Алла Бондаренко » Образна семантика темпоральності українських поетичних текстів ХХ століття в інтегративному вимірі
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Образна семантика темпоральності українських поетичних текстів ХХ століття в інтегративному вимірі

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 15.05.2018
Твір змінено: 15.05.2018
Завантажити: pdf див. (2,9 МБ)
Опис: Бондаренко А. І. Образна семантика темпоральності українських
поетичних текстів ХХ століття в інтегративному вимірі. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України, Київ, 2017.
У дисертації на матеріалі більш як 6 тисяч одиниць, одержаних шляхом
суцільної вибірки з віршів 65 письменників, уперше здійснено
повноаспектний аналіз семантики словесних образів часу українських
поетичних текстів ХХ століття. Узагальнено підходи до вивчення образної
семантики темпоральності в контексті різних лінгвістичних парадигм.
Аргументовано її розгляд в інтегративному вимірі, з використанням
інструментарію традиційних (системно-структурної, функціонально-
прагматичної) та сучасної (синергетичної) парадигм, а також кількох
лінгвістичних дисциплін (семасіології, логічної семантики, лінгвістики
тексту, лінгвокультурології, стилістики декодування, комунікативної
стилістики, семантичного синтаксису та ін.). Обґрунтовано використання
загальних (антропоцентризму, холізму, експансіонізму, функціоналізму та
ін.) і спеціальних (семантичних відцентровості, комплементарності,
інтерференції) принципів її розгляду.
З’ясовано, що образну семантику темпоральності утворюють
референційний, оцінний і репрезентаційний пласти. Аргументовано поділ
референційного на мікрополя суспільно-історичного, індивідуально-
буттєвого й природно-космічного часу. Розглянуто оцінний репертуар
образної семантики темпоральності в аспекті аксіологічної модальності, яку
формують відповідні оцінки, а також логоепістемічної, яку зумовлюють
прецедентні лінгвокультурні знання, актуалізовані в процесі рефлексивної
діяльності. З’ясовано утворення в межах репрезентаційного пласту трьох 3

основних моделей, які вказують на асоціативно-семантичний зв’язок часу з
людиною, довкіллям і мистецтвом.
Виявлено словесні образи часу з експліцитним й імпліцитним
темпоральними компонентами, побудовані відповідно на основі лексики
темпоральної групи, а також однослівних і неоднослівних асоціатів часу
(прецедентних загальних та власних імен, текстових фрагментів). Як
підґрунтя словесних образів часу з імпліцитним темпоральним компонентом
схарактеризовано темпоральну конотацію. Аргументовано її зв’язок із
семантикою подієвості (сакральноісторичної, історії соціальної
стратифікації, війська й геральдики сусідніх держав, побуту та звичаїв,
фольклору й книжності, а також індивідуально-буттєвої, природно-космічної
та ін.).
Схарактеризовано відповідність між референційними й оцінними
моделями образної семантики темпоральності. З’ясовано, що словесні образи
суспільно-історичного й індивідуально-буттєвого часу перебувають
переважно на негативному, а природно-космічного – на позитивному
валоративних полюсах. Механізмами суспільної, ідеологічної, утилітарної,
телеологічної, сенсорної, раціональної, естетичної, емотивної та ін. оцінок є
поняттєві оператори, закладені в семантиці компонентів образних форм.
Основними в мікрополі суспільно-історичного часу є соціальна, ідеологічна
та морально-етична, індивідуально-буттєвого – утилітарна, а природно-
космічного – естетична й сенсорна оцінки. Пояснено, що конвергенція в
аналізованих тропах аксіологічної й деонтичної модальності засвідчує їхню
синергійну взаємодію, яку зумовлює специфіка оцінок, вироблених на основі
суспільних норм.
Схарактеризовано кореляції між репрезентаційними моделями образної
семантики темпоральності та функціями іменних синтаксем темпоральної
групи в складі предикатно-аргументних структур. У межах моделі –
домінує функція суб’єкта – виразника акціональної ознаки, – 4

– суб’єкта – носія квалітативної ознаки, а – –
суб’єкта – носія кваліфікативної й оцінної ознак аналізованих синтаксем.
Запропоновано розуміння нелінійної нерівновагової природи периферії
функціонально-семантичного поля темпоральності, основою якої є образна
семантика. Схарактеризовано динамічні процеси всередині субсистеми, які
відбуваються внаслідок соціокультурних впливів (20–30-і, а також 60–90-і
роки ХХ століття), що спричинюють роздвоєння (біфуркацію), поляризацію,
у результаті яких сформовано образи з експліцитним й імпліцитним
темпоральними компонентами, а також тропеїчні синтагми – носії
негативних і позитивних оцінок різних типів. Розглянуто поляризаційні
процеси, пов’язані з диференціацією образної семантики темпоральності на
експліцитну, імпліцитну, оцінну й репрезентаційну.
Проаналізовано розвиток темпоральної семантики в образній текстовій
перспективі на основі регулятивних структур, які виникли внаслідок
взаємодії ключових слів-стимулів, з одного боку, й однослівних і
неоднослівних асоціативних реакцій на них, з іншого. У такий спосіб
сформовано аксіологічно насичені темо-рематичні утворення. Пояснено, що
вони продукують оцінки, відповідні характеру стильових течій модернізму
(неоміфологізму, екзистенціалізму, неоромантизму) та постмодернізму.
Об’єктивовано функції атрактора й репелера як основних чинників
моделювання образної семантики темпоральності. З’ясовано, що чинності
атрактора (ідеї опозиційності часу щодо людини) спрямовано на стабілізацію
субсистеми словесних образів часу, стимулювання експліцитної й негативної
образної семантики темпоральності. Репелер розхитує цю субсистему,
підтримуючи імпліцитну й позитивну семантику темпоральності. На основі
аналізу образно-репрезентаційних моделей – ’, – ’
й – ’ визначено, що архетипний сенс , пр є
’ пов’язано з чинністю атрактора, а , є
, – репелера. У зв’язку з розглядом семантичного розвитку
ключових слів темпоральної групи віршових текстів модернізму й
постмодернізму пояснено функціональну конкуренцію атрактора й репелера.
Виявлено, що негативну семантику образів часу в текстах поетів-
екзистенціалістів спрямовують дії атрактора (ідеї опозиційності часу щодо
людини), позитивну (твори неоромантизму) й амбівалентну (тексти
неоміфологізму) – репелера. Оцінка цих образних форм у постмодернізмі
осцилує між негативною й амбівалентною.
Результати дослідження призначено для використання в процесі
викладання базових та спеціальних курсів стилістики, лінгвістичного аналізу
тексту, лінгвістики тексту, лексикології, етнолінгвістики, лінгвокультурології
та лінгвосинергетики.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.