторстві з В. Іллінською монографія «Скіфія VII – IV ст. до н. е.».
У підрозділі 4.2 «Актуальні питання скіфології в рецепції вченого»
розглянуто розробки з таких дискусійних питань, як визначення скіфської
культури, походження скіфів, присутність скіфів на Кавказі, етнічна географія
Скіфії, проблематика скіфського етносу і мови, соціального устрою та державної
організації, скіфо-античних відносин, походів скіфів у Передню Азію і у Східну
Європу. Велику увагу О. Тереножкін приділяв народам Скіфії у зв’язку з
питанням походження слов’ян.
У підрозділі 4.3 «Скіфський логос» О. Тереножкіна» розглянуті усі
відповідні глави у коллективних виданнях підсумкового характеру з української
археології, починаючи з «Нарисів стародавньої історії Української РСР» (1957),
які потім були розширені до обсягу тритомника «Археологія Української РСР»
(1971). О. Тереножкін брав участь у їх написанні разом з В. Іллінською.
Планували вони й свій тритомник, присвячений вже археології та історії власне
Скіфії, але з цього масштабного задуму завершена була лише перша
джерелознавча частина.
Дисертація завершується висновками, узагальнюючими наукові здобутки
О. Тереножкіна, їх вплив та значення у контексті загального розвитку історичних
досліджень народів території України, які проводились у другій половині
XX сторіччя.
Ключові слова: історіографія, О. Тереножкін, кіммерійці, скіфи, Середнє
Подніпров’я, Північне Причорномор’я, історія Центральної Азії, історія
археології.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Тереножкін Олексій
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.