Василь Бережний ЕКСПЕДИЦІЯ В ПРИРОДУ Фантастичне оповідання -------------------------------------- — Лежи, лежи, синку, тобі ще не можна рухатись. Отак. А тепер порозмовляємо. Скажи, синку, поясни мені: навіщо ви це зробили? — Навіщо? А хто його зна... Хотілося до природи, кортіло дихнути тією... дикою атмосферою... — Невже ви не розумієте, що півсфера над містом захищає усіх мешканців... — ...від грізних явищ природи — це ви хочете сказати? — Авжеж, синку. Півсфера дає... — ...можливість підтримувати оптимальний стан повітря — найкращі фізико-хімічні й температурні характеристики. А це в свою чергу... — Ну от, бач, ти все добре розумієш, синку, в тебе ж середня освіта, і все-таки ви наважились пошкодити цю півсферу. Це... ну, як би тобі пояснити... наче маленька дитина штрикає в долоні матері, теплі долоні, які її зігрівають. Де ваш здоровий глузд? — Здоровий глузд... Набридло нам жити під ковпаком! Від міста до міста довжелезні тунелі. — Так усе ж видно! І півсфера прозора, і труби-тунелі прозорі, їх просто непомітно. Хіба ми не милуємося хмарами, річками, плантаціями? — Та воно-то видно... Але ж хочеться дихнути тією атмосферою! Відчути її в роті і в носі, обличчям і руками! Як ви, дорослі, не розумієте, що в теплиці, в оранжереї, хоч і обладнаній ідеально... — І звідки це у вас взялося? Диво та й годі. Бач, він ще й посміхається. Добре, що нагодилися аварійники! — Добре... Зірвався задум. — Невже ви хотіли вискочити... туди?! — А що ж? Для того й розплавили шмат ковпака, чи то пак півсфери. Якби Юрко не зачепив своєю лінзою так багато — не зразу б помітили! — І ви... хотіли в пролом... у ту крижану завію? Ви ж бачите, що там водяна пара замерзає і падає, наче вата! Ваші дихальні шляхи одразу б замерзли! Який жах! — Але ж, мамо, колись люди жили віч-на-віч з природою. — Колись!.. На світанку цивілізації. А тепер... Хіба ти, синку, не розумієш, що там — стихія?! — Отож і цікаво! — Їм цікаво! Там же не контрольовані сили природи — вітри, бурі, дощі, снігопади, електричні розряди — усе ж це вороже людині, вороже життю. Хаос, буяння страхітливих сил, руйнація. — Ми хотіли хоч трохи побути віч-на-віч із стихією, хотіли здійснити експедицію в природу... — Зрозумій, сипку, що вся історія людства — це боротьба з природою, невтомна, невщухаюча боротьба. Хоч це коштувало величезної витрати енергії незчисленним по колінням, та все-таки людство свого досягло. Людина таки виділилася з природи, ізолювалась од неї, створила собі нову, другу природу, в якій виключено всякі випадковості. А ви пориваєтесь до стихії, надумали “експедицію в природу”... Ну, скажи, хіба це не хлоп’яцтво? — Те, що ми зробили, може й хлоп’яцтво... Та певно, що хлоп’яцтво. Треба було все обміркувати серйозніше, зважити не тільки на міцність матеріалу півсфери, а й на міцність... опору дорослих. А ми експромтом. Згоден: погарячкували. — Е, ні, синку, не цієї згоди я хочу від тебе, мене зовсім не цікавить, як ви це вчинили — добре чи ні. Я волію, щоб ти усвідомив шкідливість, абсурдність самого наміру. Чому ж ти мовчиш? — Думаю. — Подумай, подумай. Хоча з того, що я тобі сказала.. — Мені невтямки: чому це природа ворожа людині? Адже вона створила людину, вона виплекала її на своєму лоні? Хіба людський рід виріс не в буянні тих самих стихій? — То був первісний етап. Він закінчився дуже давно, сотні тисяч років тому. — А хіба зараз людство не черпає в природи необхідну сировину? — Черпаємо, беремо скільки треба, перемагаючи її опір. Ми не можемо обійтися без природи, це очевидно. Але єдність людини з природою здійснюється через протиріччя. Це єдність протилежностей. Коли ви, юнаки, усвідомите це, то в ваших головах не виникатимуть отакі химерні потяги. — Хтозна. Все незвідане вабить, дуже хвилює... Ех, коли б ви знали, мамо, як на нас війнуло! Як перехопило нам подих! — Просто дія низької температури. — “Просто дія...”. Коли б то! Тут щось інше... — Заспокойся, синку. Вам, юнакам, на кожному кроці “щось інше”. А подорослішаєте, і світ ніби зміниться для вас. Ось і батько прибув! Може, ти краще послухаєшся його. Добре, синку? Одужуй! — До побачення, мамо. Драстуйте, тату. — Драстуй, сину. — Ви теж будете говорити про хлоп’яцтво, абсурдність і здоровий глузд? — Не треба одразу наелектризовуватись. Ти ж хлопець уже не маленький і мусиш розуміти, що для мами все це... — Я розумію. Мама хоч і філософствувала, та весь час... — ...залишалась насамперед мамою, правда? — Так. А ви?.. — А я був і буду батьком. І теж скажу, що отакі вибрики — це навіть не хлоп’яцтво, а дитячість. Хто ж так готується до важкої експедиції? — Що не одягли скафандрів? Так це ж та сама оранжерея... — Треба виготовити теплий одяг. Розумієш, колись, у сиву давнину, люди взимку носили теплий одяг. Не закривали облич, навіть очей, дихали первісним повітрям. — Невже обходилися без скафандрів? — Звичайно. Вже мали моря електроенергії, почали застосовувати ядерну і... виробляли зимовий одяг. А ми, точніше, наші предки, одягли місто. — Зимовий одяг... От цікаво! А який він був? — Одужаєш — підеш по музеях і дізнаєшся. Чого ти насупився? — А коли ми все це вивчимо, то ви... — Тоді я перевірю вашу екіпіровку, обміркуємо разом план експедиції, зв’язок — усе, все треба врахувати! — І не будете відговоряти нас?! — Робити пролом у півсфері відговорю. — А як же ми... — Я вас випущу через запасний вентиляційний тунель. Отам за монументом Невідомого космонавта. — Ой, тату! — Тільки тихо: не треба хвилювати маму... --- КІНЕЦЬ --- Текст звірено з виданням: Бережний В. П. Повернення «Галактики»: Науково-фантастичні оповідання та повість-казка. - К.: Веселка, 1978. - Серия «Приключения. Фантастика» - Стор. 88-95. Сканування і редакція: Хас (hsa@ukrsat.net.ua) Оригінальний текст взято з Публічної бібліотеки: www.publ.lib.ru У *.txt форматував Віталій Стопчанський Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво" www.chtyvo.org.ua