ЩАСЛИВИЙ ДЕНЬ МАЙОРА СТЄКОЛЬЩИКОВА.
Життя не було прихильним до Олега Володимировича-принаймі він так важав!Сама поява його на світ була пов'язана з цілою низкою прикрих непорозумінь та відвертих дурниць.
Да-а!А кілька разів доля давала йому можливість змінити хід свого життя,але злий рок,що несправедливо переслідував його із самого початку дороги недав втілитися в життя мріям Олега Володимировича.
Майор Стєкольщиков знайшов привід аби злиняти з обридлого йому росташування свого підрозділу і вже цілий тиждень робив вигляд,що вирішував якісь важливі свої ,замполітські, справи в частині,а насправді намагався знов знайти спосіб лишитися в такому омріяному ним політвідділку частини.Там би він з натхненням займався своєю улюбленою справою,а саме-ні хуя б не робив взагалі!Власне цим він і займався впродовж багатьох років сумлінної служби в воєнкоматі,але мачуха-доля в якусь мить обірвала це його безтурботне життя і закинула в це далеке та чуже місто в цю забуту артилерійську частину.Але Олег Володимирович і тут непогано прилаштувався спочатку:засів в політвідділку і в усю робив вигляд,що виконує надважливе завдання по політвихованню особового складу частини,хоч того особового складу і було усього лише три каліки,що і без того з караулів не вилазили.Але усе добре в нашому житті має схильність довго не тривати тож десь за рік його і з цього місця спровадили на війська,а Міністерство Оборони таким чином лишилося видатного служаку по написанню нікому насправді непотрібних папірців і перекиданню їх з одного місця на інше.
Олег Володимирович після важкого службового дня перевдягнувся в цивільний одяг(щоб ВСП не достібалось) і збирався зайти в шинок перехилити пляшечку на одинці з самим собою,бо вдома жінка/ця сухомозка курка!/ не дала б спокійно чоловікові зняти стрес після вирішення таких глобальних проблем які доводилось йому вирішувати кожен день!Її,цю курку підтоптану,бачте хвилювала все міцніюча звичка чоловіка зазирати на дно гранчака!
Взагалі майор Стєкольщиков важав себе людиною спортивною-принаймі робив вигляд,що займається постійно спортом заставляючи підлеглих денщиків тягати за ним гантелі та робити на кожному новому місці турніки та брусья,хоч зайва вага(а також лінь) вже не дозволяла на них тренуватись.
Олег Володимирович погладив свій живіт,що за останні два роки мав схильність до збільшення-все таки бойові дії шли йому на користь!Він сидів вже в генделику недалеко від будинку в якому доводилось жити його родині останні кілька років.Квартира була знов таки з'йомною,бо зла доля не надала можливості бравому офіцеру отримати відомче житло в нагороду за сумлінну слжбу з суворим виглядом по перекладанню непотрібних папірців з одного місця на інше впродовж багатьох років!Не цінувала ця штучна держава його,Олега Володимировича,службу і хай тепер не розраховують на прощення підвищенням платні та пільгами-він вже цього ніколи не вибачить!
Майор Стєкольщиков перехилив чарку та закусив шматочком цитрини.Приємне тепло ростікалось по стравоходу в шлунок,а зі шлунку по відділах кишковика поступово надаючи оточуючій дійсності більш яскравих кольорів та даючи можливість трохи відволіктись Олегу Володимировичу від важких службових буднів захисника Вітчизни.Ех!Не ту Вітчизну він мріяв захищати!
Стєкольщиков перехилив чарку,тверезо розсудивши,що між першою та другою перерва невеличка,та все глибше заглиблюючись у свої спомини...
Все б могло бути інакше від самого початку народись Олег Володимирович в тодішній столиці тодішньої Великої тоталітарної імперії,але від самого початку доля була несправедливою до нього як і до його матері.Мати Олега Володимировича приїхала в златоглаву в пошуках кращої долі,але немаючи для цього ніяких природніх здібностей та талантів,а навпаки-будучи від природи тупенькою і до тогож рудою та кривоногою ,окрім як влаштуватись прибиральницею в гуртожиток для студентів інституту Лумумби не спромаглась.Десь там у підсобці вона і нажила собі маленького Олежика від п'яного мачо з Острова Свободи.Вона сподівалася,що таким чином прив'яже до себе гарячого мулата і той на ній жениться,але той протверезівши після пиятики і надибавши біля себе в ліжку руде опудало був до того нажаханий,що ледь не побілів.
"Пасла на куй!-верещав наш мачо яростно виштовхуючи копняками здивовану руду хвойду зі своєї кімнати,-Пасла на куй!"
За деякий час згорьовану покритку з ганьбою вигнали з роботи за аморалку.Нічого не лишалось молодій згорьованій дурепі як збирати манатки та повертатись до рідного глухого та задроченого брянського кутка.
"От дура!-не міг нарадітися новині майбутній дід заскочений донькою в гарному гуморі на страшне похмілля після двотижневого запою,-ти на кой,чума рижая,нєгру манду
падставіла?!І чьо тіпєрь дєлать с тваім виблядкам-самім жрать нєчіва!Ану пашла нахуй с маєво дома!"Грюкнув кулаком по столу розчулений радісною звісткою майбутній дідусь,а потім схопив зі столу порожню пляшку з під сивухи та запустив вдогін улюбленій доці,але та вже встигла вискочити на вулицю та захлопнути двері.
"І ні являйся на глаза!"волав він услід.Втім пересидівши в лісі цілий день майбутня щаслива мати знайшла спосіб помиритися з батечком принісши тому ввечері пляшку такого улюбленого ним напою.
Олег Володимирович перехилив третю чарку та закусив бутербродиком.Скоро доведеться повертатися в свій підрозділ під командування того старого геморойного таргана,невесело подумав він.А все було б так добре якби він лишався в своєму політвідділку-скільки б корисного він міг би зробити за цей час!Нічого!Ці бидлюки за все йому заплатять!Майор Стєкольщиков з огидою згадував особовий склад з яким йому доводилось мати справи виконуючи посадові обов'язки заступника командира по роботі з особовим складом.Проводити з ними якісь роботи окрім каральних акцій по урізанню грошового забезпечення Олег Володимирович не збирався,але і тут останнім часом виникали складнощі з боку командира частини який сам вліпив тому догану за надто сумлінну працю та високі 'показники' та великій кількості судових справ,бо вбачав в цьому антирекламу воєнній службі за контрактом,а людей катастрофічно не вистачало!Майор Стєкольщиков був би радий згноїти і ту мізерну кількість людей,що лишились в дивізіоні,але протидія збоку командування оптимізму не всіляла.
На календарі була весна і дерева скоро потихеньку почнуть роспускати листя,птахи заспівають на гілках,дівки вдягатимуть короткі спідниці,а йому доведеться повертатись в свій йобаний дивізіон,в те йобане забуте село,до свого йобаного вусатого схожого на таргана командира якому постійно дошкуляє то цистіт то геморой;до свого дебільного особового складу-ну бидлота тримайтесь!
Олег Володимирович аж вищірився від нахлинувших на нього емоцій,а в очах спалахнув злий вогник:він ненавидів увесь цей бидляк,цей непотріб,це біологічне сміття,що мало нахабство взяти зброю та підняти її проти Східної імперії і робив усе можливе щоб розтоптати та деморалізувати увесь наявний особовий склад!
"Ох,ні будіт с етава вирадка толку!-хитав головою одвічно тверезий тільки навпаки люблячий дідусь,спостерігаючи за підростаючим занадто чорнявим онуком-Ти чьо дєлаєшь, далбайоб чернажопий!?"
"Добре,що не надто чорний вийшов!"розмірковувала нещасна мати малого Олежика дивлячись як дід лупцює малого по голій підозріло смаглявій сраці.
Так би мабуть і протікало життя малого Олега в тій забутій брянській дярьовні,так би і ловив в постелі клопів та вошей,так би і ходив ссяти по ночах в куток біля дверей,а вдень по великому на город в багнюку,так би і отримував постійно на горіхи від одвічно запиздованого діда якби його матері не посміхнулася доля.А доля посміхнулася матері у вигляді справжнього воєнного який після отриманих ран лікувався у місцевій лічниці де вона влаштувалась санітаркою!І хоч це був звичайний пересічний прапорщик-п'яничка і лікувався він зовсім не від бойових поранень,а потрапив на лікарняне ліжко після вдалої пиятики,але ж це давало можливість вирватись з обридлого батьківського гнізда,а малому Олежику отримати спражню родину!
Служив товариш прапорщик в одній місцевій воєнній частині і проживав в брудному смердючому гуртожитку на теріторії воєнного містечка.Туди він швиденько і перевіз новоявлену дружину і готового сина якому,доречи,і дав своє прізвище.Першим розчаруванням виявилось те що жити тепер доводилось на дванадцяти квадратних метрах і дідова тісна та смердюча халупа здавалась наразі ледь не палацом у порівнянні з цією келією.Другим розчаруванням виявилось те що товариш прапорщик виявився імпотентом внаслідок тривалого алкоголізму.Ну це розчарування стосувалось більше Олежкіної матері.Третім же було те що ніякої особливої уваги новоявлений батько новоявленому синові не збирався приділяти і за великим рахунком нічим не відрізнявся від діда.
"А ну ти,ушльопок черножопий,встал по стойкє смірно,приньос днєвнік і прігатовіл римень!-повертався ввечері п'яний в дупу названий батько та починав строїти свою нову родину,-а ти,чума,чьо вирячилась і стаїшь їблом таргуєшь?!-казав він пестливе слово до дружини-накривай на стол і баєвиє сто грам пєрвим дєлам паставь!"вправлявся товариш прапорщик в стройовій підготовці.
Молодому Олегу Стєкольщикову не поталанило одразу поступити в воєнне училище-йому довелося пройти крізь усі кола пекла тоталітарної армії.Втім,він вже тоді навчився непогано прилаштовуватись і по закінченні року служби він вже добре себе почував підлизавшись до батальонного замполіта і потихеньку барабанячи на своїх сослуживців.Командування ж за це не помічало деяких його гріхів як то склеювання місцевих малолітніх хвойд та гоцання їх у спортзалі частини;віджимання грошей та особистого майна у духів то що.За це Олег поплатився при виході на дємбєль:в їхньому батальоні проходила служба майже рота диких північнокавказьких горців які прийшли на півроку пізніше і які вже давно точили зуб/і не тільки!/на нього.Тож коли прийшов той довгоочікуваний день демобілізації майбутній майор пішов на ДМБ не через головну браму частини в парадній формі,а тихенько переліз через паркан в старій штопаній повсякденній формі ,кульгая,з підбитим оком та вибитим зубом немов побита шльондра.Також Олегу довелось по приїзді додому звернутись до послуг проктолога.Він не любив згадувати цей епізод свого життя.
Зализавши рани майбутній замполіт поїхав поступати в воєнне училище.З юних років Олег Володимирович був ідейним комуністом і мріяв зажити слави в лавах армій Великої тоталітарної імперії!
Але і тут зла доля зіграла злий жарт з майбутнім героєм:до часу закінчення Стєкольщиковим училища неіснувало вже тієї могутньої держави в лавах Збройних Сил яких він мріяв відсидітись десь по кабінетах та злиняти на пільгову пенсію.Молодий офіцер таємно сподівався,що до його випуску все ще переграється і він матиме можливість служити в армії поновленої тоталітарної імперії!Але дива не трапилось.
Довелось молодому лейтенанту служити вже в лавах нової,штучноствореної і тимчасово/як він важав/країни і їхати служити в велике індустріальне місто в якому росташувалась окрема танкова частина.Втім надовго в цьому клятому місці Олег Володимирович не затримався.
Цей період свого життя майор Стєкольщиков теж не любив згадувати.Багато періодів свого життя він любив замовчувати та незгадувати.Олег Володимирович вже роздушив пляшку і обмірковував чи не узяти йому ще чекушку.Підпивши чарівних крапель бравий замполіт був схильний до філософських роздумів та самокритики.От і зараз він вирішив прискіпливо, уважно подивитись на власну персону.Придивившись уважно він зробив висновок,що він є ніким іншим як тим ,з ким він боровся останні два роки/принаймі робив вигляд,що з ними боровся /а саме-алкоголіком!/Багато років Олег Володимирович вдало приховував від командирів,сослуживців та особового складу свою найбільшу пристрасть-любов до алкоголю!Останні пів року конспіративні навички почали його підводити і самий недалекий приклад це коли на початку тижня він ледь не заснув на скамейці біля під'їзду.Зранку він ще отримав догану від замполіта частини,полковника Демінського,коли той побачив чорне обличчя Олега Володимировича яке і без того невідрізнялось світлим кольором.У-у!Підарас!Десять відсотків премії зняли,злився майор Стєкольщиков не пам'ятаючи як сам залюбки до всього дойобувався у особового складу,ліпив догани та незаконно позбавляв людей премії.
Майор Стєкольщиков вже майже допив замовлену чекушку і все більше впадав в сентиментальні спогади з дитинства.Він згадував як проживши рік в тій смердючій гуртязі родиною,вони переїхали в сусідню соціалістичну республіку де його 'батько'отримав нове призначення.Вони оселились в більш комфортній та просторій кімнаті в гуртожитку,яка після попередньої нори здавалась ледь не хоромами.Олег одразу став одним із провідників ватаги малолітніх синків офіцерів,що проживали на території воєнного містечка.Малий Олежик ще малим навчився виходити сухим з води завжди знаходячи недоумків які брались втілювати в життя його різноманітні задуми.Олег навчився справляти на усіх гарне враження,а сам потайки робив усілякі падлянки і стрілки переводив на необережних йолопів які велися на його провокації.Ще в дитинстві його прозвали Мауглі-чи то за аномальну смуглявість та губатість,чи то за порівняння з шакалом з одноіменного мультфільма.Олег Володимирович любив згадувати цей період свого дитинства-тоді йому вдавалось робити усе,що заманеться і завжди тікати від відповідальності.Він згадував свої дитячи вигадки та забави як то насрати на газету,загорнути та кинувши під двері квартири підпалити-почувши дим мешканці квартири вибігали тушити палаючу газету та починали затапувати полум'я після чого лишалися вимазані дитячим лайном!Також малий смуглявий Олежик виступив ініціатором хохми над бензоколонкою,яка стояла під пагорбом:він підмовив своїх товаришів затягнути на пагорб стару шину з вантажівки,облити солярою,підпалити і вже палаючу запустити на АЗС-оце весело було за всім цим спостерігати!І завжди малий Олег Володимирович виходив сухим з води ховаючи єхидненьку посмішку та спостерігаючи за тим як виконавці отримували врешті-решт на горіхи,а він лишався ніпричому!
Да-а!Святі були часи які нажаль не тягнулись усе життя,зітхав Олег Володимирович.Він сумно подивився на порожню чекушку,а потім на годинник.Ідти додому не було бажання,але далі продовжувати теж було занадто,бо зранку таки доведеться на службу ідти.Останнім часом неприємності на службі і без того переслідували майора Стєкольщикова,а тут ще слух пішов,що начеб то колишні військовослужбовці четвертої хвилі,які звільнились рік тому вирішили об'єднатись та подати проти нього і командування дивізіону та частини позов до суду за незаконне позбавлення премії за перебування в стані алкогольного сп'яніння без наявності судового протоколу.У-у!Підараси йобані!Злився Олег Володимирович,мало він їх гноїв!Треба було хочаб чоловік десять запроторити до дисбату чи в'язниці щоби бидло несміло рота роззявляти!Всеж таки задній прохід починав піджимати коли майор Стєкольщиков на мить прикинув скільки грошей йому доведеться повертати в разі чого.
Грім та блискавиці грянули наступного ранку!Прийшовши на службу,майор Стєкольщиков був негайно викликаний на розмову до замполіта частина полковника Демінського який повідомив те,що снилося Олегу Володимировичу сьогодні в нічному жахітті-а саме:звільнені рік назад мобілізовані четвертої хвилі таки об'єдналися та подали в суд на командування частини,підрозділу позов про незаконне позбавлення грошового забезпечення без наявності офіційних документів та судових протоколів,а так як головним ідейним провідником цих дій був заступник командира по роботі з особовим складом цього дивізіону то по ньому розпочалось розслідування і він відсторонений від виконання обов'язків на термін проведення оперативних заходів."У тебе є що продати щоб повернути людям борги?"наостанок під'їбнув полковник Демінський майора Стєкольщикова."Та іди ти!"подумав,а не сказав Олег Володимирович.
Доля знов поверталася до Олега Володимировича улюбленим місцем-дупою!
Розслідування тяглось другий місяць і було передано до суду і грошові виплати Олегу Володимировичу були призупинені.В частині йому теж порадили не з'являтись без гострої необхідності."Може вдастся нам здихатись цього придурка нарешті?"цікавився комбриг у полковника Демінського "Сподіваюсь що так!"відповідав той бажаючи принести в жертву Феміді майора Стєкольщикова аби інші не постраждали.
Олег Володимирович став частим відвідувачем того генделика,бо в частині йому робити було нічого,вдома дружина їбала мізки,а в росташування вертатися він зараз не міг щоб заховатися від правосуддя не території бойових дій.
Там також все змінилось:той старий тарганоподібний блазень учуявши своєю геморойною дупою,що пахне смаженим і отримати по шапці може і він/а захищати цього чужого в частині пенсіонера-комуніста ніхто не збирався!/,то швиденько злиняв на лікарняний і повертатися вже не палав бажанням.Керувати на місці лишився майор Осипенко який хоч і був тезкою майора Стєкольщикова/та навіть зьомою/був не в захваті від методів роботи з особовим складом і розвернутися б Олегу Володимировичу не дав.Ще і зампотех,майор Лещенко,проти якого теж завели справу за роскрадання державного майна в великих розмірах,щось там нарозказував,що і Олега Володимировича викликають по цій справі давати свідчення теж мені дружаня називається!А скількіж вони з ним темних справ зробили,скільки на тій таблетці вивезли провіанту,пального,запчастин,волонтерських смаколиків!
Олег Володимирович сидів на своєму вже звичному місці за пляшкою горілки і знов згадував своє життя виявляючи винуватців усіх його бід.
Воєнне містечко в якому мешкала родина Стєкольщикових стояло окремо від міста і життя в ньому протікало так само паралельно міському життю:окрема школа,окрема крамниця та навіть окремий спорткомплекс з басейном!Дітлахи тримались згуртовано і відносились зверхньо до своїх однолітків з міста:"Бидло!Хахли ванючиє!"кричали маленькі нащадки офіцерів-кацапчуків коли бачили своїх місцевих однолітків.Підрісши діти офіцерів окупантів робили вилазки на ворожу територію щоб зловити поодиноких невдах та відлупцювати.Звичайно,що одним з головних ідейних провідників цього руху був високий та смуглявий Олежка Стєкольщиков!Втім,коли доходило до масштабних зіткнень із місцевим бидляком,то його ніхто не міг побачити на полі бою,а в нього швидко з'являлось багацько приводів в цих заходах не приймати участі,хоч ці конфлікти частенько були і спроваковані його підступними діями.
Ще з юності Олег був ідейним патріотом Східної імперії у всіх її іпостасях і мріяв як і "батько" чесно віддавати свій борг Родінє де-небудь в штабному кабінеті і з суворим виглядом гноїти цей особовий склад задрачуючи на плацу багатогодинними шикуваннями та політзанятіями.Тож він і збирався поступити одразу після школи в воєнне училище десь на березі Волги куди і поїхав після десятого класу.І тут зла доля зіграла з ним поганий жарт:не встиг він відійти і десяти кроків від залізничного вокзалу того мальовничого Мухосранську де знаходилось те училище як зустрівся з місцевими тубільцями в кашкетах в клітинку,напівгнилими напівзолотими зубами та ножами-викидухами які поплутали його з афроамериканським агентом і вирішили йому влаштувати допит з пристрастієм- тікав майбутній офіцер далі чим бачив лишивши на місці усі гроші та речи які були при ньому!З горем навпіл діставшись додому він дізнався,що його батечко за цей час приставився в Бозі вкотре напившись сурогтного алкоголю(а часи були складні:Перебудова!Сухий закон!Антимоль!) на що непогодилась підтоптана циррозом печінка.Тож мрії про воєнну кар'єру опинились під загрозою.
Але незламна впертість та цілеспрямованість майбутнього майора Стєкольщикова вела його до омріяної кар'єри!Тож довелось молодому Олегу Володимировичу ідти в армію на строкову службу де по первах доводилось прати по ночах смердючи труси старослужащіх,чистити унітази власною зубною щіткою/а потім чистити нею зуби!/,бігати в самоволку за водярою для дідів яку доводилось купляти за власний рахунок.Всі ці випробування долі майбутній офіцер мужньо терпів,та з часом підлизався до старшини якому спочатку доносив на товаришів по нещастю,а потім він доніс замполіту на старшину скільки той добра спиздив без його відома і отримав свій кредит довіри,за який по дємбєлю довелося росплатитися.Але ж про це Олег Володимирович нікому нерозповідав,а неоціненний життєвий досвід він отримав!
Олега Володимировича викликали в частину та повідомили аби збирався та їхав в росташування дивізіону і готувався передати справи та посаду замполіту однієї з батарей капітану Черненку який був повною протилежністю майора Стєкольщикова у методах роботи з особовим складом. Командування частини неказало відверто,але давало зрозуміти,що справи його кепські,а йому лишилось до пенсії менше року!
В поганому гуморі Олег Володимирович направився до вже улюбленого шинка наміріваючись зняти стрес та замислитися про подальшу свою долю.
Свідомість Ігора Васильовича останні пів року перебувала в іншій,підживленій алкогольними випарами,реальністі.Після того як восени минулого року вигнали з армії його планам про повернення до війська,в іншу частину,не судилося здійснитись і він час від часу перебивався несер'йозними шабашками по будівництву які підкидали колишні товариші по будівельній бригаді,а зароблених грошей на якийсь час вистачало на підживлення алкоголем своєї хворобливої психіки.Коли Ігор Васильович перебував в поганому гуморі/а останнім часом це було постійно/,він садився на самоті з пляшкою такої необхідної для нього рідини і відносився у свій окремий замкнений світ,незрозумілий та невідомий нікому як власне і йому самому.Під час цих подорожей підсвідомістю він і сам плутався між реальністю та хворобливими вигадками своєї нездорової уявии.Під час одного такого сеансу він помітив у протилежному кутку його:він сидів так само наодинці перед пляшкою і по обличчю було видно,що наразі він переживає ненайкращі часи свого буття.Помітно було як обличчя Олега Володимировича осунулось,а ще більше посивівши залишки волосся на голові давно не були стрижені.Від несподіванки Ігор Васильович аж трохи протверезів і намагався відігнати зі своєї уяви обличчя супотата.Але обличчя не зникало.Цікаво!Здивувався Ігор Васильович,що цей підор,який був одним з головних винуватців усіх його бід останнього часу,тут робить?!
Олег Володимирович згадував як після своєї швидкої позорної втечи з того клятого міста гірників та металургів,що розкинулось на березі Інгула він опинився в своєму улюбленому місті на півночи Східного краю,де отримав тепле місце в місцевому воєнкоматі в якому і дослужився до звання майора чесно беручи хабарі з косарів,а потім підступно забираючи їх до війська та сумлінно перекладаючи нікому непотрібні папірці з місця на місце з суворим виразом обличчя начебто він виконує надзвичайно важливі місії!Але шли роки,армія в цій їбаній недодержаві скорочувалася,статки бравих офіцерів-воєнкоматчиків також бо ставало все менше бовдурів які боялися попасти в армію і готових викласти гроші аби їх не призвали.Останнім часом взагалі доводилоь брати гроші,аби ці шмаркачи могли потрапити до армії,бо набір скорочувався з кожним роком,але це не йшло ні в які порівняння з минулими часами коли дьоргали на коміссію усіх навіваючи жаху примарою призову хоч насправді до війська йшло відсотків тридцять тих кого викликали,а з інших сімидесяти намагались збити бабки лякаючи армією!Олег Володимирович в цій справі був справжнім спеціалістом ловко обробляючи лоховатих призовників та видурюючи гроші з їхніх батьків.Але усе добре довго не триває вкотре впевнився тоді майор Стєкольщиков:з кожним роком набір до війська скорочувався/скорочувались і статки 'офіцерів'з воєнкоматів/ і відповідно скорочувався і штат цього закладу.Особливо шалених темпів скорочення армії,а особливо найважливішої її частини- воєнкоматів,відбулося за часів правління останнього легітимного президента Віктора Федоровича,за якого активно свого часу виступав і сам Олег Володимирович.
Тож хмари над головою Олега Володимировича збирались все густіше,планети стали теж якось нетак як завжди і перечекавши кілька хвиль скорочень він таки отримав пропозицію від якої не міг відмовитись-або йти геть з армії(а якже він піде якщо нічого робить взагалі невміє і не хоче і тут до пенсії лишилось кілька років?),або шукати собі місце в якій небудь іншій частині,що було майже безнадійною справою.Але не такий був майор Стєкольщиков щоб так легко здатись і відмовитись від улюбленої справи та від пільгової пенсії до якої лишалось кілька років!
Так і опинився Олег Володимирович в цій частині непогано прилаштувавшись в політвідділку де займався улюбленою справою-ні хуя не робив!
Сталося це напередодні Східної весни що немов вихор покотилась східними та трохи південними областями,а найбільшого розквіту набула в Шахтарській столиці та в головному місті донського козацтва звідки він тільки переїхав і яке стало таким рідним за двадцять років!Олег Володимирович щиро радів народній непокорі яка здійнялася могутнім фалосом за підтримки сусідньої Східної імперії!Майор Стєкольщиков усю весну чекав коли народний гнів прокотиться через це місто і дійде до Києва і змете новоявлену неофашистську владу.Втім виявилось ,що і прихильників суверенності виявилось на південних та східних теренах не так вже і мало і стало небезпечно виказувати свої погляди тож довелося Олегу Володимировичу швиденько підчищати від небезпечних для його безпеки постів та прибирати лайки з відверто антидержавних закликів та гасел на прорашистських ресурсах.Майор Стєкольщиков зачаївся в очікуванні приходу "своїх",але вони все неприходили.Він чекав,що це місто і цю частину(яка являла собой до двохсотень особового складу разом з офіцерами)швиденько здадуть східним братам без єдиного пострілу і вже рахував свою платню в лавах Східноімперської армії.Але доля знов була немилостива до Олега Володимировича-східні брати неприходили і непіднімали платню та пільги!Мало того:з розпалом конфлікта почались розмови про розгортання бригади,а ті малочисленні контрактники з яких ледь зібрали дві роти вже запекло воювали на теренах Східного регіону та навіть потрапили в оточення біля його улюбленого міста,але ,суки,вирвались з нього!Майор Стєкольщиков почав судомно напружувати свої мізки та шукати можливості аби допомогти з цього боку ополченцям в боротьбі за незалежність та знищення цієї недокраїни з її недонародом.Олег Володимирович знав що на боці повстанців воюють і колишні воєнкоматчики з більшістю з яких у нього свого часу зіпсувались стосунки і виходити з ним на контакт не збирались.
В кінці липня почали втілюватися в життя невтішні прогнози і давно покинуті та дивом не зруйновані або нерозпродані касарні наповнились мобілізованими які самостійно приходили в воєнкомати з бажанням боронити свою країну.Олег Володимирович в безсилій злості намагався кусати собі лікті в своєму темному кутку кабінета де він ховався від людського ока коли перші батареї добровольців рушали на Схід придушувати повстання,а над ним нависла небезпека бути відправленим разом з ними.Олег Володимирович щиро радів коли в першу же ніч одну з новостворених батарей розбили під Старобешево і ледь не ридав,що більшість новоявлених вояків спромоглася вижити.
Східноімперська осінь так і не наближувалась до міста,а дивізіони один за одним формувались та рушали в зону бойових дій і все більше назрівала загроза бути відправленим разом з ними.Майже усю осінь Олег Володимирович тримався за своє крісло в політвідділку роблячи вигляд,що виконує надважливу місію по підготовці новоявлених мобілізованих офіцерів яких кадрові зневажливо називали піджаками.Отут то він ледь і не погорів обламавши зуби об старого майора Нагірного,який був ніяким не замполітом,а багато років прослужив в військах спеціального призначення виконуючи завдання тоді ще тоталітарного міністерства оборони і після розпаду імперії виявився нікому в своїй вже незалежній країні непотрібним.Старий спецпризначенець швидко розкусив ідейного монархіста-білогвардійця та затятого відвідувача сайта Олеся Бузини і з'ініціював відправку майора Стєкольщикова в зону бойових дій під великий залізничний вузел.Горю Олега Володимировича не було меж-як це так,його,незамінного службовця по перекладанню паперів відправляють разом з усім цим бидлом в якусь діру,де нема ані клозету нормального,ані душу,ані інтернету(а він за великим рахунком вже давно був інтернет задротом),де доведеться никатись по норах разом з цими смердючими селюками і де,недай Боже, може обірватися його дорогоцінне життя від обстрілів вояків такою ним омріяної Східної імперії.Тим не менш майор Стєкольщиков був справжнім офіцером з залізною волею і він швидко опанував себе розсудивши,що там в нього появиться можливість зв'язатися зі своїми та налагодивши контакт принести користь народному ополченію східноїмперської армії в тилу ворога.До тогож з осені почали виплачувати атовські,що в два рази збільшувало грошове забезпечення,а грошики він любив!Олег Володимирович вирішив,що влаштує усьому цьому бидлу веселе життя,але яке ж було його розчарування коли прибувши в росташування він побачив там повну анархію та свавілля особового складу по відношенню до касти офіцерів.На спробу влаштувати уставщину в бліндажах Олег Володимирович був тихенько спійман в клозеті мобілізованими /серед яких були і колишні ув'язнені/та проведена роз'яснювальна бесіда під час якої він був засунутий головою в очко,а обісраною сракою знаходився на вулиці та пояснено,що наступного разу його відгоцають у дупу усією батареєю.С того часу і впродовж усього перебування в цьому проклятому місці майор Стєкольщиков заліз на дно та вів себе тихіше миши.Він навіть не переїхав жити в бліндаж боячись знаходитись з особовим складом в замкненому приміщенні тому що ті постійно його під'йобували,а він намагався зберегти обличчя хоча б таким чином і лишався на поверхні сам в холодному дирявому наметі трясучиь від страху та молячи Бога аби і по намету не влучили снаряди.Все ж таки час від часу йому доводилось ховатись в бліндажі разом з усіма.
Олег Володимирович зачаївся і робив вигляд,що все зрозумів,а сам затаїв люту злобу на весь цей непотріб-ну нічого,бидлюки,ви ще за все відповісте!
Намагався також майор Стєкольщиков в цей час зв'язатися з агентами повстанців і це ледь не закінчилось для нього полоном на сепарському блокпосту,але повезло,що в цей час їх почала крити фашистська арта і дивом виживши під обстрілом Олег Володимирович біг звідти наче молодий олень!Цей його 'подвиг'надиво лишився непомічений службою безпеки яка більше переймалась аби побільше бабла зрубити за полонених снайперок та офіцерів східноімперської армії ніж займатися виявленням справжніх зрадників до категорії яких,за великим рахунком вони і самі відносились,не кажучи вже за майора Стєкольщикова.
Олег Володимирович був у поганому гуморі і вже вилакав пляшку смердючої паленки на яку останнім часом перейшов,бо фінанси починали співати романси,а знімати стрес було так життєво необхідно!Він став постійним відвідувачем цього закладу і непомітно для себе починав набирати зовніні ознаки старих клєнтів цього шинка:нестрижене волосся,неголений фейс,синій ніс.Майор Стєкольщиков неухильно набував рис тієї верстви населення яку намагався гноїти в лавах Збройних Сил,принаймі він зверхньо важав,що бореться саме з цією верствою.За кілька років служби в цій артилерійській частині цього зачуханого/ як він важав/ міста Олег Володимирович встиг багатьом його мешканцям попсувати життя та попити крові,але не міг і думки допустити,що за це може доведеться відповідати перед ними!
Апокаліпсис Олегу Володимировичу явився у вигляді худорлявого пропитого алкаша з рідкою сивою бородою який виріс перед його столиком наче гриб після дощу:
-Бажаю здоров'я,товарищ майор!-звернулось тіло до майора Стєкольщикова і на "товариш майор" до них повернулись голови усіх відвідувачів закладу.
Цього ще не вистачало!подумав Олег Володимирович відірваний від своїх сентиментальних спогадів.Чого йому треба?ворушив п'яними мізками майор Стєкольщиков роздивляючись цього алкаша та своєю шкірою відчуваючи колючи погляди інших відвідувачів серед яких могли бути як колишні мобілізовані так і ідейні прихильники голови сусідньої держави яка розгорнула збройний конфлікт проти цієї недодержави.
Олег Володимирович вирячив свої очі на цього п'яничку який осмілився до нього звернутися,але обличчя оного/ хоч і трохи знайомого /він не міг пригадати:
-Чем абязан?-звернувся він до незнайомця.
-А ви мене не пригадуєте?-запитав той.
-Не пригадую,-відповів замполіт,-моя діяльність пов'язана з постійним динамічним спілкуванням з великою кількістю людей то всіх важко запам'ятати!Ви у нас проходили службу?-обережно поцікавився майор Стєкольщиков аналізуючи можливі варіанти відповідей.
-Проходив!-відповідав алкоголік,-але моя служба дещо завчасно завершилась.
-А щож трапилось?-обережно цікавився Олег Володимирович.
-А ви хіба не пам'ятаєте?Ви ж самі допомогли мені в цьому!
Олег Володимирович відчув як очі глядачів все сильніше вкручувались в нього з усіх боків.
-А як ваше прізвище ,нагадайте?-ковтнувши слину запитав вже мабуть колишній замполіт.
-Сержант Борисюк Ігор Васильович!-відрекомендувався алкоголік.
Олег Володимирович пригадав цього аватара якого із задоволенням карав на гроші,а після третього зальота швиденько звільнив з лав армії.Було це десь в першій половині осені.Не те щоб Олег Володимирович так затято боровсь з алкоголіками які зуміли прослизнути в лави дивізіону-навпаки!алкоголіки були йому вигідні як постійні клієнти,що давали йому показники,але цей алкаш був з тієї когорти тих перших мобілізованих добровольців,що прийшли не за гроші та пільги і осмілились піти воювати проти Східної імперії і яких він,майор Стєкольщиков,люто ненавидів і переслідував та притискав усіма можливими засобами!
Тепер цей невдаха стояв перед ним і невідомо,що було чекати від нього.
-Слухайте усі!-несподівано заволав сержант Борисюк,-подивіться на цього підора:це замполіт який пацанам стріляв в спину та знімав гроші,вивозив харчи разом з зампотехом,а пацани останній хуй без солі доїдали!
-А укроп йобаний!
-Бач,сидить падло як нівчом небувало!
-А наш замполіт зливав пацанів сєпарам так ми його вирахували та живцем в землю зарили!
Від цих реплік Олегу Володимировичу ставало на душі прикро і його затьмарений алкоголем мозок судомно чекав привід аби з гідністю втекти звідси з високопіднятим чолом.
-Чево ви от мєня тіпєрь хотітє?-запитав він Борисюка.
-Чево я хочу?-здивувався сержант Борисюк,-чево я хочу?!Хочу штоби ти,підор,больше ні піл кров с людей і взагалі-ти мені грошей винен за всі ті місяці,що ти знімав з мене!-грізно насувався Ігор Васильович на Олега Володимировича,який здавалось зменшувався на очах в той час як тінь опонента все більше нависала над ним.
-Атставіть!-у відчаї Олег Володимирович вирішив узяти ситуацію в свої руки,-ви как смєєтє кідаться такімі абвінєніямі в адріс баєвова афіцера?!
-Кого?-здивувався сержант Борисюк,-бойового офіцера?На зоні ти був би бойовим півнем!-і з цими словами Ігор Васильович схопив майора Стєкольщикова міцними жилавими руками за горлянку навалившись усім тілом на супостата та заваливши того на спину.
-А-а!-намагався волати Олег Володимирович і очи його від жаху лізли з орбіт.
-Так його,Ігорьок!
-Души етава укрофошизда!
-Всип цьому підору за хлопців!
-Даві етава каратіля кіівскай хунти!
-Давай опустим цього підараса!-лунали крики спостерігачів які підбурювали Ігора Васильовича до більш радикальних дій і він би мабуть їх і дослухався би,як би не господиня закладу яка вибігла та не відірвала розлюченого колишнього сержанта від вже теж майже колишнього замполіта.
-Мало йому!Хай знає падло як пацанів гноїти хай тепер власною продажною шкурою відчує,що таке бути приниженим!-волали патріотично налаштовані відвідувачі закладу.
-Смерть каратілю і фошизду!-гарчали адепти східного світу та фанати голови сусідньої держави.І хоч ті і інші не виявляли бажання порозуміння між двома таборами,але в цій ситуації проявили непередбачувану солідарність зажадавши крові майже колишнього замполіта та немов вовки консолідовано обступаючи Олега Володимировича.Їхні обличчя непередбачали нічого доброго для майора Стєкольщикова і невідомо чим би завершилась ця заварушка якби господиня закладу не відкрила чорний рот на наступаючих та не вивела жертву через чорний хід.
Так ще ніколи Олегу Володимировичу не доводилось повертатися до місця дислокації свого підрозділу-обдертому та пошарпаному неначе придорожня хвойда та з вихлопом наче у Змія Горинича.Подорожні з ледь прихованою осудливістю дивились на нього зверху донизу зупиняючи на мить погляд на офіцерських зірочках від чого погляд майже повністю втрачав риси індифферентного відношення."Заїбали ці автари!"майже вголос казали просхідноімперські налаштовані ватноголові мешканці Східного краю."Це офіцери такі,а чого ж вони від солдат вимагають якщо самі п'ють як сволочи?"казали більш адекватно налаштовані подорожні громадяни.
Олег Володимирович згадував як ще минулим літом він сам очікував відпускників з єхидною посмішкою потираючи руки та про себе рахуючи скільки йому капне за 'виконання плану'.Як він гноїв та принижував той непотріб коли вивалювався з необлаштованих вантажівок в яких їх немов скотів везли всі ці двісті з лишком километрів,а вони насмілились під час поїздки перепитися!Це звичайно було вигідно майору Стєкольщикову,але кгмандир частини в наступному місяці вліпив йому самому догану за високі показники і наказав проводити бесіди з особовим складом,а не лишати людей грошей.Все добре довго не продовжується,апокаліптично думав Олег Володимирович,а скільки ж він зробив для свого підрозділу!Він згадував початок цього відтинку свого воєнного шляху,коли він по виході з котла швиденько перевівся в цей новостворений дивізіон,аби нікуди не їхати та затриматись в місті!Одразу ж майор Стєкольщиков вирішив узяти дисципліну в свої міцні/як він важав/руки та поставити на місце усе це бидло,що поприходило з різних навчальних центрів аби ідти нищити мирних людей в горках східноімперської армії та купленими у воєнторгах автоматами.Олег Володимирович вирішив гноїти та деморалізувати увесь особовий склад,аби потім легше було штовхати його на порушення статуту та різні інші проступки і мати усі підстави аби ще більше закручувати гайки та міцніше затягувати зашморг на шиї бидляка деморалізуючи та роблячи недієздатним увесь цей непотріб.
На радість Олегу Володимировичу і офіцерськи склад новоутвореного дивізіону зібрався з кращих офіцерів частини:заступник командира по озброєнню,а скорочена зампотех майор Лещенко,який хоч і був трохи недоношеним і зі своїми посадовими обов'язками не справлявся,але як і Олег Володимирович вів постійну боротьбу з особовим складом відплачуючи таким чином за свої дитячи кривди та кривди завдані мобілізованими під час перебування його на посаді командира ремонтної роти з якої його вигнали з величезними боргами по викраденому ним майну;командир першої батареї капітан Плотніков,який хоч і був мобілізованим офіцером,але мав добрі зв'язки і кар'єрний рост йому був забезпечений і будучі в цивільному житті повним нолем усіляко намагався вилити свою злість на особовий склад ввіреної йому батареї.Керував дивізіоном мобілізований пенсіонер,адепт тоталітарних часів який косив під Йосипа Вісаріоновича часів підписання ялтинських домовленостей Олег Федорович Ходорковський!Колектив зібрався те що треба і Олег Володимирович швидко здружився з майором Лещенком з яким розробляли стратегії по обкаданню особового складу.Полковника Ходорковського/якого за очі прозвали Тарганом/ майор Стєкольщиков швидко вирахував і зрозумів як впливати на цього старого блазня з комплексами Наполеона,але розвернутися по-справжньому не давав начальник штабу майор Червоній,який насправді і керував підрозділом даючи старому іллюзію командирства.Тож перші місяці майор Стєкольщиков та майор Лещенко були утиснуті в правах цим суб'єктом до того ж заважав капітан медичної служби Нікітенко який не дозволяв використовувати санітарний транспорт цим двом хапугам.Але моблізований капітан Нікітенко йшов на дємбєль,а слідом за ним і змінився начальник штабу.Нарешті два ряжені майори мали можливість спокійно робити свої темні справи та керувати старим самодуром так аби він важав,що він усе вирішує,а насправді плясав під їхню сопілку.В той час Олег Володимирович мав усі можливості розгорнути свою діяльність по-справжньому:догани сипались наліво та направо,а з появою механізму зняття грошей за вживання алкоголю він взагалі почав гноїти увесь цей бидляк як тільки можна!Особливо майор Стєкольщиков доябувався до вихідців з того йобаного міста на березі Інгулу,в якому йому довелось недовго послужити.Ще тільки при злагодженні дивізіону майор Стєкольщиков ледь не отримав на горіхи від командира розрахунку зібраного з криворожців,здоровенного гірника Мірика.Після цього він намагався мстити їм усіма можливими засобами.Справа була навіть не в тому,що Олег Володимирович був злопам'ятним і не міг простити тієї наруги та приниження якої зазнав в молодості на берегах Інгулу,а в тому,що він не міг простити цим бидлюкам,таким самим гірникам та металургам як і воякам двох молодих республік,що вони так злагоджено пішли боронити рідні терени.
............................................
Молодий лейтенант Стєкольщиков почав свою службу в тій танковій частині на березі Інгулу з того що дуже швидко нажив собі велику кількість ворогів.Будучі людиною меркантильною та жадібною він також шукав можливості підлохматитись на розкраданні армійського майна.Тож молодий ротний(а Олег Володимирович на яких тілько посадах не сидів під час своєї служби!)почав пхати свого жадібного писка туди куди не слід було совати.Тож і вийшов конфлікт з ротним старшиною,який вже не один рік сидів на свїй посаді і спостерігав як змінюються в частині командири та інша шушера.Отримавши догану від шмаркача лейтенанта за те,що не схотів ділитися прибутком від своїх темних справ,старшина вирішив провчити йобаного прибульця.Тож вийшовши з території частини до крамниці за пивом,молодий Олег Володимирович не помітив як опинився в приємній компанії злодійкуватої зовнішності хлопців які населяли темні мікрорайони цього індустріального міста,до яких відносилось і це воєнне містечко:
-Опанькі!-розплився в гнилій посмішці вожак,-а шо ето тут за нєгри наше пиво покупають?! та підморгнув своїм товаришам.
Не встиг молодий бравий воєнний зорієнтуватися в ситуації як земля різко вискочила у нього з під ніг,а сили земного тяжіння перестали на нього діяти.Приземлення було болісним.
-Шо,абізяна?!-звернувся до лежачого молодого лейтенанта ватажок гопів,копнувши ногою по яйцях від чого у того очі ледь з орбіт не повистрибували,-захатєл пивка попити?!Буде тобі пиво!
Гопи зловісно заржали,а замовкнувши розстібнули ширинки і з таким же зловісним виглядом обіссяли майбутнього майора:
-Ось тобі пиво!-а зробивши свою справу та застібнувши штани,ватажок промовив-привіт тобі від Сергєєча!Наступного разу смоктати заставимо,якщо нам попадешься!
Лейтенант Стєкольщиков ще полежав хвилин п'ять поки гопи пішли,а він знайшов в собі сили та сміливість піднятися на очах у глядачів.Піднявшись,він побачив як з вікон казарми,що стояла поруч за парканом на нього дивиться увесь ообовий склад його роти,який він гноїв та принижував з першого дня своєї служби.
"Опущений!"чув він вигуки наступного ранку йдучі по частині.Після цього він лишатися служити тут не міг і тому доля завела його в те місто,що стало зари столицею однієї з молодих республік,мешканці якої вели запеклу боротьбу за незалежність...
Олег Володимирович винирнув від тяжких спогадів коли до нього звернулось двоє людей в камуфляжі з нашивками ВСП:
-Давай свої документи,аватаре!-бесцеремонно звернувся до нього один з них.
-Да как ви смєітє?!-обурився Олег Володимирович,-Я заступник командира дивізіону по роботі з особови...
-Це ти у себе там заступник командира невідомо по чому!-нечемно обірвав його представник воєнної прокуратури,-Документи давай,а будешь вийобуватись в мавпятник запроторимо!
Довелося майору Стєкольщикову замовкнути та пред'явити воєнний квиток.Як на зло вееспешники вирішили пробивати його по базі данних:
-Опаньки!-від цих "опанєк"Олега Володимировича аж затіпало,-Майор Стєкольщиков Олег Володимирович, відсторонений від виконань посадових обов'язків,знаходиться під слідством за перевищення службових повноважень.-читав з ноутбука вееспешник,-Опаньки!(Олега Володимировича знов затіпало!)З 1994 по 2013 рік проходив службу в воєнному комісаріаті головного міста донських козаків!Та-а-ак!Цікаво!-почав вишкірятись представник воєнної прокуратури,-це ж що виходить,пане майоре,:сиділи в воєнкоматі хабарі брали,а як до справжнього війська потрапили то перевищувати повноваження стали?!Це ж мабуть усіх дістав раз відсторонили?А чого в зону бойових дій прямуєте?-не давав вимовити і слова представник воєнної Феміди,-Мабуть до сепарів вирішив перебігти ?!Так!В мавпятник його до з'ясування обтавин!-виніс вирок вееспешник.
-Та як ви смієте?!-почав було пручатись Олег Володимирович і тут же отримав гумовим кийком по печінці.
Кинули майора Стєкольщикова в загальну камеру для найзлосніших порушників.На вимогу виділити йому окрему камеру Олег Володимирович був посланий на хуй,а засунувши в камеру супроводжуючи іще і повідомили мешканцям оної,що до них живий замполіт потрапив тож є можливість відігратись.
На Олега Володимировича дивилось з напівтемряви пар десять злих очей:
-Що?І справді замполіт?-підійшов до нього місцевий пахан.
-Так точно!
-Ах ти ж,підор!-отримав блискавичного копняка по яйцях з невідомого напрямку майор Стєкольщиков.
Взагалі весь цей час,усі ці кілька років,в глибині своєї темної душі Олег Володимирович мав одну потаємну мрію.Він нікому про неї не казав/навіть за чаркою майору Лещенку після чергової вдалої операції по продажу в місцеву крамницю волонтерської допомоги,яку вони зухвало забирали у особового складу/,але щиро вірив,що колись вона втілиться в життя:в своїх рожевих снах він бачив себе на головній площі улюбленого міста,яке зла доля вимусила покинути до початку усіх цих подій.Він уявляв себе в однострої благородного білогвардійського офіцера.На сцені стоїть голова молодої республіки у складі Східної імперії який урочисто промовляє з трибуни:
-Дарагіє гражданє нашай маладой нєдариспубліки!В етот щасливий празнічний дєнь ми хатім вмєстє с вамі атмєтіть гадавщину пабєди нашай маладой дімакратії над украфашистской кіівскай хунтой,натовскім спіцназом,нєграмі-найомнікамі і прочай хуйньой которую нам паказивают по зомбоящіку!Ні всє барци за нашу свабоду смаглі дажить до етава вілікава дня і паетаму я прідлагаю пачтіть їх память мінутай малчанія-но позже!-підкреслив президент віртуальної республіки та продовжував промову,-А также я хачу вручіть знак нашай благадарності тєм гіроям,каториє ріскуя сваєй бісценнай жизнью дєлалі всьо вазможнає для нашай пабєди в тилу крававой укрофашистскай кіівскай хунти!Я імєю честь прідставіть вам аднаво такова гіроя которий прісутствуєт січас здєся на площаді і всучіть єму орден імені Аліксєя Бєзмозглого:встрічайтє-Олег Володимирович Стєкольщиков! Прошу на сцену!
Олег Володимирович непоспіхом,з гідністю піднімається на сцену і увесь його вигляд випромінює ідейність благородного білого офіцера,а сиві скроні та залишки волосся оповідають про тяжкі випробування які йому довелось пережити за увесь час підпільної боротьби...
-Прокидайся!-хтось вилив відро з лайном і сечею в обличчя сплячого Олега Володимировича.Він прокинувся не на площі улюбленого міста,а на брудній та смердючій підлозі увесь облитий фекаліями.-Тобі скільки казали аби вчасно виносив парашу,га?!-зацідив екзекутор майору Стєкольщикову кулаком під око,-Наступного разу зробимо з тебе Ольгу!Запам'ятав?!-знов легка подача під друге око.
Вже кілька днів Олег Володимирович знаходився в мавпятнику на ВСП.В перший же день він отримав легких піздюлей та посаду одвічного чергового по виносу відра з лайном,але з цією функцією він погано справлявся і тому регулярно отримував нову порцію піздюлин.Усю важкість становища доповнювало те,що ніхто з колишніх сослуживців не поспішав його визволяти з полону кинувши на поталу цим озвірілим скотам яких він гноїв ще зовсім недавно.
Поневіряння колишнього заступника командира по роботі з особовим складом продовжувались майже тиждень,але звільнення не принесло очікуваного полегшення:коли його осунувшугося та схудлого кілограм на десять вивели за браму то йому швидко захотілося повернутися назад до буцегарні:на нього чекали люди в камуфляжі іноземних армій з шевронами його артилерійської частини на правій руці та шевронами організації занадто правої спрямованості на лівій!Не міг Олег Володимирович знати,що серед тих новачків якими був поповнений дивізіон за час його відсутності була присутня ціла рота тих добровольців зі своїм командиром,що пройшовши підготовку на Старичах перетворилась на артилерійську батарею і жадала активних бойових дій і мала наміри очистити ряди Збройних Сил від власних зрадників та запрроданців!Така тенденція спостерігалась в багатьох частинах де не вистачало особового складу і командування яких ішло на зустріч добровольцям включаючи цілі підрозділи з власними командирами та надаючи їм важке озброєння.Дішла черга і до їхньої частини.Олег Володимирович зглотнув слину відчуваючи як остаточно сивіють залишки волосся під хижими поглядами новоспечених артилеристів-вони стовідсотково проінформовані про його колишні 'подвиги'і не збирались лишати це непокараним!
-Майор Стєкольщиков?!-звернувся до нього старший.
-Так точно!-неначе курсант швидко відповів та підняв праву руку переляканий Олег Володимирович.
-Швидко в машину!-не став церемонитись старший супроводжуючий та запихнув майора Стєкольщикова між двох добровольців на задньому сидінні позашляховика.
Під час поїздки Олегу Володимировичу здалося,що він схуд ще на десять кілограмм,бо виструнчився та боявся дихнути в компанії тих хижих та кровожерливих правосеків які тепер служили в їхньому дивізіоні цілим підрозділом.
На здивування майора Стєкольщикова автівка не зупинилася в Миролюбівці,де знаходився штаб підрозділу і поїхав прямо в росташування третьої батареї -виявилось,що командуванню довелось переїхати до особового складу та оселитися в одній із вільних землянок та терпіти усі тяготи разом з особовим складом під щільною увагою нових сослуживців-правосеків.З того командування майже ніхто і не лишився окрім майора Осипенка та капітана Черненка,який тепер заняв його/Олега Воодимировича/ посаду.Інші ж відчуваючи своїми паршивими шкурами бесповоротні зміни накидали п'ятами хто куди:полковник Ходорковський заліг на лікарняний з гемороєм як тільки почалась ота справа з незаконними позбавленнями грошового забезпечення особового складу і повертатися не палав бажанням;майор Лещенко,цей недорозвинений долбойоб,намагався накивати п'ятами після того як проти нього було відкрито кримінальне провадження за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах і був спійманий на кордоні зі Східною імперією східноімперськими ж прикордонниками та залюбки відданий під варту рідного правосуддя-мало того:цей недоумок вже встиг там щось набазікати,що тепер у слідства є запитання і до майора Стєкольщикова,жертва аборту,блядь!Старший лейтенант Стопочкін,який так і не став капітаном,після приходу в підрозділ нових військовослужбовців-колишніх добровольців занадто правого спрямування,отримавши в пику від головного радиста оних,швиденько написав рапорт та втік в батарею управління до свого старшого брата; зампотил, підполковник Кухарчук,ще з зими вештався по шпиталях з хворобою серця спричиненою ожирінням і збирався уходити нарешті на пенсію.
Настали важкі темні часи ,відмітив про себе майор Стєкольщиков,а було все так добре свого часу!
...........................................................
З заміною в їхньому підрозділі начальника штабу,майор Стєкольщиков разом з майором Лещенком нарешті змогли розвернутися по повній-саме за цей час Олег Володимирович вимушений був змінити гардероб кілька разів,бо почав швидко товстіти від благодатних часів.Підрозділ хоч і регулярно змінював місця дислокації,але в бойових діях фактично не приймав участі і заступник командира по начебто роботі з особовим складом мав усі умови для втілення своїх планів по деморалізації та приниженню особового складу.Також разом з вірним побратимом майором Лещенком Олег Володимирович піклувався про те щоб особовий склад не переїдав і тому завантажена доверху таблетка регулярно вивозила харчи на пригодовані точки;офіцери регулярно смакували шашликом зі свинячих туш,а увесь бидляк ледь не кукарекав давлячись посною дертю.Новий начальник штабу,майор Осипенко,не надто ліз не в свої справи хоч багато чого і не схвалював.Не забув Олег Володимирович написати рапорт,що майор Осипенко не справляється зі своїми обов'язками намагаючись таким чином приручити.Втім не надто в нього це виходило.
В ті благословенні часи майор Стєкольщиков з майором Лещенком по повній керували старим придуркуватим полковником Ходорковським,який звик не стілько боротися з ворогом скільки з особовим складом та займатися нікому непотрібною писаниною,яку ніхто ніколи не перевіряв і яка нікому не була потрібною.Тож прикриваючись купою нікому непотрібних журналів які заставляли інших писати,ці два ряжених майори в усю робили вигляд,що чимось зайняті і таким чином втерлися в довіру старому самодуру і робили усе що їм було потрібно даючи командиру ілюзію повної влади.
Особливо майор Стєкольщиков розійшовся коли з нового року усьому цьому бидлу підняли платню до сіми тисяч та розв'язали руки для зняття грошей за вживання спиртних напоїв-отут Олег Володимирович розвернувся як тільки міг!Домовившись в бригаді з замполітом частини та фінансовою службою він розробив схему по стягненню грошового забезпечення незаконним шляхом за що отримував премію!Майор Стєкольщиков дойобувався до чого тільки міг і навіть спеціально влаштовував пастки для особового складу домовившись з місцевими кур'єрами щоб ті за винагороду зливали заказчиків.Початок року ознаменувався активною боротьбою з алкоголіками,а насправді наповненням власних кишень за рахунок замученого та деморалізованого особового складу.Нової хвилі мобілізації не передбачалось і тому кволо проводилась робота по залученню мобілізованих на контрактну службу-звичайно,що таких бовдурів виявилось небагато!
Майже усі мобілізовані четвертої хвилі пішли по домівках зачаївши люту злобу на замполіта та Таргана(так за очима називали полковника Ходорковського за обскубані вуса),чекаючи нагоди в цивільному житті відплатити кровопивцям за усі знущання та наруги скоєними над ними за час служби.
На полігон почали потихеньку звозити контрактників,а командування підрозділу вирішувало як ще більше затягнути зашморг на шиї воєннослужащіх та намагаючись розчавити будь-які натяки на людську гідність та права особового складу.Новобранців з перших же днів служби намагались привчити до беззаперечного послуху та наказуючи за будь що!Олег Володимирович ненавидів увесь цей непотріб,що осмілився піти на контракт та підняти зброю проти Східної імперії та повстанців!Користуючись повною нерозберіхою майор Стєкольщиков разом з майором Лещенком вирішили увесь особовий склад зробити вегетаріанцями вилучивши та продавши майже усю тушонку та консерви під час перебування підрозділу на бойовому злагодженні на Широкому Лану.На усе незадоволення командирів батарей які виказували все новому командиру взводу МТЗ прапорщику Чуприні,полковник Тарган заливався піною та лаючи,що значить по нормі так положено і "нє єбьот!"Полковник Ходорковський завжди хворобливо реагував на будь-які спроби особового складу виказати в чомусь незадоволення.Під час наїздів на прапорщика Чуприну,Олег Володимирович завжди стояв наче непричому,а той мовчки приймав на себе увесь огонь.
Піклувався також Олег Володимирович і про класове розділення між офіцерами та особовим складом:навіть на польові виїзди вимагаючи від кухарів щоб вивозили стіл зі стільцями та виділяли денщика аби той прислуговував панам,а сам уважно перевіряв чи правильно смажать ковбаску для офіцерів,яку особовому складу розпорядився взагалі не давати разом із сиром.
Да-а!То теж були непогані часи!
По виїзді в зону бойових дій,міняючи такий самий гарматний дивізіон,пани-офіцери оселились окремо від бидляка,(що позалазив в землянки та намети за селом)в самому селі з усіма хоч і сільськими,але все-таки благами цивілізації-полковник Тарган в своїй окремій клітці,а інші офіцери в стару халупу.Особовий же склад взводу управління загнали в колишній свинарник,що розсипався на очах.Майор Стєкольщиков дуже швидко порозумівся з хазяйкою сільської крамниці, домовившись,що та буде йому повідомляти коли особовий склад куплятиме пивогорільчані вироби.Ці відносини тривалий час приносили непогані дивіденти,коли заганяли туди волонтерські цигарки,ліхтарики та армійську тушонку з консервами,а особовий склад позбавлений платні їв пшону кашу без шматка м'яса та докурював окурки.
Олег Володимирович зустрічав першу партію бидляка,що немов скот везли в необладнаних вантажівках щирою посмішкою-улов був вдалий,бо усі були п'яні!Шкода тільки,що не дозволили усіх лишити премії.Майор Стєкольщиков задоволено увімкнув калькулятор і вже підраховував власний прибуток коли немов як грім серед ясного неба отримав догану від командира частини за занадто старанне виконання посадових обов'язків!Ніякого прибутку за той місяць Олег Володимирович не отримав.Нічого!Не хочете так-буде усе по закону!вирішив замполіт та почав позбавляти людей грошового забезпечення через суд вивозячи в наркологію на офіційну експертизу п'яний непотріб.Висновок нарколога та підроблену медичну характеристику(дивізіонний медик навіть не здогадувався,що його ім'ям та підписом користувались в цих цілях) з службовою передавали до воєнної прокуратури,а ті вже в місцевий цивільний суд де судді-сепаратисти залюбки призначали воєннослужащим штрафи які потрібно було сплачувати в короткі терміни аби не виросла пеня.Майор Сєкольщиков лікував:мало того що лишав бидлюків без зарплатні так іще змушував їхні родини висилати гроші,а самим сидіти на хлібі та воді!Олег Володимирович залюбки примусив їх і лайно їсти як бідні родини нещасних ополченців,що повелись на високі заробітки і вже давно гнили в землі,або на дні кинутих копалень.
Та все добре ніколи довго не продовжується вкотре зрозумів Олег Володимирович:за деякий час і усі ці судові позови набридли командиру частини який знов вліпив догану замість того щоб навпаки-подяку за плідну працю!Комбриг пояснив майору Стєкольщикова,що скоро самого посадить в аватарник,а потім розжалує та відправить номером розрахунку дослужувати до пенсії якщо і далі без необхідності віддаватиме людей під суд.Олег Володимирович на деякий час принишк,але потім знов взявся за старе отримавши вже сувору догану!
Не прижилась і ідея Олега Володимировича по перевихованню особового складу за допомогою фізичного впливу руками есбеушників:він запросив для цієї міссії Олександра Миколайовича Верхушкіна,прикомандированого до частини особіста який із здоволенням втілював найсміливіші ідеї майора Стєкольщикова,тож і бив чергового зальотчика дерев'яною битою,але все це було швиденько придушено командиром,який несхвалював нестатутщину.
Взимку взагалі майору Сткольщикову почали викручувати руки:по причині того,що бидляка лишилось катастрофічно мало,і той постійно косив на больнічку,комбриг взагалі заборонив вивизити їх навіть в наркологію,а не те що передавати справи до суду,а заступника командира по роботі з особовим складом зобов'язав ходити по землянках та займатися роботою(!)з особовим складом,чим він за великим рахунком і повинен був відпочатку займатися.Зв'язаний по руках і ногах Олег Володимирович почав постійно шукати приводи аби лишитись в частині ссилаючиь на якісь важливі справи,а насправді тиняючись по частині з заклопотаним виглядом та чекаючи закінчення робочого дня.
За цей час штат дивізіону встиг трохи поповнитись людьми,але що толку було Олегу Володимировичу якщо не давали змоги їх по-справжньому гноїти?Тож і сенсу ніякого не було перебувати в тому смердючому селі серед тих мудаків,а доцільніше було сидіти в частині/коли можливість була/,чекати на заслужену пенсію,слабо надіятись на перемогу на чергових виборах жопоблоку та приходу східного світу на ці терени.Але щоб все це сталося потрібно було прикласти якихось зусиль,а він був обмежений в своїх можливостях,що бісило бравого воєнного і тому аби розслабитись Олег Володимирович з початку зими все частіше зазирав на дно гранчака!
..........................................................
Поселили Олега Володимировича в окрему від інших офіцерів землянку,що до цього використовувалась як аватарка і після неопалюваної осіні та зими наскрізь поцвіла та вкрилась пліснявою та просмерділа сирістю.
Усі намагання майора Стєкольщикова виділити йому денщика який буде дивитись за землянкою він почув прохолодну відповідь майора Осипенка,який повідомив,що тепер офіцери самотужки дивляться за своїми житлами,розпалюють грубки,виносять сміття та навіть рубають дрова,а так як Олег Володимирович прибув в росташування ненадовго,то нічого срашного з ним не зробиться!Такого повороту Олег Володимирович,який був ледачий як стерво,не чекав!Тож вирішив майор Стєкольщиков косити на больнічку як це массово робили бидлюки під час його замполітства.
Довелось Олегу Володимировичу звернутися до дивізіонних медиків з якими у нього були непрості стосунки:з самого початку появи цього складу медичного пункту дивізіону йому невдавалось приручити цих йолопів!Самим першим з'явився той похмурий невеселий санінструктор,який як і майор Стєкольщиков проживав до війни на теренах Східного краю,але навідміну від замполіта був затятим патріотом і немав бажання танцювати під дудку командування дивізіону.Від його завжди похмурого колючого погляду Олегу Володимировичу ставало не по собі і він одразу зрозумів,що з ним погані жарти непройдуть непокарано.Потім,під час перебування підрозділу на Широкому Лані,до медпункту добавився санітар медичного пункту Яків Романич-отут можна було і завербувать людину,але щось таки пішло не по плану.Яків Романич до армії працював санітаром психіатричної бригади швидкої допомоги куди прилаштувала покійна мати непутящого сина та невістку.До цього Яків Романич де і ким тільки непрацював,але неспокійна вдача не давала йому можливості десь надовго затриматись,бо напакостивши йому доводилось швиденько забиратись з місця роботи.Тож набравшись життєвого досвіду і вміючи добре накидати макарони на вуха бовдурів,Яків Романич в кожному новому колективі втирався в довіру до оточуючих видаючи себе за експерта по усіх життєвих питаннях та рішали будь яких проблем,деякий час відчував себе занадто добре намагаючись ні за що не відповідати і тим самим подставляючи своїх товаришів,розслаблявся та виявляв свою справжню сутність -балобола,ледаря,распіздяя та конченого алкоголіка!
Тож по своїй появі Яків Романич зумів визвати симпатію у Олега Володимировича,який вирішив зробити ставку на нього і неофіційно передати повноваження головного в медпункті.Втім надовго Якова Романича невистачило приховувати свою справжню сутність бухаря та распіздяя:тільки з'явившись в росташуванні підрозділу він зумів наробити шкоди підсунувши цьому п'яничці,Ігору Васильовичу Борисюку,який тоді був водієм медпункту,три фанфурики спирту після чого той злетів з катушок і був привселюдно виїбаний(в сенсі морально),перед усім дивізіоном та позбавлений премії за місяць.Яків Романич лишився тоді непоміченим.Потім,при поверненні на полігон,Яків Романич затіяв аферу по ремонту санітарного уазика на станції швидкої допомоги намагаючись вбити кількох зайців одночасно,а натомість закінчилось усе погано для Ігора Васильовича,якого після пиятики відвезли в наркологію,а справу передали до суду та присудили ще і штраф зверху.Яків Романич вийшов тоді сухим із води отримавши лише догану та мінус десять відсотків премії,але добряче побухавши під час 'ремонту'санітарки та кинувши водія на амбразуру.Як би там не було,він швидко втратив авторитет в очах Олега Володимировича,який вирішив влаштувати полювання на занадто діяльного чоловічка,але стримував його від кардинальних дій полковник Ходорковький до якого Яків Романич зумів на деякий час втертися в довіру видаючи себе за доброго 'спеціаліста' по лікуванню гемороя,який постійно дошкуляв старому самодуру.Була ще у Якова Романича фішка:він видавав себе за мануального терапевта,маючи деякі навички по вправлянню хребців на місце,завоювавши авторитет серед військовослужбовців,але так і не довівши жодного стражденного до кінцевого позитивного результату!
Насправді,з Олега Володимировича та Якова Романовича міг би скластися непоганий дует,бо обидва були слизьки немов ті гади та хитровиєбані немов два жида,але співпраця у них не склалась,бо санітара медичного пункту вже завербував полковник Ходорковський.
Несклалася співпраця і з капітаном медичної служби Лихваренком,що прийшов восени,та який більше непокоївся за стан здоров'я особового складу аніж за те щоб Олегу Володимировичу було менше писанини з приводу травматичних випадків і усього іншого.З появою начмеда-офіцера кількість хворих та шпиталізованих не тільки не зменшилась,а навпаки різко збільшилась від чого полковник Ходорковськиий від злісті ледь вуса собі неповисмикував.Несолодко було і Якову Романичу,що остаточно розпився,але все ще уникав справедливого покарання і якому при новому командирові медпункту ставало все складніше безкарно віддаватися улюбленій справі-поглинанню спирта.Тож за деякий час йому довелося перевестися в інший дивізіон де він і допився до алкогольного делірію,після чого був з ганьбою вигнаний з лав Збройних Сил отримавши на додачу судові штрафи замість посвідчення учасника бойових дій.
Тож швидко прокручуючи усе це Олег Володимирович підійшов до намета медиків всередині якого сидів санінструктор в компанії колишніх добровольців занадто правого спрямування роспиваючи пиво.
-Встать када старшиє па званію входят в паміщеніє!-спробував побикувати колишній замполіт.
-Пішов нахуй!-була відповідь і ніхто не поворухнувся аби виструнчитися перед офіцером та віддати честь.
-Да как ві смєє...-невстиг домовети Олег Володимирович,бо блискавичний аперкот впився в нижню щелепу замполіта.
Майор Стєкольщиков судомно почав приходити до тями та розмахувати кінцівками після того як йому різко перебило дихання чимось смердючим і ковтнувши свіже повітря та відчинивши очі він крізь туман побачив схилившихся над ним колишніх добровольців занадто правого спрямування які зв'язували йому руку до ніг за спиною навхрест та вставляли кляпа в рот.Олег Володимирович намагався марно вириватися за що отримав в дихалку.
-Не здохне!-побачив Олег Володимирович колючі очі санінструктора,який і привів його до тями затуливши носа бандажем наскрізь пропитаним амміаком.
-Це той замполіт-сєпар про якого усі говорять?-поцікавився один з колишніх добровольців занадто правого спрямування,а тепер командир гармати.
-Він самий!-підтвердив санінструктор недобре дивлячись на Олега Володимировича.
-Що з ним зробимо?-відкрив конкурс на краще катування новоспечений артилерист занадто правого спрямування.
-Я б такий щоб прив'язати його на перехресті до чотирьох 'кразів'!-запропонував медик і від цих слів в животі Олега Володимировича закрутило,а в штанах зажурчало.
-Це для нього занадто легка страта буде!-сказав інший колишній доброволець,а тепер навідник,що носив козацького чуба та вуса і курив люльку,-я пропоную його як в давнину на Січі козаків карали:прив'язати до позорного стовпа на спеці і щоб кожен хто мимо проходить брав батога та бив,щоб аж очі на лоба вилазили!
-Ну по-перше:ще спеки немає,а по-друге:нам ніхто не дасть цього зробити.Кінчать його треба по-тихому,а тіло порубати на шматки та згодувати свиням!-виносив вердикт головний в наметі колишній доброволець занадто правого спрямування з таким виглядом наче мова йде про чергову п'янку,від чого Олег Володимирович відчув як гівно тече по його сідницях.
-Тьфу!Обісралось падло!-учуявши сморід пнув ногою лежачого один з присутніх.
-Все це добре,хлопці,але в мене є краща ідея,-узяв слово сивий колишній доброволець,а нині водій розрахунку до якого усі звернули обличчя,-не варто об таке падло обісране руки бруднити,а краще зв'язатися з братчиками,що на передовій лишились в лавах Добровольчого Корпусу,та попросити виміняти це ледащо на якого нашого полоненого,а то і на кількох,бо бачте,цілий майор!До тогож,-продовжував сивий доброволець,-судячи з розмов він особливою інформацією не володіє тож і зиску сєпарам з цього ніякого окрім як показово кінчити!-закінчив свою промову немолодий доброволець.
В першу мить Олегу Володимировичу захотілося щоб його одразу живцем поховали,бо стало вмить незатишно на душі,але це тривало недовго.І справді?!Чого це йому боятися якщо його совість чиста перед молодими республіками і він стільки зробив в тилу ненависних йому та їм укропів?!Майору Стєкольщикову почало ставати на душі легше і веселіше-хай віддають своїм,фашисти йобані!Злякали цапа капустой!зло сміявся про себе Олег Володимирович.Та за його заслуги в тилу ворога він стане там народним героєм і нагородять ще чого доброго георгієвським хрестом з власівською стрічкою!
Олег Володимирович лежав скрючений в три погибелі зі зв'язаними руками та кляпом в роті в багажному відділенні позашляховика бійців Добровольчого Корпусу що прямував до лінії розмежування і неміг дочекатися коли вже вони приїдуть і він нарешті опиниться в колі близьких до нього людей і нарешті отримає належну йому шану та повагу!Автівка зупинилася і сонячне світло вдарило в очі майора Стєкольщикова.Навпроти стояв такий самий мілітаризований джип без впізнавальних знаків біля якого стояли люди в камуфляжі та наче нівчому небувало мирно курили та розмовляли з добровольцями занадто правого спрямування:
-Ну як ви там?
-Та як?Зажимают сукі са всєх старон-зарплату втарой мєсяц подряд задєрживают,кормят помоямі да єщьо і дойобуются до всєго чтоб штрафовать і вабще нічево ні платіть!На еті цени как в Масквє ітак сємьї на бобах сідят,а ані навєрна хатят чтоб ващє голодалі!Люді недавольниє страшно!На нас смотрят как на врагов,гаварят,зачем ви прішлі ми і прі Хахляндії ніплохо жилі,а как їм всєм аб'яснішь шо я нікуда нє пріхаділ,а прішлі за мной і прідлажилі-ілі дєтєй тваїх пастріляїм ілі пайдьошь ваівать?!-підкурюючи нову цигарку оповідав вояк віртуальної республікі,-а сійчас і бросіл би всьо так заляпан по самиє уши і кромє как в Східну імперію в случаї чево в какой-нібудь Мухосранск і тікать нєкуда да і там нас ні ждут за людєй ні счітают вот і дєлаєм від шо ваюєм!
Олег Володимирович не вірив своїм вухам!-Хіба міг він знати,що за цей час вояки з обох боків стомлені нікому непотрібною окопною війною,вже встигли знайти спільну мову і навіть допомогали один одному позбавлятися від особливо набридлих офіцерів на кшталт Олега Володимировича і що він вже не перший кого спіткала така участь.
-Ладно!-докурили сєпари ,-давайтє сюда вашего підараса,а ви забірайте нашева!-підпихнули підсрачником свого замполіта якого міняли на майора Стєкольщикова,-Ну што,падло йобаноє!-звернулись вже до нього,-Нравітся людей гнабіть?!-і отримавши прямого в черево Олег Володимирович завалився в багажне відділення їхнього джипа.
-Агов!Хлопці!-ледь не забули добровольці занадто правого спрямування і дістали з машини пак півторалітрових пляшок з "полтавським".
-О-о!-зраділи немов діти сєпари,-наступного разу ми вам командира привезем,а за ящик "Хортиці"самого Захарченка,бо від кацапського пойла скоро печінка відвалиться!
-Бувайте здорові!-вигукували наостанок один одному ідеологічні супротивники роз'їзжаючись по різні боки лінії зіткнення.
Привезли Олега Володимировича спочатку в табір так званих ополченців де його викинули в середину імпровізованого плацу в коло захисників молодої республіки-таких людоїдських облич він не бачив навіть серед самих затятих добровольців надто правої спрямованості!На нього дивились обкурені,пропиті,з золотими зубами в пащах та підбитими очима обличчя від дружнього вигляду яких майор Стєкольщиков втрачав усілякий оптимізм.
-А-а,укроп!Папался?!-зловіще вишкірівся давно немитий з нечесаною рудою бородою та підбитим оком ополченець виставивши напівгнилі напівзолоті зуби.
-Гаварят зампаліт йобаний-сваїх гнаіл,а тіпєрь хочет у наших убєжища прасіть!-приєднався інший,схожий на рахіта,захисник демократії.
-Залупу іму,а ні убєжище!-вставив слово третій,здоровий немов ведмідь,вояк молодої недореспубліки.
-Гаспада-а!!!Таваріщі-і!!!-не знав як і звертатися до них Олег Володимирович,-Мінутачку вніманія!Всіво адну мінутачку я прашу!-волав Олег Володимирович,а коло навколо нього звужувалось і грізний вигляд захисників молодої демократії непередвіщав нічого доброго,-Дайті я всьо аб'ясню,гас...
-Та заїбал ти піздєть!-тріснув прикладом по голові майора Стєкольщикова похмурий ополченець та звернувся до зграї,- Атставіть!Язика пєрєдадім в службу безапасності так шо кіна ні будєт!
Олега Володимировича привезли в штаб квартиру МГБ молодої недореспубліки,що росташувалось в колишній шахтарській столиці в будівлі колишньої служби безпеки на вулиці Щорса.Допитував колишнього замполіта похмурий слідчій років п'ятидесяти:
-Так Олег Володимирович Стєкольщиков,-вивчав воєнний квиток,-рік народження такий-то,там-то і там-то.О!Оце цікаво!-побачив назву міста в якому Олег Володимирович пройшов левову частину своєї служби,-з 1994 по 2013 рік.А чому ж виїхали?-поцікавився слідчий неупереджено подивившись на майора Стєкольщикова.
-Штат скоротили!-сумно відповів Олег Володимирович ,-так би ніколи не служив би на боці цієї штучної недокраїни!
Співробітник МГБ зі здивуванням слухав затриманого:
-Так чево же ні пєрєшлі на бік апалченія сразу?
-Так я втилу врага дєлал палєзниє вєщі для маладих ріспублік і Східної імперії!-з піднесеням відповідав Олег Володимирович.
-Пападробнєй!-увімкнув уважного слухача слідчий.
Майор Стєкольщиков з натхненням почав оповідати про всі ті заходи які проводив стосовно особового складу укро-фашистських військ,про те скількох він позбавив грошового забезпечення та віправив на суд.Слідчий уважно усе слухав переконуючись,що оповідач розповідає від щирого серця.Все більше слухач приймав похмурий задумливий вигляд і під кінець оповіді вимкнувши камеру спостереження та диктофон сів на місце напроти майора Стєкольщикова і мовев таке:
-Скажіть,а яким би ви хотіли бачити кінець усього цього конфлікту?-уважно та неупереджено співробітник МГБ дивився на Олега Володимировича.
-Я бачу кінець усього конфлікту жорсткою та беззаперечною перемогою Східної імперії,поваленням укрофашистської влади та знищення цієї штучноутвореної недокраїни!-на одному диханні випалив майор Стєкольщиков наче піонер на лінійці і чекаючи реакції слідчого який вже без усілякого ентузіазму та навіть натяку на неупередженість дивився на нього.
Закралася тиша.Співробітник органів безпеки молодої віртуальної недореспубліки продовжував сверлити своїм важким поглядом Олега Володимировича від чого у останнього на душі робилось незатишно.
-Знаєте хто ви?-нарешті звернувся слідчий до Олега Володимировича,-Паразит!Натуральний паразит і зрадник і немає різниці з якого ви боку!Чого ви чекаєте-що вас примуть з роспростертими обіймами?Чого ви чекаєте якщо цей так званий Східний світ прийде в місто де живе ваша сім'я?Ви важаєте,що там не буде війни?Чи навпаки хочете щоб там була війна і велись бойові дії?Якщо ви такий ідейний сепаратист та самостійник то чого ж два роки тому не кинули все та не приїхали сюди приймати участь в війні на боці наших молодих недореспублік?Шукали собі місце потепліше та вигідніше?-спокійно сипав риторичними запитаннями слідчий на заскоченого зненацька колишнього ряженого замполіта,-Ви думаєте я хочу щоб цей геморой ішов далі на Захід?Помиляєтесь -не хочу!Не хочу бо і моя дружина з дітьми там живе,бо кинула мене коли я вліз в усе це болото,а вліз я в усе це не тому,що хотів,а тому що вибору не було!І таких нас багато!-погляд емгебешника ставав все важчим і все гострішим,-Дивись мені в очі!-несподівано гаркнув від чого майор Стєкольщиков підстрибнув на стільці,-Ти що думаєшь-тут таких як я мало?!Та таких як я половина як не більше які чекають коли вже цей хаос закінчиться і можна буде втікти звідци!От тільки тікати нема куди-хіба,що в цю йобану Східну імперію і те не факт,що нас не видадуть як злочинців вашій службі безпеки,бо офіційно вона не воює з нашою країною,а воюють ці віртуальні республіки!
Запала зловіща тиша і Олег Володимирович вже незнав чого чекати далі.Слідчий сверлив поглядом колишнього ряженого майора якусь хвилину,а потім погукав охорону:
-Готуйте його до передачі в ЛНР!
Протримали Олега Володимировича майже два тижні в льосі колишньої служби безпеки,бо як виявилося ніхто в 'ЛНР'не поспішав їхати та забирати його бо особливо він не був нікому цікавим.Сидів колишній замполіт в загальній камері де перебувало близько тридцяти чоловік і спати можна було тільки сидячи,бо ноги простягнути на всю довжину не було ніякої можливості.Він був єдиний військовополонений якого посадили в цю камеру лише для того аби він виносив відро з лайном/біля якого і тулився!/,а усі інші були місцеві бойовики які потрапили за грати за різні проступки.З розмов сокамерників Олег Володимирович зробив висновок,що в армії цієї молодої республіки практикувались тіж методи впливу на особовий склад,що використовував і він-і це ще раз переконливо свідчило про правильність його курсу!
-... а вабще ета наш зампаліт,підарас йобаний,міня падставіл-даібался шо с запахом,а я єму "Пашел на хуй,гандон!"так етот хуйло міня сначала в абізяннік закрил і па зарплатє,падло йобаноє,всю премію снял,а патом дєла в суд пірідал і вот тіпєрь здєся загараю!
-А у нас в батальонє на ППД до всєво дайобуются лішьби ніхуя ні платіть,-оповідав інший невдаха,-непабрітий прішол-мінус десять працентов;с запахам прішол-мінус пятьдісят працентов;випівший то вабще садят в карцер і іщо должен астаєшься!
-Да вабще ахуєлі підараси!-вторили інші невдахи,-Ні хуя платіть ні хатят!
-А іщо етіх йобаних зампалітов,підарасов,панабіралі чтоб людєй задрачівалі-палавіна із ніх стопудова на укропав і на Абаму работаєт!-висував ще хтось гіпотезу.
-А ми сваєво йобнулі втіхаря када вздумал у нас на пазіціях мазгі ібать!-шкірівся рудий худий ополченець.
-А ми сваєво всєї ротой в жопу ат'єбалі,а патом укропам за пак піва атдалі!-хвалився увесь обколатий зірками захисник молодої демократії і від цього на душі у майора Стєкольщикова робилось незатишно і він намагався стати невидимим.
-А ето шо за черножопий сідіт?!-поцікавився хтось із підстаркуватих ополченців вказуючи на Олега Володимировича.
-А!Ета плєнний укроп!-відповів хтось.
-То-та я сматрю рожа какая та ні наша!Ану ти, абізьяна,піздані шо ніть па нашаму!-звернувся вже до самого майора Стєкольщикова який намагався стати невидимим чи хоча б робити вигляд,що не розуміє про кого мова.-Чо малчішь?!-вдарив по нозі неспокійний ветеран ополченія.
-А?-робив вигляд що тільки помітив,що вже півгодини мова велась саме про нього,-Чем магу...
-О!Сматрітє-он даже па нашему нехуйово разгаварівает!-здивувався неспокійний ветеран,-ану калісь,кєм служил у хунти?!
-Та замполітом он служил!-крикнув за дверима вертухай який спостерігав за всім крізь грати ,-Так что єслі єсть жиланіє атиграться-пажалуста!
-Пастойтє,таваріщі...
-Тамбовскій волк тібє таваріщ,фашист йобаний!-отримав крюка в нижню щелепу Олег Володимирович.
-А давайтє всєй камєрой в жопу єво отдрюкаєм!-запропонував отой обтатуйований ополченець,що хвалився опущеним всією ротою замполітом.
Не встиг майор Стєкольщиков і поворухнутись як вже опинився з головою в лайні та зі спущеними штаньми,а хтось міцно тримав його аби не пручався.
-А ну в очірєдь,сукіни дєті!-скерував організатор дійства,-Я першим буду!
У Олега Володимировича очі полізли на лоба,а лайном почали пузиритись бульби коли йому в анус почав входити немаленький прутень.Несподівано відчинились двері і міцні руки відпустили майора Стєкольщикова.
-Атставіть!-почулося.Усі стали по стойці струнко і лишь татуйований вуркоган застиг зі вставленим в дупу Олега Володимировича кінцем,який продовжував стояти раком.
-Каво ви ето?-кволо поцікавився відвідувач,-О!Вашева майора!-звернувся до когось.-Ну ладна-паігралісь і хватіт!А ну пакажитє єво ліцо!
Татуйований вуркоган дістав з лайна голову Олега Володимировича за залишки волосся все ще тримаючи прутня в його дупі.
-Ну що?
-Он самий!Пєдріло йобаноє!-крізь туман майор Стєкольщиков впізнав обличчя колишнього сослуживця по воєнкомату який був вдягнений в східноімперську форму з емблемами молодої республіки та єхидно посміхався дивлячись на приниженого Олега Володимировича:
-Дабро пажалавать дамой!
Олег Володимирович знов знаходився на площі улюбленого міста вдягнений в однострой благородних білих офіцерів з гусарськими вусами та георгієвським хрестом на кітєлі.Він гідно стояв та слухав голову молодої віртуальної недореспубліки:
-Дарагіє саатєчіствінікі!-волав з трибуни голова,-в етат свєтлий чистий празнік пабєди над фашизмам я хачу скланіть ваши голови пєрєд астанкамі наших дідов каториї ваівалі і я хачу дать слова саврємєнному паслєдаватєлю наших дєдаваєвал каторий сдєлал очінь многа в барбє с украфашизмам! Встрічайтє -кавалєр гіоргієвскава хрєста нашай маладой нєдареспубліки-майор Олег Володимирович Стєкольщиков!Ваши апладісмєнти!
Під шалені визги прихильників та аплодисменти,Олег Володимирович неквапом,з гідністю білого офіцера піднімається на трибуну та бере слово:
-Дарагіє маї зімлякі!Граждані етай маладой народної нєдаріспублікі!В етат свєтлий чистий сонячний день дівятава мая хачу паблагадаріть вас всєх за маральную паддєржку бєз каторай би я ні смого би прадіржаться в тилу сріді етіх праклятих укрофашистов...
-Ти диви,падло черножопе!-Олега Володимировича облили з відра крижаною водою від чого він прокинувся,-ще воно пиздить у вісні!
Майор Стєкольщиков розплющивши очі жадібно хапав повітря немов риба викинута хвилею на берег.Трохи віддихавшись він почав роззиратись навколо і побачив знайому місцевість. Перед ним стояв натовп народу який недобре кидав на нього погляди та уважно прислухався до промови яка лунала зі сцени,що знаходилась позаду нього:
-Дарагіє гражданє нашей віртуальной маладой недореспублікі,-чув Олег Володимирович,-в етот прікрасний свєтлий празнічний дєнь пабєди над фашизмам васьмоє марта,я хочу сдєлать вам малінькій падарак!Благадаря крапатлівай работє і апіратівним дєйствіям органов бізапасності нашай маладой недореспублікі которай рукаважу я,нам удалось вичісліть і даставіть в нашу сталіцу арганізатора убійств Аліксєя Бєзмозглого і Павла Дрємучева-січас он находітся пєрєд вамі,-усі злі погляди опустилися на Олега Володимировича і від цього він почав відчувати,що щось не те відбувається,-он панісьот заслуженую кару пірід народом нашай маладой ріспублікі будучі прівязаним к пазорному сталбу і каждий гражданін ріспублікі будіт імєть возможность прісоідінітся к наказанію етава зладєя которий мєжду прочим,много лєт прожил в нашем городє,но вмєсто таво чтоби встать на защіту нашай маладой дімакратії етат прідатєль пашол ваєвать на старанє хунти і Госдепа!Тєпєрь же етому мірзавцу не удастся сбіжать от справідліваво возмєздія!
-Укроп!Фашист йобаний!Каратіль!-чулися вигуки натовпу що поступово насувався до Олега Володимировича і він нарешті почав впізнавати це місце:він таки знаходився на площі улюбленого міста,і таки був у центрі уваги і можна було б важати,що щасливий день настав і мрія здійснилась!Щасливий день таки настав!
Про це можна було б подумати якби він,майор Стєкольщиков, з підбитим оком,напіввибитими зубами, відтраханий у дупу не був прив'язаний до стовпа і біля нього не стояли б таблички з написами "каратіль", "укроп","фашист",а на нього не насувався розлючений натовп...
Східний фронт
осінь 2016